Вікіпедія

2С1 «Гвоздика»

Радянська 122-мм самохідна артилерійська установка
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Гвоздика.

2С1 «Гвоздика» — радянська 122-мм самохідна артилерійська установка на базі шасі МТ-ЛБ, яка призначена для знищення живої сили, артилерійських батарей, дзотів, а також для забезпечення проходів в мінних полях та польових загородженнях.

2С1 «Гвоздика»
САУ 2С1 «Гвоздика» на параді
САУ 2С1 «Гвоздика» на параді
Типсамохідна гаубиця
ПоходженняСРСР СРСР
Історія використання
На озброєнніз 1970
Операторидив. Оператори
ВійниРосійське вторгнення в Україну (2022)
Історія виробництва
РозробникХТЗ
Завод № 9
Виготовлення1969–1991
Виготовлена
кількість		більше 10 000
Характеристики
Вага15,7 т
Довжина7260 мм
Довжина ствола35 калібрів
Ширина2850 ми
Висота2725 мм
Обслуга4
Калібр122-мм 2А31 нарізна
Підвищення−3…+70°
Траверс360°
Дальність вогню
Ефективнадо 15,2 км
ПрицілПТ-2, ОП5-37, ТКН-3Б
Бронястальна, катана, протикульова
Головне
озброєння
гаубиця
боєкомплект: 40
Другорядне
озброєння
боєкомплект: 40
Двигун
Дорожній просвіт400 мм
база: 4445 мм
колія: 2000 мм
Швидкістьшосе: 60 км/год
бездоріжжя: 26-32 км/год
Прохідністьбрід: плаває
2С1 «Гвоздика» у Вікісховищі

Серійне виробництво почалося на Харківському тракторному заводі ім. С.Орджонікідзе з 1971 року[2] і тривало до початку 90-х років ХХ століття.

Історія створення

ред.

В 1945 році завершилась Друга світова війна, до того часу на озброєнні Радянського Союзу перебували в основному протитанкові і штурмові САУ. Основним застосуванням таких САУ був безпосередній супровід піхоти і танків та ведення вогню по ворожих цілях прямою наводкою. Натомість, в західних країнах і США існували САУ, призначені для ведення вогню із закритих позицій. Поступово самохідна артилерія в цих країнах почала витісняти буксировану. Незамінність самохідної артилерії в локальних конфліктах стала очевидна, тому в період з 1947 по 1953 рік було проведено дослідження по створенню нових самохідних гаубиць, проте в 1955 році за вказівкою Н. С. Хрущова більшість робіт по самохідної артилерії було припинено. Деякий час по тому Міністерство оборони СРСР дійшло висновку, що стратегічна ядерна війна малоймовірна, оскільки призведе до знищення обох воюючих сторін. При цьому реальнішими могли стати локальні конфлікти з використанням тактичних ядерних озброєнь. У таких конфліктах самохідна артилерія мала беззаперечну перевагу над буксированою[3][4].

З відставкою Н. С. Хрущова поновились роботи над створенням самохідної артилерії в СРСР. В 1965 році на базі Львівського полігону радянськими військами було проведено масштабні навчання із застосуванням артилерійських установок часів Другої світової війни. Результати навчань показали невідповідність наявних на озброєнні самохідних артилерійських установок вимогам сучасного бою. З метою ліквідації відставання радянської самохідної артилерії від артилерії країн НАТО в 1967 році виходить постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР № 609–201 від 4 липня. Відповідно до цієї постанови офіційно розпочалась розробка нової 122-мм самохідної гаубиці для сухопутних військ Радянської армії[3][4][5].

Попередньо ВНДІ-100 виконав науково-дослідну роботу з визначення вигляду і базових характеристик нової САУ. В ході досліджень були опрацьовані три варіанти САУ. Перший — на базі шасі «Об'єкту 124» (в свою чергу, створеного на базі СУ-100П), другий — на базі багатоцільового транспортера-тягача МТ-ЛБ, третій варіант на базі бойової машини піхоти БМП-1[6].

У всіх варіантах основним озброєнням була 122-мм гаубиця з балістикою Д-30[6].

За результатами робіт було з'ясовано, що шасі «Об'єкту 124» має надлишкову вантажопідйомність і масу, до того ж САУ втратить можливість форсувати водні перешкоди уплав. Шасі МТ-ЛБ не вистачало стійкості при стрільбі і необхідного рівня допустимих навантажень на ходову частину машини. Найоптимальнішим варіантом було шасі бойової машини піхоти БМП-1, проте П. П. Ісаков домігся заборони на використання БМП-1 як базового[6]. Тому як шасі було вирішено взяти подовжену і модифіковану базу багатоцільового транспортера-тягача МТ-ЛБ. Отримані опрацювання лягли в основу ДКР під найменуванням «Гвоздика» (індекс ГРАУ — 2С1). «Гвоздика» мала надійти на озброєння артилерійських дивізіонів мотострілецьких полків для заміни 122-мм гаубиць М-30 і Д-30[7].

Таблиця ТТХ аванпроектів 2С1, виконаних у ВНДІ-100[5]
База Об'єкт 124 МТ-ЛБ Об'єкт 765
Основні характеристики
Екіпаж, чол. 4 4 4
Бойова маса, т 22,2 15,842 15,164
Озброєння
Марка гармати Д-30 Д-30 Д-30
Возимий боєкомплект, постр. 100 60 60
Кулемет 1 × 7,62-мм ПКТ 1 × 7,62-мм ПКТ 1 × 7,62-мм ПКТ
Боєкомплект кулемета, патр. 2000 2000 2000
Рухливість
Марка двигуна В-59 ЯМЗ-238 УТД-20
Тип двигуна дизельний дизельний дизельний
Потужність двигуна, к.с. 520 240 300
Максимальна швидкість по шосе, км/год 63-70 60 65
Запас ходу по шосе, км 500 500 500

Головним розробником 2С1 був призначений Харківський тракторний завод імені Серго Орджонікідзе, гаубицю 2А31 (заводське позначення Д-32) проектували в ОКБ-9. В серпні 1969 року перші чотири дослідні САУ 2С1 надійшли на полігонні випробування. Випробування виявили високу загазованість бойового відділення. Водночас, аналогічна ситуація склалась і з 152-мм дивізійною самохідною гаубицею 2С3. Тоді ж для обох самохідних артилерійських установок були опрацьовані картузні варіанти гаубиць. На базі 2А31 була розроблена 122-мм гаубиця Д-16 з картузним заряджанням. Замість клинового затвора, ланцюгового досилача і зарядів в гільзі в Д-16 застосований поршневий затвор, пневматичний досилач і картузні заряди. Проте випробування показали, що недоліки у нової гаубиці Д-16 аналогічні, оскільки як полум'яність пострілів залишилася тією ж, при цьому збереглася та ж купчастість і дальність стрільби. Крім того, була виявлена незручність при роботі з пеналами зарядів, а також конструктивні недоліки пневматичного досилача, в результаті чого, скорострільність залишалася на рівні базової гармати. Подальше вдосконалення конструкції Д-16 призвело до створення модернізованого зразка під індексом Д-16М, який показав збільшення дальності стрільби осколково-фугасними снарядами до 18 км, завдяки збільшеній каморі і застосуванню потужніших картузних зарядів[5][8].

В 1971 році у 3 ЦНДІ в рамках НДР «Розвиток» були розглянуті та проаналізовані результати робіт з картузними варіантами 122-мм і 152-мм гаубиць. Попри отримані показники, 3 ЦНДІ дав висновок про недоцільність ведення подальших досліджень картузного варіанту гаубиці 2А31. Основною причиною стала відсутність на той момент технічного рішення, що дозволяло створити і ввести в експлуатацію надійні і безпечні заряди в жорсткому картузі або гільзі, що згорає. Науково-технічний заділ по проведеним дослідженням було рекомендовано використати при створенні нових 122-мм осколково-фугасних снарядів з поліпшеною аеродинамічній формою. Проблема ж загазованості бойового відділення САУ 2С1 була вирішена іншим способом, а саме, застосуванням потужнішого ежектора і гільз з поліпшеною обтюрацією.

В 1970 році постановою ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР № 770–249 від 14 вересня, після доопрацювань, самохідна артилерійська установка 2С1 «Гвоздика» була прийнята на озброєння Радянської армії[5][8][9].

В 1972 році пройшла державні випробування і була прийнята на озброєння парашутна платформа 4П134, яка мала польотну масу з вантажем до 20,5 т. На цій платформі за допомогою пятикупольної парашутної системи ПС-9404-63Р планувалося здійснювати десантування самохідних гаубиць 2С1. Система у складі платформи 4П134, парашутної системи ПС-9404-63Р і САУ 2С1 пройшла повний цикл випробувань, але на озброєння ВДВ не надійшла у зв'язку з розробкою 122-мм самохідної гаубиці 2С2 «Фіалка»[10].

