| Нейтральність цієї статті під сумнівом. Будь ласка, ознайомтеся з відповідним обговоренням та за можливості виправте недоліки. (червень 2019) |
Татарські набіги на Україну — військові рейди і походи татарських загонів на землі України з метою захоплення здобичі та полонених.
- 1416: напад татар на чолі з Золотоординським еміром Едигеєм на Київщину. Нападники пограбували Київ, але Київського замку не взяли[1].
- 1447: у Густинському літописі від 1447 р. повідомлено про початок руйнівних наїздів кримських татар на Україну[2][3].
- 1471: руйнівний наїзд татар на Україну[2][недоступне посилання].
- 1479: руйнівний наїзд татар на Україну[2][недоступне посилання].
- 1480: Менґлі I Ґерай пустошить Поділля[4].
- 1482: напад татар на чолі з кримським ханом Менґлі I Ґераєм на Київщину на прохання московського князя Івана III Васильовича. Нападники здобули Київ і міський замок. До полону потрапив київський воєвода Іван Ходкевич із родиною[5].
- 1487: напад 5-тисячного загону татар на Київщину та Поділля. У вересні королевич Ян I Ольбрахт розбив його у бою під Копистирином. У січі загинуло півтори тисячі нападників, а чимало татар потрапили до полону.[джерело не вказане 1368 днів]
- 1489: похід 100-тисячного війська татар на Поділля і Київщину. Київ здобуто штурмом і спалено[6].
- 1490–1491: похід кримських і ногайських татар на Поділля, Галичину і Волинь. Спалено Володимир та інші волинські містечка. Здобуто велику кількість полонених (ясир). 25 січня 1491 року польсько-литовське військо під командуванням львівського каштеляна Миколи з Ходча й луцького старости Семена Гольшанського розбило 9-тисячний загін татар, що повертався зі здобиччю, під Заславом, на річці Горинь, і визволило полонених.[джерело не вказане 1368 днів]
- 1493: напад татар під проводом хана Менґлі I Ґерая на Київщину і Чернігівщину[6].
- 1494: напад татар на Поділля та Волинь. Здобуто багато полонених. Польсько-литовське військо, що переслідувало нападників, було розбито в битві під Вишнівцем[6].
- 1495: напад татар під проводом сина хана Менґлі I Ґерая на Волинь. Литовське військо під проводом луцького старости Семена Гольшанського розбило частину нападників, що облягли місто Корець. У помсту відбувся другий похід татар на Волинь під командуванням ханських синів. Гольшанський разом із володимирським намісником Василем Хрептовичем, а також Михайлом та Костянтином Острозькими тримав оборону в Рівенському замку. Татари спали місто Рівне, але замку здобути не змогли.[джерело не вказане 1368 днів]
- 1498, 22 квітня: перший і надзвичайно спустошливий напад татар і турків на Галичину[7][8].
- За мінімальними оцінками, до Криму протягом XV ст. було забрано 200 тис. українців[2][недоступне посилання].
- 1500: напад татар і турків на Галичину. Татари спалили Ярослав, а турки — Рогатин[8].
- 1501: напад татар і турків на Поділля і Галичину[8].
- 1512: напад татар на Поділля і Волинь. Нападники розбиті у битві під Вишневцем[9][8].
- 1516: спустошливий напад татар на Поділля і Волинь. Активізація дій козаків проти татар[10][8].
- 1519: напад татар на Поділля і Галичину. 2 серпня нападники розбили місцеве військо захисників у битві під Сокалем[11][8][12].
- 1524 — 1525: напад турецького загону з 12 тисяч вояків (серед яких було 4 тисячі білгородських та інших татар) на Поділля і Волинь[13]. Нападники здобули Чуриловський замок, Рогатин, спалили Зіньків[8].
- 1527: напад татар на Київщину, Волинь і Полісся. Нападники розбиті у битві під Ольшаницею[14].
- 1534, 20 липня: напад татар на Поділля і Волинь[8].
- 1549: напад татар на Галичину. Нападники здобули Передмірку[12].
- 1550: напад татар на Поділля і Волинь. Нападники здобули Брацлав.[15][8][12].
