2А31
Д-32 (індекс ГРАУ — 2А31) — радянська 122-мм гаубиця. Розроблено в ОКБ-9 під керівництвом Федора Петрова.
| 2А31 | |
|---|---|
| Тип | Нарізна гаубиця |
| Походження |
 СРСР |
| Історія виробництва | |
| Розробник | ОКБ-9 |
| Виробник |
Завод № 9 Мотовиліхинські заводи |
| Варіанти | Д-11, Д-12, Д-16, 2А31 (Д-32), 2А32 |
| Характеристики | |
| Вага | 1 440 кг |
| Довжина ствола | 4 270 мм |
|
| |
| Калібр | 122 мм |
| Відбій |
Гідравлічне гальмо відкату Пневматичний накатник |
| Підвищення | -3 — +70 |
| Темп вогню | 4 — 6 постр./хв |
| Дульна швидкість | 686 м/с |
| Дальність вогню | |
| Ефективна | до 15 200 м |
| Максимальна | до 21 900 м |
| Система живлення | напівавтоматична |
Історія створення ред.
122-мм нарізна гаубиця розроблена в конструкторському бюро Заводу № 9 під керівництвом Федора Петрова на базі причіпної гаубиці 2А18 спеціально для самохідної артилерійської установки 2С1 «Гвоздика». Перші варіанти гармати були розроблені під внутрішньозаводськими позначеннями Д-11 та Д-12 у період з 1967 по 1972 роки. Після випробувань на стрільбових стендах як перспективний був прийнятий варіант Д-12, який отримав після доопрацювань позначення Д-32 та індекс ГРАУ 2А31. Гаубиця 2А31 використовувалася Радянською армією у складі САУ 2С1 «Гвоздика».[1]
Опис конструкції ред.
Основним призначенням гаубиці 2А31 є придушення та знищення живої сили противника як на відкритій місцевості, так і в укриттях польового типу, руйнування дзотів, формування проходів у мінних полях, а також боротьба з механізованими, артилерійськими та танковими підрозділами противника. Для ведення вогню використовуються постріли роздільно-гільзового заряджання.[2]
Ствол 2А31 складається з труби, казенника, ежектора та дулового гальма. Довжина труби становить 4 270 мм. На внутрішній частині ствола на довжині 3400 мм виконано 36 нарізів з прогресивною крутістю починаючи від 3°57' і закінчуючи 7°10'. Довжина зарядної камори становить 594 мм. Повна маса ствольної групи — 955 кг. Затвор гармати вертикально-клиновий, оснащений напівавтоматичним механізмом повторного зведення. На клині встановлено лоток із утримником, який запобігає випаданню снаряда зі ствола на великих кутах підвищення, а також полегшує ручне заряджання. При відкритті затвора, утримувач автоматично утоплюється в клин і не перешкоджає екстракції гільзи. Повна маса затворної групи становить 35,65 кг. Противідкотні пристрої складаються з гідравлічного гальма відкату веретенного типу заправленого рідиною «Стеол-М» або «ПОЖ-70» та пневматичного накатника, заправленого азотом або повітрям. Для стравлювання тиску при роботі в різних температурних діапазонах на гальмі відкату встановлено компенсатор пружинного типу. Циліндри гальма відкату закріплені у казеннику гармати. Максимальна довжина відкату становить 600 мм. Труба гармати скріплена з люлькою, що складається з двох обойм. У передній обоймі знаходиться кожух із закріпленими циліндрами противідкатних пристроїв. У середній частині розташовані кріплення для бронемаски із цапфами. До задньої частини люльки змонтовано огорожу. На правій щоці для командира є механізм блокування ручного спуску гармати, на лівій — система важелів з ручним спуском. Між щоками встановлено відкидну частину огорожі з електромеханічним механізмом дослання.[2]
Боєприпаси ред.
