Вікіпедія

Користувач:Юрій25031994/Конституція

< Користувач:Юрій25031994
Конституція Рік Зображення
Конституція Солона● поч. VІ ст. до н.е.
Конституція сімнадцяти статей (Японія) бл. 604
Конституція Сан-Марино 1600
Конституція Пилипа Орлика 1710
Конституція США 1787
Конституція 3 травня (Польща) 1791
Конституція Канади 1867
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Конституція (значення).

Констит́уція (лат. constitutio — установлення, устрій, порядок) — основний державний документ (закон), який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов'язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави, як правило спираються на конституцію.

Оксфордський словник англійської мови визначає термін «конституція» як «сукупність основоположних принципів або створених прецедентів, відповідно до якого здійснюється управління державою чи іншою організацією».[1] Ці правила разом становлять, тобто конституюють те, ким є особа. У разі якщо ці принципи закріплені в одному або в кількох юридичних документах, ці принципи, можна сказати, становлять писану конституцію; якщо ж вони закріплені в одному всеосяжному документі, йдеться про втілення кодифікованої конституції. Деякі конституції (наприклад, Конституція Великої Британії) є некодифікованими, але писаними: їх норми містяться у численних фундаментальних актах законодавчої влади, судових справах або договорах (конституційних угодах).

Конституції стосуються різноманітних рівнів організацій, від суверенних держав до компаній і індивідуальних організацій. Міжнародний договір, що утворює міжнародні організації, також є їхньою конституцією в тому, щоб визначити, як цю організацію утворено. Усередині держав, чи-то суверенних, чи-то суб'єктів федерації, конституція визначає принципи, на яких ґрунтується держава та порядок, за яким і хто має право ухвалювати закони. Деякі конституції, особливо кодифіковані конституції, також виступають як обмежувачі щодо державної влади шляхом створення межі, яку керівники держави не можуть перетнути, такої як основоположні права. Прикладом можна назвати Конституцію України.

Найдовшою серед усіх писаних конституцій суверенних держав світу є Конституція Індії,[2] що містить 444 статті у 22 розділах,[3][4] 12 доповнень і 118[5] поправок, зі 146 385 словами в її англомовній версії,[6] у той час як найкоротшими писаними конституціями є Конституція США (з 7 статтями та 27 поправками) [7] та Конституція Монако, що налічує 10 розділів із 97 статтями та загалом 3 814 словами.[8][9]

Етимологія ред.

Термін конституція, використовуваний неоднозначно у різні часи, походить через англійську та французьку мови від латинського слова constitutio, що вживалося для постанов і розпоряджень, зокрема законодавчих актів давньоримського імператора ([constitutiones principis: edicta, mandata, decreta, rescripta] помилка: {{lang-xx}}: текст вже має курсивний шрифт (допомога)).[10] З історії стародавнього світу залишилося багато прикладів уживання терміна «конституція» (давньогрецький аналог — «політія») для позначення нормативно-правових актів важливого державного значення, зокрема, наприклад, акти, що їх видавав візантійський імператор Юстиніан (VI ст.) з метою проведення кодифікації римського права, а також відома «Афінська політія». Пізніше термін широко використовувався у канонічному праві для позначення важливих визначень, зокрема указів, що видавалися Папою й наразі називаються апостольською конституцією.

У середньовічній Європі конституціями називали акти, в яких закріплювалися привілеї та вольності феодалів (наприклад, Велика хартія вольностей 1215 року в Англії; акти Фрідріха II — «Конституція про права князів духовних» 1220 року, «Конституція про права князів світських» 1232 року; Великий березневий ордонанс 1358 року у Франції тощо).

У сучасному значенні нормативно-правовий термін «конституція» вперше вжив Шарль-Луї де Секонд Монтеск'є (1689–1755), який, серед іншого, використовував його для характеристики державного ладу тогочасної Великої Британії.

Загальні риси ред.

