Кремінна

місто в Луганській області (Україна)

Кремінна́ (в минулому — Новоглухів) — місто в Україні, адміністративний центр Кремінського району Луганської області. Лежить на Слобожанщині, на річці Красна та Сіверський Донець за 117 км від облцентру.

Кремінна
Kreminna gerb.png Kreminna prapor.png
Герб Кремінної Прапор Кремінної
Кремінна Пам'ятник землякам.jpg
Пам'ятник загиблим землякам в центрі міста. На задньому плані Кремінський професійний ліцей
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Луганська область
Район Кремінський район
Рада Кремінська міська рада
Код КОАТУУ 4421610100
Засноване 1679
Статус міста з 1938 року
Населення 18 859 (01.01.2019)[1]
Площа 15,72 км²
Густота населення 1239 осіб/км²
Поштові індекси 92900-905
Телефонний код +380-6454
Координати 49°03′00″ пн. ш. 38°13′16″ сх. д. / 49.05000° пн. ш. 38.22111° сх. д. / 49.05000; 38.22111Координати: 49°03′00″ пн. ш. 38°13′16″ сх. д. / 49.05000° пн. ш. 38.22111° сх. д. / 49.05000; 38.22111
Висота над рівнем моря 56 м
Водойма р. Красна, р. Сіверський Донець
Відстань
Найближча залізнична станція Кремінне
До обл./респ. центру
 - залізницею 210 км
 - автошляхами 117 км
До Києва
 - залізницею 774 км
 - автошляхами 698 км
Міська влада
Адреса 92900, Луганська обл., Кремінський р-н, м. Кремінна, пр. Дружби, 13
Вебсторінка Кремінська міськрада
Міський голова Юрій Прокопенко

Commons-logo.svg Кремінна у Вікісховищі

Карта
Кремінна. Карта розташування: Україна
Кремінна
Кремінна
Кремінна. Карта розташування: Луганська область
Кремінна
Кремінна

Місто має славу «Легень Донбасу», оскільки відзначається гарними рекреаційними можливостями (ліси, озера, річки, дитячі табори відпочинку). У місті діє сучасний спортивний центр для підготовки олімпійських та паралімпійських спортсменів.

ІсторіяРедагувати

Роком заснування Кремінної слободи вважається 1679.

На берегах річки Красної кріпаки-втікачі з Правобережної України заснували слободу Кремінну. У цій слободі в 1688 році розмістилася одна із сотень Ізюмського слобідського полку.

У процесі суперечки між цими селищами цар Петро I став на сторону ізюмських козаків. В 1707 році в Сухарєв городок був направлений князь Юрій Долгоруков щоб описати майно донських козаків Сухарєва городка в царську скарбницю. Після цього походу містечко втратило своє значення. Останні його жителі перебралися жити в Кремінну в 1836 році.

В 1740-х роках на території містечка виявили свинцеві залізні руди. Але з'ясувалося, що вони низької якості та в недостатній кількості для організації промислового видобутку.

У першій чверті XIX століття селище отримало статус військового і до початку XX століття називалося Новоглуховим на честь Глухівського полку, що тут розташувався. Військові рекрути перебували на правах кріпаків і служили 25 років.

В 1825 році практикант Петербурзького гірничого корпусу Першин знайшов тут кілька шматків кам'яного вугілля. За якістю вугілля не уступало найкращому англійському. Через кріпосну систему господарювання розвинути видобуток вугілля відразу не вдалося. Тільки на початку 1890-х років починається видобуток кам'яного вугілля в Кремінній. Це робили як окремі селяни так і цілі селянські артілі в місцях де вугільні шари виходили на поверхню. В 1893 році закладена перша шахта в Кремінній. Вона належала відомому промисловцю Алчевському. Будівництво завершили в 1895 році. Цього року ввели в експлуатацію залізницю ЛисичанськКуп'янськ. Видобуток кам'яного вугілля одержав поштовх до розвитку.

За даними на 1864 рік у казенній слободі Новоглухів Куп'янського повіту Харківської губернії мешкало 4073 особи (1932 чоловічої статі та 2141 — жіночої), налічувалось 362 дворових господарства, існувала православна церква та училище[2].