Серійне виробництво та модифікації

ред.
Порівняльна таблиця ТТХ різних модифікацій САУ 2С1
2С1[11] 2С1М[5] 2С1М1[12] 2С34[7] Rak-120[13][14]
Країна-розробник   СРСР Польська Народна Республіка   Росія   Росія   Польща
Початок серійного виробництва 1970 1971 2003 2008 Дослідна
Бойова маса, т 15,7 15,7 15,7 16 16
Індекс гармати 2А31 2А31 2А31 2А80-1
Калібр гармати, мм 121,92 121,92 121,92 120 120
Довжина ствола, клб. 35 35 35
Кути ВН, град −3…+70 −3…+70 −3…+70 −2…+80 +45…+85
Возимий боєзапас, постр. 40 40 40 40 60
Мінімальна дальність стрільби
ОФС/ОФМ, км 		4,2 / — 4,2 / — 4,2 / — 1,8/0,5 —/0,5
Максимальна дальність стрільби
ОФС/ОФМ, км 		15,2 / — 15,2 / — 15,2 / — 13/7,5 —/12
Максимальна дальність стрільби
АР ОФС, км[вин 1] 		21,9 21,9 21,9 17,5 -
Максимальна дальність стрільби
УАС, км 		13,5 13,5 13,5 12 10
Калібр зенітного кулемета, мм — — — 7,62 -
Модель двигуна ЯМЗ-238 SW-680T ЯМЗ-238 ЯМЗ-238 SW-680T

Серійне виробництво почалося в 1971 році і завершилось наприкінці 1991 року, крім СРСР, САУ 2С1 випускалася за ліцензією в Польщі з 1971 року й Болгарії з 1979 року. В процесі випуску польський варіант «Гвоздики» зазнав змін. Варіант 2С1М Goździk мав дизельний двигун SW680T, нові опорні котки і змінені гідродинамічні щитки для руху по воді. САУ 2С1 болгарського виробництва надходили на озброєння Радянської армії і, крім гіршої якості виготовлення, нічим не відрізнялись від радянського зразка 2С1. Всього за роки виробництва було виготовлено понад 10 000 одиниць 2С1. Після припинення виробництва, у Польщі та Росії були розроблені модернізовані варіанти. В Росії розроблена модернізована версія 2С1М1 з установкою АСУНО 1В168-1, у Польщі розроблена версія 2C1T Goździk з установкою АСУНО TOPAZ. У 2003 році розроблено, а з 2008 року надійшло на озброєння Російської армії самохідна артилерійська гармата 2С34 «Хоста», що представляє модернізацію САУ 2С1, гаубиця 2А31 була замінена гарматою 2А80-1. Крім того, на башточку командира встановлений 7,62-мм кулемет ПКТ[7][15]. У 2008—2009 роках польським військово-промисловим комплексом створена дослідна модернізація САУ 2С1 під позначенням Rak-120. Гармата 2А31 була замінена на 120-мм гладкоствольний міномет, обладнаний автоматом заряджання. Возимий боєкомплект збільшений з 40 пострілів до 60, проте будь-які дані про початок серійного виробництва цієї модифікації відсутні[13][14].

 
Румунська модифікація 2С1 під позначенням Model 89

Крім базових модифікацій, вироблених в СРСР і Польщі, існують інші версії САУ «Гвоздика». В Румунії в 1980-х роках розроблений варіант САУ 2С1, що отримав позначення Model 89. Від 2С1 він відрізняється базовим шасі. Замість модифікованої бази МТ-ЛБ використано шасі БМП MLI-84[16]. У 1996 році Іранським військово-промисловим комплексом була виготовлена, а з 2002 року запущена в масове виробництво 122-мм самохідна гаубиця Raad-1 (перс. الرعد-1, Грім-1). Від 2С1 іранська САУ відрізняється базовим шасі, замість МТ-ЛБ використана іранська БМП Boragh[17].

Конструкція

ред.

Броньований корпус і башта

ред.

Самохідна гаубиця 2С1 «Гвоздика» створена за класичною для самохідної артилерії баштовою схемою. Корпус машини зварений із сталевих броньових катаних листів, повністю герметичний і дозволяє долати водні перешкоди уплав. Корпус розділений на три відділення: силове (моторно-трансмісійне), відділення управління і бойове.

У передній частині корпусу по правому борту розташоване моторно-трансмісійне відділення. Зліва від нього знаходиться місце механіка-водія з органами управління шасі. У середній і кормовій частинах корпусу знаходиться бойове відділення. На даху корпусу на кульковий погон встановлена зварна башта з обертовим кошиком бойового відділення. У башті встановлена гармата, а також місця екіпажу. По правому борту розміщується сидіння заряджаючого, а також укладка під гільзи з набоями, по лівому борту в передній частині башти встановлено сидіння навідника і прицільні пристосування. За навідником знаходиться місце командира САУ.

Місце командира обладнано поворотною башточкою, встановленою на даху башти. У ніші башти встановлено дві укладки з набоями і снарядами для кумулятивних боєприпасів. У кормовій частині корпусу встановлені укладки під снаряди і набої основної гармати. Подача в укладки може здійснюватись з ґрунту через спеціальний кормовий люк. Бронювання САУ 2С1 забезпечує протикульний і протиосколковий захист екіпажу. Товщина листів корпусу та башти досягає 20 мм[18][19].

Озброєння

ред.
 
2С1 «Гвоздика». Центральний музей Збройних Сил

Основним озброєнням САУ 2С1 є 122-мм гаубиця 2А31. Гармата повністю уніфікована за балістичними характеристиками і використовуваним боєприпасів з 122-мм буксованою гаубицею Д-30.

Ствол 2А31 складається з труби, задок, ежектора і дульного гальма. Довжина труби становить 4270 мм. На внутрішній частині ствола на відрізку 3400 мм зроблено 36 нарізів з прогресивною крутизною від 3°57' і до 7°10'. Довжина зарядної камори дорівнює 594 мм. Повна маса ствольної групи — 955 кг. Затвор гармати вертикально-клиновий, оснащений напівавтоматичним механізмом повторного взведення.

На клині встановлений лоток з утримувачем, який запобігає випадання снаряда із ствола на великих кутах піднесення, а також полегшує ручне заряджання. При відкритті затвора, утримувач автоматично топиться в клин і не перешкоджає екстракції гільзи. Повна маса затворної групи дорівнює 35,65 кг. Противідкітні пристрої складаються з гідравлічного гальма відкоту веретенного типу заправленого рідиною «стеола-М» або «ПОЖ-70» та пневматичного накатника, заправленого азотом або повітрям.

Для стравлювання тиску при роботі в різних температурних діапазонах, на відкітному гальмі встановлений компенсатор пружинного типу. Циліндри гальма відкоту закріплені в задок гармати. Максимальна довжина відкоту дорівнює 600 мм. Труба гармати скріплена з люлькою, що складається з двох обойм. У передній обоймі знаходиться кожух із закріпленими циліндрами противідкітних пристроїв.

У середній частині розташовані кріплення для бронемаски з цапфами. До задньої частини люльки змонтовано огорожу. На правій щоці для командира є механізм блокування ручного спуску гармати, на лівій — система важелів з ручним спуском. Між щоками встановлена відкидна частина огорожі з електромеханічним механізмом досилання[20].

Номенклатура боєприпасів

ред.
Див. також: 122-мм гаубиця Д-30#Номенклатура боєприпасів

До основного боєкомплекту гаубиці 2А31 входять осколково-фугасні снаряди 3ОФ56 і 3ОФ56-1[вин 2] з контактним детонатором РГМ-2М, 3ОФ7 і 3ОФ8[вин 3] з радіопідривачем АР-30, а також снаряди 3ОФ24, 3ОФ24Ж[вин 4], 53-ОФ-462 і 53-ОФ-462Ж[вин 5], які можуть комплектуватися як контактними підривниками РГМ2 або В-90, так і радіопідривниками АР-5. Снаряди мають початкову швидкість на повному заряді 690 м/с і максимальну дальністю стрільби в 15,2 км[21][22].

Для 2С1 створені керовані снаряди «Китолов-2М», що мають можливість ураження бронетанкової техніки в місцях зосередження пускових установок, довготривалих оборонних споруд, мостів та переправ. Крім того, передбачено використання освітлювальних і димових снарядів, а також снарядів-постановників радіоперешкод. Для боротьби з броньованою технікою в штатному боєкомплекті 2С1 є 5 кумулятивних обертових боєприпасів 3БП1. Боєприпас здатний пробивати 180-мм гомогенну броньову сталь на відстанях до 2 км. Крім того, стрільба по броньованим цілям може вестися необертовими кумулятивними снарядами 3БК6 і 3БК13 (пробивають відповідно 400 і 460 мм гомогенної броньової сталі). Для боротьби з живою силою супротивника в боєкомплекті САУ 2С1 є шрапнельний снаряд 3Ш1, оснащений вражаючими стрілоподібними елементами, які при розриві боєприпасу розлітаються під кутом 24°.

Крім того, для 122-мм гаубиць М-30 і Д-30 в СРСР були створені осколково-хімічні та хімічні снаряди, споряджені різними отруйними речовинами[5][23][24][25].