Як правило, кожна сучасна писана конституція надає конкретні повноваження організаціям і публічним інститутам, встановленим на первинній засаді дотримання обмежень такої конституції. За словами Скотта Ґордона, політична організація є конституційною до такої міри, що вона «містить інституційні механізми контролю за владою для захисту інтересів і свобод громадян, у тому числі ті, які можуть бути в меншини». [11]

Латинський термін ultra vires[en] (перевищення влади) описує діяльність посадових осіб усередині організації чи держави, що виходить за межі конституційних або законних повноважень даних осіб. Наприклад, об'єднання студентського самоврядування може бути забороненим за участь у діяльності, що не стосується студентів; якщо діяльність цього об'єднання не є студентською, то така діяльність уважається ultra vires статуту об'єднання, і ніхто не буде зобов'язаний за статутом додержуватися цієї діяльності. Прикладом із конституційного права суверенної держави може бути право провінційного уряду у федеративній державі ухвалювати закони у відповідній провінції лише відповідно до повноважень, перелічених для провінційного уряду у конституції, таких як ратифікація договору. Ultra vires надає законні підстави для примусового припинення таких дій, які можуть набрати чинності за допомогою рішення судової влади у порядку конституційного контролю. Порушення прав посадовою особою буде ultra vires через те, що (конституційним) правом є обмеження повноважень уряду, і тому офіційна особа могла б здійснити повноваження, якого вона не має.

У більшості, але не в усіх сучасних державах конституція має верховенство над звичайним законом; у таких державах, у яких офіційний акт є неконституційним, тобто не має влади, наданої уряду за конституцією, такий акт є null and void (недійсним), й анулюється ab initio, тобто від самого початку, а не від дня визнання неконституційним. Він ніколи не був «правом», навіть незважаючи на те, що будучи законом або законним положенням, він міг бути ухваленим відповідно до законотворчих процедур. Іноді проблемою є не те, що закон є неконституційним, а застосування його «на особливий випадок», і суд може ухвалити рішення, що, хоч є способи, що могли б визнати його конституційним, цей окремий приклад не був дозволений або легітимізований. У такому разі тільки застосування може бути визнане неконституційним. Історично склалося, що засіб судового захисту за такі порушення є клопотаннями для судових наказів звичаєвого права, таких як quo warranto[en].

Інші юридичні властивості Конституції ред.

Конституції притаманна ціла низка юридичних властивостей, що характеризують її місце в системі права і роль у суспільстві:

  • Центральне місце в правовій системі країни.

Конституція є базою, фундаментом усього законодавства. Це передусім означає, що всі нормативно-правові документи повинні відповідати конституції. Більше того, нормативно-законодавча база має розроблятися на основі конституції. Якщо який-небудь документ суперечить конституції, то він, безумовно, підлягає скасуванню. Конституція України закріплює основи її суспільного і державного устрою, визначає напрями розвитку суспільства і держави, основи організації та діяльності державних органів, а також органів місцевого самоврядування, встановлює конституційні гарантії здійснення прав та свобод людини і громадянина, спрямовує розвиток державної та самоврядної форм народовладдя. Саме цим закріплюється її центральне місце в системі.

  • Установчий характер.

Установчий характер мають не тільки окремі її норми, а й уся конституція, бо вона є основою розбудови і діяльності держави і суспільства, всього законодавства, політичних і корпоративних установ країни, тобто в Конституції закріплюються найважливіші права, свободи та обов'язки громадян, система, принципи діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.

  • Вища юридична сила.

Її норми завжди мають перевагу над положеннями інших законів, а тим більше актів виконавчої влади. Закони або підзаконні акти приймаються конституційними органами і за встановленою в ній процедурою. Конституція займає найвищий щабель в ієрархічній системі правових актів. Верховенство конституції означає, що закони та підзаконні акти повинні прийматися конституційно визначеними органами і за встановленою у ній процедурою. Наприклад, ст. 8 Конституції України вказує: "Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

  • Пряма дія норм Конституції.

Означає, що згідно з ч. З ст. 8 Конституції України означає можливість звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. Оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точк зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядної інстанції в будь-якій стадії розгляду справи.

Згідно з постановою Пленуму Верхоного Суду України

Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі:

1)коли зі змісту норм Конституції не випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом;

2)коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй;

3)коли правовідносини, що розглядаються судом, законом України не врегульовано, а нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою або Радою міністрів Автономної Республіки Крим, суперечить Конституції України;

4) коли укази Президента України, які внаслідок їх нормативно-правового характеру підлягають застосуванню судами при вирішенні конкретних судових справ, суперечать Конституції України.

  • Підвищена стабільність.