| Номенклатура боєприпасів[3][4][5][6][7][8][9] | |||||||
| Індекс пострілу | Індекс снаряду | Індекс заряду | Маса снаряду, кг | Маса ВР/ОР, кг | Маса пострілу, кг | Початкова швидкість снаряду, м/с[вин. 1] | Максимальна дальність стрільби, км |
| Кумулятивні | |||||||
| 3ВБК3 | 3БК6(М) | 4Ж9 | 29,6 | 680 | 2 | ||
| 3ВБК9 | 3БК13 | 4Ж9/4Ж32 | 18,2 | 1,8 | 27,5 | 726 | 1 |
| 3ВБК12 | 3БК6(М) | 4Ж32 | 2 | ||||
| 3ВБП3 | 3БП1 | 4Ж8 | 14,08 | 22,0 | 740 | 2 | |
| Осколково-фугасні | |||||||
| 3ВОФ5 | 53-ОФ-462(Ж) | 4Ж9/4Ж20 | 21,7 | 3,67 | 29,3 | 690 | 15,2 |
| 3ВОФ6 | 53-ОФ-462(Ж) | 4Ж10/4Ж21 | 21,7 | 3,67 | 27,9 | 565 | 12,8 |
| 3ВОФ14 | 3ОФ7/3ОФ8 | 4Ж9/4Ж20 | 21,7 | 2,98 | 29,3 | 690 | 15,2 |
| 3ВОФ15 | 3ОФ7/3ОФ8 | 4Ж10/4Ж21 | 21,7 | 2,98 | 27,9 | 565 | 12,8 |
| 3ВОФ29 | 3ОФ24(Ж) | 4Ж9 | 21,76 | 3,97 | 29,4 | 690 | 15,2 |
| 3ВОФ29-1 | 3ОФ24(Ж) | 4Ж32 | 21,76 | 3,97 | 29,6 | 690 | 15,2 |
| 3ВОФ30 | 3ОФ24(Ж) | 4Ж10 | 21,76 | 3,97 | 28,5 | 565 | 12,8 |
| 3ВОФ30-1 | 3ОФ24(Ж) | 4Ж31 | 21,76 | 3,97 | 28,2 | 565 | 12,8 |
| 3ВОФ47 | 53-ОФ-462(Ж) | 4Ж32 | 21,7 | 3,67 | 28,4 | 690 | 15,2 |
| 3ВОФ48 | 53-ОФ-462(Ж) | 4Ж31 | 21,7 | 3,67 | 27,2 | 565 | 12,8 |
| 3ВОФ81 | 3ОФ56(-1) | 4Ж9(-1) | 21,76 | 4,05 | 29,3 | 690 | 15,2 |
| 3ВОФ82 | 3ОФ56(-1) | 4Ж10(-1) | 21,76 | 4,05 | 27,9 | 565 | 12,8 |
| Керовані | |||||||
| «Китолов-2М»[ru] | К122 | 5,3 | 28 | 13,5 | |||
| Шрапнельні | |||||||
| 3ВШ1 | 3Ш1 | 54-Ж-463М/4Ж11 | 21,76 | 2,075 | 29,6 | 15,2 | |
| 3ВШ4 | 3Ш1 | 4Ж10 | 21,76 | 2,075 | 27,9 | 12,8 | |
| Хімічні | |||||||
| 53-ХСО-462Д | 23,1 | 3,3[вин. 2] | |||||
| 53-ХСО-463Б | 22,2 | 1,325[вин. 3] | |||||
| Димові | |||||||
| 3ВД2 | 3Д4(М) | 4Ж9/4Ж20/4Ж32 | 21,76 | — | 29,3 | 690 | 15,2 |
| 3ВД3 | 3Д4(М) | 4Ж10/4Ж21/4Ж31 | 21,76 | — | 27,9 | 565 | 12,8 |
| Освітлювальні | |||||||
| 3ВС2 | 53-С-463(Ж) | 4Ж9/4Ж20 | 21,96 | — | 29,5 | 687 | 15,2 |
| 3ВС3 | 53-С-463(Ж) | 4Ж10/4Ж21 | 21,96 | — | 28,1 | 562 | 12,8 |
| 3ВС12 | 3С4(Ж) | 4Ж9/4Ж20 | 29,35 | ||||
| 3ВС13 | 3С4(Ж) | 4Ж10/4Ж21 | 27,95 | ||||
| Агітаційні | |||||||
| 3ВА2 | 3А1(Д)(Ж)(ДЖ) | 4Ж9/4Ж20/4Ж32 | 21,5 | — | 29,3 | 697 | 15,2 |
| 3ВА4 | 3А1(Д)(Ж)(ДЖ) | 4Ж10/4Ж21/4Ж31 | 21,5 | — | 27,5 | 570 | 12,8 |
| Холості | |||||||
| 4Х23-1 | — | 4Х23 | — | — | — | — | — |
| Іноземні[10] | |||||||
| Постановник перешкод КХ/УКХ спільного виробництва Росії та Болгарії | Стандартні | 21,76 | — | 15 | |||
| ОФС виробництва Ірану | 122 mm HE | Стандартні | 20,5 | 3,55 | 15,6 | ||
| ОФС виробництва Китаю | Type 54 | Стандартні | 3,5 | ||||
| ОФС виробництва Китаю | Type 83 | Стандартні | 28,5 | 618 | 15,6 | ||
| ОФС виробництва Югославії | M55 | Стандартні | 515 | 11,8 | |||
| ОФС із донним газогенератором виробництва Хорватії | HE M95 | super charge | 718 | 17,133 | |||
| АР ОФС виробництва Хорватії та Китаю | ERBB 122 HB | super charge | 735 | 20,05-21,9 | |||
Модифікації ред.
