Повстання Степана Разіна

Селянська війна або Повстання під проводом Степана Разіна — збройний опір московським урядовим військам, які на протязі декількох років чинили козацькі загони на території Московського царства. Закінчилось перемогою царських військ над повсталими.

Селянська війна під проводом Степана Разіна 1670-1671 рр.
Козацькі повстання
Дата: 16701671
Місце: Московське царство, Дон, Надволжя, район Казані
Результат: поразка повсталих
Сторони
Донські козаки, селяни
Russian-coa-1667.png
Командувачі
Razin.jpg
Юрій Долгоруков
Юрій Барятинський
Григорій Ромодановський

Передумови повстанняРедагувати

У 1662 р. Степан Тимофійович Разін стає отаманом та очолює військовий похід козаків на Перекоп проти кримчаків. Кампанія закінчилася для них дуже вдало: козаки повернулися на Дон з багатою здобиччю та полоненими. За сміливість і відвагу Степан Разін стає широко відомим на Дону.[1].

Страта рідного братаРедагувати

У 1666 році царський воєвода князь Ю. Долгорукий повісив старшого брата Разіна за самовільний відхід з козаками на Дон під час війни з Річчю Посполитою. Ця подія у сполученні з усе сильнішими спробами позбавити козацтво завойованих вольностей мала значний вплив на волелюбного Разіна. Ядром народного руху Степана Разіна стало донське і волзьке козацтво, серед якого було багато незадоволених боярським урядом і московськими порядками.

Історик Олександр Кас, однак, вважає, що хронологічні терміни т. зв. "Повстання Разина" були посунуті в російській історіографії на 10 років, наводячи «Записки...» голандського дипломата Бальтазара Койєтта[2] про події 1676 року:

« «В четверг, 28-го мая, утром некоторые из свиты его превосходительства, в том числе и я, поехали через Москву реку, где я видел, как вели на смерть брата великого мятежника Стеньки Разина» Бальтазар Койетт »

За думкою дослідника, це і є брат Разіна, зі страти якого почалося повстання. «Згодом, коли треба було пересунути заколот Разіна на десять років назад, придумали іншого брата. Мовляв, було у Разіна два брата, одного стратили відразу ж в 1666 році і почався заколот. Другого стратили через 10 років після страти першого — саме його і бачив Койєтт в травні 1676 року. Щоб виправдати п'ятирічні тримання брата Разіна в живих, придумали легенду про скарб. Мовляв, під час страти 1671 року Фрол Разін крикнув, що знає про скарб. Ну, його п'ять років в живих і протримали. Все випитували, де скарб захований. Насправді, залишати в живих брата Разіна було вкрай небезпечно — йшла війна з повстанцями, і було зовсім не до скарбів. В крайньому випадку, Фрола потримали б на дибі кілька днів — він би все і видав... Тим більше, в подальшому про таємничий скарб Разіна нам нічого не відомо», — пояснює О.Кас[3].

На користь цієї гіпотези свідчить те, що Койєтт у своїх записках свідчить, зокрема, і про страту самого Разіна: «Після обіду ми виїхали в санях, щоб бачити голову і четвертовані останки трупа Стеньки Разіна, який перед тим повстав проти царя, а також голову молодика, якого Разін видавав за старшого царевича, або сина царя: цей останній, після прибуття сюди, також був страчений, а голова його була виставлена ​​на показ...». А ось хронологія подій у збережених щоденниках Койєтта: Глава 26 (Вираз печалі з боку його превосх-ва з приводу смерті його царської величності), Глава 27 (Початок розбоїв Стеньки Разіна ...)[4]. Тобто, ми чітко бачимо, що повстання Разіна та доля царевича Олексія, за записками Койєтта, пов'язані.

Проте, хронологія ведення щоденника голандським дипломатом говорить про те, що сам Койєтт у 1675-76 рр. застав тільки початок бунту (казнь Фрола Разіна) і, швидше за все, писав про страту Степана Разіна на основі "государевої грамоти". Як повідомляє В.І. Буганов, «в одній із грамот, яка названа "государевою зразковою", дається детальна офіційна версія разинских повстання... Місцевій владі наказано читати грамоту в наказовій хати всім людям «вголос і неодінажди»[5]. Вона дуже наполегливо впроваджувалася протягом XVII-XVIII століть, в т.ч. і в численних оповіданнях іноземних послів, з якими, ймовірно, провели щось на зразок інструктажу.