Конституція закріпила базові засади конституційного ладу, форму держави, права і свободи громадян та інши Функціонування держави, прогресивна стабільність соціально-економічного розвитку неможлива в умовах частих змін правової основи організації та діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Тому сьогодні є конституції, яким не одна сотня років. Однак, існують і особливості прийняття зміни і перегляду конституцій. Зміна конституції пов'язане зі змінами у суспільному житті, у співвідношенні політичних сил. На порядок зміни конституції впливає форма політико-територіального устрою держави. У федеративних і унітарних державах верхнього рівня місцевої влади надаються широкі права. За способом зміни, внесення поправок і доповнень конституції поділяються на дві групи:

1. Особливий порядок. Якщо парламентські закони приймаються більшістю голосів, то для прийняття поправок і доповнень до конституції встановлюється в самому основному законі особлива процедура. За загальним правилом конституція змінюється у тому ж порядку, в якому вона була прийнята. Іншими словами, як прийняття конституції, так і зміна її належить до компетенції установчої влади, а вона функціонує відповідно до більш строгими процедурними правилами, ніж влада законодавча.

2. Складний порядок. Це внесення змін до конституції в порівнянні із звичайним законом. Скликання установчих зборів для внесення поправок у текст вже діючої конституції скликання установчих зборів звичайно не потрібно, але в деяких країнах, наприклад в Болгарії, для зміни «укріплених» статей конституції (норми про територію держави та державний устрій) це необхідно. Поправки вносяться за рішенням парламенту або на підставі підсумків референдуму, однак прийняття таких рішень пов'язане зі спеціальними вимогами. Перш за все, сама пропозиція про внесення поправок вимагає дотримання певних умов. Якщо проект звичайного закону в ряді країн може внести один член парламенту, то проект про зміну конституції вноситься тільки главою держави, урядом, певною групою депутатів.

  • Особливий правовий захист.

Особливий правовий захист полягає у тому що, він має на меті забезпечення дотримання конституційних положень, захист від порушень як «знизу» — фізичними і юридичними особами, так і «згори» — різними гілками державної влади. Вони передбачають застосування органами державної влади, посадовими особами з метою дотримання Конституції України форм і методів діяльності в рамках наданої компетенції. Конституції деяких держав (наприклад,Конституція ФРН) передбачають можливість застосування і не правових засобів захисту, закріплюючи право народу чинити опір неконституційній владі, але їх застосування можливе лише в надзвичайних ситуаціях. Наприклад, ст. 61 Конституції ФРН вказує: «Бундестаг або Бундесрат можуть висунути перед Федеральним конституційним судом звинувачення проти Федерального президента в умисному порушенні ним Основного закону або іншого федерального закону. Пропозиція про пред'явлення обвинувачення має бути висунуто не менше ніж чвертю членів Бундестагу або чвертю голосів Бундесрату. Для вирішення про пред'явлення обвинувачення потрібна більшість у дві третини членів Бундестагу або у дві третини голосів Бундесрату. Звинувачення представляє уповноважений висунув звинувачення органу.»

Правовий захист Конституції України здійснюють:

1. Вищі органи державної влади: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України. Наприклад, згідно з Конституцією України Президент України є гарантом додержання Конституції України (ч. 2 ст. 102)

2. Правоохоронні органи, центральні та місцеві органи виконавчої влади.

3. Орган конституційної юрисдикції (Конституційний Суд України), який є основним, визначальним елементом системи правових засобів захисту Конституції України. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Історія та розвиток ред.

Досучасні конституції ред.

Давнина ред.

 
Фрагмент зі стели Хаммурапі показує, як він одержує закони Вавилону.

Розкопки в сучасному Іраку, що проводив Ернест де Сарзек 1877 року, виявили докази найдавнішого серед відомих кодексів, виданого королем Шумеру Урукагіною Лагашським близько 2300 року до н.е. Можливо, найдавніший прототип права уряду, сам цей документ досі не знайдено; однак відомо, що він надавав деякі права своїм громадянам. Наприклад, відомо, що він звільнив від сплати податків сиріт і вдів, а також захищав бідних від лихварства з боку багатих.

Після цього, багато урядів видали спеціальні кодекси писаного права. Найстарішим серед досі відомих таких документів є Кодекс Ур-Намму[en] держави Ур (бл. 2050 р. до н.е.). Деякі найвідоміші стародавні юридичні кодекси включають Кодекс Ліпіт-Іштар● Ісіну, Закони Хаммурапі Вавилонії, Кодекс Хіттіта, Ассирійський кодекс та Мозаїчне право.

621 р. до н.е. писар на ім'я Дракон кодифікував жорстокі усні закони міста-держави Афіни; цей кодекс передбачав смертну кару для багатьох злочинів (у наш час дуже суворі правила часто називають «драконськими» або «драконівськими»). 594 р. до н.е. Солон, правитель Афін, створив нову Конституцію Солона●. Вона полегшила тягар працівників і визначила, що членство у керівному класі мало ґрунтуватися на багатстві (плутократія), а не за народженням (аристократія). Клісфен знову реформував Афінську конституцію та встановив її на демократичних засадах 508 р. до н.е.

