Люїзит
Люїзи́т, L, А-243 (за іменем американського хіміка Вінфорда Лє Льюїса) — бойова отруйна речовина шкірно-наривної дії. Єдине відоме практичне застосування — як складова у хімічній зброї[2]. За нормальних умов прозора масляниста рідина від безбарвного до темно-коричневого кольору. В чистій формі не має запаху, але через домішки може мати запах герані відчутний при концентрації понад 0,9 проміле.
| Люїзит[1] | |
|---|---|
| |
 |
 |
| Інші назви | β–хлорвініларсенхлорид |
| Ідентифікатори | |
| Номер CAS | 541-25-3 |
| PubChem | 5372798 |
| RTECS | CH2975000 |
| SMILES | Cl[As](Cl)\C=C\Cl |
| InChI | InChI=1S/C2H2AsCl3/c4-2-1-3(5)6/h1-2H/b2-1+ |
| Властивості | |
| Молекулярна формула | C2H2AsCl3 |
| Молекулярна маса | 207,32 |
| Запах | не має запаху в чистій формі, з домішками має запах герані |
| Густина | 1,89 г/см3 |
| Тпл | -18 °C |
| Ткип | 190 °C |
| Розчинність (вода) | гідролізується з утворенням отруйного хлорвініларсеноксиду |
| Розчинність (органічні розчинники) | добре розчиняється |
| Тиск насиченої пари | 0,58 мм рт. ст. (25 °C) |
| Небезпеки | |
| ЛД50 | 1,4 г |
| Якщо не зазначено інше, дані наведено для речовин у стандартному стані (за 25 °C, 100 кПа) | |
| Інструкція з використання шаблону | |
| Примітки картки | |
У 1993 році, в результаті підписання Конвенції про хімічну зброю, використання люїзиту як хімічної зброї було заборонено. Його включили до списку 1, котрий регламентує виробництво та обіг небезпечних речовин[3].
Отримання ред.
Сполука утворюється при додаванні ацетилену до хлориду арсену(ІІІ) :
- AsCl3 + C2H2 → ClCHCHAsCl2
Люїзит як і інші хлориди арсену гідролізує у воді:
- ClCHCHAsCl2 + 2H2O → ClCHCHAs(OH)2 + 2HCl
Реакція пришвидшується в лужних розчинах.
Токсичність ред.
Люїзит відноситься до стійких отруйних речовин. Він має загально-отруйну та шкірно-наривну дію при будь-яких формах його впливу на організм людини.
Люїзиту притаманна подразнююча дія на слизові оболонки та органи дихання. Він майже не має прихованої дії, ознаки ураження проявляються через 3—5 хв після потрапляння його на шкіру чи в організм. Важкість ураження залежить від дози та часу перебування в атмосфері, зараженої люїзитом. При вдиханні парів чи аерозолю спочатку вражаються верхні дихальні шляхи. При легких отруєннях ураження може зникнути після декількох днів. Важке отруєння супроводжується нудотою, головним болем, втратою голосу, блюванням, загальною слабкістю. Спазми в грудях та віддишка — ознаки тяжкого отруєння. Дуже чуттєві до люїзиту органи зору, потрапляння в очі краплі отрути призводить до втрати зору вже через 7—10 днів.
Також створювали суміші з іпритом (агент HL) для підсилення токсичності та зниження температури замерзання.
Бойове застосування ред.
Люїзит був створений наприкінці Першої світової війни, але на фронт потрапити не встиг. Проте, його виробництво було налагоджене у військових цілях в Японії, СРСР, у Великій Британії та США[4].
Японія застосовувала, зокрема, суміш Люїзиту з Іпритом (агент HL) під час війни з Китаєм в 1937—1945 роки[4].
Література ред.
- Ю. М. Скалецький, І.Р. Мисула, ред. (2003). Військова токсикологія, радіологія та медичний захист. Укрмедкнига. ISBN 966-673-028-6.
Примітки ред.
- ↑ Lewisite I – Compound Summary, PubChem.
- ↑ Metal-Organic Compounds. Т. 23. American Chemical Society. 1 січня 1959. doi:10.1021/ba-1959-0023.ch031 — через DOI.org (Crossref).
- ↑ Schedule 1. opcw.org. Organization for the Prohibition of Chemical Weapons. Архів оригіналу за 4 травня 2015. Процитовано 15 червня 2015. (англ.)
- ↑ а б Practical Guide for Medical Management of Chemical Warfare Casualties. OPCW. 2016.
|
Це незавершена стаття про зброю. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття про органічну сполуку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |