Відкрити головне меню
Карта Чорноморського узбережжя Кавказу     Города России     Города Абхазии     Города Грузии

Чорноморське узбережжя Кавказу, антична назва — Колхіда) — географічний і історичний регіон на узбережжі Чорного моря, який представляє собою причорноморську смугу Краснодарського краю РФ, прибережну частину Абхазії, а також Грузії. На більшій частині свого протягу є курортною зоною.

Зміст

ГеографіяРедагувати

Чорноморське узбережжя Кавказу розташоване на такій же географічній широті (42° - 45° пн. ш.), Що і курорти Адріатики, французького Лазурного Берега і італійської Рів'єри, і має схожий з ними клімат.

Північною межею регіону є Таманський півострів. Часто як таку називають Анапу,[1] маючи на увазі початок власне курортної зони. Іноді поряд з чорноморським виділяють і примикаюче до нього з півночі Азовське узбережжя Кавказу.

Південна межа ЧУК збігається з державним кордоном колишнього СРСР (а нині Грузії) з Туреччиною. Його природним продовженням на турецькій території є Анатолійський берег і, далі, Румелійський берег. Зі сходу регіон Чорноморського узбережжя Кавказу обмежений відрогами Великого і Малого Кавказу і Колхідською низовиною між ними, із заходу — власне Чорним морем.

Чорноморське узбережжя простягається більш ніж на 600 км. Найбільш значними містами регіону є (з півночі на південь): Анапа, Новоросійськ, Геленджик, Туапсе, Лазарівське, Сочі, Гагра, Піцунда, Гудаута, Сухумі, Очамчира, Поті, Батумі. Крім того, курортне значення мають Кабардинка, Дивноморське, Архипо-Йосипівка, Джубга, Лермонтово, Новоміхайловській, Абрау-Дюрсо, Дагомис, Мацеста, Хоста, Лоо, Адлер, Новий Афон, Ґулріпші, Анаклія, Ганмухурі, Кобулеті, Махинджаурі, Гоніо, Сарпі, Вардане, Цихисдзірі і Чаква.

КліматРедагувати

Чорноморське узбережжя на ділянці від Новоросійська до Туапсе частково розташоване у крайній північній частині субтропічного поясу сухого типу (середня температура січня +3 °C, липня +23 °C), а на південь від Туапсе і далі за межі Росії (Адлерський район Сочі) аж до Аджарії — напіввологого субтропічного (5 і 24 °C відповідно). Причиною формування цих двох різних типів клімату є рельєф, точніше — висота гір. До Туапсе їх висота не піднімається вище 1000 м і вони не є серйозним орографічним бар'єром для вологонесучого потоку повітряних мас з південного заходу, після Туапсе висота гір досягає 3000 і більше метрів, на західних навітряних їх схилах весь рік випадає велика кількість опадів.

ПриродаРедагувати

Схили гір покриті багатою деревною рослинністю — бук, граб, каштан, тис, ялиця, інші хвойні породи. На узбережжі на південь від Геленджика переважають субтропічні види рослин, зокрема, пальми, юки, акації, магнолії, самшит. На півдні регіону поширені широколисті ліси з ліанами і вічнозеленими чагарниками. На ЧУК росте близько шести тисяч видів рослин, серед яких більше сотні зустрічаються тільки в Причорномор'ї і чимала кількість рослин-реліктів — наприклад, лавровишня, рододендрон понтійський (rhododendron ponticum), падуб колхидський (ilex colchica), фісташка туполиста, ялівець високий, сосна пицундская та ін.

ІсторіяРедагувати

Чорноморське узбережжя Кавказу було здавна відоме як Колхіда, його населення складалось із різноманітних народів, що головним чином переселялись сюди із степових просторів Азії. Із ІІІ ст. н. е. широко розповсюджується християнство, від  ХІ ст. починається насадження ісламу. Тривалий час територія входила до складу Османської імперії. У 19 ст. територія була окупована російською армією в ході низки Російсько-турецьких воєн.

Після розвалу Російської імперії внасліолк поразки у Першій світовій війні виникли наступні державні утворення: Всевелике Військо Донське, Кубанська народна республіка, Закавказька Демократична Федеративна Республіка, Грузинська Демократична Республіка. Пізніше вони були окуповані військами Червоної армії і включені до складу СРСР.

З 1920—1921 років на Чорноморському узбережжі Кавказу насильно встановилася радянська влада, а Московським договором 1921 року в Аджарії була встановлена південна межа ЧУК — державний кордон з кемалістською Турецькою республікою, яка існує і понині.