 
Діаграма, що ілюструє класифікацію конституцій, зроблену Аристотелем.(англ.)

Аристотель (бл. 350 р. до н.е.) був одним із перших в історії людства, хто зробив формальний поділ між звичайним законом і конституційним правом, заснувавши ідеї конституції та конституціоналізму та спробувавши класифікувати різноманітні форми конституційного управління. Основним визначенням, що він використав для опису конституції у загальних рисах, було «розташування посад у державі». У своїх роботах Афінська політія, Політика● та Нікомахова етика він досліджував різноманітні тогочасні конституції, зокрема конституції Афін, Спарти та Карфагену. Аристотель класифікував конституції на такі, що він уважав добрими, та такі, що він уважав поганими, та дійшов висновку, що найкращою конституцією була змішана система, що поєднувала монархічні, аристократичні та демократичні елементи. Крім того, він розрізняв громадян, що мали право брати участь у державному правлінні, а також негромадян та рабів, що не мали такого права.

Римляни вперше кодифікували свою конституцію 450 р. до н.е., назвавши її Закони Дванадцяти таблиць. Вони діяли як низка законів, що додавалися час від часу, але римське право не було перетворено на єдиний кодекс аж до Кодексу Феодосія (438 р. до н.е.); пізніше, у Східній Імперії Codex repetitæ prælectionis (534) мав значний вплив у Європі. Наступними на сході були Еклоґ Лева III Ісавра (740) та Василіка Василія І Македонянина (878).

Едикти Ашоки встановили конституційні принципи ІІІ століття до н.е. для королівського правління Маур'їв у Давній Індії. Стосовно конституційних принципів, майже втрачених до глибокої давнини, див. закони Ману.

Темні століття та раннє Середньовіччя ред.

Багато німецьких народів, що заповнили вакуум влади, залишили у ранньому Середньовіччі своє кодифіковане право. Серед перших із писаних німецьких правових кодексів● був Вестготський кодекс Ейріха (471). За ним ішли Бургундська правда, що застосовувала окремі для германців і римлян кодекси; Алеманська правда та Салічна правда франків, усі були написані одразу після 500 року. 506 року Бревіарську[ru], або «Римську правду» Аларіха ІІ, короля вестготів, було ухвалено й об'єднано у Феодосійський кодекс разом із попередніми різноманітними римськими законами. Системи, що з'явилися дещо пізніше, включали едикт Ротарі[ru] лангобардів (643), Вестготську правду (654), Алеманську правду (730) та Фрізіонську правду[en] (бл. 785). Усі ці континентальні кодекси були написані латинською мовою, у той час як англосаксонська мова використовувалася для подібних законів в Англії, починаючи з Кодексу Етельберта І (602). Бл. 893 року Альфред I Великий поєднав цей і два інші давніші саксонські кодекси, з різноманітними мозаїкою та християнськими заповідями, для утворення законів короля Альфреда (Книги долі)[ru] — англійського кодексу законів.

Японська Конституція сімнадцяти статей, написана 604 року та повідомлена принцом Сьотоку, є найдавнішою конституцією в азійській політичній історії. Відчувши вплив буддистських вчень, цей документ приділяв більше уваги соціальній моралі, ніж інститутам влади як такої та залишається першою відомою спробою видання конституції.

Медінська конституція[en] (араб. صحیفة المدینه‎, Ṣaḥīfat al-Madīna), також відома як Медінський статут, була розроблена пророком ісламу Мухаммедом. Вона являла собою офіційну угоду між Мухаммедом й усіма значними племенами та сім'ями Ясрибу (пізніше відомого як Медіна), у тому числі мусульман, євреїв і язичників.[12][13] Цей документ було складено з явним прагненням покласти кінець гірким міжплемінним сутичкам між кланами Аус і Хазрай усередині Медіни. З цією метою було надано низку прав й обов'язків мусульманам, євреям і язичницьким громадам Медіни й об'єднано їх усередині однієї громади — умми.[14] Точне датування Медінської конституції залишається суперечливим питанням, але загалом вчені погоджуються, що її було написано невдовзі після хіджри (622).[15] Конституція встановила: безпеку суспільства, релігійні свободи, роль Медіни як хараму, або священного місця (за винятком усіх видів насильства та зброї), безпеку жінок, стабільні родоплемінні відносини всередині Медіни, податкову систему для підтримки суспільства під час конфлікту, параметри для екзогенних політичних об'єднань, систему надання захисту особам, судову систему для розв'язання суперечок, а також регулювала сплату «кревних грошей» (сплату між сім'ями чи племенами за вбивство осіб замість принципу таліону).

