Казаков Михайло Ілліч

Михайло Ілліч Казаков (9 жовтня 1901(19011009), село Великуша Нікольського повіту Вологодської губернії, тепер Кічмензько-Городецького району Вологодської області, Російська Федерація — 25 грудня 1979, місто Москва) — радянський військовий діяч, командувач Південної групи військ, командувач Уральського і Ленінградського військових округів, начальник штабу Об'єднаних збройних сил країн — учасниць Варшавського Договору, генерал армії (8.08.1955). Кандидат у члени ЦК КПРС у 1961—1971 роках. Депутат Верховної Ради Таджицької РСР 1-го скликання. Депутат Верховної Ради СРСР 2-го, 4—7-го скликань. Герой Радянського Союзу (21.02.1978)

Казаков Михайло Ілліч
Mikhail Ilyich Kazakov.png
Народився 26 вересня (9 жовтня) 1901
село Великуша Нікольського повіту Вологодської губернії, тепер Кічмензько-Городецького району Вологодської області, Російська Федерація
Помер 25 грудня 1979(1979-12-25)[1] (78 років)
Москва, СРСР
Поховання Новодівочий цвинтар
Громадянство Росія Росія, СРСР СРСР
Національність росіянин
Діяльність політик
Alma mater Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Учасник Громадянська війна в Росії і німецько-радянська війна
Посада депутат Верховної ради СРСР[d]
Військове звання генерал армії
Партія КПРС
Нагороди
Герой Радянського Союзу
орден Леніна орден Леніна орден Леніна орден Жовтневої Революції орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Червоного Прапора орден Суворова 1 ступеня орден Кутузова I ступеня орден Суворова 2 ступеня орден Червоної Зірки орден Червоної Зірки орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» III ступеня медаль «В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Ілліча Леніна» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «20 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «30 років перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії» медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» медаль «40 років Збройних Сил СРСР» медаль «50 років Збройних Сил СРСР» медаль «60 років Збройних Сил СРСР» ордер Червоного Прапора (УНР) орден Народної Республіки Болгарія медаль «Китайсько-радянська дружба»

ЖиттєписРедагувати

Народився в селянській родині. Батько був колишнім матросом Балтійського флоту.

Закінчив початкову школу. Після Жовтневого перевороту 1917 року брав активну участь у встановленні радянської влади у Вологодській губернії. Був членом ревкому і бійцем продовольчого загону.

Член РКП(б) з серпня 1919 року.

У Червоній армії з липня 1920 року. Служив політбійцем 3-го запасного полку. У вересні — листопаді 1920 року — на Південному фронті в складі 46-ї стрілецької дивізії: писар комісара 136-ї стрілецької бригади, червоноармієць 407-го стрілецького полку. Брав участь у боях проти військ генерала Врангеля в Північній Таврії та в Криму. Також воював проти військ отамана Нестора Махна.

З липня 1921 року — політрук роти, з січня 1922 року — політрук батальйону, військовий комісар (воєнком) 19-го стрілецького полку 3-ї Кримської стрілецької дивізії. З липня 1922 року — помічник воєнкома, з травня 1923 року — відповідальний партійний організатор 7-го стрілецького полку, з жовтня 1923 року — помічник воєнкома 9-го стрілецького полку.

З липня 1924 року — військовий комісар 8-го Чернігівського кавалерійського полку 2-ї кавалерійської дивізії Червоного козацтва, з жовтня 1924 року — інструктор політичного відділу 2-ї кавалерійської дивізії Червоного козацтва. З 1925 року — помічник із господарської частини командира 10-го Верхньо-Уральського кавалерійського полку Червоного козацтва.

У 1927 році закінчив кавалерійські курси удосконалення командного складу в місті Новочеркаську.

У 1931 році закінчив Військову академію імені Фрунзе.

З травня 1931 року — помічник начальника сектора штабу Ленінградського військового округу. З травня 1932 року — заступник начальника адміністративно-господарського відділу Військової академії РСЧА імені Фрунзе.

З липня 1933 року — начальник частини, з січня 1935 року — начальник 1-го (оперативного) відділення штабу 2-го кавалерійського корпусу імені Раднаркому Української СРР у місті Житомирі.

З березня 1936 року командував 29-м кавалерійським полком 5-ї кавалерійської дивізії 2-го кавалерійського корпусу імені Раднаркому УСРР.

У жовтні 1936 — липні 1937 року — слухач першого набору Академії Генерального штабу РСЧА. У 1937 році достроково випущений з цієї академії.

З липня 1937 року — заступника начальника штабу Середньоазіатського військового округу.

У квітні 1938 — серпні 1941 року — начальник штабу Середньоазіатського військового округу. Навесні 1940 року брав участь в секретному поході оперативного угруповання на Памір з метою виявлення можливостей військ вирішувати оперативно-тактичні завдання у високогірних умовах.

У серпні 1941 року призначений начальником штабу сформованої на базі військ Середньоазіатського округу 53-й Окремої армії, яка в серпні — вересні 1941 року була введена в Іран і спільно з частинами Закавказького військового округу встановила контроль над північними районами Ірану.

Учасник німецько-радянської війни. З січня по липень 1942 року — начальник штабу Брянського фронту. З липня 1942 по лютий 1943 року — начальник штабу Воронезького фронтів. У лютому — березні 1943 року командував щойно сформованою 69-ю армією Воронезького фронту, що зазнали значних втрат в ході німецького контрнаступу під Харковом в березні 1943 року. З квітня 1943 року — помічник командувача військ Резервного (з червня 1943 року — Степового) фронту. З липня 1943 року — заступник командувача військ Брянського (з жовтня 1943 року — 2-го Прибалтійського) фронту. З січня 1944 року і до 1946 року командував 10-ю гвардійською армією 2-го Прибалтійського і Ленінградського фронтів.

У 1946—1947 роках — заступник командувача військ Закавказького військового округу.

У 1947—1949 роках — начальник штабу Закавказького військового округу.

У 1949—1950 роках — помічник командувача військ Південно-Уральського військового округу.

У листопаді 1950 — червні 1952 року — начальник штабу Одеського військового округу.

У травні 1953 — січні 1956 року — командувач військ Уральського військового округу.

У 1956 році — заступник головнокомандувача Сухопутних військ Радянської армії з бойової підготовки.

24 листопада 1956 — 26 жовтня 1960 року — командувач Південної групи військ в Угорщині. Брав участь у придушенні Угорської революції 1956 року.

У жовтні 1960 — жовтні 1965 року — командувач військ Ленінградського військового округу.

У жовтні 1965 — серпні 1968 року — начальник штабу Об'єднаних збройних сил країн — учасниць Варшавського Договору — 1-й заступник начальника Генерального штабу Збройних сил СРСР.

З серпня 1968 по 25 грудня 1979 року — військовий інспектор-радник в Групі Генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР.

За вміле керівництво військами, особисту мужність і відвагу, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни, великий внесок у підготовку і підвищення бойової готовності військ у післявоєнний період і в зв'язку з 60-річчям Радянської армії і ВМФ Указом Президії Верховної ради СРСР від 21 лютого 1978 року генералу армії Казакову Михайлу Іллічу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

Помер 25 грудня 1979 року. Похований в Москві на Новодівочому цвинтарі (ділянка 7).

Військові званняРедагувати

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Munzinger-Archiv — 1913.

ДжерелаРедагувати