Одеський військовий округ

військова частина

Червонопрапорний Оде́ський військо́вий о́круг (ОдВО) — одиниця військово-адміністративного поділу в Російській імперії, а згодом у СРСР та Україні. Частини округу після розпаду СРСР були розділені між Україною, Росією та Молдовою.

Одеський військовий округ
Одесский военный округ
Карта одеського військового округу на 1991 рік
На службі 1862 — січень 1998
Країни  Російська імперія (1862—1918)
 Радянський Союз (1939—1941), (1944—1991)
 Україна (1991—1998)
Вид  Російська імператорська армія
 Радянська армія
 Сухопутні війська України
Тип військовий округ
Гарнізон/Штаб Одеса
Війни/битви Операція «Дунай»
Нагороди Орден Червоного Прапора (1968)
Карта військових округів Російської імперії. 1913
     Санкт-Петербурзький військовий округ
     Московський військовий округ
     Віленський військовий округ
     Варшавський військовий округ
     Київський військовий округ
     Одеський військовий округ
     Кавказький військовий округ
     Казанський військовий округ
     Область Війська Донського
     Туркестанський військовий округ
     Омський військовий округ
     Іркутський військовий округ
     Приамурський військовий округ

Історія ред.

Одеський військовий округ був утворений після Кримської війни у 1862 року у ході військової реформи як військово-адміністративну одиницю зі штабом у Одесі для захисту міст Північно-Західного Причорномор'я. На початку XX ст. Одеський військовий округ обіймав територію Херсонська, Катеринославська, Таврійська, Бессарабська (без Хотинського повіту) губернії і Балтський повіт Подільської губернії.

 
Одеський військовий округ

У січні 1918 року у зв'язку з утворенням робітничо-селянської Червоної Армії, Одеський військовий округ був розформований.

Після розширення території Української РСР наказом Народного Комісара з військових питань республіки від 9 квітня 1919 року був знову створений Одеський військовий округ.

В обстановці посиленого наступу військ Денікіна, коли територія округу опинилась під загрозою окупації, Одеський військовий округ на підставі постанови Наркомвоєна України від 5 серпня 1919 року був розформований.

11 жовтня 1939 року рішенням ЦК ВКП(б) та Радянського уряду округ був сформований знову. Цей день став датою створення округу, а сьогодні Південного оперативного командування.

З 22 червня 1941 року округ був перепідпорядкований Військовій Раді Південного фронту.

23 березня 1944 року наказом Народного Комісара оборони Одеський військовий округ був створений зі штабом у Кіровограді (з жовтня — в Одесі).

Територія округу охопила Кіровоградську, Миколаївську, Херсонську, Ізмаїльську, Одеську області, Молдавську РСР, а з квітня 1956 року — і Кримську АРСР. Після війни на його території дислокувалися 57-ма армія, а потім і 7-ма гвардійська.

У квітні 1960 до складу округу до тих, що були областей і Молдавської РСР були включені ще 3 області розформованого Таврійського округу (створений у липні 1945 з управлінь Приморської і 22-ї армій з штабом в Сімферополі) — Запорізька, Кримська, Херсонська.

Округ підпорядковувався Головкому Південно-західного напряму, що знаходиться на його території (штаб — Кишинів). На його території дислокувалися 14-та гвардійська загальновійськова армія (створена на базі 10-го гвардійського стрілецького корпусу), 82-й (розформований в 1987) і 32-й (створений на базі управління Таврійського округу) армійські корпуси — всього 1 повітряно-десантна і 7 мотострілецьких дивізій. Авіаційну підтримку здійснювала 5-та повітряна армія, а повітряне прикриття — 49-й корпус 8-й армії ППО.

Всього у 1990 в окрузі знаходилося приблизно 110 тис. військовослужбовців, 600 танків, 1 тис. бойових броньованих машин, 900 гармат, мінометів і РСЗВ, 150 бойових і транспортних вертольотів.

З 18.00 3 січня 1992 року Одеський військовий округ перейшов під юрисдикцію України та був включений до складу Збройних сил України.

Внаслідок виводу зі складу військ ОдВО 14 загальновійськової армії (включена до складу Московського військового округу Збройних сил Російської Федерації) та прийняття 6 ТА і 1 ЗА у 1992 році округ став розташовуватися на території 14 областей і Автономної Республіки Крим. Окремі частини та з'єднання військ ОдВО, що дислокувалися на території колишньої Молдавської РСР (крім лівого берега річки Дністер) стали основою для формування Збройних сил Республіки Молдова.

Відповідно до Директиви МО України від 1 липня 1997 з 3 січня 1998 року Одеський військовий округ переформований на Південне оперативне командування і розташовувався на території 9 областей (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Луганська, Кіровоградська, Харківська) та Автономної Республіки Крим.

Структура ред.

1990 ред.

В кінці 1980-х років з урахуванням обмежень згідно Угоди про звичайні збройні сили в Європі, яка на той момент готувалася, з'єднання ОдВО були піддані скороченню, а їх озброєння оновлено.

126-та мотострілецька Горлівська двічі Червонопрапорна, ордена Суворова дивізія (Крим) була передана в підпорядкування ВМФ, як дивізія берегової оборони.

Всього в 1990 р. в окрузі знаходилося приблизно 110 тис. військовослужбовців, 600 танків, 1 тис. бойових броньованих машин, 900 гармат, мінометів і РСЗВ, 150 бойових і транспортних гелікоптерів[1].