Для підвищення максимальної дальності стрільби в Хорватії був створений новий 122-мм артилерійський снаряд M95 із зарядом «super charge», завдяки якому снаряд розганяється до 718 м/с і має максимальну дальність стрільби в 17,133 км. У 1997 році був створений активно-реактивний осколково-фугасний 122-мм снаряд з готовими нарізами, що дозволяє збільшити максимальну дальність стрільби 2С1 до 21,9 км[26][27].

Характеристики основних застосовуваних боєприпасів САУ 2С1[3][5][21][22][23][24][26]
Індекс снаряда Країна-розробник Маса снаряда, кг Маса ВР/ОР, кг Марка детонатора Початкова швидкість снаряда, м/с[вин 6] Максимальна дальність стрільби, км Рік прийняття на озброєння
Кумулятивні
3БК6 (М)   21,63 ГПВ-2 680 2 1968
3БК13   18,2 1,8 В-15 726 1 1981
3БП1   14,08 ГПВ-3, ГКН 740 2
Осколково-фугасні
53-ОФ-462 (Ж)   21,7 3,67 РГМ-2, В-90, АР-5 690 15,2 1930-і
3ОФ7/3ОФ8   21,7 2,98 АР-30 690 15,2
3ОФ24 (Ж)   21,76 3,97 РГМ-2, В-90, АР-5 690 15,2 1970-і
3ОФ56 (-1)   21,76 4,05 РГМ-2М 690 15,2 1982
122 mm HE   20,5 M577, M572 565 15,6
Type 54   21,7 3,5 Liu-4 690 15,2
Type 83   618 15,6
  21,7 3,52 Liu-4 690 15,2
  21,7 3,528 РГМ-2, В-90, АР-5 690 15,2
M95   РГМ-2, M557, M572 718 17,133
ERBB 122 HB  /  735 20,05…21,9 1997
Керовані
«Китолов-2М»   28 5,3 13,5
Шрапнельні
3Ш1   21,76 2,075 ДТМ-75 15,2
Хімічні
53-ХСО-462Д   23,1 3,3[вин 7]
53-ХСО-463Б   22,2 1,325[вин 8] 690 15,2
Димові
3Д4 (М)   21,76 - РГМ-2 690 15,2
Освітлювальні
53-С-463 (Ж)   21,96 - Т-7 687 15,2
3С4 (Ж)   22,01 Т-90
Агітаційні
3А1 (Д) (Ж) (ДЖ)   21,5 - Т-7 697 15,2
Постановник перешкод (діапазони коротких і ультракоротких хвиль)
 /  21,79 - 15
Снаряди для САУ 2С1 «Гвоздика»
 
БКС 3БК13
БКС 3БК13 
 
БКС 3БК6М
БКС 3БК6М 
 
ОФС 53-ОФ-462
ОФС 53-ОФ-462 
 
122-мм гаубичний ОФС
122-мм гаубичний ОФС 
 
Освітлювальний снаряд 53-С-463
Освітлювальний снаряд 53-С-463 
 
Керований снаряд «Китолов-2М»
Керований снаряд «Китолов-2М» 

Засоби спостереження і зв'язку

ред.

Для наведення гармати, здійснення розвідки місцевості вдень і в нічний період часу, в командирській башточці встановлений комбінований приціл ТКН-3Б з прожектором ОУ-3ГА2, а також два призменних перископічних прилади спостереження ТНПО-170А. Місце навідника обладнано артилерійським панорамним прицілом 1ОП40 для стрільби з закритих вогневих позицій і прицілом прямого наведення ОП5-37 для ведення вогню по спостережуваних цілям. У правій частині башти, перед люком заряджаючого встановлений прилад спостереження МК-4 що обертається. Місце механіка водія обладнано двома призматичними приладами спостереження ТНПО-170А з електрообігрівом, а також приладом нічного бачення ТВН-2Б для водіння в нічних умовах. Перед місцем механіка-водія знаходиться оглядове скло з електрообігрівом і захисною броньовою кришкою[28][29].

Зовнішній радіозв'язок підтримується радіостанцією Р-123М[5]. Радіостанція працює в УКХ-діапазоні і забезпечує стійкий зв'язок з однотипними станціями на відстані до 28 км в залежності від висоти антени обох радіостанцій[30]. Переговори між членами екіпажу здійснюється через апаратуру внутрішнього зв'язку Р-124[5].

Двигун і трансмісія

ред.

В 2С1 встановлений V-подібний 8-циліндровий чотиритактний дизельний двигун ЯМЗ-238Н рідинного охолодження з газотурбінним наддувом потужністю 300 к.с.[29].

Трансмісія механічна, двохпотокова, з двома планетарно-фрикційними механізмами повороту. Має шість передніх і одну задню передачу. Максимальна теоретична швидкість руху на шостій передній передачі становить 61,5 км/год. На задній передачі забезпечується швидкість руху до 6,3 км/год[29].

Ходова частина

ред.

Ходова частина 2С1 являє собою модифіковане шасі багатоцільового транспортера-тягача МТ-ЛБ. Для того щоб ходова частина могла забезпечити задані параметри, конструкція ходової МТ-ЛБ зазнала істотної переробки. В порівнянні з базовою машиною в ходову частину додана додаткова пара опорних котків. Таким чином, ходова частина складається з семи пар опорних котків покритих ззовні гумою. У задній частині машини знаходяться напрямні колеса, в передній — ведучі. Гусениці складаються з дрібних ланок з шарнірами, з'єднаними пальцями. Ширина кожного трака 350 мм при кроці 111 мм. Підвіска 2С1 — індивідуальна торсіонна. На першому і сьомому опорних котках встановлені двосторонні гідроамортизатори[5][29].

Машини на базі

ред.

Радянський Союз

ред.

САУ та бойові машини

ред.
  • 2С8 «Астра» — дослідний 120-мм самохідний міномет. Проектувався для оснащення батальйонів сухопутних військ Радянської армії. Роботи по цій машині були припинені у зв'язку із створенням нової нарізної напівавтоматичної гармати 2А51. В липні 1977 року на міжгалузевій нараді було підписано рішення про закриття робіт з самохідного міномета «Астра» та підготовці рішення про відкриття нової роботи зі створення 120-мм самохідної артилерійської гармати 2С17 «Нона-СВ»[31].
  • 2С15 «Норов» — дослідна 100-мм самохідна протитанкова гармата. Призначена для боротьби з танками противника. В результаті затягування і перенесення термінів перші дослідні зразки були готові тільки до 1983 року. До моменту завершення випробувань на озброєнні країн НАТО знаходили вже досконаліші танки, проти яких 100-мм протитанкова гармата 2С15 була малоефективна. Тому роботи були припинені, а САУ на озброєння прийнята не була[7].
  • 2С17 «Нона-СВ» — дослідна 120-мм самохідна артилерійська установка. Проектували як заміну самохідного міномета 2С8. Однак у зв'язку з початком робіт по створенню досконалішого автоматизованого САО 2С31 роботи по 2С17 були припинені[32].
  • 9П139 «Град-1» — гусеничний варіант бойової машини полкової РСЗВ «Град-1». Розробка проводилася в Державному конструкторському бюро компресорного машинобудування Міністерства авіаційної промисловості СРСР під керівництвом головного конструктора А. І. Яскіна. Машина була спроектована в 1974 році. В 1976 році була прийнята на озброєння, а потім була створена невелика серійна партія машин. Повномасштабне виробництво бойових машин 9П139 планувалося організувати в Болгарії, проте серійне виробництво освоєно не було[33][34].

Інженерні та спеціалізовані машини

ред.
  • УР-77 «Метеорит» — установка розмінування, проробляє ходи в протитанкових мінних полях під час бою. Серійно вироблялась з 1978 року замість УР-67[35].
  • «Об'єкт 29» — багатоцільове гусеничне легке шасі, відрізняється від базового шасі 2С1 елементами електрообладнання та розміщенням ЗІП[29].
  • 2С1-Н — багатоцільовий транспортер-тягач, виготовляється на базі гусеничних шасі САУ 2С1, в процесі капітального ремонту. Призначається для перевезення людей і вантажів в закритому салоні[36].
 
Командно-штабна машина на базі шасі LPG

Україна

ред.

Інженерні та спеціалізовані машини

ред.
  • ХТЗ-26Н — снігоболотоход українського виробництва на базі демілітаризованого шасі 2С1. Призначений для монтажу спеціального устаткування і роботи в умовах бездоріжжя[37].
  • ТГМ-126-1 — транспортна гусенична машина на шасі 2С1 українського виробництва[38].

САУ та бойові машини

ред.

На початку 2016 року Міністерство оборони України поставило до Харківського тракторного заводу імені С. Орджонікідзе три 122-мм САУ 2С1 «Гвоздика» для їхнього капітального ремонту та модернізації[39].

За словами керівництва заводу, зокрема, замість двигуна ЯМЗ передбачено встановити один із європейських зразків. Попередньо це буде дизельний Volvo, який має кращу якість, надійність та економніше витрачає паливо. На «Гвоздиках» замінять застарілі засоби зв'язку, електрообладнання, встановлять сучасну вітчизняну систему навігації, яка суттєво зменшить час, необхідний на підготовку екіпажу до стрільби. Також будуть капітально відремонтовані бойовий модуль, наявне озброєння[39].

