Гайсин
Га́йсин — місто в Україні, адміністративний центр Гайсинського району Вінницькій області.
НазваРедагувати
Згідно з розповсюдженою версією, назва міста має тюркське походження. За однією з версій, назва походить від тюркських кочових племен Чорних клобуків, які проживали у цих краях ХІ — XII століттях. Гайсин з тюркської мови означає «стан на горбі».[2][3]
Також повідомляється, що назва міста Гайсин та села Гайшин походить від татарського імені Гайса.[4]
ЕкономікаРедагувати
Підприємства та організації: спиртовий завод, завод продтоварів, хлібозавод, швейна, меблева фабрики.
ДорогиРедагувати
З Гайсина в усякі боки розходиться п'ять ключових міжрайонних доріг.
Через Гайсин проходить міжнародна автодорога E50 (М12) (Стрий — Знам'янка), а ще міжобласний автошлях Брацлав — Гайсин — Умань — Черкаси (317 км), побудований у 1961 році під проводом інженера Степана Кожум'яки. Стан її тепер жахливий, щомісяця трапляються аварії, завжди тісно.
У місті Гайсині є залізнична станція Гайсин. Поїздів поки що мало. Поїзд Гайворон — Вінниця вирушає з Гайсина о 4:35, зворотній із Вінниці — о 17:05. Пенсіонери й інші пільговики мають безплатний проїзд. Тепер там їздять плацкартні вагони. Ще на станції Вінниці узгоджено пересідання з елетропоїзда до Києва та навпаки.
ІсторіяРедагувати
Перша згадка відноситься до 1545, коли місто входило до складу Брацлавського воєводства. 5 вересня 1577 року король Польщі Стефан Баторій видав шляхтичу-вояку Яну Оришевському привілей на розлогу пустку Гайсин над річкою Соб[5]. В 1744 р. отримав магдебурзьке право.
У 1795 році внаслідок поділу Польщі відходить до Росії. З 1797 Гайсин — повітове місто Подільської губернії. У місті була чоловіча гімназія. Зараз у цій будівлі розташована школа-інтернат.
Новітня історіяРедагувати
28 листопада 2015 року єпископ Вінницький і Брацлавський Михаїл звершив чин освячення храму на честь Святого великомученика і цілителя Пантелеймона[6].
На початку лютого 2019 року у Гайсині відкрили Меморіальний комплекс Алеї слави на честь загиблих вояків 59-ї окремої мотопіхотної бригади на території військової частини, у якій розташована бригада. На меморіальній стелі викарбувано імена 48 солдатів, які загинули під час війни на сході України[7].
НаселенняРедагувати
25 883 осіб станом на 1 січня 2021 року.
Відомі людиРедагувати
УродженціРедагувати
- Бакалов Валерій Михайлович, воїн-афганець, кавалер ордена Червоної Зірки.
- Бєсов Леонід Михайлович (нар. 1938) — український історик, дослідник науково-технічного та інноваційного розвитку України.
- Бромберг Давид Семенович (1915—1998) — єврейський та російський поет.
- Високович Володимир Костянтинович — патологоанатом, бактеріолог та епідеміолог.
- Доорохольський Осип Осипович — поет і перекладач.
- Дяченко Юрій Олександрович — різьбяр по дереву, лікар-невропатолог.
- Загородній Юрій Олексійович — підполковник Армії УНР[8].
- Зарков Володимир Григорович (1945—1999) — український співак (тенор).
- Калита Алла Андріївна (* 1945) — український мовознавець.
- Керлер Йосип Борисович — єврейський поет та письменник, творив на їдиш.
- Климчук Василь Анатолійович — український журналіст. Заслужений журналіст України.
- Кравченко Сергій Вікторович (1984—2016) — доброволець ДУК, учасник російсько-української війни[9].
- Кручек Олександр Алікович (нар. 1961) — український історик.
- Лабун Євген Васильович (1989—2014) — солдат Національної гвардії України, учасник російсько-української війни.
- Менюк Станіслав Петрович (1991–2014) — український військовий, вояк батальйону «Айдар» МО України, учасник російсько-української війни.
