Антимі́нс (церк.-слов. антиминсъ, грец. αντιμήνσιον) — посвячена хустина із зашитою частинкою мощів святих на престолі в православних церквах. На антимінсі звершується під час св. Літургії таїнство Євхаристії. Без антимінса не можна служити св. Літургії.

Румунський антимінс із Орадя (Трансільванія), 1890.
Антимінс церкви святого Михаїла с. Жнибороди, освячений Преосвященним Юліяном Пелешом 16 квітня 1887 року[1].

Антимінси з'явилися тоді, коли стало потрібно правити Літургію поза храмом, у похідних умовах. Престол доводилося заміняти переносним столиком або просто дошками. Освященний антимінс з мощами у такому разі заміняв собою Престол, звідси й походить його назва — від αντι («проти», «замість») та μήνσιον («стіл»). Оскільки правила вимагають обов'язкової наявності мощей на місці Літургії (ще з давньохристиянських часів, коли Богослужіння відбувалися на гробах мучеників), їх зашивають в антимінс.

Для кращого зберігання антимінс загортався в інший шовковий плат, який зовуть ілитоном.

Історія зберегла нам згадку про блюзнірські магічні акти, які в давнину творилися над антимінсами, щоб комусь зашкодити: «Народ оповідав, що о. Лисовський, відомий гадяцький протопіп, робив різні чари, щоб звести гетьмана Івана Скоропадського, і для того різав антимінс у церкві с. Рикова, чаруючи гетьмана, що стверджував і риківський піп. Скоропадський про те знав і ще більше боявся Лисовського»[2].

Антимінс в УГКЦРедагувати

 
Антимінс за ескізом о. Мокрицького

Практика використання антимінса при служінні Літургії в українських греко-католиків нагадує старообрядницьку. Особливістю також є наявність в нижній частині антимінса печатки із зображенням герба правлячого єпископа. Більшість сучасних антимінсів, які використовуються в УГКЦ, виконані за ескізом Ювеналія Мокрицького[3].

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

  • Антимінс // Українська Релігієзнавча Енциклопедія