За умови дотримання встановлених графіків ремонту та модернізації вже влітку ці «Гвоздики» пройдуть практичні випробування. А після надходження до війська посилять вогневу міць артилерійських підрозділів[39].

Інші

ред.
  • БМП-23 — болгарська бойова машина піхоти з установкою 23-мм гармати 2А14 і ПТКР 9К11 «Малютка» в двомісну башточку. Машина базується на шасі МТ-ЛБ з використанням компонентів шасі САУ 2С1[40].
  • LPG — (Lekkie Podwozie Gąsienicowe — Легка гусенична машина) машина управління вогнем артилерії. Ця гусенична машина використовується для управління САТ «Krab» і «Rak», а також як медична машина і машина підтримки.

Оцінка машини

ред.
 
Плакат, опублікований міністерством оборони США в 1981 році. Ілюструє так звану «Soviet Big 7» — 7 типів озброєння сухопутних військ СРСР, що представляли найбільшу небезпеку для НАТО у випадку війни з країнами Варшавського договору.
Порівняльна таблиця ТТХ 2С1 з артилерійськими системами наступного покоління
2С1 2С18 2С31
Рік прийняття на озброєння 1970 Дослідна 2010
Бойова маса, т 15,7 18,7 19,08
Екіпаж, чол. 4 4 4
Калібр гармати, мм 121,92 152,4 120
Марка гармати 2А31 2А63 2А80
Тип гармати Гаубиця Гаубиця Гармата-гаубиця — міномет
Кути ВН, град −3…+ 70 -4…+ 70 -4…+ 80
Кути ГН , град 360 360 360
Возимий боєзапас, постр. 40 70
Мінімальна дальність стрільби
ОФС, км 		4,2 4,0 0,5
Максимальна дальність стрільби
ОФС, км 		15,2 15,2 13,0
Маса ОФС, кг 21,76 43,56 20,5
Бойова скорострільність, постр/хв 4-5 6-8 8-10
Калібр зенітного кулемета, мм — 7,62 7,62
Максимальна швидкість по шосе, км/год 60 70 70
Максимальна швидкість на плаву, км/год 4,5 10 10
Запас ходу по шосе, км 500 600 600

У 1970-ті роки Радянським Союзом була зроблена спроба переоснащення Радянської армії новими зразками артилерійського озброєння. Першим зразком стала самохідна гаубиця 2С3, представлена громадськості в 1973 році, потім: 2С1 в 1974 році, 2С4 в 1975 році, нарешті в 1979 році були представлені 2С5 і 2С7. Завдяки новій техніці Радянський Союз суттєво підвищив живучість і маневреність своїх артилерійських військ; крім того, за оцінками західних фахівців, саме самохідні гаубиці 2С1 і 2С3 «Акація» дозволяли реалізувати військову доктрину СРСР по знищенню засобів доставки ядерної зброї ще до того, як командування сил НАТО встигне ухвалити рішення про його використання[41].

Порівняльна таблиця ТТХ 2С1 із закордонними аналогами
  2С1   AMX-105B[42]   M108[43][44]   FV433[45][46]   Тип 85[47]   Тип 74[48]
Початок серійного виробництва 1970 1960 1962 1964 1975
Бойова маса, т 15,7 17 20,97 16,56 16,5 16,3
Екіпаж, осіб 4 5 5 4 6 4
Калібр гармати, мм 121,92 105 105 105 121,92 105
Довжина ствола, клб. 35 30 30 35
Кути ВН , град -3…+ 70 -4…+ 70 -6…+ 75 -5…+ 70 -5…+ 70
Кути ГН , град 360 360 360 360 45
Возимий боєзапас, постр. 40 37 86 40 40 30
Максимальна дальність стрільби
ОФС, км 		15,2 15 11,5 17 15,3 11,27
Максимальна дальність стрільби
АР ОФС, км 		21,9 15 21,0 14,5
Максимальна дальність стрільби
КАС, км 		13,5 - - - - -
Маса ОФС, кг 21,76 16 15 16,1 21,76 15
Бойова скорострільність, постр/хв 4-5 до 8 до 10 до 12 4-6
Калібр зенітного кулемета, мм - 7,5/7,62 12,7 7,62 - 12,7
Максимальна швидкість по шосе, км/год 60 60 56 48 60 50
Максимальна швидкість на плаву, км/год 4,5 - 6,43 5 6 6
Запас ходу по шосе, км 500 350 350 390 500 300

До моменту початку серійного виробництва САУ 2С1 на озброєнні країн НАТО вже знаходились 105-мм самохідні артилерійські установки аналогічного класу. Французькі AMX-105B на базі легкого танка AMX-13 були закритими САУ з круговим обстрілом. Машини були обладнані механізмом заряджання, завдяки чому була забезпечена максимальна скорострільність до 8 пострілів на хвилину (проти 4-5 у 2С1). Для стрільби застосовувалися 16-й кілограмові фугасні снаряди з початковою швидкістю 670 м/с і максимальною дальністю стрільби 15 км, однак ці САУ були виготовлені лише у невеликій серійній партії і широкого розповсюдження не отримали[42]. Англійські САУ FV433 виготовляли на базі універсального гусеничного шасі FV430. Аналогічно 2С1, FV433 була легкоброньованою самохідною гаубицею з круговим обстрілом. Для стрільби використовують 105-мм осколково-фугасні снаряди L31 масою 16,1 кг і максимальною дальністю стрільби в 17 км (проти 15,2 км у 2С1). Крім осколково-фугасних, можливе використання шрапнельних снарядів L42 масою 10,49 кг, освітлювальних L43, а також димових снарядів L37, L38 і L41. Заряджання САУ роздільне напівавтоматичне — снаряд досилається в канал ствола механізмом заряджання, заряд вкладається заряджаючим. Скорострільність САУ FV433 може досягати 12 пострілів на хвилину (проти 4-5 у 2С1). Рухливістю і запасом ходу на марші англійська САУ поступається «Гвоздиці», забезпечуючи максимальну швидкість по шосе 48 км/год і запас ходу 390 км. До моменту прийняття на озброєння 2С1 серійне виробництво FV433 було вже припинене[45][46].

В Китаї робили спроби створити аналог 2С1, під позначенням Тип 85 (іноді фігурує під позначенням Тип 54-II). Самохідна гаубиця являла собою шасі бронетранспортера Тип 85, на яке встановлюється верхній верстат гаубиці Д-30, при цьому кути наведення обмежені від −22,5 до +22,5 градусів по горизонту. У 1990-ті Тип 85 був замінений на закриту САУ Тип 89, виконану за типом 2С1[49]. В 1975 році в Японії було розпочато виробництво 105-мм САУ Тип 74, проте випуск був нетривалим і склав всього 20 одиниць, після чого за аналогією з США було вирішено сконцентруватися на виготовленні 155-мм артилерії[48].

На Близькому Сході єгипетські і сирійські війська для заповнення пробілу в самохідної артилерії використовували шасі застарілих танків Т-34, на які встановлювали гаубицю Д-30. Ерзац-САУ отримала найменування Т-34/122. У порівнянні з 2С1, Т-34/122 була вдвічі важче і не могла долати водні перешкоди уплав, кут горизонтального наведення був обмежений 12 градусами, однак при цьому возимий боєзапас становив 100 пострілів[50]. З початком поставок 2С1 до Сирії з СРСР, САУ Т-34/122 були витіснені спочатку з елітних підрозділів, а потім і зовсім були відправлені на зберігання[51].

Призначення і зовнішній вигляд 2С1 нагадують її аналог — самохідну гаубицю M108. На момент прийняття на озброєння в 1970 році 2С1 перевершувала M108 за основними параметрами: дальністю стрільби ОФС (15,2 км проти 11,5), запасу ходу (500 км проти 350), швидкістю руху (60 км/год проти 56), була легше на 5270 кг, але при цьому максимальна скорострільність гаубиці 2А31 становила 4-5 пострілів на хвилину проти 10 у M103. Проте виробництво M108 до моменту прийняття на озброєння САУ 2С1 вже було припинене, оскільки Міністерство оборони США визнало можливості щодо подальшої модернізації 105-мм гаубиць обмеженими, а саму машину невиправдано дорогою, і віддало перевагу виготовленню 155-мм самохідної гаубиці M109[52]. Осколково-фугасна дія у цілі 122-мм снарядів приблизно дорівнювала 105-мм снарядів. Наведена площа ураження відкрито розташованої живої сили в положенні лежачи біля 122-мм снаряда 53-ОФ-462 становила 310 м² проти 285 м² у фугасного 105-мм снаряда M1[53][54]. На початку 1970-х років на озброєння 122-мм гаубиць 2С1, Д-30 і М-30 надійшли нові боєприпаси 3ОФ24. Замість тротилу як вибухова речовина був використаний склад A-IX-2, завдяки чому ефективність снарядів 3ОФ24 в порівнянні з 53-ОФ-462 була збільшена в 1,2-1,7 рази. З 1982 року на озброєння 122-мм гаубичних систем надійшов снаряд 3ОФ56 і 3ОФ56-1 підвищеної могутності[21][55].

