Бабаджанян Амазасп Хачатурович

Амаза́сп Хачату́рович Бабаджаня́н (5 (18) лютого 1906(19060218), с. Чардахли , Єлизаветпольський повіт, Єлизавепольська губернія, Російська імперія (нині — Шамкірського району Азербайджану) — 1 листопада 1977, Москва, СРСР) — радянський військовий діяч. Головний маршал бронетанкових військ (29.04.1975). Герой Радянського Союзу (26.04.1944). Член ЦК КПУ в 1960—1971 роках. Депутат Верховної ради СРСР 6—7-го скликань (у 1962—1970 роках), Верховної ради РРФСР 8—9-го скликань, Верховної Ради Вірменської РСР.

Амазасп Хачатурович Бабаджанян
вірм. Համազասպ Խաչատուրի Բաբաջանյան
Hamazasp Babadzhanian 4.jpg
Народження 5 (18) лютого 1906(1906-02-18)
с. Чардахли , Єлизаветпольський повіт, Єлизавепольська губернія, Російська імперія
Смерть 1 листопада 1977(1977-11-01) (71 рік)
Москва, СРСР
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна СРСР СРСР
Рід військ RAF A emb-Armoured forces1936.gif танкові війська
Освіта Військова академія Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації
Роки служби 1925—1977
Партія КПРС
Звання SA A-armour F9ChiefMars 1974.svg Головний маршал танкових військ
Командування 20-та гвардійська мотострілецька дивізія (СРСР), 11-й гвардійський танковий корпус, 2-а гвардійська танкова армія (СРСР), 8-ма танкова армія (СРСР), Одеський військовий округ, Військова академія бронетанкових військ імені Маршала Радянського Союзу Р. Я. Малиновського, Q48941185? і Q65177563?
Війни / битви Німецько-радянська війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Жовтневої Революції Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Суворова I ступеня Орден Кутузова I ступеня Орден Суворова II ступеня
Орден Вітчизняної війни I ступеня Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки Орден «За службу Батьківщині у Збройних силах СРСР» III ступеня
CMNS: Бабаджанян Амазасп Хачатурович у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Народився 5 (18) лютого 1906 року в селі Чардахли Єлизаветпольського повіту Єлизаветпольської губернії (нині — село Чанлібель Шамкірського району Азербайджану) в селянській родині, в якій було 8 дітей. Вірменин. У 1921 році закінчив чотири класи школи. Наймитував, у 1923—1924 роках був чорноробом на будівництві шосейних доріг у Шамхорському районі Азербайджанської РСР.

У Червоній армії з вересня 1925 року. Був направлений на навчання до Вірменської об'єднаної командної школи імені О. Ф. М'ясникова (містоЄреван). Після її розформування у вересні 1926 року був переведений до Закавказької військової піхотної школи (місто Тифліс (нині — Тбілісі)), яку закінчив 1929 року .

Член ВКП(б) з 1928 року.

Служив командир взводу стрілецького полку, командиром взводу, секретарем партбюро та командиром роти окремого місцевого стрілецького батальйону в Закавказькому військовому окрузі. У 1930 році брав участь у ліквідації антирадянського повстання в Закавказзі на посаді командира взводу 7-го Кавказького стрілецького полку. Був поранений.

З 1934 року служив командиром кулеметної роти, командиром кулеметного батальйону та помічником начальника штабу кулеметного полку в Закавказькому військовому окрузі (місто Баку). У 1937—1938 роках — начальник оперативного відділення штабу пункту ППО міста Баку. У серпні — жовтні 1938 року — начальник штабу зенітно-кулеметного полку в Закавказькому військовому окрузі (місто Баку).

У 1938—1940 роках — помічник командира зенітно-кулеметного полку по стройовій частині в Ленінградському військовому окрузі. Учасник радянсько-фінської війни: у листопаді 1939 — березні 1940 року — помічник командира 2-го зенітно-кулеметного полку з стройової частини. 18 лютого 1940 року був поранений.

З грудня 1940 року служив заступником командира стрілецьких полків у Північно-Кавказькому військовому окрузі та помічником начальника відділення оперативного відділу штабу 19-ї армії в Київському особливому військовому окрузі.

Учасник німецько-радянської війни: у липні — серпні 1941 року — помічник начальника відділення оперативного відділу штабу 19-ї армії, у серпні 1941 — квітні 1942 року — командир 395-го (з вересня 1941 року — 1-го гвардійського) стрілецького полку. Воював на Західному (липень — серпень 1941), Брянському (серпень — листопад 1941), Південно-Західному (листопад 1941 — березень 1942) та Південному (березень — квітень 1942) фронтах.

