Відкрити головне меню
Реклама для газети «Наш Прапор» 1936 р.

«Наш Прапор» — ілюстрований часопис видавництва «Української Преси» Івана Тиктора у Львові.[1] Виходив у 1932–1939 роках[2][3][4][5][6][7]. Часопис був паростком української державності, рупором ідей національно-культурного відродження та єдності українських земель[8]. Одна з найвпливовіших львівських газет 1930-х років.

Головні даніРедагувати

  • Видавець і відповідальний редактор — Іван Тиктор (1932—1937, ч. 76); відповідальний редактор — Лев Чубатий (1933, ч. 67), Михайло Струтинський (1937 ч. 77 — 1938 ч. 134); редактор — Григорій Стецюк (1938 ч. 135 — 1939).
  • Періодичність: «двічі в тиждень: в четвер і в неділю» (1932—1935), «що другий день: у понеділок, середу і пятницю» (1936—1939).
  • Упродовж 1932—1939 років вийшли 842 числа часопису.
  • Формат: 40×29 см.
  • Обсяг: 8 сторінок (однак деякі числа мали обсяг від 10 до 20 с.).
  • Адреса редакції та адміністрації: вул. Руська, 18 (1932—1934, 1936—1939), вул. Косцюшка, 1/а (1934—1936).

ТематикаРедагувати

Перше число вийшло 29 грудня 1932 року. Газета розходилася по західноукраїнських селах і містах, в краю Чехах, Австрії, Угорщині. Її передплачували читальні «Просвіти», інші товариства й бібліотеки.[1] Відповідно до угоди Тиктора з урядом Чехословацької Республіки, «Наш прапор» розповсюджувала поштова служба цієї держави, наклад — до 10 тисяч.[5]

Точні передплатники отримували безплатно щомісячно книжку по 128 сторін — премію Видання «Української Бібліотеки» найкращих українських і чужих авторів.[1] Інші додатки до «Нашого прапора» національно-культурної та освітньої тематики були «Бібліотека аматорського театру», «Рідне слово» та «Музична бібліотека».[3][2]

Широко висвітлював політичні, суспільні та економічні події, наприклад, на початку річника подавав велику аналітичну статтю, яка стосувалася підсумків політичного року.

«Наш Прапор» друкував:

  • найновіші вісті зі світової політики
  • статті з українського життя в краю і закордоном
  • статті на господарські теми
  • оригінальні дописи з сіл і міст
  • літературні, театральні і спортові вісті
  • цікаві фейлетони
  • оригінальні ілюстрації з краю і закордону

Значну увагу часопис приділяв ситуації в Третьому Райху, де 1933 року до влади прийшли нацисти. Багато статей 1933 і 1934 років стосувалося Голодомору в Наддніпрянській Україні. Газета стежила за подіями та альянсами європейської політики, аналізувала становище України в розкладі міжнародних сил. 1935 року часопис дедалі більше пише про назрівання нової світової війни, подає інформацію про війну Італії та Абісинії (Ефіопії), яка вибухнула того ж року. 1936 року газета висвітлювала наступ правих сил у деяких країнах (військова диктатура в Греції, громадянська війна в Іспанії), Літні та Зимові Олімпійські ігри в Німеччині. Наступного року видання відображало такі тенденції, як ліквідація пацифізму, зріст озброєнь, занепад матеріалізму та « тріумфальний похід націоналізму», навіть в Азії. «Наш Прапор» повідомляв про масові чистки «ворогів народу» в «царстві Сталіна» — СРСР. На зламі 1938/39 років часопис уболівав за боротьбу за самостійність Карпатської України на чолі з урядом о. Августина Волошина та подавав багато матеріялів про Карпатську Україну.

Одна з важливих тем, особливо в період 1933–1935 — український терор і політичні процеси за приналежність до Організації українських націоналістів. У ці роки на сторінках постійно з'являлася інформація про арешти за збройні напади, пограбування, вбивства, організовані українськими терористами. Майже в кожному повіті відбувались судові процеси над селянами, студентами, яких звинувачували у співпраці з ОУН. Резонансною подією 1936 року у Львові став квітневий заколот, спричинений вбивством поліцейськими двох безробітних демонстрантів, похорон одного з них (див. Владислав Козак) переріс у багатотисячну демонстрацію та масові безлади. Загинуло 27 осіб, 120 отримали поранення, кілька сотень людей заарештовано.