З позитивних якостей, західними фахівцями відзначається висока маневреність і порівняно невелика маса САУ, що робить можливим застосування 2С1 спільно з плаваючими БМП і БТР. Крім того, на відміну від самохідних гаубиць США, на 2С1 є приціл прямого наведення, а в боєкомплект входять кумулятивні боєприпаси для боротьби з бронетехнікою супротивника[56]. З недоліків зазначали слабке бронювання корпусу, яке захищає екіпаж лише від легкої стрілецької зброї і осколків снарядів, відсутність зенітного кулемета на командирській башточці, обмежений правий сектор огляду у механіка водія, а також роздільно-гільзове заряджання, що обмежує автоматизацію процесів заряджання[57][58][59].

Після переходу польової артилерії країн НАТО на єдиний калібр 155 мм радянські мотострілецькі полки стали істотно програвати за вогневою могутністю відповідним західним з'єднанням, тому для заміни полкових 122-мм гаубиць Д-30 і 2С1 була почата розробка нових 152-мм гаубиць 2А61 і 2С18. Однак серійне виробництво нових зразків полкової артилерії так і не було розпочато. Замість цього були розгорнуті роботи по створенню 120-мм універсального самохідної артилерійської гармати 2С31. Попри те, що САУ 2С1 до 1990-х років застаріла, ряд держав продовжили її використання. У Росії та Польщі розроблена програма модернізації застарілих САУ 2С1 з переведенням їх на калібр 120 мм[7][60][61][62].

Бойове застосування

ред.

Війна в Афганістані

ред.
Докладніше: Інтервенція Радянського Союзу в Афганістан

Бойове хрещення самохідна гаубиця 2С1 прийняла під час війни в Афганістані. Тактика застосування зводилася до висування батарей 2С1 слідом за штурмовими групами і знищенню виявлених вогневих точок противника вогнем прямою наводкою. Подібна тактика суттєво знижувала втрати радянських військ. Під час супроводу на складних ділянках місцевості вогнева підтримка здійснювалася спеціальним резервними батареями 2С1. Командування батареями 2С1 здійснювали командири і артилерійські взводи, які забезпечували посилення мотострілецьких батальйонів і рот. Одним з найвідоміших епізодів застосування для 2С1 стала операція по захопленню районів Шингар і Хакі-Сафед. У 1986 році 2С1 використовували під час наступу на противника в провінції Кандагар. Взводи самохідних гаубиць здійснювали вогневу підтримку батальйонів. Всього в ході наступу взвод САУ 2С1 знищив 7 цілей противника. Загалом за результатами першого бойового застосування САУ 2С1 себе зарекомендували добре[63].

Війни в Чечні

ред.
Докладніше: Перша чеченська війна та Друга чеченська війна

Під час Першої чеченської віни САУ 2С1 застосовували федеральні війська, крім того, відомий факт захоплення в період з 1992 по 1993 рік чеченським ополченням декількох САУ «Гвоздика» з боєкомплектом; під час боїв за Грозний захоплені «Гвоздики» використовували ополченці[64] [60] [65]. Під час Другої чеченської кампанії 2С1 застосовували федеральні війська. Так, наприклад, самохідні гаубиці 2С1 морської піхоти восени 1999 року здійснили артилерійську підтримку 100-й дивізії особливого призначення внутрішніх військ Росії[66].

Придністровський конфлікт

ред.
Докладніше: Придністровський конфлікт

«Гвоздиками» скористалась придністровська гвардія в червні 1992 року під час Придністровського конфлікту[67].

Югославські війни

ред.

У 1990-х роках 2С1 використовували в югославських війнах різні сторони конфлікту[60][68]. В серпні 2008 року декілька самохідних артилерійських установок 2С1 в справному стані перебували на озброєнні бойовиків Південної Осетії, проте чи мало місце бойове застосування цих САУ, невідомо[69].

Війни в Іраку

ред.

На початку ірано-іракської війни Іраку з СРСР були поставлені САУ 2С1 і 2С3 «Акація», які склали основу іракських артилерійських угруповань[70]. У 1991 році під час операції «Буря в пустелі» САУ 2С1 були використані іракськими військами. В цілому досвід застосування Іраком артилерії (у тому числі самохідних гаубиць 2С1 і 2С3, а також РСЗВ БМ-21 «Град»[71]) оцінюють як негативний, що сприяло, в свою чергу, появі міфу, що радянська артилерія неефективна. Однак при оцінці дій іракської артилерії не брали до уваги, що система управління військами і оснащення артилерійських угруповань іракських сил не відповідали радянським стандартам того часу[71].

Громадянська війна в Лівії

ред.
Докладніше: Громадянська війна в Лівії

У 2011 році в ході громадянської війни в Лівії САУ 2С1 були використані урядовими військами[72].

Російсько-українська війна

ред.
Докладніше: Російська збройна агресія проти України (2014‒2015), Війна на сході України та Російське вторгнення в Україну (2022)
 
Українська «Гвоздика» на Донбасі. травень 2015 року
 
Українські 2С1 на залізничних платформах, квітень 2020 року

В 2013 році Міністерство оборони України ухвалило рішення про зняття установки 2С1 з озброєння Сухопутних військ ЗС України. Тому початок російсько-української війни на Донбасі застало артилерійські підрозділи в стадії розформування[73].

У 24-й, 30-й, 72-й і 93-й механізованих бригадах дивізіони були повністю розформовані, в інших частинах — перебували на різних стадіях[73].

Відразу після окупації Криму в березні 2014 року неповні дивізіони 128-ї і 51-ї бригад були відправлені на Перекоп. Одночасно почався активний процес відновлення і відправлення на фронт батарей і дивізіонів «Гвоздик»[73].

У зв'язку з тим, що більша частина техніки була для бригад штатною, не вся мала бортові номери та впізнаваного камуфльованого захисту[73].

САУ 2С1 надходили і на озброєння російських бойовиків. Так, наприклад, із здобутих українськими хакерами документів випливало, що на озброєнні лише одного самохідного артилерійського дивізіону бойовиків 1 омсбр стояло 18 «Гвоздик». Також вдалося встановити, що на озброєнні у терористів є російські військові переносні радіостанції АРК2М «Арахіс» і прийняті на озброєння МО РФ лише у 2013 році радіостанції шостого покоління Р-178П1 «Азарт»[74]. При чому машини з такими серійними номерами ніколи не перебували на озброєнні українських військових[75].

Меморандум від 20 вересня до Мінського протоколу передбачав відведення гаубиць калібром 122-мм (Д-30 та 2С1 «Гвоздика») на 16 км від лінії зіткнення[76][77]. А «Комплекс заходів» на виконання Мінських угод від 12 лютого 2015 передбачав створення зони безпеки завширшки 50 км для артилерійських систем калібру 100 мм і більше[78].

Але відведення не відбулось. Наприклад, вже у червні 2015 року російські бойовики виклали в соціальні мережі фотографії батареї «Гвоздик» поблизу вітрової електростанції «Новоазовська». Ці САУ ховались біля села Хрещатицьке, та вели вогонь по українських військових, найімовірніше — в районі Широкине, де тоді точились запеклі бої[79].

За даними групи «Інформаційний опір» саме з 122-мм Д-30 та 152-мм 2А65 «Мста-Б» 23 травня 2015 року був обстріляний Авдіївський коксохімічний завод[80]. На території заводу розірвалося понад 40 снарядів. Снарядами були перебиті всі чотири високовольтні лінії електромереж, що живлять Авдіївський коксохім. Підприємство було зупинено, а видачу коксу припинено. Через спричинені пошкодження завод був вимушений призупинити роботу до понеділка, 25 травня[81].

Станом на кінець 2015 року з відкритих джерело було відомо про втрату українськими військовими близько 20 одиниць 2С1[73].

Під час боїв на Херсонщині в серпні 2022 року російські пропагандисти з гордістю повідомляли, що деякі російські артилеристи ведуть на стільки інтенсивний вогонь з 2С1, що в них «плавиться» (та з рештою вибухає) ствол[82].

Оператори

ред.
 
Карта поставок самохідної гаубиці 2С1.яскраво-червоний — країни, що використовують 2С1 в даний час. Темно-червоний — країни, що експлуатували 2С1.Жовтий — країни, призначення і статус поставок в які невідомі.
 
Трофейна сербська САУ 2С1, захоплена хорватськими військами
 
2С1, кинута іракськими військами під час війни в Перській затоці

Сучасні

ред.