У вересні 1942 року закінчив прискорений курс Військової академії імені М. В. Фрунзе, яка перебувала в евакуації в місті Ташкент.

У вересні 1942 — серпні 1944 року — командир 3-ї (з жовтня 1943 року — 20-ї гвардійської) механізованої бригади. Воював на Калінінському (жовтень 1942 — лютий 1943), Північно-Західному (лютий — березень 1943), Воронезькому (квітень — вересень 1943) та 1-му Українському (листопад 1943 — серпень 1944) фронтах.

У березні 1944 20-та гвардійська механізована бригада під командуванням полковника Бабаджаняна вела бої на півдні Тернопільщини, звільнила від німецьких військ більш як 60 населених пунктів і форсувала річку Дністер біля міста Заліщики.

За вміле командування бригадою та виявлені в боях з німецько-фашистськими загарбниками мужність та героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1944 року полковнику Бабаджаняну Амазаспу Хачатуровичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі «Золота Зірка».

У вересні 1944 — червні 1945 року — командир 11-го гвардійського танкового корпусу. Воював на 1-му (листопад 1944 — березень 1945 та березень — травень 1945) та 2-му (березень 1945) Білоруському фронтах.

У червні 1945 — січні 1947 року — командир 11-ї гвардійської танкової дивізії в Групі радянських окупаційних військ у Німеччині.

У грудні 1948 року закінчив Вищу військову академію Генерального штабу імені К. Є. Ворошилова.

З березня 1949 року — начальник штабу армії, у вересні 1950 — травні 1956 року — командувач 2-ї гвардійської механізованої армії в Групі радянських військ у Німеччині.

У травні 1956 — січні 1958 року — командувач 8-ї механізованої (з червня 1957 року — танкової) армії в Прикарпатському військовому окрузі.

У січні 1958 — червні 1959 року — 1-й заступник командувача військ Прикарпатського військового округу у Львові.

У червні 1959 — вересні 1967 року — командувач військ Одеського військового округу.

У вересні 1967 — травні 1969 року — начальник Військової академії бронетанкових військ і мені Маршала Радянського Союзу Р. Я. Малиновського:.

З травня 1969 по 1 листопада 1977 року — начальник танкових військ Радянської армії.

Помер 1 листопада 1977 року в Москві. Похований на Новодівочому цвинтарі Москви.

Військові званняРедагувати

Нагороди та відзнакиРедагувати

Нагороджений 4 орденами Леніна (26.04.1944; 15.11.1950; 17.02.1966; 15.09.1976), орденом Жовтневої Революції (4.05.1972), 4 орденами Червоного Прапора (17.02.1942; 13.06.1943; 06.11.1945; 30.12.1956), орденами Суворова 1-го (29.05.1945) та 2-го (06.04.1945) ступенів, Кутузова 1-го ступеня (18.12.1956), Вітчизняної війни 1-го ступеня (03.01.1944), 2 орденами Червоної Зірки (27.06.1943; 03.11.1944), медалями; польськими орденами Відродження Польщі 4-го ступеня (10.1973), «Віртуті Мілітарі» 4-го ступеня (19.12.1968), «Хрест Грюнвальда» 3-го ступеня, болгарським орденом «9 вересня 1944 року» 1-го ступеня з мечами (14.09.1974), монгольським орденом Бойового Червоного Прапора, іншими іноземними відзнаками.

Почесний громадянин міст Єльня (1970, Смоленська область, Росія), Заліщики (Тернопільська область, Україна) та Гдиня (1970, Польща; позбавлений 22.09.2004).

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Слюзар В. Бабаджанян Амазасп Хачатурович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — 696 с. — ISBN 966-528-197-6. — С. 59.
  • Панчук І. Тернопільщина в іменах. Довідник. — Тернопіль: Підручники і посібники, 2006.
  • Гусар Ю. Захищав Москву, звільняв Чернівці // Ветеран Буковини. — 2013. — 22 травня. — № 1-2. — С. 4.
  • Джога І. Комадир бригади полковник Бабаджанян Амазасп Хачатурович // Вони визволяли Буковину. — Чернівці: МВІЦ «Місто», 2006. — С. 67. — ISBN 966-8341-78-3.