В Уельсі Закони Гівела[ru] були кодифіковані королем Дехейбарту Гівелом Добрим бл. 942–950 років.

Середньовіччя другого тисячоліття ред.

Правда Ярослава, спочатку складена Київським князем Ярославом Мудрим, була надана Великому Новгороду близько 1017, а 1054 року була включена до Руської Правди, що стала законом для усієї Київської Русі. Вона збереглася лише в пізніших виданнях XV століття.

 
Копія Великої хартії вольностей від 1297 року

В Англії проголошена Генріхом І Хартія вольностей[en] 1100 року вперше пов'язала короля з духівництвом і дворянством. Цю ідею було розширено й уточнено англійськими баронами, коли вони змусили короля Іоанна видати Велику хартію вольностей 1215 року. Одна з найважливіших статей Великої хартії вольностей, близька до «габеас корпус», передбачала, що королю не було дозволено незаконно ув'язнювати, виганяти чи вбивати будь-кого за власним бажанням — спершу мали бути юридичні гарантії. У цій статті, Статті 39 Великої хартії вольностей, читаємо:

Жодна вільна людина не може бути заарештована, ув'язнена, позбавлена свого володіння, оголошена поза законом, вигнана або будь-яким іншим чином знедолена, і король не може виступити проти неї інакше, ніж відповідно до вироку рівних із ним (перів) і згідно із законом.

Це положення стало наріжним каменем англійської свободи після цього. Суспільний договір на початку був між королем і дворянством, але поступово поширився на усіх людей. Це призвело до системи конституційної монархії з подальшими реформами, зрушуючи баланс влади від монархії та дворянства до Палати громад.

Номоканон● святого Сави (серб. Zakonopravilo — Законоправило[ru])[16][17][18] був першою сербською конституцією від 1219 року. Цей правовий акт був високорозвиненим. Номоканон святого Сави[ru] був зведенням романо-германського права●, що базувалося на римському та канонічному праві, що, у свою чергу, базувалося на Вселенських соборах та головною метою якого було організувати функціонування молодого Сербського королівства та Сербської церкви. Номоканон був абсолютно новим зведенням цивільних і канонічних норм, узятих із візантійських джерел, але поповнених і змінених святим Савою для нормального функціонування Сербії. Крім приписів, що внормовували церковне життя, існують різноманітні норми щодо цивільного життя, більшість із яких було взято з Прохірону[ru]. Юридичні запозичення[en] римсько-візантійського права стали базою сербського середньовічного права. Суть Законоправила базувалася на Corpus iuris civilis.

Стефан Душан, цар сербів і греків, видав Законник Стефана Душана (серб. Dušanov Zakonik — Душанів Законник)[19] у Сербії, на двох державних конгресах: 1349 року у Скоп'є та 1354 року у Серресі. Він регулював усі сфери громадського життя, будучи другою сербською конституцією, після Номоканону святого Сави (Законоправила). Законник базувався на римсько-візантійському праві. Юридичне запозичення помітне у статтях 171 та 172 Законнику Стефана Душана, що регулювали юридичну незалежність. Їх було взято з візантійського кодексу Базилік[ru] (книга VII, 1, 16–17).

1222 року угорський король Андрій II видав Золоту буллу-1222●.

Між 1220 та 1230 роками адміністратор Саксонії, Ейке фон Репков[en], видав Саксонське зерцало, що стало найвищим законом, використовуваним у землях Німеччини аж до 1900 року.

У ХІІІ столітті Сундіата Кейта● проголосив усну конституцію, що федералізувала імперію Малі й мала назву Курукан Фуґа[en].[20]

У той же час, близько 1240 року, коптський єгипетський християнський письменник, 'Абуль Фада'іль ібн аль-'Ассаль, написав Закон королів[en] арабською мовою. 'Ібн аль-Ассаль запозичив свої закони частково з апостольських писань і закону Мойсея, та частково з кодексів колишньої Візантійської імперії. Є декілька історичних записів, що стверджують, що цей Закон було перекладено мовою Геєз, і він потрапив до Ефіопії близько 1450 року за князювання Зери Якоба[en]. Тим не менш, його перший запис про використання як конституції (найвищого закону землі) пов'язаний із Сарсою Денґелем починаючи з 1563 року. Закон королів залишався найвищим законом в Ефіопії до 1931 року, коли сучасну за стилем Конституцію● було вперше видано імператором Хайле Селассіє I.

