Відкрити головне меню
Гіркокаштан
Гіркокаштан звичайний
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Судинні (Tracheophyta)
Насінні (Spermatophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Еудікоти
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Сапіндоцвіті (Sapindales)
Родина: Сапіндові (Sapindaceae)
Підродина: Гіркокаштанові (Hippocastanoideae)
Рід: Гіркокаштан (Aesculus)
Види
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Aesculus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Aesculus
EOL logo.svg EOL: 37286
IPNI: 36263-1
ITIS logo.svg ITIS: 28714
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 43363
Fossilworks: 52908

Гіркокашта́н (Aesculus) — рід багаторічних рослин родини Сапіндових. За оцінками різних дослідників включає від 13 до 22 видів, включно з 6 міжвидовими гібридами.

В Україні гіркокаштан часто називають просто каштаном, але згідно з біологічною класифікацією каштан і гіркокаштан не є близькими родичами, а належать до різних родин, більше того різних біологічних порядків.

Зміст

НазваРедагувати

Латинська родова назва Aesculus, надана Карлом Ліннеєм, в перекладі означає «жолудь» або «дуб».[1] Можливо, вона була надана через схожість могутніх гіркокаштанів зі священними для давніх римлян дубами.

До рослин цього роду також часто застосовують назву «кінський каштан», але в різних країнах її статус відмінний. У латинській і англійській мовах назва «кінський каштан» видова і її застосовують лише до одного представника роду — гіркокаштана звичайного (Aesculus hippocastanum, англ. horse-chestnut), інші ж види мають окремі назви. У німецькій і російській мовах назва «кінський каштан» поширюється на усіх представників роду. Точне походження цього словосполучення нез'ясоване. За однією з версій плодами цього дерева намагалися лікувати коней,[1] а друге слово в словосполученні вказує на схожість плодів гіркокаштана з плодами солодких каштанів. В повсякденному спілкуванні цей термін часто скорочують до просто «каштан». Усі перелічені назви вкрай неточні, тому що зі справжніми каштанами і дубами гіркокаштани не мають родинних зв'язків. До того ж на відміну від цих дерев їх насіння у сирому вигляді отруйне.

Більш влучною є українська родова назва «гіркокаштан», яка якраз і вказує на характерний неприємний присмак насіння цих дерев. Для того, щоб уникати плутанини між справжніми і кінськими каштанами, рекомендується вживати саме її.

ОписРедагувати

Листопадні та вічнозелені дерева або кущі з міцними гілками і смолистими, клейкими бруньками. Листя пальчастої форми, зазвичай складене з 5-7 (рідше до 9) листочків. Довжина і ширина листової пластинки приблизно однакова і може сягати 25-65 см. Суцвіття — прямостояча, пірамідальна або циліндрична волоть. Квітки зазвичай білі з червоними та(або) жовтими плямами, у гіркокаштана червоного і криваво-м'ясного — яскраво-червоні. Чашечка квітки завжди п'ятилиста, дзвоникувата або трубчаста. Оцвітина складається з 4-5 пелюсток, що зростаються у дволопатеву губу. Плід — коробочка, в недозрілому стані зелена, а потім коричнева. Оболонка плоду зазвичай вкрита м'якими шипами або горбочками, рідше — гладка. Всередині плоду міститься від 1-2 до 5 лискучих темно-коричневих насінин. На поверхні насінини завжди помітна білувата пляма, яка займає від ⅓ до ½ поверхні. Вивільнення насіння стається внаслідок лускання оболонки плоду на 2-3 частини.

 
Гіркокаштан криваво-м'ясний
 
Гіркокаштан дрібноцвітий
 
Бруньки
 
Листя

Хімічний складРедагувати

Усі частини гіркокаштанів містять сапоніни, глікозиди, алкалоїди, в тому числі і специфічні для цього роду глікозид ескулін і сапонін есцин. Особливо велика концентрація цих сполук спостерігається у насінні. Наявність цих речовин робить гіркокаштани отруйними. Вживання насіння у людей і теплокровних тварин (наприклад, коней) викликає гемоліз (руйнацію еритроцитів). Якщо додати витяжку з гіркокаштанів у воду, то у риб вона призведе до паралічу мускулатури. Незважаючи на це, насіння гіркокаштанів можна вживати в їжу, якщо попередньо звільнити його від отрути. Це досягається шляхом кількаденного промивання подрібнених плодів у проточній воді або тривалого пропарювання.