- 2А32 — модифікований варіант 2А31 для встановлення в авіадесантну самохідну гаубицю 2С2 «Фіалка». Гаубиця відрізнялася від базового варіанта пневматичним досилачем та новим накатником. Роботи над 2А32 були припинені разом із роботами над САУ 2С2 «Фіалка».[1]
- Д-16 — модифікована версія 2А31 із застосуванням напівавтоматичного поршневого затвора, пластичного обтюратора та картузного методу заряджання. Причиною розробки була сильна загазованість бойового відділення 2С1 під час ведення вогню. У ході випробувань було виявлено низку дефектів конструкції. Після усунення зауважень модифікована гаубиця отримала індекс Д-16М.[1][6]
- Д-16М — подальша модернізація гармати Д-16. Пневматичний досилач замінений на електромеханічний. Збільшено обсяг камори для розміщення більшого заряду та застосування снарядів з покращеною аеродинамікою. Уніфікація гармати Д-16М з базовим варіантом становила близько 60 %. Дальність ведення вогню осколково-фугасними снарядами було підвищено до 18 км. Однак, цей варіант, на думку Міністерства оборонної промисловості СРСР, виявився низькоефективним і в 1972 році роботи над Д-16М були закриті. Замість Д-16М було прийнято рішення використовувати гільзи з покращеною обтюрацією, крім того на 2А31 було встановлено потужніший ежектор. Отриманий науково-технічний доробок з цих робіт було рекомендовано використовувати при розробці картузних варіантів артилерійської системи «Гіацинт» (самохідної — 2С11 «Гіацинт-СК», та причіпної — 2А53 «Гіацинт-БК-1»).[1][6]
- HM51 — іранська копія гаубиці 2А31 для САУ Raad-1[en].
Примітки ред.
- ↑ а б в г А. В. Карпенко, «Оружие России». Современные самоходные артиллерийские орудия, стр. 3—9 (рос.)
- ↑ а б 2А31.ТО. 122-мм Гаубица 2А31. Техническое описание и инструкция по эксплуатации, стр. 4—8 (рос.)
- ↑ А. В. Карпенко, «Оружие России». Современные самоходные артиллерийские орудия, стр. 4, 48 (рос.)
- ↑ Таблица стрельбы 122-мм гаубицы Д-30 (рос.)
- ↑ 122-мм гаубица Д-30 (2А18). Техническое описание и инструкция по эксплуатации. Часть 3. Боеприпасы, стр. 8—11 (рос.)
- ↑ а б в А. Б. Широкорад. Самоходки. 122-мм самоходная гаубица 2С1 «Гвоздика» // Техника и вооружение: вчера, сегодня, завтра. — М. : Техинформ, 1996. — № 6. — С. 18—20.
- ↑ Jane's Ammunition Handbook 2001—2002 (англ.)
- ↑ Тимофеев М. Химическая мина под Россией (рос.). Газета «Независимое военное обозрение». Архів оригіналу за 2 липня 2013. Процитовано 30 червня 2013.
- ↑ Энциклопедия XXI век. Оружие и технологии России. Часть 18. Химические боеприпасы. Группа 13. Класс 1320. Боеприпасы и артиллерийские выстрелы калибром свыше 125-мм. 152-мм химический артиллерийский снаряд. — М. : Издательский дом «Оружие и технологии», 2006. — Т. Том 12. — С. 445. — ISBN 5-93799-023-4.
- ↑ 122 mm RH-Alan ER 122 HB HE frag and ERBB 122 HB ERFB rounds (Croatia), Field artillery (англ.). Jane's. Архів оригіналу за 17 грудня 2012. Процитовано 12 грудня 2012.
Виноски ред.
Література ред.
- 2А31.ТО. 122-мм Гаубица 2А31. Техническое описание и инструкция по эксплуатации / Под ред. И. М. Медведева. — Москва : Военное издательство Министерства обороны СССР, 1984. — С. 4—8.
- А. В. Карпенко. Оружие России. Современные самоходные артиллерийские орудия. — СПб. : Бастион, 2009. — С. 4—9.