Дві «офіційни версії» повстанняРедагувати

Сучасні дослідники схиляються до думки, що історія подій, відомих нам, як "повстання Разіна" була суттєво спотворена Романовими. Пильне вивчення документів того часу лише посилює цю підозру. Ключовий момент: справжніх документів з боку повстанців, практично не збереглося. Вважається, ніби їх вціліло всього 7 або 6, із застереженням, що тільки один з документыв - оригінальний[6]. Втім, оригінальність навіть цього «єдиного» вельми сумнівна. Таким чином, абсолютно всі відомості про так зване «повстання Разіна» потрапили до нас не тільки через фільтр радянської цензури, але й царської канцелярії.

Радянська версія: «Селянська війна»Редагувати

Радянська наука трактувала повстання разінців виключно як прояв классової боротьби селян («що фактично були перетворені на рабів») проти диктатури поміщиків, бояр і монастирів. Після повалення повстання під керівництвом Івана Болотнікова, було видано збірку законів, що мав назву «Уложення» 1649р., тридцять чотири статті з якого приділялися виключно суду над селянами. Феодал мав право карати своїх кріпаків, ставлячи їх за борги на «правіж» — суд прирікав боржників селян і міську бідноту до побиття на площі батогами.

Селяни, буцімто, рятувалися від гноблення, втікаючи у просторі степи на Дону, де з другої половини 17-ст. утворилося донське козацтво. Згодом перетворилося на значну силу, з якою довелося рахуватися царському уряду. Не розглядаючи варіант династичного конвлікту, радянські ідеологи пояснюють події тих часів виключно "посиленням феодального гніту, що приводило до чисельних бунтів та повстань", серед яких "найбільшими були повстання бідноти в Москві", зокрема «Соляний бунт» 1648 р. і «Мідний бунт» 1662 р.[7]

Романівська версія: «Злодій з ватагою розбійників»Редагувати

За сучасним трактуванням, відоме "Повстання Разина", насправді, було масштабною війною між двома руськими державами, що утворилися після Великої Смути на початку XVII століття. Зазвичай вважається, що в 1613 році Михайло Романов став царем всієї Русі. Мабуть, це не зовсім так. Спочатку Романови об'єднали навколо Москви тільки територію колишньої Білої Русі і північну частину Волги — насамперед, Великий Новгород. Південна ж Русь, Сибір і навіть середня Волга утворили іншу, ординську державу зі столицями в Астрахані та Тобольську. Там були, мабуть, і свої царі, які за своїм походженням належали до старої Ординської династії.

Саме так бачили війну Разіна з урядовими військами її сучасні свідки навіть в Європі. Так, В.Буганов пише: «Повстання в Росії, очолене Разіним, викликало великий резонанс в Європі, особливо Західної ... Іноземці-інформатори... нерідко дивилися на події в Росії вельми своєрідно — як на боротьбу за владу, за престол... Називали повстання "татарським заколотом"»[8].

Щоб запровадити власну інтерпретацію подій, Романови навіть створили ту саму "государеву зразкову" Грамоту (тобто зразок, що містить офіційну версію) повстання[9].

Початок повстанняРедагувати

Похід «за зипунами»Редагувати

Згідно государевій «Грамоті», вважається, що Разін почав з того, що навесні 1667 року організував під своїм командуванням загін («ватагу») з 600 чоловік, який пійшов від Царицина вгору по Дону, захопив Яїцьке містечко, зробивши його своїм опорним пунктом. Втім, офіційна версія про те, що потім козаки під проводом Разіна пішли у грабіжницький похід на Волгу і Каспій «за зипунами», не звернувши уваги на «грізну заборону уряду Олексія Михайловича відстати від злодійства», сьогодні вже не витримує критики.