Округ включав такі з'єднання й частини[2][3]:

  • Штаб округу — Одеса
  • 363-й окремий батальйон охорони та обслуговування
  • 10-та окрема бригада спеціального призначення
  • 9-та ракетна бригада, Раухівка (18 ОТР 9К72 «Ельбрус»)
  • 34-та ракетна бригада, Березине (18 ОТР 9К72 «Ельбрус»)
  • 106-та ракетна бригада, Раухівка (18 ОТР 9К72 «Ельбрус»)
  • 46-та зенітна ракетна бригада, Підгородна (27 ЗРК 2К11А «Круг-А»)
  • 184-та артилерійська бригада великої потужності, Раухівка (48 2С7 «Піон»)
  • 25-й полк звукової розвідки
  • 320-й окремий гелікоптерний полк, Чорнобаївка (33 Мі-8, 30 Мі-6)
  • 217-та змішана авіаційна ескадрилья, Одеса (9 Мі-8, 1 Мі-6, 2 Мі-24К)
  • 56-й інженерний саперний полк, Дубоссари (9 ІМР-2)
  • 2-й понтонно-мостовий полк, Бендери (3 ІМР-2)
  • 23-й понтонно-мостовий полк
  • 62-й понтонно-мостовий полк, Рибниці (5 ІМР-2)
  • 102-й понтонно-мостовий полк
  • 637-й окремий інженерний дорожньо-мостовий батальйон
  • 120-та бригада зв'язку, Одеса (17 Р-145БМ, 1 Р-156 БТР, 1 Р-137Б, 1 П-240БТ)
  • 122-га бригада зв'язку
  • 77-ма радіотехнічна бригада
  • 93-тя окрема радіотехнічна бригада особливого призначення
  • 18-та бригада хімічного захисту, Волове (1 РХМ-4)
  • 92-га бригада матеріального забезпечення (штаб)
  • 93-тя бригада матеріального забезпечення (штаб)
  • 94-та бригада матеріального забезпечення (штаб)
  • 95-та бригада матеріального забезпечення (штаб)
  • 4-та автомобільна бригада
  • 25-та автомобільна бригада (штаб)
  • 1475-й окремий автомобільний батальйон
  • 225-та трубопроводна бригада
  • 223-й ремонтно-відновлювальний батальйон
  • 3623-тя АртБВ, Вознесенськ (3 Д-30, 1 2С3 «Акація», 3 БМ-21 «Град»)
Бази зберігання й склади окружного підпорядкування
  • 3043-тя база зберігання майна, Нова Олександрівка (3 1В18, 1 1В19, 1 Р-145БМ)
  • 1773-тя база зберігання майна, Нова Олександрівка (24 1В18, 8 1В19, 4 ПРП-3, 6 Р-145БМ, 60 МТ-ЛБ)
  • 1833-й окружний інженерний склад (1 ІМР-2, 4 МТ-55А, 2 МТУ-20)
  • 3373-й окружний інженерний склад (3 РХМ, 8 РХМ-4)
  • 451-й навчальний центр, Ульянівка (6 МТ-ЛБ)
  • 234-та дивізія охорони тилу

32-й армійський Кенігсбергський корпус ред.

Після передачі 126-ї мотострілецької Горлівської двічі Червонопрапорної, ордена Суворова дивізії в підпорядкування ВМФ, як дивізії берегової оборони в складі корпусу залишилися 5378-ма база зберігання військової техніки (розформована 157-ма мотострілецька дивізія) і корпусні частини.

  • Штаб корпусу — Сімферополь
  • 1398-й протитанковий артилерійський полк, Лугове
  • 9-й окремий інженерно-саперний батальйон
  • 909-й окремий батальйон зв'язку, Мазанка (7 Р-145БМ, 1 Р-156М, 2 П-240БТ, 1 Р-409БМ, 1 Е-351Р)
  • 287-й окремий радіотехнічний батальйон
  • 858-й окремий ремонтно-відновлювальний батальйон
бази зберігання корпусного підпорядкування

У 1989 році корпусу підпорядковано виведену зі Східної Німеччини зі складу ЗГВ:

14-та гвардійська загальновійськова армія ред.

Авіація ред.

Сили ППО ред.

Командування ред.

Головні начальники Одеського військового округу (у 1914—1918) ред.

  • генерал від інфантерії Михаїл Ебелов (липень 1914 — серпень 1917)
  • генерал-майор П. Феліцин (серпень—жовтень 1917)
  • генерал-лейтенант Никандр Маркс (жовтень — листопад 1917) (доти від червня 1915 був начальником штабу Одеського військового округу)
  • генерал-майор Георгій Єлчанінов (листопад 1917 — січень 1918)

Військово-політичні керівники військ округу (у 1919) ред.

  • Одинцов С. І. (квітень 1919 — червень 1919),
  • Казанов (червень 1919 — липень 1919),
  • Литовцев (липень 1919 — серпень 1919).

Командувачі військ округу (у 1919) ред.

 
Могила генерал-полковника Івана Захаркіна (зліва) на Другому Християнському кладовищі в Одесі
Файл:Будинок окремих кімнат,у штабі Одеського військового округу працював Г.К. Жуков ,Табличка.jpg
Меморіальна дошка Г. К. Жукова на будівлі штабу Одеського військового округу.

Командувачі військ округу (з 1939) ред.

Начальники штабу військ округу (з 1939) ред.

Члени Військової ради округу (до 1991) ред.

Начальники Політичного управління округу (до 1957) ред.

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. Краснознаменный Одесский военный округ [Архив] — Форум выпускников Сумского ВАКУ
  2. Вооруженные Силы СССР на Украине в 1991 году. Архів оригіналу за 12 серпня 2017. Процитовано 8 травня 2017. 
  3. Что оставил СССР в наследство Украине
  4. specnaz / ОдВО. Архів оригіналу за 5 січня 2013. Процитовано 1 січня 2013. 

Джерела та література ред.

Посилання ред.