ПоширенняРедагувати

Представники роду поширені у помірних (листопадні) і субтропічних (вічнозелені) областях Північної півкулі. Їх ареали вказують на розподіл видів, характерний для третинного зледеніння. За видовим різноманіттям головним осередком є східні частини Північної Америки — від канадської провінції Онтаріо до американського штату Флорида. Тут зростає 6 видів. Другий за кількістю осередок — Південна і Східна Азія. В межах цього регіону гіркокаштани можна зустріти на сході Індії, в Китаї, на Японських островах, півострові Індокитай. Відірвані від основних центрів розповсюдження гіркокаштани каліфорнійський і звичайний, які є, відповідно, ендеміками Каліфорнії і Балкан.

 
Суцвіття гіркокаштана звичайного
 
Суцвіття гіркокаштана червоного
 
Плоди гіркокаштана голого
 
Насіння гіркокаштана звичайного

ЕкологіяРедагувати

Усі види гіркокаштанів — лісові рослини. Найбільш високий з них, гіркокаштан звичайний, у місцях природного розповсюдження формує ліси, де зростає у першому ярусі. Невисокі дерева, як от гіркокаштан жовтий, утворюють угруповання з домінуючими породами, а найнижчі чагарникові види утворюють підлісок. Представники роду полюбляють помірно зволожені або вологі ґрунти, добре освітлення або напівзатінок. Запилюються гіркокаштани великими комахами та колібрі.

ВикористанняРедагувати

Серед гіркокаштанів багато декоративних видів, які приваблюють густою кроною, гарним листям, рясним цвітінням. Найбільш розповсюджений гіркокаштан звичайний. Також часто використовують гіркокаштани жовтий і червоний, гібриди цих видів гіркокаштани криваво-м'ясний і гібридний. Локально поширені у садівництві гіркокаштани китайський, японський, каліфорнійський, лісовий, голий, індійський.

Хоча ці рослини не вирощують у промислових масштабах, але їх деревина високо цінується і використовується у виробництві меблів, музичних інструментів. Практично усі види є продуктивними медоносами, за виключенням каліфорнійського гіркокаштана, нектар якого отруйний для бджіл. Мед з цих дерев невисокої якості — рідкий, деколи гіркуватий.

В минулому американські види гіркокаштанів, а також гіркокаштани японський та індійський відігравали помітну роль у харчуванні місцевого населення. Їх плоди, попередньо пропарені або ретельно промиті, перемелювали на борошно. Індіанці широко застосовували специфічну отруйну дію гіркокаштанів і кидали у невеликі річки подрібнене насіння, а потім збирали паралізовану рибу. В XXI сторіччі обмежене кулінарне використання має гіркокаштан індійський, плоди якого використовують для приготування традиційних страв.

Завдяки високому вмісту сапонінів з плодів можна отримати мильний розчин, придатний для миття рук, але не посуду.

У медицині знайшов застосування лише один вид — гіркокаштан звичайний. Офіційною фармакологічною наукою визнані препарати з квіток і плодів цього дерева, які мають венотонізуючу, антитромбічну дію. Ці ліки особливо ефективні при тромбофлебітах, на початкових стадіях розвитку варикозного розширення вен. Схоже, але більш широке застосування цієї рослини в народній медицині, яка визнає сировиною також кору і листя.[2] В Англії квіти гіркокаштана звичайного входили до складу гомеопатичного препарату, відомого як «Квіти Баха». Вважалося, що вони мають протиракову дію, але авторитетні дослідження не знайшли тому жодних підтверджень.[3]

ВидиРедагувати

Секція Aesculus

Секція Calothyrsus

Секція Pavia

Секція Macrothyrsus

Секція Parryanae

Гібриди

СинонімиРедагувати

 
Герб Києва за часів УРСР

Гомотипічні

  • Esculus L., 1754
  • Hippocastanum Mill., 1754
  • Hippocaztanum Raf., 1838

Гетеротипічні

  • Actinotinus Oliver, 1740, 1888
  • Calothyrsus Spach, 1834
  • Isypus Raf., 1838
  • Macrothyrsus Spach, 1834
  • Nebropsis Raf., 1838
  • Oesculus Neck., 1790
  • Ozotis Raf., 1838
  • Pavia Mill., 1754
  • Paviana Raf., 1817
  • Pawia Kuntze, 1891

Як символРедагувати

За часів УРСР квітка й листя гіркокаштана звичайного були зображені на гербі міста Києва. Образ заквітлих «каштанів» неодноразово використовувався в піснях та віршах («Київський вальс» Платона Майбороди).

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Helmut Genaust: Etymologisches Wörterbuch der botanischen Pflanzennamen. 3. Auflage, Birkhäuser, Basel 1996, с. 42(нім.)
  2. Товстуха Є. С. Фітотерапія. — К.: Здоров'я, 1990.-304 с., іл., 6,55 арк. іл. ISBN 5-311-00418-5
  3. «Flower remedies». Cancer Research UK.(англ.)
  4. James W. Hardin: A Revision of the American Hippocastanaceae-II. Brittonia, Band 9, 1957, S. 173–195.(англ.)