« Зипу́н — старовинний російський верхній селянський одяг. Являє собою каптан без коміра, зшитий з грубого доморобного сукна яскравих кольорів зі швами, оздобленими контрастними шнурами. »

Уявити собі козацтво, яке ходить на персів по селянські кафтани, насправді, дуже важко. За думкою Олександра Каса, «за зипунами» є трансформацією козацького кличу «За панами!». «Проте нам розповідають байку, мовляв, крикнув отаман: "Братики мої, ходімо зі мною на синє море зипуни добувати!" і всі, кутаючись у рвані сорочки, вирішили, що кращої справи для них і не знайти, та за перськими сорочками вирушили. Невже козаки були настільки бідними, що одягнути себе не могли? Нісенітниця якась», — каже він.

Персидський похідРедагувати

Проте у 16681669 рр. разінці, дійсно, піддали спустошливому набігу Каспійське узбережжя від Дербента до Баку, розбивши флот іранського шаха. Похід на персів виявився для козаків надзвичайно успішним: з багатою здобиччю і полоненими наприкіцці серпня 1669 року вони повертаються на Дон. Про скарб Степана Разіна почали ходити легенди. Ще один момент його походу відображений в російській фольклорі — серед бранців була дочка менед-хана, що стає наложницею Степана. Легенда про те, що отаман пізніше її вбиває, визиває у істориків скепсис.

На зворотному шляху з багатою здобиччю струги Разіна зупинилися в усті Волги. Для переговорів з козаками виїхав помічник Астраханського воєводи князь Львов. Гарнізон Астрахані був приведений у бойову готовність. Козакам Разіна зачитали «государеву грамоту», що їм робиться прощення, якщо вони здадуть зброю, відпустять полонених і видадуть служивих людей, що перейшли до них під час походу. Разін погодився віддати тільки гармати і відпустити служивих астраханців, що самі побажають залишитися в місті.

Після цього разінцям був улаштований в Астрахані урочистий прийом. Сам отаман "вільно гуляв по місту, одягнений у розкішну перську сукню" (напевно здобув собі разом ів зипунами?). Його козаки також хизувалися в багатих убраннях. З'являючись на вулицях міста, С. Т. Разін нерідко роздавав бідноті золоті і срібні монети. Був щедрий і з правителями міста. Незабаром разінці залишили Астрахань і повернулися на Дон, залишившись у Катальницкому містечку.

З сучасних позицій така версія початку повстання виглядає дуже карикатурно. Зрозуміло, що Разін завжди вільно гуляв містом Астрахань, бо був, як мінімум, його воєводою. Проте щодо причин урочистого прийому історики висловлюють більш влучну думку.

Перший етап повстанняРедагувати

Старшинська радаРедагувати

У 1667–1669 рр. Степан Разін здійснив два походи в Каспійському морю, одночасно перевіривши хоробрість та витривалість своїх людей. Загін Разіна блокував Волгу і тим самим перекрив найважливішу господарську артерію Московського царства. А тим часом, сам ватажок грабував московські та перські купецькі кораблі та порти.

Успішний похід значно підвищив авторитет Степана Тимофійовича у Війську Донському, він стає там найвпливовішою людиною. Правда, формально старшим у Війську був його хрещений батько - Корнила Яковлєв. Повернувшись з походу, він розмістився з козаками в Кагальницкий містечку. З усіх боків Московської держави почав стікатися сюди народ, готовий йти в черговий похід проти губителів і кровососів під керівництвом отамана Разіна. Як покарання козаків московське уряд заборонив постачати на Дон хліб.

 
Козацька рада в Черкаську

Хронологічні перекоси щодо дат повстанняРедагувати

Найбільш достовірним джерелом разинського періоду вважаються записки Яна Стрейса (Стрюйса) «Три подорожі до Московії». Інші повідомлення багатьма дослідниками визнаються компіляціями цих заміток в вільному переказі. Традиційно період перебування Стрейса у Московії датують 1647-1673 рр., а першим видання його записок — 1676 рік. Однак на оригіналі записок стоїть дата — 1677: «J. Jan sen Struys Voyagien door Moscovien, Tartaryen, Oost-Indien, en andere deelen der Werelt. Met Privilegien, t'Amsterdam, Anno 1677». Твір є поденними замітками, які були складені Стрейсом під час його подорожей 1647-1673 рр., однак до них докладено дванадцять вкладних гравюр і карта Каспійського моря, датовані саме 1677 роком. Тобто Ян Стрейс плавав по Московії і відповідно вперше видав книгу аж ніяк не раніше 1677 року.