у 1882 році Новоглухів отримав статус повітового міста (Старобільський повіт Катеринославської губернії).

Станом на 1885 рік у колишній державній слободі, центрі Новоглухівської волості, мешкало 4213 осіб, налічувалось 989 дворових господарств, існували 2 православні церкви, школа, 10 лавок, 4 ярмарки на рік: середопісний, троїцький, 23 вересня та 8 листопада[3].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 6004 осіб (3048 чоловічої статі та 2956 — жіночої), з яких 6314 — православної віри[4].

У грудні 1917 року у селищі Кремінне був утворений Ревком. Проте у квітні 1918 року, як і Рубіжне, Кремінну захопили війська кайзерівської Німеччини, а у грудні 1918 року — більшовики. У лютому 1919 стало центром новоствореної Донецької губернії. В 1919 році сюди прийшли війська Денікіна. 21 грудня частини 11-ї й 4-ї кавалерійських дивізій Першої кінної армії захопили Кремінну.

Місто постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СРСР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 161 житель міста[5].

З червня 1938 через розділення Донецької губернії на Сталінську і Ворошиловградську області входить до складу Ворошиловградської області. 28 жовтня 1938 року Кремінна отримала статус міста. У 1940 році місто стає районним центром. В 1940 році на території міста був виявлений природний газ. Але видобуток газу не організували. У лісах будувалися бази відпочинку й санаторій.

10 липня 1942 року після масових повітряних атак місто захопили німецькі війська. 31 січня 1943 року радянські війська 195-ї гвардійської дивізії звільнили місто.

Із початком війни на сході України, Кремінна була в небезпеці опинитися в епіцентрі бойових дій. Починаючи із квітня і до середини липня 2014 року місто фактично знаходилося на лінії фронту. Бойові дії місто оминули.

У зв'язку із початком декомунізації, 22 липня 2015 року в Кремінній був демонтований пам'ятник Леніну[6].

 
Місто Кремінна.

ЕкономікаРедагувати

Кремінна відзначається не типовою для більшості слобожанських міст структурою виробництва. Так, Кремінна має значний потенціал в переробній, харчовій, будівельній та добувній (надра міста багаті на природний газ та вугілля) промисловості. Чудові рекреаційні можливості створюють гарні умови для розвитку туризму та спорту. Агропромисловий комплекс в нових умовах економіки має значний потенціал до завоювання ринку, адже місто славиться своїми чорноземами.

У структурі промисловості переважають енергомісткі і фондомісткі галузі, на їхню частку приходиться найбільша частина промислово-виробничих фондів.

Раніше здійснювався видобуток кам'яного вугілля (Шахта № 1 і «Східна»), існувала меблева фабрика, фабрика баянів (1929—1997 р.)[7](рос.), завод «Кремінмаш».

В даний час працюють завод «Хімавтоматика», пивзавод «Пінта», молочний завод, лісозаготівельні та деревообробні цехи, звірогосподарство. На території району ведеться видобуток природного газу.

До складу ДП «Кремінське ЛМГ» входять 9 лісництв: Боровенське, Веригінське, Житлівське, Комсомольське, Кудряшівське, Новокраснянське, Серебрянське, Сіточне, Старокраснянське.[8]. Ліси багаті на кабанів, козуль, Є олені та лосі. Охота з початку війни заборонена.

 
Терикон колишньої шахти № 1

У 1932 році в Кремінському лісі був створений національний заповідник. У той час тут розводили нутрію, норку, ласку; також завезли в заповідник оленів, козуль і лосів. Зараз у Кремінній є звіроферма. У 2004 році сюди завезли 8 тисяч самиць. Приплод кожної самиці — 18 щенят.

Через місто проходить залізниця Попасна-Куп'янськ, назва станції — Кремінне.

Сильні сторони економіки міста: багата сировинна база (деревина, вугілля, природний газ), наявність великих площ чорнозему. Загалом, місто має значний потенціал, насамперед, у харчовій, переробній промисловості, а також у сфері туризму й відпочинку.

Слабкі сторони економіки міста: депопуляція, слабка ініціатива місцевих жителів до ведення комерційної діяльності (цей фактор стримує потенціал до збільшення доходів населення, адже такий стан справ призвів до підвищеного рівня безробіття серед місцевих жителів), близькість до зони бойового конфлікту.