- Михальчук Валеріан Логинович — (21.01.1901—03.09.1937) — український композитор, був безпартійним. Арештований, та розстріляний у Києві.
- Недзвецький Олександр Семенович — підполковник Армії УНР[10].
- Пироговський Олександр Сидорович (1897—1943) — київський підпільник, Герой Радянського Союзу.
- Поляк Семен Йосипович (1894—1955) — радянський лікар.
- Пронін Вадим Олександрович — молодший сержант Збройних сил України, загинув у боях за Дебальцеве.
- Рибаченко Олександр Сергійович (1989—2016) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Соловйова Анастасія Агеївна (нар. 1929) — український історик.
- Сорочинський Лев — співак і диригент.
- Штеренберг Поліна Марківна (1907–?) — радянська вчена в галузі захисту рослин.
- Юрчак Віра Гаврилівна (* 1947) — український фахівець у галузі технології макаронних виробів.
Почесні громадяниРедагувати
- Топаллер Анатолій Семенович (1911—1996) — Герой Радянського Союзу (19.05.1940), нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, медалями. Почесний житель міста.
ГалереяРедагувати
Див. такожРедагувати
ПриміткиРедагувати
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 12 червня 2021.
- ↑ Bubenok, O. (30 грудня 2014). The Problem on Black Klobuks in the Eastern Europe Historiography since XVIII century till Present. The World of the Orient 2014 (4). с. 45–64. ISSN 1608-0599. doi:10.15407/orientw2014.04.045. Процитовано 21 лютого 2020.
- ↑ Боднар, Влад. На Вінниччині у місті Липовець є свій Гайсин | Новини Вінниці | Новости Винницы | ВЛАСНО.info. vlasno.info (uk-ua). Архів оригіналу за 21 лютого 2020. Процитовано 21 лютого 2020.
- ↑ В.И.Марков (2016). Тюркский след в истории Украины. Евразия. с. 203. ISBN 978-5-91852-161-8.
- ↑ Henryk Kotarski. Orzechowski Jan h. Nałęcz (ok.1535-1605) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1979.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom XXIV/2, zeszyt 101.— S. 272. (пол.)
- ↑ В Гайсині освятили нову церкву. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 5 грудня 2015.
- ↑ У Гайсині відкрили великий меморіал на честь загиблих вояків. ФОТО. Vежа. 12 лютого 2019. Архів оригіналу за 1 травня 2019. Процитовано 1 травня 2019.
- ↑ Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 167 с. ISBN 966-8201-26-4
- ↑ Український Меморіал. Архів оригіналу за 19 січня 2019. Процитовано 17 січня 2019.
- ↑ Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 296 с. ISBN 966-8201-26-4
ДжерелаРедагувати
- Вирський Д. С. Гайсин [Архівовано 9 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 23. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- У. П. Калита. Гайсин [Архівовано 9 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — ISBN 944-02-3354-X.
- Hajsyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 10. (пол.).— S. 10-12. (пол.)
ЛітератураРедагувати
- А. Т. Давидюк, П. С. Кривко. Га́йсин // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974 — том Вінницька область / А. Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.193-203
ПосиланняРедагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гайсин |
- Погода в Гайсині [Архівовано 3 листопада 2014 у Wayback Machine.]
- Гайсинська районна рада [Архівовано 14 серпня 2013 у Wayback Machine.]
- Історія міста Гайсин [Архівовано 28 листопада 2018 у Wayback Machine.]
- Фото м. Гайсина [Архівовано 13 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Верховна Рада України. РЕГІОНИ УКРАЇНИ ТА ЇХ СКЛАД Облікова картка м Гайсин Вінницька область, Гайсинський район[недоступне посилання з липня 2019]
- Музей-садиба братів Герасименків с. Новоселівка [Архівовано 28 серпня 2009 у Wayback Machine.]
- Міський краєзнавчий музей Гайсинщини [Архівовано 29 серпня 2009 у Wayback Machine.]
- Стаття Гайсин — Інформаційно-пізнавальний портал | Вінницька область у складі УРСР [Архівовано 5 березня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972. — 630 с.)
- Відкрито меморіальну дошку воїну-афганцю Валерію Бакалову