На І половину XX століття, велика частина Чорноморського узбережжя Кавказу піддалася масштабному тераформуванню з осушенням заболочених ділянок і ліквідацією комарів як переносників малярії — за допомогою хімічної обробки поверхні, висадки особливих видів «Антикомариної» флори (в основному евкаліптів) та інтродукції рибки гамбузії, що активно поїдає личинок комарів.

У повоєнні роки Чорноморське узбережжя Кавказу стало найважливішою «всесоюзною здравницею» поряд з Кримом. У 1970 році постановою Радміну СРСР воно було віднесене до курортів союзного значення. У 1980-ті роки щорічно там відпочивало до 25 мільйонів громадян Радянського Союзу.[2]

 
Вулиці Батумі (2009)

Значної шкоди було завдано Чорноморському узбережжю Кавказу на початку 90-х рр, коли перейшли у фазу відкритого збройного протистояння політичні конфлікти на території колишньої Грузинської РСР, зокрема вибухнули Абхазька війна і громадянська війна в Грузії. Зруйновані міста і інфраструктура, велика кількість мінних полів, стрілецька зброя на руках, злочинність, економічна, енергетична і транспортна блокада, етнополітична роз'єднаність, людські втрати, десятки тисяч біженців — всі ці наслідки досі позначаються на розвитку регіону. Транспортне сполучення було частково відновлено лише в другій половині 2000-х років.

Не додали регіону економічних плюсів і Аджарська криза 2004 року і Російсько-грузинська війна 2008 року, в результаті якої Росія окупувала Абхазію та Південну Осетію, проголосивши маріонеткові режими, та звинувачується міжнародною спільнотою на чолі з Грузією і США[3] в анексії цих регіонів.

 
Гальковий пляж поблизу Геленджика. На задньому плані — скеля Парус (2005)

ЕкономікаРедагувати

Сприятливий клімат, природні умови узбережжя є істотним чинником у господарській діяльності.

Агропромисловий комплекс дає 50 % продукції Чорноморського узбережжя Кавказу. У сільському господарстві розвинене чаївництво (найпівнічніші чайні плантації в світі), вирощується озима пшениця і кукурудза, субтропічне плодівництво — обробіток цитрусових, граната, хурми, інжиру, виноградарство. Серед технічних культур основна — соняшник. Розвинуте тваринництво: по поголів'ю худоби і його продуктивності Чорноморське узбережжя Кавказу — один з передових районів.

Але основними джерелами процвітання регіону, безумовно, є морське судноплавство і туризм, у тому числі міжнародний. Купальний сезон триває понад 120 днів, з середини травня до середини-кінця жовтня, тривалий оксамитовий сезон. Правда, висока освоєність узбережжя при цьому характерна тільки для міст-курортів — Великого Сочі, Анапи, Геленджика, Сухумі і окремих курортних селищ.

 
Готель Sheraton Batumi

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Черноморское побережье Кавказа на сайте Института географии РАН.п(Проверено 2 мая 2009)
  2. Яковлев надеется, что Черное море станет привлекательным. РИА «Новости». 23 вересня 2004. Архів оригіналу за 2012-03-30. Процитовано 2016-04-19. п (Перевірено 2 травня 2009)
  3. U.S.-Russia Relations: «Reset» Fact Sheet (англ.)(англ.

ЛітератураРедагувати

  • Буланов С. Черноморское побережье Кавказа. Путеводитель. — М.:Аякс-Пресс. — 2005. — С. 96. ISBN 5-94161-152-8
  • Веденін Ю. Рекреаційні ресурси СРСР. — М.: Профіздат, — 1979. — С. 175.
  • Вавилова Е. Экономическая география и регионалистика. — М.:Гардарики, — 1999. — С. 160.
  • Доброхотов И. О. Черноморское побережье Кавказа. — СПб. — 1916.
  • Зенкович В. Берега Чёрного и Азовского морей. — М., — 1958.
  • Инадзе М. Причерноморские города древней Колхиды. — Тб., — 1968.
  • Колотова Е. Рекреационное ресурсоведение. — М.:Советский спорт, — С. 133.
  • Косолапов А. Туристическое страноведение. — Владивосток.:ДВГАЭУ, — 1999. — С. 196.
  • Пачулиа В. П. Черноморское побережье Кавказа. Путеводитель для туристов. — М.: Профиздат. — 1980. — 240 с.