У своїй останній подорожі Ян Стрейс докладно описує прибуття до Московії та рух по Волзі у складі війська на упокорення Разіна. Відразу кидається в очі, що в записках відсутні точні дати року, тільки місяць і число. Перекладачі самі додумали за автора роки і відбили їх в дужках в кінці заголовків до кількох глав: мовляв, події відбувалися у 1669 році. Проте недоречність редакторської правки стає очевидною при першому ж вивченні документа. Так, описуючи місто Астрахань, Я. Стрейс пише:

« Тоді місто не було таким гарним і великим, як в даний час; на цілу третину він був розширений покійним царем*... Після його смерті він ще збільшився, так що в даний час як за величиною, так і за красою він належить до визначних містах в Московії. »

Ян Стрейс описує свою подорож після смерті царя Олексія, що відразу відсуває датування подорожі Стрейс років на десять вперед. Коментатор тексту змушений виправдовуватися: «*Тобто Олексієм Михайловичем, якого в іншому місці Стрюйс називає недавно померлим тому, що твір його було написано незабаром після смерті царя (1676 г.), і видано вперше у 1677 році під назвою: Vogagien door Moscovien, Tartarien, Oost-Indien. Amsterdam».

Записки Стрейса написані у вигляді щоденника, як було загальноприйнято в той час, від першої особи і в теперішньому часі. Ну і навіщо автору писати про якогось недавно померлого царя Олексія через десять років після подорожі, якщо би все відбувалося у 1669 році? Якщо йти цією логікою, то при наступному перевиданні він мав би писати: «давно після смерті царя». Та й чому це записки мали бути видані тільки в 1677 році? Разінское повстання всполошило всю Європу. Отже, інформація про події була актуальна відразу ж після подорожі Стрейса. Той факт, що «Записки Стрейса» були видані у 1677 році може свідчити тільки про те, що він описував події 1676-1677 рр. і відразу ж після прибуття в Амстердам їх опублікував. Саме тому автор говорить в тексті про «недавно померлого царя Олексія». Під час свого попередньої подорожі Стрейс застав царя ще живим, а в третю подорож 1676-1677 років, де описується Разін, цар Олексій розглядається як недавно померлий, тому що він, дійсно, вже помер. І помер нещодавно.

Давайте подивимось на час першого видання книги Йоганна Юстуса Марція[10]. Дослідник питання А. Г. Маньков пише: «Перше видання було здійснено в Віттенберзі в 1674—1675 рр., у 1679 р. книга перевидається в Лейпцигу, у 1683 р. — знову в Віттенберзі, і, нарешті, знову в Лейпцігу у 1698 р. Мабуть, перші два видання — це фантомні відображення двох реальних видань в тих же друкарнях, там просто підправили дати. Йдеться про книгу — оповідання очевидця по гарячих слідах — яке була вперше видана в 1683-1684 році. Саме доповіддю в оригіналі він і називався. Потім історики зметикували, що для доповіді трохи запізно і вирішили придумати легенду. Мовляв, насправді це не доповідь, а наукова дисертація за матеріалами якогось Марція. Мовляв, десять років матеріал збирали, а потім вирішили нарешті написати дисертацію у виконанні І.Ю. Шурцфлеша. По-моєму, дуже безглузда історія.

Аналогічна історія з часом написання третього важливого джерела по повстанню Разіна: записок Л. Фабрициуса. Насправді, записки могли бути написані не раніше 1679 року, бо згідно шведським реляціям, Фабрициус був в Росії у якості шведського посланника з 1679 по 1700 р. З цього випливає, що Фабрициуса до 1679 року в Росії взагалі не було. Значить, астраханські події Селянської війни, учасником яких він став, відбувалися аж ніяк не раніше 1679 р.

