Вікіпедія

Бєлгород

місто та адміністративний центр Бєлгородської області в Росії
(Перенаправлено з Білгород)
Запит «Білгород» перенаправляє сюди; див. також інші значення.

Бєлгород[2], застаріле Бі́лгород[3][4][5][6] (рос. Белгород) — місто обласного підпорядкування та адміністративний центр Бєлгородської області в Російській Федерації. Розташоване на південній окраїні Середньоруської височини, переважно на правому березі Сіверського Дінця (притоки Дону); за 40 км від російсько-українського кордону, 70 км від Харкова та 695 км на південь від Москви.

місто Бєлгород
рос. Белгород
Герб Бєлгорода Прапор Бєлгорода
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Бєлгородська область
Муніципальний район Бєлгородська міська рада
Код ЗКАТУ: 14401
Код ЗКТМО: 14701000001
Основні дані
Час заснування 1596 (428 років)
Статус міста 1779[1]
Поділ міста 2 округи
Населення ▼ 339 978 осіб (2021)
Площа 153,1 км²
Густота населення 2221 осіб/км²
Поштові індекси 308000
Телефонний код +7 4722
Географічні координати: 50°36′ пн. ш. 36°36′ сх. д. / 50.6° пн. ш. 36.6° сх. д. / 50.6; 36.6
Часовий пояс +3 GMT
Висота над рівнем моря 130 м
Водойма р. Сіверський Донець
Міста-побратими Герне, Ополе, Ніш, Вейкфілд, Елджин, Чанчунь
День міста 5 серпня
Найближча залізнична станція Бєлгород
Відстань
До Москви (км):
 - фізична:
 - залізницею:
 - автошляхами:
695

Схема міста
Схема міста
Схема міста
Влада
Вебсторінка beladm.ru.
Міський голова Демідов Валентин Валентинович
Мапа
Бєлгород (Росія)
Бєлгород
Бєлгород
Бєлгород (Бєлгородська область)
Бєлгород
Бєлгород

Мапа

CMNS: Бєлгород у Вікісховищі

Кількість населення міста впродовж деякого часу зростала через приплив жителів із півночі, але згодом, згідно з даними перепису 2021 року, зменшилася до рівня перепису 2002 року, становлячи 339 978 осіб[7].

Походження назви міста

ред.

Слов'янське поселення на території теперішнього міста існувало ще в часи Київської Русі і лежало на Білій горі. Білі, крейдяні узвишшя — характерна ознака усієї Східної Слобожанщини. У наш час можна часто почути думку, що назва Бєлгорода нібито пов'язана з фортецею з білого каменю, яка там колись була, але це неправда. Місцеві жителі й дотепер любовно звуть своє місто «Білогір'ям». Хоча з самого свого початку Білгород формувався як російський адміністративний центр на прикордонні, його завжди населяли українці з навколишніх українських сіл та України. Нині українці — друга за чисельністю національність міста, хоча їх і набагато менше від росіян.

Український автор «Історії Русів» називає місто Білгородом-Руським[8], щоб відрізнити його від двох інших Білгородів — княжого Білгорода під Києвом, та Білгорода-Дністровського, тодішнього турецького Аккермана (у перекладі з турецької — «Біла фортеця»).

Історія

ред.

Місто засновано у XVI столітті[9], як фортеця на історичній території Слобідської України. У тогочасній українській літературі назву міста вимовляли як Білгород[10][11], пишучи Бѣлгородъ. Посилаючись на літописи в описі міських поселень Російської імперії вказано, що воєводи князі Михайло Ноздреватий та Андрій Волконський на указ царя Федора Йоановича поставили 1593 року городи́ Бєлгород, Оскол, Валуйки та інші, що свідчило про побудову нових і відновлення наявних укріплень у тогочасних населених пунктах[12]. Цілком імовірно, що якась невелика фортеця на місці сучасного Бєлгорода існувала й до 1593 року. Її не раз спалювали під час набігів татаро-монголи і через це на указ царя Федора Івановича її відбудовано заново. З цього часу Білгород став головним містом 800-кілометрової оборонної лінії, яка захищала Московську державу від набігів кримських татар та українських козаків. Під час Смоленської війни підрозділ Якова Острянина знищив острог і випалив передмістя[13]. На початку XVIII століття, після створення Малоросійського приказу, побудовано нову оборонну лінію, але стратегічне значення Бєлгорода значно зменшилося. Незабаром після завоювання Криму в 1785 році місто виключено з числа чинних фортець.