- 1558, січень: напад 20-тисячного загону татар під проводом кримського калги на Поділля і Волинь. Операція була відповіддю на дії Дмитра Вишневецького, що присягнув московському царю і готував похід на Крим. Нападники взяли у полон 40 тисяч чоловік і повернулися до Криму, не зустрівши з боку Великого князівства Литовського жодного опору[16][8].
- 1564: напад татар на Поділля. Облога Меджибіжжя[17][8].
- 1567: напад татар на Поділля[18][8].
- 1568: напад військ Речі Посполитої під командуванням серадзського воєводи Альбрехта Ласького. Нападники здобули Очаків, але повернулися з труднощами, переслідувані татарами[19][8].
- 1575, осінь: напад татар на Поділля, Волинь і Галичину, скориставшись смертю короля Сигізмунда ІІ Августа. Рейд сягнув навіть червоноруського міста Ряшів. Нападники взяли у полон близько 100 тисяч невільників[8] й покинули Україну через Хотин до Молдови. У відповідь козаки під проводом отамана Богдана Ружинського напали на Перекоп і випалили татарські поселення[20][8].
- 1577 (1578): напад татар на Поділля і Волинь. Василь Костянтин Острозький вирядив з Острога загін з 300 козаків на чолі з Султаном П'ятигорцем. Загін був винищений, а нападники дійшли до Дубна й тримали місто в облозі.[21][8].
- 1577, жовтень-листопад: напад татар на Поділля і Волинь під час походу армії Речі Посполитої на Данціг. Нападники дійшли до Ізяслава, але були відбиті брацлавським воєводою Янушем Збаразьким[22][8].
- 1578, лютий: напад татар під проводом кримського хана на Поділля і Волинь. Нападники обложили Острог, але Василь Костянтинович Острозький відкупився і частував їх у своєму замку[8].
- 1588, 6 серпня: напад татар на Поділля і Галичину[8].
- 1589: напад татар на Поділля і Галичину. Нападники стояли кошем під Збаражем, вибираючи ясир[12].
- 1590: напад татар на Поділля і Галичину. Нападники спалили Галич[8].
- 1594: напад татар на Поділля і Галичину. Нападники спалили Снятин, Жуків, Тлумач, Тисменицю, Галич та інші міста[23][8].
- 1595: напад татар на Підгір'я і Покуття[12].
- За мінімальними оцінками, до Криму протягом XVI ст. було забрано 350 тис. українців[2][недоступне посилання].
Перша половина XVII століттяРедагувати
- За мінімальними оцінками, до Криму у першій половині XVII ст. було забрано 300 тис. українців[2][недоступне посилання].
- 1605, осінь: напад татар на Поділля. Нападники вибрали ясир із Звягля, Полонного, Острополя, Межибожа і Шаргорода. Об'єднане шляхетсько-козацьке військо розбило татар в битві під Шаргородом і звільнило невільників[8].
- 1606: напад татар на Київщину. Нападників розбито під Білою Церквою[8].
- 1607, осінь: напад татар на Поділля і Київщину. Нападників завдали збитків у районі Вінниці, Гайсина і Шаргорода[8].
- 1608, осінь: напад татар на Поділля і Київщину. Нападники стояли кошем під Гайсином і вибрали ясир в районі Прилук, Немирова і Вінниці[24][8].
- 1609: напад козаків на Перекоп і Очаків. Нападники захопили перекопського мурзу, якого видали королю[8].
- 1611: напад татар на Поділля і Волинь. Нападники вибрали ясир в Острожку[25].
- 1615, осінь — 1616: напад татар на Поділля і Волинь. Нападники не зустріли опору через зайнятість Речі Посполитої війною із Москвою[8].
- 1616: напад татар[25].
- 1617, 2 лютого: напад татар на Поділля під проводом калги Девлет Ґерая. Слідом за татарами на Україну рушило османське 30-тисячне військо на чолі з пашею Алімазором і 12-тисячне військо трансільванців. Татари спалили Шульжинці, стояли там кошем, а їхні рейди сягнули Острога. Нападники вибрали ясир в районі Ляховець, Янполя, Заслава й Полонного, і повернулися додому[26][8].
- 1618, 14 травня: напад татар на Поділля і Галичину. У вересні мурза Арак випалив околиці Острополя й обложив місто. Проте міщани відкупилися, після чого татари разом із ними «пили і їли»[8].