Особливо показовою є історія особистого лікаря Олексія Михайловича англійця Самуеля Коллінза. У 1685 році він видає книгу присвячену своєму перебуванню при дворі Олексія Михайловича. При цьому в заголовку рукопису значиться дата останнього листа своєму другові як «A. D. 1671. 8 min ». Так ось, він детально описав життя російського двору до 1671 року і НІ СЛОВОМ ПРО селянської війни! Розуміючи всю утопічність ситуації лжеісторікі прибирають Коллінза від російського двору якраз до повстання Разіна, а до самого кульмінаційного моменту 1669-1671 років умертвляют. При цьому численні документи, датовані Коллінзом після 1666 року приписують ... ні, ви краще самі почитайте: «Самуель Коллінс (Samuel Collins, Семюел Коллінз, Самуїл Коллінс, 1619-1669 або 1670) був лікарем царя Олексія Михайловича в 1659-1666 рр ... 28 червня 1666 р Коллінс за власним проханням отримав звільнення від царської служби ... С. Колінса часто плутають з його тезками, також лікарями, Самуелем Коллінсом другим (1618—1710), лейб-медиком короля Карла II Стюарта, автором праці "А System of Anatomy ... ", і Самуелем Коллінсом третім (1617-1685) Цю помилку зробив і публікатор До оллінса П. В. Киреевский, приписавши йому "A System of Anatomy ...". Хтось С. Шокарев в 1997 році при видавництві записок прекрасно розуміє всю небезпеку цього документа для ТІ. Тому він заздалегідь вигадує трьох різних лікарів Самуель Коллінс жили в один і той же час !!! При цьому наш бравий коментатор дозволяє собі поправляти першого перекладача записок П. Киреєвського, який в 1846 році ні про які три Коллінс не чув, і значно відсуває дату смерті Колінса вперед. Які до біса три лікаря Самуеля Колінса майже в один і той же час? Хто тоді писав останній лист з Росії в 1671 році. Знову мертві душі ожили? Все шито білими нитками - шви видно неозброєним оком.

Самуель Коллінс був, звичайно ж, один. Він служив лікарем у царя Олексія і втратив свою посаду не за власним бажанням, а після приходу А. Матвєєва в Аптекарський наказ у 1674 році. Останньому віддані царю лікарі були не потрібні. Здається, найголовний парадокс полягає у тому, що С. Коллінс ані слова не сказав про повстання Разіна. Більш того, смерть царевичів Олексія і Симеона залишилися їм непоміченими. Але він, будучи лікарем царського двору, був просто зобов'язаний засвідчити ці події. Так само, як і згадати страшну Селянську війну, очевидцем якої він став. Однак Коллінз чомусь мовчить. Напевно тому, що всі ці події (повстання Разіна та смерть обох царевичів) відбувалися вже після його віддалення від російського двору — інших пояснень цьому парадоксу всторики не знаходять.

Для повноти картини слід почитати листи Сильвестра Матвєєва Симеону Полоцькому, який, будучи в Києві у 1671-1672 рр., жодним словом не згадав Про Селянської війни. Але ж війною була охоплена, в тому числі і Слобідська Україна, хвилювання там спостерігалися ще кілька років після страти Разіна.

Важко також зрозуміти логіку листів Якова Рейтенфельса, який за офіційною версією, був у Москві в 1671—1674 рр., але при цьому детально описує смерть і похорон царя Олексія. У листі № 5 він пише про "нині царя Федора Олексійовича". І лише потім, у листі № 6 він докладно описує страту Разіна. Що цілком відповідає реконструкції, згідно якій разинська війна відбувалася у 1676-77 рр.

Початок повстанняРедагувати

Взяття Царицина та АстраханіРедагувати

 
Астрахань (гравюра 17 століття)

Військо під СимбірськомРедагувати

 
Штурм Симбірська військами Степана Разіна

Деблокуюча арміяРедагувати

В кінці жовтня від далеких загонів повстанців почали приходити новини про те, що на схід по головному шляху до Симбірська рухається сильна московська армія. Це було військо князя Юрія Барятинського, який повертався з кіннотою, гарматами та двома полками добре підготовлених мушкетерів — ветеранів війни з Польщею.[11].

Разін розумів, що, якщо він хоче зберегти за собою шанс на перемогу в Симбірську, йому потрібно перехопити це військо перш, ніж воно посилить гарнізон міста. Він не був готовий зняти облогу міста, та ситуація підказувала, що йому знову доведеться розділити своє військо. Біля чверті армії залишилося біля стін Кремля, в той час як інші разинці пішли до берега річки Свіяги, де вони готувалися зустріти армію Барятинського.