При поділі Російської імперії на вісім губерній місто серед інших 56 18 (29) грудня 1708 року приписано до Київської губернії[14] і стало центром однойменної провінції. З 1 (12) березня 1727 року — адміністративний центр Бєлгородської губернії, до якої входили також міста Орел та Харків. Після ліквідації губернії 23 травня (3 червня) 1779 року — повітове місто Курської губернії.

Чѣмъ ближе подъѣзжалъ я къ Белгороду, тѣмъ рѣзче сказывалась разница въ небѣ и солнцѣ, во всей природѣ сѣвера и юга. Здѣсь вы покидаете Великороссію, вступаете, если не въ Малороссію, то въ область съ нею родственную и по природѣ и по населеію.[15]

У XIX столітті основою промисловості в місті був видобуток крейди, вовномийні та переробка воску. Бєлгородські свічки були відомі по всій країні. До середини XIX століття місто було одним з головних центрів торгівлі салом і напоями, зокремагорілкою. Наприкінці XIX століття в місті було 15 церков і 2 собори, чоловічий і жіночий монастирі, чоловіча класична гімназія, жіноча восьмикласна гімназія, учительські інститут та семінарія, духовне початкове училище, повітове і парафіяльне училища. Заводів було 41, з них: 7 салотопних, 3 миловарних, 7 шкіряних, 2 восково-свічкових, 2 сально-свічкових, 6 цегельних, 4 кахельних, 4 вапняних і 6 гончарних.

Радянську владу в місті встановлено 26 жовтня (8 листопада) 1917 року. З 10 квітня 1918 до 20 грудня 1918 був у складі Української Держави[16]. До Гетьманського перевороту адміністративно належав до Донеччини з центром у місті Слов'янськ. З 24 грудня 1918 до 7 січня 1919 року Бєлгород був містом засідання тимчасового робітничо-селянського уряду України[16]. Взимку 1919 між урядами України і Росії розгорівся конфлікт через невизначеність кордонів і в 1917—1919 роках під час російсько-української війни Бєлгород як залізничний вузол відігравав стратегічне значення.[5][17]. 7 лютого 1919 років офіційний Харків визнав територію Бєлгородського повіту частиною Курської губернії[17]. 14 травня 1928 року ліквідовано Бєлгородський повіт та Курську губернію. Бєлгород став центром Бєлгородського округу Центрально-Чорноземної області, яку ліквідовано 1934 року. 13 червня 1934 року Бєлгород набув статусу адміністративного центру Бєлгородського району Курської області.

 
Бєлгород (Україна), 1918 рік

Під час німецько-радянської війни в околицях точилися кровопролитні бої. На честь звільнення Бєлгорода й Орла від нацистів 5 серпня 1943 року дано салют у Москві — з того часу Бєлгород відоме як місто першого салюту, а 5 серпня святкується День міста. 6 січня 1954 року набув статусу адміністративного центру Бєлгородської області.

Розвиток герба міста:

Російсько-українська війна

ред.
Докладніше: Російське вторгнення в Україну (з 2022)

1 квітня 2022 року під час російського вторгнення в Україну два українських ударних вертольоти Мі-24 завдали удару по нафтобазі, розміщеній у місті, через що на нафтобазі виникла пожежа[18].

20 квітня 2024 року над Білгородом під час польоту російського літака Су-34 стався «позаштатний схід авіаційного боєприпасу», через що пошкоджено житлові будівлі, як повідомило Міноборони РФ. Губернатор Білгородської області заявив про двох поранених[19].

Адміністративний поділ

ред.

Місто поділене на два адміністративних округи:

  • Західний — 195 321 особа (2002),
  • Східний — 141 709 осіб (2002).