Золота булла 1356 року була законодавчим актом, виданим Рейхстагом у Нюрнбергу, очолюваним імператором Карлом IV. Булла зафіксувала, протягом періоду понад чотирьохсот років, важливий аспект конституційного ладу Священної Римської імперії.

У Китаї імператор Чжу Юаньчжан створив й удосконалив документ, що він назвав Заборони предків (уперше опубліковано 1375 року, після доопрацювання вдвічі більше перед його смертю 1398 року). Ці правила слугували в реальному розумінні як конституція для династії Мін протягом наступних 250 років.

 
Перша сторінка Конституції Сан-Марино.

Найдавнішою писаною конституцією серед тих, що досі чинні у суверенній державі[21], є Сан-Маринська. Конституція Сан-Марино написана латинською мовою та складається з шести книг. Перша книга, з 62 статтями, створює ради, суди, різноманітні виконавчі органи та встановлює повноваження, покладені на них. Інші книги стосуються кримінального та цивільного права, судових процедур і засобів правого захисту. Написаний 1600 року, документ, що залишається чинним донині, базується на Statuti Comunali (Статут міста) 1300 року, на який, у свою чергу, мав вплив Кодекс Юстиніана.

 
Перша сторінка хартії де Лоґу

1392 року Carta de Logu (хартія де Лоґу) була кодексом юдикату Арборея●, проголошеним Елеонорою●. Хартія була чинною у Сардинії, допоки її не було замінено кодексом Карла Фелікса● у квітні 1827 року. Хартія була працею великого значення у сардинській історії. Вона була органічною, послідовною та систематичною законодавчою роботоюco, що охоплювала норми цивільного та кримінального права.

Ґайанашаґова, усна конституція нації ірокезів, також відома як Великий Закон Миру, встановила систему управління, за якої сахеми[en] (вожді племені) членів Ліги ірокезів ухвалювали рішення на засадах загальної згоди усіх вождів після обговорень, ініційованих одним племенем. Місце сахему спадкувалося через сім'ї та виділялося старшими родичками.[22]

Історики, зокрема Дональд Ґрінде,[23] Брюс Йогансен[24] й інші[25] вважають, що Ірокезька конституція є джерелом Конституції США та 1988 року була визнана резолюцією в конґресі.[26] Окремі вчені не вважають тезу надійною.[22][27] Історик Стенфордського університету Джек Н. Раков заявив, що «ми маємо об'ємні записи для конституційної дискусії кінця 1780-х, що не містять значної кількості посилань на ірокезів», а також що є достатньо європейських прецедентів для демократичних інституцій США.[28] Френсіс Дженнінґз зазначав, що заява Бенджаміна Франкліна, часто цитована прихильниками тези, не підтримує цієї ідеї як виступ за об'єднання проти цих «неосвічених дикунів» і називає цю ідею «абсурдом».[29] Антропологіст Дін Сноу заявляв, що хоча на Албанський план Франкліна, можливо, мала певний вплив Ліга ірокезів, існує мало свідчень, що чи-то План, чи-то Конституція ввібрала суттєве з цього джерела, та стверджує, що «...такі твердження заплутують й очорнюють тонкі та відмінні риси ірокезького правління. Дві форми правління є відмінними й індивідуально чудовими за задумом».[30]

Сучасні конституції ред.

Конституція Пилипа Орлика ред.

 
Бендерська Конституція гетьмана Пилипа Орлика.
Докладніше: Конституція Пилипа Орлика

Пакти та Конституції прав і вольностей Війська Запорозького можуть визнаватися як перша європейська конституція у сучасному розумінні.[31] Її було написано 1710 Пилипом Орликом, гетьманом Війська Запорізького. Ця «Конституція Пилипа Орлика» (як вона зараз широко відома) була написана для встановлення вільної Запорізько-Української Республіки за підтримки короля Швеції Карла XII. Вона примітна тим, що створила демократичні стандарти поділу влад в управлінні між законодавчою, виконавчою та судовою гілками задовго до опублікування трактату Про дух законів Монтеск'є. Ця Конституція також обмежила виконавчі повноваження гетьмана та створила козацький парламент, що обирався демократично, під назвою Генеральна Рада. Однак, проект Орлика щодо незалежної Української Держави не було матеріалізовано, і його Конституція, написана у вигнанні, не набирала чинності.

Інші ранні європейські конституції ред.