Охорона здоров'яРедагувати

Медичну допомогу населенню міста надає чотири медичні установи, у тому числі дві лікувально-профілактичних. Будуються дві амбулаторії. Місто є центром підготовки медичних фахівців різного спрямування.

 
Кремінська районна поліклініка

ОсвітаРедагувати

Мережа загальноосвітніх установ складає чотири загальноосвітні школи (Кремінська ЗОШ І—ІІІ ступенів № 1, Кремінська ЗОШ І—ІІІ ступенів № 2, навчально-виховний комплекс «Кремінська ЗОШ І—ІІІ ступенів № 3 — дошкільний навчальний заклад», Кремінська ЗОШ І—ІІІ ступенів № 4) та Кремінська школа-гімназія. Дошкільну освіту надають п'ять дитячих садків («Зірочка», «Берізка», «Ластівка», «Катруся», «Малятко»). Позашкільну освіту дітям надають в дитячо-юнацькій спортивній школі та у Будинку дитячої творчості. Також у місті є дитяча художня школа та музична школа. Крім цього у Кремінній діють професійний ліцей, ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус», медичний коледж та три школи-інтернати.

КультураРедагувати

Культурна сфера міста представлена краєзнавчим музеєм, міською бібліотекою, будинком культури, музичною і художньою школами, будинком дитячої творчості.[9]

Пам'ятники КремінноїРедагувати

СпортРедагувати

У місті діє спорт-комплекс «Олімп» — сучасний спортивний центр для підготовки олімпійських та паралімпійських спортсменів.[10]

 
5-й Президент України Петро Порошенко відкриває басейн на стадіоні «Олімп»

Працює кінний клуб[11]

ГотеліРедагувати

Готель «Кремінна», готельно-ресторанний комплекс «ПриЛесное».

 
Готельно-ресторанний комплекс «ПриЛесное»

РелігіяРедагувати

OGPU-.jpg

У 1999 створено Свято-Сергієво-Радонезький чоловічий монастир[12][13]

Відомі людиРедагувати

У місті народилися:

Кремінську ЗОШ закінчив нагороджений відзнакою «Хрест слави» молодший лейтенант міліції (посмертно) Запорожець Костянтин Леонідович.

ТакожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2019 року (PDF)
  2. рос. дореф. Харьковская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLVI. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1869 — XCVI + 209 с., (код 2314)
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  4. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-251)
  5. Мартиролог. Луганська, с. 158—161
  6. На Луганщині знесли чергового Леніна
  7. http://nashagazeta.net/2843-oborvannaya-pesnya-fabriki-bayanov.html 28-02-2012 Оборванная песня фабрики баянов
  8. http://www.lisproekt.gov.ua/luganska-oblast ВО «УКРДЕРЖЛІСПРОЕКТ»
  9. Кремінна, що на Луганщині. Легені Донбасу
  10. 15.04.2020 У Кремінній триває реконструкція та модернізації Луганського обласного фізкультурного центру «Олімп»
  11. 01.07.2020 Куток відпочинку та саморозвитку у заповідних Кремінських лісах
  12. Свято-Сергиевский мужской монастырь
  13. Музей ангелів, Кремінна

ЛітератураРедагувати

  • Василь Пірко Заселення Степової України в XVI—XVIII ст. // Донецьк: Укр. центр, 1998. — 124 с.
  • Петро Лаврів. Історія південно-східної України. Львів. «Слово», 1992. 152с. ISBN 5-8326-0011-8
  • Алфьоров М. А. Урбанізаційні процеси в Україні в 1945—1991 рр: Монографія/ М. А. Алфьоров — Донецьк: Донецьке відділення НТШ ім. Шевченка, ТОВ «Східний видавничий дім» 2012. — 552 с.
  • Алфьоров М. А. Міграційні процеси та їх вплив на соціально-економічний розвиток Донбасу (1939—1959 рр.): монографія / М. А. Алфьоров; Укр. культурол. центр, Донец. від-ня Наук. т-ва ім. Шевченка. — Донецьк, 2008. — 192 c.