Населення

ред.

Населення сучасного Бєлгорода багатонаціональне, наразі на території міста проживає до 100 національностей. Найбільша частина — росіяни. На другому місці — українці. Населення міста збільшується з кожним роком за рахунок мігрантів з півночі Росії і колишніх радянських республік, також в останні роки відзначений природний приріст населення.

Бєлгородська агломерація складається з селищ: Сєверне, Розумне, Дубове, Стрілецьке, Травневе, Таврове та інших населених пунктів. Населення агломерації становить приблизно 600 тисяч жителів.

Демографічний розвиток (тис. осіб)
1801 1861 1891 1939 1959 1970 1979 1989 2002 2006 2008 2010 2013
3462 11 852 22 940 34 000 72 278 151 336 239 814 300 408 337 030 344 200 353 043 352 300 373 500

Мовний склад

ред.

Рідна мова населення за даними перепису 1897 року[20]:

Мова Чисельність, осіб Частка
Російська 24 149 90,91 %
Українська 1 391 5,24 %
Їдиш 421 1,58 %
Польська 399 1,50 %
Німецька 104 0,39 %
Інші 100 0,38 %
Разом 26 564 100,00 %

Економіка

ред.

Нині одним із пріоритетних напрямків в економіці Бєлгорода є видобуток і експорт крейди. Крейда, яку видобувають на території області, не має аналогів у світі. Окрім цього, на території Бєлгородської області видобувають залізну руду (Курська магнітна аномалія). Теплом та електроенергією забезпечують ТЕЦ, зокрема, Бєлгородська ТЕЦ «Луч».

Екологічний стан

ред.

Бєлгород характеризує концентрація антропогенних об'єктів на обмеженій території, що роблять негативний вплив на компоненти природного середовища. За результатами соціально-гігієнічного моніторингу сумарний показник хімічного забруднення ґрунту у 2012 році в Бєлгороді дорівнював 18,8 при допустимому значенні до 16. У ґрунті виявили залізо, свинець, мідь, цинк.

Торгівля

ред.

На території міста є понад 20 великих торгових комплексів, універмагів, торгових центрів і гіпермаркетів.

  •  
    Універмаг «Маяк»
  •  
    ТЦ «Модний бульвар»
  •  
    ТЦ «Слов'янський»
  •  
    Торговельно-офісний центр «Вокзальний»
  •  
    ТЦ «Супутник Стиль»
  •  
    ТЦ «Супутник Дім»
  •  
    ТЦ «Аеробус»
  •  
    Гіпермаркет «Лінія»

Культура й освіта

ред.
 
Бєлгородський державний університет
Заклади вищої освіти:

Середні спеціальні навчальні заклади

ред.
 
Бєлгородський будівельний коледж
  • Бєлгородський індустріальний коледж.
  • Два медичні коледжі.
  • Бєлгородський педагогічний коледж.
  • Бєлгородський механіко-технологічний коледж.
  • Бєлгородський будівельний коледж
  • Професійне училище № 4.
  • Професійне училище № 5.
  • Професійне училище № 6.
  • Бєлгородський політехнічний коледж (колишній Бєлгородський політехнічний технікум) (колишній ліцей № 17)
  • Бєлгородський технікум громадського харчування.
  • Професійне училище № 20.
  • Бєлгородський музичний коледж ім. С. А. Дегтярьова.

Театри

ред.
 
Бєлгородський державний академічний драматичний театр імені М. С. Щепкіна
 
Бєлгородський державний театр ляльок
 
Бєлгородська державна філармонія

Музеї

ред.

Парки міста

ред.
  • ЦПКіВ імені В. І. Леніна.
  • Міський парк Перемоги.
  • Міський парк пам'яті полеглих у ВВВ.
  • Парк ім. Ю. А. Гагаріна.
  • Архієрейська гай.
  • Південний парк на Харківській горі.