1639 року, колонія Коннектикут● ухвалила Основні закони[en], що вважаються першою північноамериканською конституцією та є базою для кожної нової конституції Коннектикуту відтоді, а також причиною найменування Коннектикуту «Конституційний Штат».

Англійський протекторат, створений Олівером Кромвелем після громадянської війни, оприлюднив першу докладну письмову конституцію, ухвалену сучасною державою; [32] вона мала назву Інструмент управління[en]. Ця конституція сформувала основу управління недовготривалою республікою з 1653 по 1657 рр., забезпечивши юридичне обґрунтування для збільшення повноважень Кромвеля, після того, як парламент постійно не міг ефективно управляти. Більшість понять та ідей, упроваджених у сучасній конституційній теорії, особливо бікамералізм, поділ влади, писана конституція та судовий нагляд, простежуються ще в експериментах того періоду.[33]

Складений генерал-майором Джоном Ламбертом 1653 року, Інструмент управління містив елементи більш раннього документа "Пункти пропозицій[en]",[34][35] яка була узгоджена Армійською радою 1647 року як набір пропозицій, призначених стати основою для конституційного врегулювання після поразки короля Карла I в Першій англійській громадянській війні. Карл відхилив пропозиції, але перед початком Другої громадянської війни гранди Армії нового зразка представили Пункти пропозицій як їх альтернативу більш радикальній Угоді народу[en], представленій агітаторами та їхніми громадянськими прихильниками на Патнейській конференції[ru].

4 січня 1649 року Охвістя оголосило, "що народ є, після Бога, джерелом усієї влади; що громади Англії, будучи обраними народом і представляючи його, мають найвищу владу в цій країні".[36]

Інструмент управління було ухвалено парламентом 15 грудня 1653 року, й Олівер Кромвель став лорд-протектором наступного дня. Конституція створила Національну раду, що складалася з 21 члена, у той час як виконавча влада належала офісу "лорд-протектора Співдружності"; ця позиція була позначена як неуспадковуване довічне призначення. Конституція також вимагала скликання трирічних парламентів, кожен із яких мав засідати протягом принаймні п'яти місяців.

Інструмент управління було замінено у травні 1657 року на другу, й останню, кодифіковану англійську конституцію, запропоновану сером Крістофером Паке, що мала назву "Скромна петиція та порада[en]".[37] Петиція запропонувала спадкову монархію Оліверу Кромвелю, затвердила контроль парламенту стосовно питань оподаткування, заснувала незалежну раду як дорадчий орган при королі та гарантувала засідання 'трирічного' парламенту. Модифікована версія Скромної петиції з вилученою пропозицією про королювання була ратифікована 25 травня, а перестала діяти у зв'язку зі смертю Кромвеля і відновленням монархії.

Іншими прикладами тогочасних європейських конституцій були Конституція Корсики[en] 1755 року та Швецька Конституція 1772 року●.

Усі британські колонії у Північній Америці, що повинні були стати 13 першими Сполученими Штатами, ухвалили свої конституції 1776 та 1777 року, протягом Американської революції (та перед пізнішими Статтями Конфедерації та Конституцією США), за винятком штатів Массачусетс, Коннектикут і Род-Айленд. Співдружність Массачусетс ухвалила свою Конституцію 1780 року, найстарішу досі чинну конституцію серед штатів США; у той час як Коннектикут і Род-Айленд офіційно продовжили чинність їхніх старих колоніальних хартій, аж поки вони ухвалили свої перші конституції штатів 1818 та 1843 року відповідно.

Модель того, що іноді називають «Конституція Просвітництва», було розроблено філософами доби Просвітництва, зокрема Томасом Гоббсом, Жан-Жаком Руссо, Джоном Локком тощо. Ця модель пропонувала, що конституційні форми правління повинні бути стабільними, гнучкими, підзвітними, відкритими та представляти народ (тобто підтримувати демократію).[38]

Конституція Сполучених Штатів, ратифікована 21 червня 1788 року, мала вплив британської конституційної системи та політичної системи Об'єднаних провінцій, а також наукових праць Полібія, Локка, Монтеск'є й інших. Документ став відправною точкою для республіканізму● та подальших писаних кодифікованих конституцій.

 
Конституція 3 травня● (намальована Яном Матейком, 1891). Польський король Станіслав Август (зліва, у царському оздобленому горностаєм плащі) входить до варшавського Кафедрального собору Івана Хрестителя, де депутати Сейму присягатимуть додержуватися нової Конституції; на задньому плані — варшавський Королівський замок, де Конституцію щойно було ухвалено.