Колишні

ред.
  •   Афганістан — всього поставлено 15 одиниць 2С1[86]
  •   Боснія і Герцеговина — 24 одиниці 2С1, станом на 2013 рік[123]
  •   Угорщина — понад 153 одиниць 2С1 на зберіганні, станом на 2010 рік[124]
  •   Німецька Демократична Республіка — 374[вин 9] одиниці 2С1 поставлено з СРСР в період з 1979 по 1989 рік[125]
  •   Грузія — 20 одиниць 2С1, станом на 2008 рік[120]
  •   Єгипет — всього поставлено 76 одиниць 2С1[86]
  •   Зімбабве — всього поставлено 12 одиниць 2С1[86]
  •   Ірак — 50 одиниць 2С1 поставлено з СРСР в період з 1979 по 1980 рік, ще 100 одиниць 2С1 поставлено в період з 1987 по 1989 рік[125] . З 2006 а зняті з озброєння[126]
  •   Лівія — деяка кількість 2С1, станом на 2013 рік[127] , всього поставлено 162 одиниці 2С1[86]
  •   Словаччина — 1 САУ 2С1 на озброєнні і 45 одиниць на зберіганні, станом на 2010 рік[128] , всього поставлена 51 одиниця 2С1[86]
  •   Словенія — всього поставлено 8 одиниць 2С1[86]
  •   Того — всього поставлено 6 одиниць 2С1[86]
  •   ФРН — 372 одиниці 2С1 отримані після об'єднання з НДР. З них: 228 одиниць продано в Швецію на запчастини для МТ-ЛБ, 72 одиниці 2С1 продані до Фінляндії[125], 50 одиниць використано як мішені на полігонах, 11 одиниць продано в США, інші, можливо, на зберіганні або піддалися демілітаризації[108]
  •   Чехія — всього поставлено 49 одиниць 2С1[86]
  •   Чехословаччина — 150 одиниць 2С1 поставлено з СРСР або ПНР в період з 1980 по 1987 рік[125]
  •   Югославія — 100 одиниць 2С1 поставлено з СРСР в період з 1982 по 1983 рік[125], перейшли до утворився після розпаду державам
  •   Південний Ємен — 50 одиниць 2С1 поставлено з СРСР в 1989 році[125]

Україна

ред.

Станом на 1992 рік Україна мала 563 одиниці 122-мм самохідних артилерійських установок 2С1 «Гвоздика», проте через технічний стан та зміни у військовій доктрині в 2013 році Міноборони ухвалило рішення про зняття установки 2С1 з озброєння Сухопутних військ ЗС України. Тому початок війни на Донбасі застало артилерійські підрозділи в стадії розформування[73].

У 24-й, 30-й, 72-й і 93-й механізованих бригадах дивізіони були повністю розформовані, в інших частинах — перебували на різних стадіях[73].

За даними «Military Balance — 2014» станом на 2014 рік Сухопутні війська Збройних Сил України мали на озброєні 300 одиниць 2С1[112], а Морська піхота України — 12 одиниць. Проте значна частина з них — 159 одиниць, перебували на базах зберігання[113].

Проте 12 установок 36-ї окремої бригади берегової оборони є підстави вважати втраченими, оскільки після окупації Криму РФ вони повернуті не були[73].

Над відновленням та капітальним ремонтом 2С1 «Гвоздика» (а також іншого артилерійського озброєння) в Україні працює ДП «Шепетівський ремонтний завод». З відкритих джерел відомо, що протягом лише 2017 року завод направив до Збройних Сил України самохідні артилерійські установки, включаючи 2С3 «Акація» та 2С1 «Гвоздика», реактивні системи залпового вогню БМ-21 «Град», а також інше далекобійне озброєння у сукупній кількості близько 150 одиниць (без детальної інформації за видами)[129].

В травні 2018 року стало відомо про придбання Україною у польської компанії Wtorplast 40 одиниць САУ 2С1 «Гвоздика»[130]. Ці самохідні артилерійські установки серійно виготовлялась у Польщі з 1971 року за ліцензією на підприємстві Huta Stalowa Wola у місті Нисько[131]. Придбані машини перебували на озброєнні Чеської армії. Перед постачанням до України машини будуть капітально відремонтовані на заводі VOP 026 Sternberk чеської компанії Excalibur Army[132].

Український спецекспортер ДГЗІФ «Укрінмаш» в липні 2019 року придбав у чеської компанії Excalibur Army Spol.S.R.O. партію 122-мм самохідних артилерійських установок (САУ) 2С1 «Гвоздика». За оприлюдненою інформацією було придбано 16 самохідних артилерійських установок 2С1 «Гвоздика» та дві артилерійські частини (башти із гаубицями 2А31 у комплекті). Вартість САУ, що були у вжитку, склала $1 565 600, ще дві артилерійські частини коштували $120 200[130].

Див. також

ред.

Виноски

ред.
  1. ↑ Активно-реактивні снаряди не входять до штатного боєкомплекту як 2С1, так і 2С34.
  2. ↑ Відрізняється від снаряда 3ОФ56 використанням залізо-керамічного паска замість мідного.
  3. ↑ Відрізняється від снаряда 3ОФ7 використанням залізо-керамічного паска замість мідного.
  4. ↑ Відрізняється від снаряда 3ОФ24 використанням залізо-керамічного паска замість мідного.
  5. ↑ Відрізняється від снаряда 53-ОФ-462 використанням залізо-керамічного паска замість мідного.
  6. ↑ На максимальному заряді.
  7. ↑ Отруйна речовина Р-43 (в'язкий люїзит).
  8. ↑ Отруйна речовина Р-35 (зарин).
  9. ↑ Згідно з документами НДР, на момент об'єднання у Східній Німеччині були 374 САУ 2С1, проте ФРН була зафіксована передача тільки 372 машин.