Фактор царяРедагувати

Історики традиційно кажуть, що Разін вважав Романових незаконними правителями, називаючи їх "злодіями та зрадниками" (рос. "ворами и изменниками") [12].

« Разинська сторона «в разі, якщо під їх контроль потрапляла якась територія, протидію собі, своїм заходам з боку представників ворожого табору... кваліфікували як "злодійство", а їх документи - як "злодійські"»[13] »

Проте разинці постійно підкреслювали, що вони воюють проти бояр за царя[14]. Мабуть, це означало, що бояри Романови не визнавалися ними за законних царів, бо в Астрахані чи Тобольську в них був свій цар. Цю думку, розподіляє, зокрема, дослідник Олег Павлюченко, припускаючи, що Степан Разін міг бути не тільки воєводою, але й царевичем Астраханського царства, як і брати Черкаські.[15] Одночасно правителем Сибірського царства, буцімто, був той самий царевич Олексій Олексійович, про якого йдеться у государевій "зразковій грамоті" щодо повстання: "Злодійськими прелесними листами, ніби, син наш, государя благовірний царевич і великий князь Олексій Олексійович ... нині живий і ніби по нашому Великого Государя Указом, йде з низу Волгою до Казані і під Москву для того, щоб побити на Москві і в городах бояр наших і думних і ближніх і наказових людей ... ніби за зраду"[16].

Втім, за цією версією, він міг бути і не сином руського царя Олексія Михайловича, а представником іншої, ординської династії. Таку думку підтримують також і автори «Нової хронології» Г.В. Носовський та А.Т. Фоменко. "Процитуємо фрагмент листа одного з разінських отаманів до інших отаманів. Оригінал, звичайно, не зберігся. До нас дійшов лише список "слово в слово", зроблений в Романівському таборі для передачі в Москву: "Так просимо б вам, породеть за будинок пресвяті богородиці і за Великого Государя, і за батюшку, за Степана Тимофійовича, і за всю православну християнську віру"[17]. Ось ще один приклад. В.І.Буганов цитує грамоту "від великого війська Донського і від Олексія Григоровича" в місто Харків. Разінці пишуть в Харків наступне: "У нинішньому, у 179-му році, жовтня о 15-й день, за указом Великого Государя... (далі дається повний титул царя) і по грамоті єво, Великого Государя, вийшли ми, велике Військо Донське, з Дону... йому, Великому Государю на службу... щоб нам всім від них, зрадників бояр, в кінець не погинуть "[18].

У романівських списках з грамот Разіна, ім'я Великого Государя або не згадано зовсім, або замінено на ім'я самого Олексія Михайловича.[19] Таким чином, згідно з грамотами Разіна, цар Олексій Михайлович, який сидів в Москві, нібито, наказав своєму синові Олексію йти війною на самого себе або навіть гірше: вирішив особисто відправитись воювати... із самим собою.

Проте, якщо припустити, що події відбуваються не у 1670-71, а у 1676-77 рр., все стає на свої місця. Разінці виступають під прапором війни за Великого государя проти зрадників бояр у Москві. І захищають від них не московського царя Олексія Михайловича (який нещодавно помер), а незаконно відстороненого від влади його сина — царевича Олексія.

Соловецький напрямок

Битва під СимбірськомРедагувати

Попри цю довгу чергу перемог, військо Степана Разіна до тих пір не пройшло перевірку звичайним зустрічним боєм. Зброя повстанців була в більшій мірі саморобною : від застарілих стрілецьких піщалей до вил та луків. Маловірогідно, що вони були в змозі здійснити самий простий піхотний маневр. Проте селянсько-козацька армія численно переважала супротивника. Навіть при тому, що військо повстанців багато разів розділялось, вони все ще кількісно переважали московську армію у співвідношенні приблизно чотири до одгого.

Всі джерела повідомляють, що бій тривав недовго. Не маючи можливість діяти яким-небудь іншим способом,Разін кинув всі свої сили в лобову атаку на позиції війська князя Барятинського, очоливши її особисто. Солдати дали кілька

мушкетних залпів по атакуючим повстанцям, за ними настав смертельний град картечі, випущеної із гармат. По свідченню очевидців, Разін зібрав своїх людей та провів ще одну атаку яка закінчилася таким ж результатом як і перша. Разін був поранений мушкетною кулею і його довелося винести з поля бою.