Інші культурні об'єкти

ред.
  • Бєлгородська державна філармонія (колишній БК залізничників). Відкрита після реконструкції у грудні 2010 року, має органний зал.
  • Бєлгородський державний центр музичного мистецтва (БК «Ювілейний»).
  • Міський палац культури (БК «Енергомаш»).
  • Бєлгородський міський палац дитячої творчості.
  • Бєлгородський обласний палац дитячої творчості.
  • Центр молодіжних ініціатив (БК «Будівельник»).
  • Міський центр народної творчості (БК «Сокіл»).
  • Білгородський міський зоопарк. Розміщений практично у центрі міста, на березі річки Везелки, поблизу жвавого проспекту Богдана Хмельницького. У зв'язку з цим ухвалене рішення про перенесення зоопарку в урочище Соснівка на околиці міста, де надалі також планується побудувати аквапарк і новий сучасний стадіон).
  • Молодіжний культурний центр БелДУ.
  • Виставковий центр БДТУ імені Шухова.
 
Смоленський собор
  • Муніципальна установа культури «Центр дозвілля» (розміщений на території мікрорайону Крейда).

Храми міста

ред.
 
Преображенський кафедральний собор

Транспорт

ред.
Докладніше: Бєлгородський тролейбус та Бєлгород (аеропорт)
 
Аеропорт Бєлгород
 
БКМ 420 «Вітовт» в Бєлгороді

Повітряне сполучення з містом здійснювалося через міжнародний аеропорт «Бєлгород» (через російське вторгнення в Україну авіасполучення припинено на невизначений термін).

У місті пасажирів обслуговують: два залізничні вокзали (Бєлгород та Бєлгород-Сумський), автовокзал «Бєлгород», внутрішньоміські та приміські автобусні маршрути. З 3 грудня 1967 по 30 червня 2022 року в місті діяла тролейбусна мережа. Довжина контактної мережі тролейбусних ліній становила 86 км. Тролейбусний парк міста складався з тролейбусів російського виробництва Тролза-5275.07 «Оптіма», ЗіУ-682Г (012), білоруських БКМ 420030 «Вітовт». Раніше експлуатувалися два тролейбуса моделі ЗіУ-683 (з 1990 року), три Тролза-6205, а також єдиний у місті тролейбус Škoda 14Tr-ВМЗ (з 1996 року). У 2002 році адміністрацією міста було придбано 15 нових тролейбусів ЗіУ-682Г, 2005 року — ще 20 нових тролейбусів ЗіУ-682Г, а у 2013 році — 20 тролейбусів БКМ-420 «Вітовт»[22].

У майбутньому передбачалося будівництво швидкісного трамваю і фунікулеру, а також підвісної канатної дороги від міського пляжу до спальних районів Харківської гори[23].

Персоналії

ред.