Примітки

ред.
  1. ↑ ГОСТ 8.417-2002
  2. ↑ Офіційний сайт Харківського тракторного заводу ім. С.Орджонікідзе. Архів оригіналу за 1 березня 2014. Процитовано 27 травня 2014.
  3. ↑ а б в Широкорад А. Б. Самоходки // Техника и оружие. — АО «АвиаКосм», 1996. — С. 2—3.
  4. ↑ а б Белоусов Ю. (2 березня 2011). Возрождены, чтоб цели делать пылью (рос.) . Газета «Красная Звезда». Архів оригіналу за 5 вересня 2013. Процитовано 25 червня 2013.
  5. ↑ а б в г д е ж и к л Карпенко А. В. (2009). «Оружие России». Современные самоходные артиллерийские орудия (PDF). СПб.: Бастион. с. 3—5. Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 15 травня 2015. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
  6. ↑ а б в Мобильная РЛС наземной артиллерийской разведки СНАР-10 (рос.). НПО «Стрела». Архів оригіналу за 24 травня 2012. Процитовано 18 лютого 2012. [Архівовано 2012-11-17 у Wayback Machine.]
  7. ↑ а б в г д Князев М. 2С1 «Гвоздика» // Русские танки. — Юнивест принт, 2011. — Вип. 32. — С. 4—7. — ISSN 2073-543X.
  8. ↑ а б Широкорад А. Б. Самоходки. 122-мм самоходная гаубица 2С1 «Гвоздика» // Техника и оружие. — АО «АвиаКосм», 1996. — С. 18—20.
  9. ↑ Авторский коллектив под руководством Панова В. В. (2007). Развитие артиллерийского вооружения в период 1967—1987 гг.. У Под ред. Константинова Е. И (ред.). 3 Центральный научно-исследовательский институт Министерства обороны Российской Федерации. Исторический очерк. 3 апреля 1947—2007. М. с. 30.
  10. ↑ Федосеев С. Парашютно-десантная техника «универсала» // Техника и вооружение: вчера, сегодня, завтра. — Техинформ, 2011. — ISSN 1682-7597.
  11. ↑ 122-мм самоходная гаубица. Техническое описание. 2С1.00.001.ТО. М.: Военное издательство Министерства обороны СССР. 1980. с. 6—8.
  12. ↑ 122-мм самоходная гаубица 2С1М1. Руководство по эксплуатации. 2С1М1.00.000РЭ. Пермь. 2003. с. 2.
  13. ↑ а б Rak, Миномётная башня. Army Guide. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 3 листопада 2012.
  14. ↑ а б Raki z CPW HSW do 2012 (пол.). Agencja Lotnicza Altair sp. z o.o. Архів оригіналу за 4 січня 2014. Процитовано 31 серпня 2013.
  15. ↑ Самоходное артиллерийское орудие 2С34 «Хоста». Пермские пушечные. Пермь: ООО «Стиль-МГ». 2011. с. 129.
  16. ↑ Холявский Г. Л. (2001). 122-мм самоходная гаубица модель 89. Энциклопедия боевых гусеничных машин, 1919—2000. ООО «Харвест». с. 164.
  17. ↑ Raad 1. Архів оригіналу за 30 січня 2013. Процитовано 31 серпня 2013.
  18. ↑ 122-мм самоходная гаубица. Техническое описание. 2С1.00.001.ТО. М.: Военное издательство Министерства обороны СССР. 1980. с. 13—24.
  19. ↑ Холявский Г. Л. (2001). 122-мм самоходная гаубица 2С1 «Гвоздика». Энциклопедия боевых гусеничных машин, 1919—2000. ООО «Харвест». с. 182—184.
  20. ↑ Под ред. Медведева И. М, ред. (1984). 122-мм гаубица 2А31. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. 2А31.ТО. М.: Военное издательство Министерства обороны СССР. с. 4—8.
  21. ↑ а б в Под ред. Казакова А. П, ред. (1979). Основные данные выстрелов к гаубице 2А18. 122-мм гаубица Д-30 (2А18). Техническое описание и инструкция по эксплуатации. Часть III. Боеприпасы (вид. Издание 1979 года с дополнениями от 1985 года). М.: Военное издательство Министерства обороны СССР. с. 8—11.
  22. ↑ а б 1. Основные указания. Указания о стрельбе. Таблицы стрельбы 122-мм гаубицы Д-30 ТС №145 (вид. Издание четвёртое). М.: Военное издательство Министерства обороны СССР. 1985. с. 4.
  23. ↑ а б Тимофеев М. Химическая мина под Россией. Газета «Независимое военное обозрение». Архів оригіналу за 2 липня 2013. Процитовано 30 червня 2013.
  24. ↑ а б Энциклопедия XXI век. Оружие и технологии России. Часть 18. Химические боеприпасы. Группа 13. Класс 1320. Боеприпасы и артиллерийские выстрелы калибром свыше 125-мм. 122-мм химический артиллерийский снаряд. Т. 12. М.: Издательский дом «Оружие и технологии». 2006. с. 445. ISBN 5-93799-023-4.
  25. ↑ Широкорад А. Б. 122-мм самоходная гаубица 2С1 «Гвоздика» // Техника и оружие. — АвиаКосм, 1996. — Т. 6.
  26. ↑ а б Jane's Ammunition Handbook 2001—2002.
  27. ↑ 122 mm RH-Alan ER 122 HB HE frag and ERBB 122 HB ERFB rounds (Croatia), Field artillery (англ.). Jane's. Архів оригіналу за 17 грудня 2012. Процитовано 12 грудня 2012. [Архівовано 2013-09-27 у Wayback Machine.]
  28. ↑ 122-мм самоходная гаубица. Техническое описание. 2С1.00.001.ТО. М.: Военное издательство Министерства обороны СССР. 1980. с. 14—24.
  29. ↑ а б в г д Технические данные. Универсальное гусеничное лёгкое шасси. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. 2С1.08.001.ТО. М.: Военное издательство Министерства обороны СССР. 1986. с. 6—13.
  30. ↑ ИВ1.201.031ТО. Радиостанция Р-123М. Техническое описание и инструкция по эксплуатации. 1983. с. 12.
  31. ↑ 40 лет на страже Отечества и мира. 1970—2010 гг. Нижний Новгород: ОАО «ЦНИИ Буревестник». 2010. с. 13.
  32. ↑ Броня «Крылатой пехоты»: Самоходное артиллерийское орудие «Нона-С». Десантура.ру. Архів оригіналу за 13 липня 2013. Процитовано 27 травня 2015.
  33. ↑ Карпенко А. В. Боевая машина 9П139 реактивной системы залпового огня «Град-1». Современные реактивные системы залпового огня. 21, 22.
  34. ↑ Глава 3. Оружие «Старта». 60 лет трудовой и боевой славы. Старт в будущее. Екатеринбург: ООО ИД «Пакрус». 2009. ISBN 978-5-901214-95-4.
  35. ↑ Веремеев Ю. Г. Установка разминирования УР-77 (рос.). Архів оригіналу за 3 липня 2012. Процитовано 18 лютого 2012. [Архівовано 2011-12-31 у Wayback Machine.]
  36. ↑ 2С1-Н, многоцелевой транспортер-тягач. Информационное агентство «Оружие России». Архів оригіналу за 4 січня 2014. Процитовано 31 серпня 2013.
  37. ↑ ХТЗ-26Н снегоболотоход. Харьковский тракторный завод имени Серго Орджоникидзе. Архів оригіналу за 4 січня 2014. Процитовано 31 серпня 2013.
  38. ↑ Специальные гусеничные машины. Харьковский автомобильный ремонтный завод. Архів оригіналу за 27 вересня 2013. Процитовано 31 серпня 2013. [Архівовано 2013-09-27 у Wayback Machine.]
  39. ↑ а б в Дмитро Чалий (11 Feb 2016). «Гвоздику» модернізують у Харкові. Народна Армія. Архів оригіналу за 13 лютого 2016. Процитовано 15 лютого 2016.
  40. ↑ Холявский Г. Л. (2001). Боевая машина пехоты БМП-23. Энциклопедия боевых гусеничных машин, 1919—2000. ООО «Харвест». 432.
  41. ↑ Bailey J. (1997). Professor Holmes E. R (ред.). Artillery and Warfare 1945—2025. Cranfield University. с. 65.
  42. ↑ а б Холявский Г. Л. (2001). 105-мм самоходная гаубица AMX-105. Энциклопедия боевых гусеничных машин, 1919—2000. ООО «Харвест». 247.
  43. ↑ R. P. Hunnicutt. Sheridan: A History of the American Light Tank Volume II. — 1st ed. — Novato, CA: Presidio Press, 1995. — 240 p. — ISBN 0-89141-570-X.
  44. ↑ Холявский Г. Л. (2001). 105-мм самоходная гаубица M108. Энциклопедия боевых гусеничных машин, 1919—2000. ООО «Харвест». 217.
  45. ↑ а б Foss J. C. (2002). Vickers Defence Systems Abbot 105 mm Self-propelled Gun (вид. Jane's Armour and Artillery 2001—2002).
  46. ↑ а б Холявский Г. Л. (2001). 105-мм самоходная гаубица FV433 «Эббот». Энциклопедия боевых гусеничных машин, 1919—2000. ООО «Харвест». 133.
  47. ↑ Холявский Г. Л. (2001). 122-мм самоходная гаубица Тип 85. Энциклопедия боевых гусеничных машин, 1919—2000. ООО «Харвест». 157—158.
  48. ↑ а б Foss J. C. (2002). Type 74 105 mm self-propelled howitzer (вид. Jane's Armour and Artillery 2001—2002).
  49. ↑ Foss J. C. (2002). NORINCO 122 mm self-propelled howitzer Type 85 (вид. Jane's Armour and Artillery 2001—2002).
  50. ↑ Карпенко А. В. (2002). 122-мм самоходная артиллерийская установка Т-34/122 на базе танка Т-34 с пушкой Д-30 (Военно-технический сборник) (9) (вид. Бастион). 41. ISSN 1609-557X.
  51. ↑ Никольский М. (1998). Неожиданная «тридцатьчетвёрка» пустынного цвета (Научно-популярный журнал) (2) (вид. Техника и вооружение: вчера, сегодня, завтра). М.: Техинформ.
  52. ↑ Verlinder P., Peeters V. (1990). M108 (англ.). № 1 (вид. Warmachines). USA, Belgium: VLS Corporation, Verlinder Publications. с. 3. ISBN 90-70932-18-0.
  53. ↑ Иванов В. А., Горовой Ю. Б. (2005). Раздел III. Боеприпасы наземной артиллерии. Глава 2. Снаряды. У Под рецензией Левченко А. В (ред.). Устройство и эксплуатация артиллерийского вооружения Российской армии (вид. Учебное пособие). Тамбов. 96. ISBN 5-8265-0134-0.
  54. ↑ Хогг Я. В. (2001). 105-мм фугасный снаряд M1, США. Боеприпасы: патроны, гранаты, артиллерийские снаряды, миномётные мины (вид. Издание на русском языке). М.: ЭКСМО-Пресс. 129. ISBN 5-04-007611-8.
  55. ↑ Авторский коллектив под руководством Панова В. В. (2007). Боеприпасы артиллерии. У Под ред. Константинова Е. И (ред.). 3 Центральный научно-исследовательский институт Министерства обороны Российской Федерации. Исторический очерк. 3 апреля 1947—2007. М. 43.