Також подавали аналітику внутрішньої політики, обговорювали позицію різних партій — Українського національно-демократичного об'єднання, Української соціалістично-радикальної партії, Української соціал-демократичної партії. Газета часто критикувала партії за позицію угодовства та бездіяльність.

Деякі статті мали антисемітський характер, що видно навіть із заголовків («Фронт пейсатої політики», 1936, ч. 37; «Жиди й большевизм», 1936, ч. 90).

«Наш Прапор» час від часу публікував статті на господарські теми, основною темою яких була українська кооперація, налагодження системи збуту товарів, вдосконалення виробництва. Висвітлено діяльність найповажніших українських економічних і господарських установ: «Маслосоюзу», «Центросоюзу», «Сільського Господаря».

Видання звертало увагу на проблему освіти, особливо сільської та робітничої молоді. Статті також описували діяльність культурно-освітніх і спортових організацій, серед яких: Просвіта, «Союз Українок», «Луг», «Пласт», «Сокіл», «Відродження». У матеріалах за 1937 р. порушено питання організації дитячих садків і притулків.

Серед дрібніших рубрик: «Література і мистецтво», «З театрального життя», «Цікаве з газет», «Що каже лікар», «Міські новини», «Життя села», «Краєзнавчі матеріали», «Книги», «По наших селах і містах», «Ріжне й цікаве зі світа», «Одним словом», «Всячина», «Новинки», «Оголошення». Про життя еміграції оповідали рубрики «Вісті зза океану» та «Зелений клин» (про українців на Далекому Сході).

Останні місяці (1939, ч. 12-98) виходив під назвою «Nasz Prapor».

ЖурналістиРедагувати

Оформлювачем «Нашого Прапора» був карикатурист Едвард Козак[9], серед журналістів-дописувачів: фейлетоніст Василь Гірний[10] О. Дяків, Дмитро Паліїв, В. Калина, Мирон Коновалець, Іван Керницький, Дмитро Корбутяк, Григор Лужницький, Іван Кедрин-Рудницький[11], Юрій Шкрумеляк.

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Володимир КАРИЙ, "Іван Тиктор як редактор і видавець: штрихи до ненаписаної біографії"
  2. а б "Історія преси в Україні", Енциклопедія історії України (ЕІУ), Інститут історії України НАН України
  3. а б Буська Районна Рада, 17 сесія 6 скликання. Рішення «16» серпня 2012 року, № 307 — «Про присвоєння Красненській селищній бібліотеці імені Івана Тиктора»
  4. Євген Лазор "Бюлетень Клюбу Приятелів Української Книжки", ч. 3 за квітень 1952 року. Вінніпег. Передруковано у статті: "ЛЬВІВСЬКА ГАЗЕТА. Повернення Івана Тиктора" на веб-сторінці «Свобода»
  5. а б Ігор Чорновол "Концерн Івана Тиктора", Коломия ВЕБ Портал.
  6. Людмила СТРАЖНИК "Володимир Карий зі Снятина «відкрив» найбільшого книговидавця Галичини й української Канади Івана Тиктора", БРІЗ
  7. ІВАН ТИКТОР – ГАЛИЦЬКИЙ ВИДАВЕЦЬ, Леся Вовк (Завідувач методично-бібліографічним відділом Буської ЦРБ), Блог про діяльність Буської районної централізованої бібліотеки.
  8. Михайло Опиханий, «Хто обкидає болотом інших, у того руки брудні, ― Володимир Бедриківський не опускається до рівня опонентів» Архівовано 10 березень 2016 у Wayback Machine., Новинний портал «За Збручем» 24/09/2012
  9. "КОЗАК Деонізій Никодимович", Енциклопедія історії України (ЕІУ), Інститут історії України НАН України
  10. Богдан Нижанівський "Дванадцятка", «Сучасність», 1986, ч. 1, с. 38
  11. Маріуш-Радослав Сава. «Газета – це моя душа» – журналістський шлях Івана Кедрина-Рудницького. 24 вересня 2012

ДжерелаРедагувати

  • Романюк М. М., Галушко М. В. Українські часописи Львова 1848–1939 рр.: Історико-бібліографічне дослідження: У 3 т. — Т. 3. Кн. 2. 1929–1939 рр. — Львів: Світ, 2003. — С. 315–326