- 1619, 14 травня: напад татар на Поділля і Галичину[8].
- 1620 — 1621: Хотинська війна.
- 1624: напад татар на Поділля і Київщину. Нападники розбиті в битві під Мартиновим.[джерело не вказане 1368 днів]
- Геополітичне становище України та Криму і міжнародна політична ситуація пов'язали їх спільними інтересами. Кримське ханство неодноразово намагалося визволитися з-під Туреччини[2][недоступне посилання].
- 1624, 24 грудня: Крим уклав союзний договір з гетьманом Михайлом Дорошенком проти Османської імперії (Туреччини)[2][недоступне посилання].
- 1628, травень: гетьман Михайло Дорошенко, виконуючи умови договору про взаємодопомогу між Запорозьким Військом і Кримським ханством, очолив похід козаків на Крим на допомогу ханові Мехмеду ІІІ Ґераю та калзі Шагіну Ґераю, які вели боротьбу проти ставленика Туреччини Джанібека Ґерая. Під час боротьби з турецькими прихильниками в Кримському ханстві (мурза Кантемір) М. Дорошенко загинув під Бахчисараєм (1628); пізніше татари, погодившись між собою, примусили козаків покинути Крим. Місце поховання М. Дорошенка невідоме; можливо — на одному з християнських (грецьких) цвинтарів м. Бахчисарая.[2][недоступне посилання][3].
- 1626: напад татар на Поділля і Київщину. Нападники розбиті в битві під Білою Церквою.[джерело не вказане 1368 днів]
- 1633: напад татар на Поділля. Нападники розбиті у битвах під Сасовим Рогом і Кам'янцем.[джерело не вказане 1368 днів]
- 1637: 20 тисяч татар присягнули королю Речі Посполитої і гетьману Конецьпольському, й були поселені за Дніпром між козаками[8].
- 1637–1637: козацькі гетьмани Павло Павлюк і Дмитро Гуня користалися з допомоги татар у боротьбі проти Речі Посполитої.[2][недоступне посилання][3].
- 1644: напад татар на Київщину. Нападники розбиті в битві під Охматовим.[джерело не вказане 1368 днів]
- 1648: гетьман Богдан Хмельницький перед повстанням 1648 уклав союз з Османською імперією і кримським ханом Іслям III Ґераєм; татарське військо відіграло важливу роль у перемогах козаків над Польщею, зокрема під Корсунем (1648) і Зборовом (1648) Однак татарська допомога була непевна й дуже дорого коштувала Україні[2][недоступне посилання][3].
- 1648: Хмельниччина[джерело не вказане 1368 днів]
- 1658–1659: гетьман Іван Виговський підтримував мирні відносини з Кримським ханством. Він відновив союз з татарами. Татари на чолі з кримським ханом Мехмедом IV допомогли йому під час козацько-московської війни вщент розбив московитів під Конотопом.[3].
- 1669: Корсунська угода (1669) між гетьманом Правобережної України Петром Дорошенком і Османською імперією. У другій половині XVII ст. турецька орієнтація гетьмана Петра Дорошенка зміцнювала союз Війська Запорозького з Кримським ханством, однак Запорожжя під проводом кошового Івана Сірка вело окрему політику, здебільшого ворожу Кримові.[3].
- 27 серпня 1672: об'єднана українсько-турецько-татарська армія, яку очолювали турецький султан Мехмед IV, кримський хан Селім I Ґерай та гетьман Петро Дорошенко, здобула фортецю Кам'янець (тепер Кам'янець-Подільський) і рушила в Галичину.[джерело не вказане 1368 днів]
- 1672 (на початку вересня): українсько-турецько-татарські війська обложили Львів. Не маючи коштів для продовження війни, польський уряд 5 жовтня 1672 уклав Бучацький мирний договір 1672.[джерело не вказане 1368 днів]
- 1680-ті — 1690-ті рр.:Україною ширилась доволі впливова кримська орієнтація, прихильниками якої були гетьмани Іван Самойлович, а також Іван Мазепа на початку гетьманування[2][недоступне посилання].