  56. ↑ Captain Michael D. Holthus. (1989). Myth Versus Reality (April) (вид. Field Artillery). HQDA PB6-89-2: 10—11.
  57. ↑ Captain Donald R. Sims. (1989). Response to «Soviet Artillery: Myth versus Reality» (June) (вид. Field Artillery). HQDA PB6-89-3: 6.
  58. ↑ Mihulec R. (1994). Arsenal for Aggression. Armored Vehicles of Warsaw Pact. Hong Kong: Concord Publications. 46. ISBN 962-361-917-0.
  59. ↑ Field manual FM 100-2-3. The Soviet Army. Troops, organization and equipment. Headquarters, Department of the Army. 1991. 5—65. {{cite journal}}: Проігноровано |chapter= (довідка)
  60. ↑ а б в Князев М. 2С1 «Гвоздика» // Русские танки. — Киев : Юнивест принт, 2011. — Вип. 32. — С. 10—11. — ISSN 2073-543X.(рос.)
  61. ↑ 2А61 «Пат-Б» (рос.) . Архів оригіналу за 27 травня 2012. Процитовано 4 вересня 2011.
  62. ↑ Суворов С. (2008). Боевая машина пехоты БМП-3 (Периодическое иллюстрированное издание) (11) (вид. Фронтовая иллюстрация). М.: Стратегия КМ. 16. ISBN 5-901266-01-3.
  63. ↑ Белогруд, В. В. Применение артиллерии в Афганистане. Альманах «ВоенКом: Военный комментатор» № 1(5) 2003. Архів оригіналу за 23 червня 2013. Процитовано 15 червня 2013.
  64. ↑ Major Gregory J. Celestan. (1997). The Russian artillery in Chechnya. Field Artillery. HQDA PB6-97-1 (January—February): 44.
  65. ↑ Михайлов, М. (2001). Им кричали вслед: «Каратели!». Солдат удачи (1): 14.
  66. ↑ Васильев, С. Северные «боги» южной войны. Справедливо-онлайн. Архів оригіналу за 23 жовтня 2012. Процитовано 27 серпня 2012. [Архівовано 2012-12-21 у Archive.is]
  67. ↑ Моисеев, В. Танки в Приднестровье. Военно-патриотический сайт «Отвага». Архів оригіналу за 31 травня 2012. Процитовано 16 травня 2012.
  68. ↑ Война в Югославии: Сербия, Босния, Герцеговина, Македония, Черногория — подробная электронная карта Югославии и исторический комментарий. Архів оригіналу за 23 жовтня 2012. Процитовано 2 вересня 2012.
  69. ↑ Барабанов, М. С., Лавров, А. В., Целуйко, В. А. (2009). Хронология боевых действий между Россией и Грузией в августе 2008 года. У Под ред. М. С. Барабанова (ред.). Танки августа. Сб. ст. М.: Центр анализа стратегий и технологий. 46.
  70. ↑ Gordon J. (1987). Artillery in the Middle East. Field Artillery Journal. US GOVERNMENT PRINTING OFFICE 1987-659-035/40,006 (1).
  71. ↑ а б Holthus M. D., Chandler S. M. (1991). Myths and Lessons of Iraqi Artillery. Field Artillery Journal (вид. Special Desert Storm Edition): 9.
  72. ↑ Цыганок, А. Д. (2012). Война в Ливии: итоги и уроки. Арсенал отечества (информационно-аналитический журнал). М.: Левинг (2): 84. Архів оригіналу за 16 квітня 2015. Процитовано 26 травня 2015.
  73. ↑ а б в г д е ж и Михайло Жирохов. САУ 2С1 «Гвоздика» ЗС України в ході війни на Донбасі (2014-2015). Ukrainian Military Pages. Архів оригіналу за 25 січня 2016. Процитовано 9 січня 2016.
  74. ↑ Розкрито повний склад та озброєння самохідного артилерійського дивізіону бойовиків 1 омсбр. Ukrainian Military Pages. 15 травня 2017. Архів оригіналу за 12 травня 2018. Процитовано 11 травня 2018.
  75. ↑ «Не перебуває і не перебувала на озброєнні ЗСУ», — відповідь МО України на запит про артдивізіон терористів «ДНР». InformNapalm. 17 травня 2017. Архів оригіналу за 6 липня 2017. Процитовано 11 травня 2018.
  76. ↑ ОБСЄ оприлюднила текст мінського Меморандуму. Голос Америки. 20 вересня 2014. Архів оригіналу за 9 червня 2016. Процитовано 13 травня 2015.
  77. ↑ У Мінську домовились про буферну зону на сході – Кучма. Громадське телебачення. 20 вересня 2014. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 13 травня 2015.
  78. ↑ Комплекс мер по выполнению Минских соглашений. Президент России. 12 лютого 2015. Архів оригіналу за 27 травня 2015. Процитовано 28 травня 2015.
  79. ↑ Russian 2S1 Gvozdika battery operating from Krasnoarmiiske to shoot on Shyrokyne. Putin@war. 17 червня 2015. Архів оригіналу за 14 травня 2018. Процитовано 14 травня 2018.
  80. ↑ Сводка ИС: в районе Первомайска, Ирмино и Брянки идет активная перегруппировка бронетехники боевиков. Информационное сопротивление. 25 травня 2015. Архів оригіналу за 25 травня 2015. Процитовано 25 травня 2015.
  81. ↑ Авдіївський коксохім знову працює. Укрінформ. 25 травня 2015. Архів оригіналу за 25 травня 2015. Процитовано 25 травня 2015.
  82. ↑ Пропагандони РФ радіють, що російські військові "вбивають" свої САУ на полі бою: проблем більше, ніж здається. Defense Express. 31 серпня 2022.
  83. ↑ The Military Balance 2014. — P. 172.
  84. ↑ Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 грудня 2013. Процитовано 27 травня 2015.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) [Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine.]
  85. ↑ The Military Balance 2013. — P. 370.
  86. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т География распространения (рос.). ОАО «Мотовилихинские заводы». Архів оригіналу за 18 лютого 2012. Процитовано 25 жовтня 2011.
  87. ↑ The Military Balance 2014. — P. 420.
  88. ↑ The Military Balance 2014. — P. 170.
  89. ↑ The Military Balance 2014. — P. 174.
  90. ↑ The Military Balance 2014. — P. 81.
  91. ↑ Фотографії в'єтнамської народної армії. Архів оригіналу за 8 травня 2018. Процитовано 17 квітня 2022.
  92. ↑ The Military Balance 2014. — P. 432.
  93. ↑ The Military Balance 2014. — P. 319.
  94. ↑ The Military Balance 2014. — P. 350.
  95. ↑ The Military Balance 2014. — P. 176.
  96. ↑ The Military Balance 2014. — P. 178.
  97. ↑ The Military Balance 2014. — P. 429.
  98. ↑ The Military Balance 2014. — P. 383.
  99. ↑ The Military Balance 2014. — P. 126.
  100. ↑ The Military Balance 2014. — P. 181.
  101. ↑ The Military Balance 2014. — P. 185.
  102. ↑ The Military Balance 2014. — P. 190.
  103. ↑ The Military Balance 2014. — P. 131.
  104. ↑ The Military Balance 2014. — P. 133.
  105. ↑ The Military Balance 2014. — P. 344.
  106. ↑ The Military Balance 2014. — P. 461.
  107. ↑ 2S1 1992—2010 Report (англ.). Архів оригіналу за 23 жовтня 2012. Процитовано 27 серпня 2012.
  108. ↑ а б Otfried Nassauer[de]. An army surplus — the NVA's heritage : [англ.] // Coping with surplus weapons: a priority for conversion research and policy / Edward J. Laurance, Herbert Wulf. — Bonn : BICC[en], 1995. — P. 46, 48, 54, 65. — ISSN 0947-7322.
  109. ↑ The Military Balance 2014. — P. 194.
  110. ↑ The Military Balance 2014. — P. 198.
  111. ↑ The Military Balance 2021. — P. 209.
  112. ↑ а б The Military Balance 2014. — P. 195.
  113. ↑ а б The Military Balance 2014. — P. 196.
  114. ↑ The Military Balance 2014. — P. 404.
  115. ↑ The Military Balance 2014. — P. 92.
  116. ↑ The Military Balance 2014. — P. 83.
  117. ↑ The Military Balance 2014. — P. 428.
  118. ↑ The Military Balance 2014. — P. 435.
  119. ↑ The Military Balance 2014. — P. 436.
  120. ↑ а б Численность и вооружения армий Грузии, Южной Осетии и Абхазии (рос.). Газета.Ру. Архів оригіналу за 23 жовтня 2012. Процитовано 2 вересня 2012.
  121. ↑ Вооруженные силы Южной Осетии (рос.). Осетинское радио и телевидение. Архів оригіналу за 23 жовтня 2012. Процитовано 2 вересня 2012.
  122. ↑ The Military Balance 2014. — P. 460.
  123. ↑ The Military Balance 2013. — P. 117.
  124. ↑ The Military Balance 2010. — P. 140.
  125. ↑ а б в г д е Stockholm International Peace Research Institute — Arms Transfers Database. Архів оригіналу за 14 квітня 2010. Процитовано 27 травня 2015. [Архівовано 2010-04-14 у Wayback Machine.]
  126. ↑ Iraqi Ground Forces Equipment (англ.) . Архів оригіналу за 5 вересня 2013. Процитовано 2 вересня 2012.
  127. ↑ The Military Balance 2013. — P. 392.
  128. ↑ The Military Balance 2010. — P. 159.
  129. ↑ Шепетівський ремонтний завод передав війську біля 150 одиниць артилерійського озброєння. Військові сторінки України. 25 січня 2018. Архів оригіналу за 8 травня 2018. Процитовано 8 травня 2018.
  130. ↑ а б Україна придбала партію 2С1 «Гвоздика» закордоном. Український мілітарний портал. 24 вересня 2019. Архів оригіналу за 24 вересня 2019. Процитовано 24 вересня 2019.
  131. ↑ УКРАЇНА КУПУВАТИМЕ АРТИЛЕРІЙСЬКІ УСТАНОВКИ ЗА КОРДОНОМ. Оборонно-промисловий кур'єр. 4 травня 2018. Архів оригіналу за 7 травня 2018. Процитовано 7 травня 2018.
  132. ↑ Dylan Malyasov (3 травня 2018). Ukraine to receive 122 mm 2S1 self-propelled howitzers from Poland. Defence Blog. Архів оригіналу за 4 травня 2018. Процитовано 3 травня 2018.

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: 2С1 «Гвоздика»
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=2С1_«Гвоздика»&oldid=43972672