Міста-побратими

ред.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 15 березня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  2. ↑ Бєлгород // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  3. ↑ Адміністративна карта Української Соціалістичної Радянської Республіки (1932). Територіальний поділ за обласною системою врядування. Адміністративні межі на 20 березня 1932 р. [Варіант 1]. — Х., 1932
  4. ↑ на офіційних українських мапах Степана Рудницького «Карта України». — Відень: Фрейтаг і Берндт, 1918.; Колекція мап Гарвардського Університету [Архівовано 13 травня 2020 у Wayback Machine.]; і в українській літературі вживається традиційна українська назва Бєлгород; Міста зі слобідськими осадчими [Архівовано 19 грудня 2014 у Wayback Machine.]; С. А. Макарчук. Етнічна історія України. — К. : Знання, 2008. — 471 с. — ISBN 978-966-346-409-1.
  5. ↑ а б Білгород // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955. — Кн. 2, [т. 1] : А — Головна Руська Рада. — С. 127-128. — ISBN 5-7707-4049-3.
  6. ↑ Білгород // Українська загальна енцикльопедія : Книга знання : в 3 т. / за ред. І. Раковського. — Львів ; Станиславів ; Коломия : Рідна школа, 1930. — Т. 1 : А – Ж. — С. 313. — 676 с.
  7. ↑ Таблица 5. Численность населения России, федеральных округов, субъектов Российской Федерации, городских округов, муниципальных районов, муниципальных округов, городских и сельских поселений, городских населенных пунктов, сельских населенных пунктов с населением 3000 человек и более. rosstat.gov.ru (рос.). // Росстат. Архів оригіналу за 1 вересня 2022. Процитовано 5 лютого 2023.
  8. ↑ Исторія Русовъ, или Малой Россіи. — М., 1846. — С. 17. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 3 липня 2014.
  9. ↑ «В лето 7101 году (1593 г.):… царь Федор Иванович виде от Крымских людей своему государству войны многие и помысля поставити по сакмам Татарским городы и посла воевод своих со многими ратными людми. Они же, шедше, поставиша на степи городы: Белгород, Оскол, Валуйку и иные городы». Новый летописец. — ПСРЛ, М., 1965, т. 14, с. 44, 45 (рос.)
  10. ↑ Літопис Самовидця. — К. : Наукова думка, 1971. — С. 78
  11. ↑ Украинскій народъ въ его прошломъ и настоящемъ / Подъ редакціей проф. Ө. К. Волкова, проф. М. С. Грушевскаго, проф. М. М. Ковалевскаго, акад. Ө. Е. Корша, проф. А. Е. Крымскаго, проф. М. И. Туганъ-Барановскаго и акад. А. А. Шахматова. — С.-Петербургъ : Книгоиздательство «Жизнь и Знаніе». Типографія т-ва «Общественная польза», Б. Подъяческая, 39. — 1914. — Т. II. — С. 379. (рос.)
  12. ↑ Городскія поселенія въ Россійской Имперіи. Том третій. — С.-Петербург : Въ типографіи К. Вульфа, 1863. — С. 18. (рос.)
  13. ↑ А. И. Папков. Оборона Белгорода от черкас летом 1634 г. historybel (рос.). Архів оригіналу за 26 квітня 2018. Процитовано 26 квітня 2018.
  14. ↑ Городскія поселенія въ Россійской Имперіи. Том третій. — С.-Петербург : Въ типографіи К. Вульфа, 1863. — 684 с.
  15. ↑ Андрій Краснов. Первое знакомство съ Малороссіей. — У кн.: Европейская Россія. Иллюстрированный географическій сборникъ, составленный преподавателями географіи А. Кпуберомъ, С. Григорьевымъ, А. Барковым и С. Чефрановым. Издание II, исправленное и дополненное, Т-ва И. Н. Кушнерев и К°. — Москва, 1906. — С. 368
  16. ↑ а б Ігор Роздобудько. Східна Слобожанщина в боротьбі за незалежну Україну. // Східна Слобожанщина. Українці навколо України. Архів оригіналу за 29 липня 2014. Процитовано 24 червня 2014.
    Бєлгород — це Україна. Історична правда. 30 березня 2022.
  17. ↑ а б Геннадій Єфіменко. Про кордон між радянською Україною і більшовицькою Росією (1919). Історична правда. 10 березня 2014. [Архівовано 4 червня 2016 у Wayback Machine.]
  18. ↑ Россия сообщила об украинском ударе по нефтебазе в Белгороде. Что известно. BBC News Русская служба. 1 квітня 2022. Архів оригіналу за 6 квітня 2022. Процитовано 28 серпня 2022. (рос.)
  19. ↑ У Міноборони рф визнали, що їх літак «впустив» на Бєлгород боєприпас. Слово і Діло (укр.). 11 серпня 2024. Процитовано 11 серпня 2024.
  20. ↑ Демоскоп Weekly - Приложение. Справочник статистических показателей. www.demoscope.ru (рос.). Архів оригіналу за 28 липня 2023. Процитовано 5 червня 2021.
  21. ↑ Официальный сайт Смоленского собора [Архівовано 19 серпня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  22. ↑ Белгород принимает автобусы и троллейбусы XXI века. Архів оригіналу за 2 жовтня 2013. Процитовано 23 квітня 2015. [Архівовано 2013-10-02 у Wayback Machine.]
  23. ↑ В Белгороде появится канатная дорога «Воздушное метро». (рос.)
  24. ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.

Література

ред.

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Білгород
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бєлгород&oldid=44122312