- Українсько-кримський договір 1692 р., укладений противником Мазепи, антигетьманом Петром Іваненком (Петриком), у своїй глибокій основі був політичною програмою та ідейною підготовкою виступу Мазепи проти Московії 1708 р[2][недоступне посилання].
- Азовські походи (1695—1696) рр. (походи московських військ і флоту та українських козацьких полків на Азов і пониззя Дніпра під час російсько-турецької війни 1686—1699 рр.), що увінчалися здобуттям фортеці Азов у гирлі р. Дон, та похід 1697—1698 рр. на Перекоп поставили під загрозу і значно послабили становище Кримського ханства[2][недоступне посилання].
- ↑ Шабульдо Ф. М. Едигей // Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Байцар А. Український Крим: Кримське ханство і Козацька Україна [Архівовано 2018-04-25 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в г д е Байцар Андрій Любомирович. Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. / А. Л. Байцар; Львів. нац. ун-т імені І. Франка. — Львів. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. — 224 с.
- ↑ Крипякевич, Іван (1993). Велика історія України. Том І (українська). Київ: Глобус. с. 352. ISBN 5-86248-016-1.
- ↑ Гулевич В. «Київська трагедія» 1482 р.: міфи й факти
- ↑ а б в Том IV. Розділ IV. Стор. 4. Михайло Грушевський. Історія України-Руси.. izbornyk.org.ua. Архів оригіналу за 30 грудня 2019. Процитовано 25 травня 2021.
- ↑ Полное собрание русских летописей, Т. II, Прибавление, стор. 381; M. Бельський, Хроніка, стор. 904.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж О. А. Бевзо. Львівський літопис і Острозький літописець. — Київ, 1971.
- ↑ М. Бельський, Хроніка, стор. 963—966.
- ↑ М. Бельський, Хроніка, стор. 989
- ↑ M. Бельський, Хроніка, стор. 1009.
- ↑ а б в г д Київський літопис першої чверті XVII ст. // Український історичний журнал 1989, № 2. — С. 107—120; 1989, № 5. — С. 103—114
- ↑ М. Бельський, Хроніка, стор. 1026.
- ↑ Черкас, Б. (2008). Ольшаницька битва 1527 р. // Україна в Центрально-Східній Європі (з найдавніших часів до кінця XVIII ст.). - Випуск 8. К.: Інститут історії України НАН України. с. 53–59.
- ↑ М. Бельський відносить на 1551 рік (М. Бельський, Хроніка, стор. 1107—1108).
- ↑ Полное собрание русских летописей, т. 13, первая половина, VIII. Летописный сборник, именуемый Патриаршей или Никоновской летописью, СПб., 1904, стор. 289; М. Грушевський, Історія України-Русі, т. VII, стор. 122.
- ↑ М. Бельський описав під 1566 роком (М. Бельський, Хроніка, стор. 1163).
- ↑ М. Бельський відносить на 1566 рік (М. Бельський, Хроніка, стор. 1163).
- ↑ М. Бельський, Хроніка, стор. 1166.
- ↑ Д. Зубрицький, Хроніка міста Львова, стор. 197—198; М. Бельський, Хроніка, стор. 1366—1367.
- ↑ М. Бельський, Хроніка, стор. 1406—1407
- ↑ М. Бельський. Хроніка, стор. 1429.
- ↑ М. Бельський, Хроніка, стор. 1712—1714.
- ↑ А. С. Петрушевич, Дополнения к Сводной Галицко-русской летописи с 1600 по 1700 год, стор. 40.
- ↑ а б Чернігівський літопис (події 1587—1750 рр.) // Архіви України. — 1989. — № 5. — С. 56-74.
- ↑ С. Жолкевський, Писання, стор. 247—248, 251, 305—311.
Література та джерелаРедагувати
- Байцар А. Л. Крим. Нариси історичної, природничої і суспільної географії: навч. посіб. / А. Л. Байцар; Львів. нац. ун-т імені І. Франка. — Львів. : Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. — 224 с.
- Грушевський М. С. Історія України-Руси. Т. 7. — Київ-Львів, 1909. — 628 с.
- Велика історія України: У 2-х томах. - Том. І. / Передм. д-ра І. Крипякевича. - Київ: Глобус, 1993. - 352 с. ISBN 5-86248-016-1
.png)
