Тиктор Іван Микитович

Іва́н Мики́тович Ти́ктор (6 липня 1896, с. Красне, нині смт Красне Буського району Львівської області — 26 серпня 1982, м. Оттава, Канада) — громадський і політичний діяч, старшина УCC та УГА, відомий український видавець і редактор. Власник найбільшого тодішнього львівського українського видавничого концерну Галичини «Українська Преса» до 1939 року.

Іван Микитович Тиктор
Тиктор Іван.jpg
Народження 6 липня 1896(1896-07-06)
с. Красне
Смерть 26 серпня 1982(1982-08-26) (86 років)
Оттава, Канада Канада
Країна ЗУНР ЗУНР
Приналежність USS kokarda.svg УСС, ZUNR coa.svg УГА
Звання OR-6 USR Feldwebel.svg Підхорунжий (фельдфебель),
четар УГА
Війни / битви Перша світова війна
Польсько-українська війна (1918—1919)
Радянсько-українська війна

Біографічні даніРедагувати

Народився у заможній сім'ї, навчався у гімназіях Львова і Рогатина, студіював торговельні науки в Тайному українському університеті у Львові, вступив на правничий факультет Львівського університету.

Учасник Першої світової війни, польсько-української (19181919) та російсько-української (19191920) воєн, доброволець легіону Українських Січових Стрільців, служив у ранзі підхорунжого. Як четар УГА вступив до підпільної Української Військової Організації.

Іван Тиктор — видавецьРедагувати

Власник до 1939 року найбільшого тодішнього львівського українського видавничого концерну Галичини «Українська Преса», який видавничою діяльністю спричинився до масового поширення преси і книжок на західноукраїнських землях, зокрема в Галичині. Як приватний видавець і звеличник книжки перший увів в українську пресу західний принцип, що преса — це не продукт добродійності, чи харитативна та сутосуспільницька праця, а сполучення культури з купецтвом, яке мусить самооплачуватися.

Заснував у 1923 популярний ілюстрований щоденник «Новий час»; з часом добавив ряд часописів: «Наш Прапор», «Народна справа», «Комар», «Дзвіночок» з бібліотекою «Ранок», «Наш лемко». Паралельно з періодиками видавав календарі й монументальні твори: «Велика історія України», «Історія української культури» (1936—1937 у Львові), «Історія українського війська» — та щомісячно белетристичні твори у рамках «Народної бібліотеки», «Лемківську читанку», та інші книжки.

Видавнича діяльність на еміграціїРедагувати

Після розгромлення його підприємства за часів радянської окупації у 1939 очолював у Кракові релігійне видавництво «Нове життя», а в роках 19411943 — видавництво «Волинь» у Рівному (в ті роки у видавництві працював Улас Самчук).

З 1948 — в Канаді у місті Вінніпеґ, де заснував «Клюб приятелів української книжки», і перевидав у 19481954 свої найбільші довоєнні видання із доповненнями про новіші часи  та близько 40 книжок красного письменства.

ЗаслугиРедагувати

Заслуги Івана Тиктора великі: створення видань, які своєчасно приносили користь суспільству і стали тривкими надбаннями культури; введення періодичного друкованого слова в українське село; і, поставлення уперше газетного видавництва на купецькій базі, зберігаючи усі свої часописи у національно-громадському патріотичному дусі.

Вшанування пам'ятіРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. ХІІІ—ХХ століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 63. — ISBN 966-603-115-9.
  2. Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 129. — ISBN 978-617-629-077-3.
  3. Символічне повернення Івана Тиктора на львівські вулиці. uad.lviv.ua. Українська академія друкарства. Процитовано 13 вересня 2020. 
  4. Литвак Г. (19 червня 2018). Львівський маршрут медіамагната Івана Тиктора. zbruc.eu. Збруч. Процитовано 13 вересня 2020. 

ЛітератураРедагувати

  • Науменко К. Є. Тиктор Іван // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 78. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  • Енциклопедія українознавства / Наукове товариство імені Шевченка. — Париж, 1955—2003.
  • Якимович Б. З. Видавець Іван Тиктор: життєвий шлях і громадська діяльність // Україна: Культурна спадщина, національна свідомість, державність. — Львів: Інститут Українознавства ім. І. Крип'якевича НАНУ, 1997. — Вип. 3/4 — С. 337—354.
  • Видання Івана Тиктора та концерну «Українська преса»: Бібліогр. покажч. (1923—1977) / уклад.: В. Г. Денисюк; НАН України. Львів. наук. б-ка ім. В.Стефаника. — Л., 2000. — 368 c.
  • Тернопільський Юрій Л. Українська преса з перспективи 150-ліття, Спілка українських журналістів Америки. — Джерсі-Сіті, 1974.
  • Видання Івана Тиктора та концерну «Українська Преса»: Бібліографічний покажчик (1923—1977) / НАН України, Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника; [уклад. В. Г. Денисюк]. — Львів, 2000. — 369 с.
  • Українська журналістика в іменах / За ред. М. М. Романюка. — Львів, 1996. — Вип. ІІІ. — 424 с. — ISBN 5-7702-1245-4
  • Зелінська Н. Іван Тиктор: талан і талант (текст): моногр. / Н. Зелінська, Л. Сніцарчук, Е. Огар, Н. Благовірна та ін. — Львів: Укр. акад. друкарства, 2007. — 240 с. — ISBN 978-966-322-092-5
  • Енциклопедія українознавства для школярів і студентів. — Донецьк: Сталкер, 2000. — 496 с.
  • Яворівський Є. 30-ліття видавничої діяльності Івана Тиктора, 1923—1953 / Є. Яворівський. — Вінніпег, 1953. — 19 с.

ПосиланняРедагувати