Через кілька хвилин повстанці кинулися тікати. Тоді кіннота князя Барятинського кинулася вперед, намагаючись відрізати повстанські війська від річки, куди вони відступали. Через кілька годин це переслідування перетворилося в бійню. В той час як кіннота знищувала втікавших в паніці повстанців, піхота розбила загін, який оточував Кремль. Степан Разін разом з кількома сотнями своїх товаришів, дібрався до своїх стругів та поплив вниз по річці, в той час як інші повстанці в паніці розсіялись по околицям.

Другий етап повстання та його кінецьРедагувати

Корінний переломРедагувати

Відхід у Кагальницьке містечкоРедагувати

 
Страта Степана Разіна. Англійська гравюра

Арешт Разіна та його стратаРедагувати

 
Страта Степана Разіна. Поштова марка

Наслідки повстанняРедагувати

Масштаби розправи над повсталими були величезні, в деяких містах було страчено понад 11 тисяч осіб[20]. Всього було знищено більше 110 тисяч повстанців.

Разінці не добилися своєї мети: знищення дворян та кріпосницького права. Але повстання Степана Разіна показало, що московське суспільство було розколоте. Досягнення компромісу виявилося неможливим.

Проте зміни відбулися в житті донських козаків. У 1671 році вони були вперше приведені до присяги на вірність цареві. Це стало початком перетворення козацтва в опору царського престолу в Московському царстві.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Портрет степана разина – Исторический портрет. Разин Степан.. Камышловский краеведческий музей (ru-RU). 2019-03-29. Процитовано 2020-05-03. 
  2. Бальтазар Coyett - Balthasar Coyett - qwe.wiki. ru.qwe.wiki. Процитовано 2020-05-03. 
  3. Последние годы Империи (Часть 2-я). Гл.№10. П. 3, №58. Процитовано 03.05.2020. 
  4. Бальтазар Coyett - Balthasar Coyett - qwe.wiki. ru.qwe.wiki. Процитовано 2020-05-03. 
  5. Буганов В.И. "Разин и разинцы. Документы, описания современников". Москва, изд-во Наука, 1995. с. 247. 
  6. Буганов В.И. "Разин и разинцы. Документы, описания современников". Москва, изд-во Наука, 1995. с. 8, 14. 
  7. Вплив повстання Степана Разіна на Україну : (з історії спіл. боротьби рос. і укр. народів проти феод.-кріпосн. гніту). Електронна бібліотека Інституту історії України. 1947. Процитовано 12.12.2017. 
  8. Буганов В.И. "Разин и разинцы. Документы, описания современников". Москва, изд-во Наука, 1995. с. 326. 
  9. Там же,. с. 31. 
  10. Маньков А. Г. Іноземні звістки про повстання Степана Разіна. М., Наука, 1975. 
  11. Иоганн Марций о Степане Разине
  12. Там же. с. 29. 
  13. Буганов В.И. "Разин и разинцы. Документы, описания современников". Москва, изд-во Наука, 1995. с. 13. 
  14. Сборник документов (1954-1970). "Крестьянская война в России под предводительством Степана Разина". Москва: Тома 1-4, Академия Наук. 
  15. СТЕПАН РАЗИН. Реальная ИСТОРИЯ.. Межпотопная ЦИВИЛИЗАЦИЯ. AISPIK. 
  16. Там же. с. 31. 
  17. "Крестьянская война в России под предводительством Степана Разина". Сборник документов. Москва, Академия Наук, 1954-1970: Том 2, част. 1, с.252, документ 207. 
  18. Там же. с. 27–28. 
  19. Там же. документ 60 в томі 2, частина 2. 
  20. § 34. Крестьянская война под предводительством Степана Разина. Раздел «Поражение крестьянской войны» — С. 173. // История СССР / Под ред. Б. А. Рыбакова. М., 1989. — ISBN 5-09-003116-9

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • А. А. Данилов, Л. Г. Косулина. Конец XVI–XVIII век («История России» учебник 7 кл.)
  • Буганов В. И. Разин и разинцы. — М., 1995.
  • Восстание Степана Разина. Письма очевидцев