Наступними були Конституція 3 травня 1791 року Речі Посполитої,[39][40][41] та Французька конституція 1791 року. Обидві конституції проіснували недовго, у Польщі — через російську інтервенцію, у Франції — через розвиток революційних подій.

19 березня 1812 року Конституцію Іспанії було ратифіковано кортесами - парламентом, зібраним у Кадісі, єдиному іспанському континентальному місті, вільному від французької окупації. Конституція Іспанії слугувала як модель для інших ліберальних конституцій низки південноєвропейських та латиноамериканських держав, зокрема, наприклад, Конституції Португалії 1822 року, конституцій різноманітних італійських держав протягом повстань карбонаріїв (тобто в Королівстві Обох Сицилій), Конституції Норвегії 1814 року, а також Конституції Мексики 1824 року●.[42]

У Бразилії, Конституція 1824 року слугувала засадою для монархії як політичної системи після бразильської незалежності. Лідером національного процесу емансипації був португальський принц Педро I, старший син короля Португалії. Педро був коронований 1822 року як перший бразильський імператор. Країна перебувала під владою конституційної монархії до 1889 року, коли, урешті-решт, було прийнято республіканську модель.

У Данії, у результаті Наполеонівських воєн, абсолютна монархія втратила своє особисте володіння Норвегією на користь іншої абсолютної монархії, Швеції. Однак норвежці ухвалили радикально демократичну та ліберальну конституцію 1814 року, сприйнявши багато аспектів конституцій США та революційної Франції; але збереження спадкового монарха було обмежено конституцією, як у Конституції Іспанії.

Перша Конституція Швейцарії набрала чинності у вересні 1848 року (офіційно переглядалася у 1878, 1891, 1949, 1971, 1982 і 1999 роках).

Сербська революція спочатку призвела до проголошення протоконституції 1811 року; повноцінна Конституція Сербії з'явилася кількома десятками років пізніше, 1835 року. Першу сербську Конституцію [43]) було ухвалено на національних зборах у Крагуєваці 15 лютого 1835 року.

Конституція Канади набрала чинності 1 липня 1867 року як Акт про Британську Північну Америку, акт британського парламенту. Понад століття потому, цей Акт було передано до канадського парламенту та доповнено Канадською хартією прав і свобод●.[44] Крім конституційних актів, від 1867 до 1982 років, Конституція Канади також містить неписані елементи, засновані на загальному праві та договорі.[45]

Принципи проектування конституції ред.

Після того, як племінні люди вперше стали жити в містах і засновувати народи, багато з них діяли відповідно до неписаних звичаїв, у той час як деякі розвивали самодержавні, навіть тиранічні монархії, які правили декретом[en] або просто особистою забаганкою. Таке правило спонукало деяких мислителів стверджувати, що головним було не проектування урядових установ і операцій, так само як образу правителів. Цей погляд можна помітити у Платона, який закликав до правління «філософів-королів». [46] Пізніші автори, такі як Аристотель, Цицерон і Плутарх, розглядали проектування уряду з юридичного й історичного погляду.

Доба Відродження відзначилася низкою політичних філософів, які у своїх працях критикували монархів і прагнули визначення принципів проектування конституції, які могли б, на їхній погляд, спричинити ефективніше та справедливіше управління. Це почалося з відродження римської концепції права народів [47] і її застосування до відносин між народами, і вони прагнули ухвалити звичаєві «закони війни і миру» [48], щоб покращити умови війни та зробити війни менш імовірними. Це призвело до роздумів, яку владу монархи чи інші посадові особи мають і не мають, звідки ця влада виникає, та які є засоби для зловживання такою владою.[49]

Початковий момент у цій лінії дискурсу виник в Англії починаючи від Громадянської війни, протекторату Кромвеля, праць Томаса Гоббса, Семюела Рутерфорда[en], левелерів, Джона Мілтона та Джеймса Ґаррінґтона[en], що призвело до дебатів між Робертом Філмером, який стверджував про божественне право монархів, з одного боку, а з другого, Генрі Невіллом, Джеймсом Тірреллом, Алґерноном Сіднеєм та Джоном Локком. Останні створили концепцію, за якою уряд засновується на засадах первісного суспільства, держава керується природними законами, а потім суспільством, створеним суспільним договором, який дають природні та суспільні закони, перш ніж уряди офіційно засновуються на їх засадах.

У той же час деякі автори досліджували, наскільки проектування уряду було б важливим, навіть якби на чолі уряду стояв монарх. Вони також класифікували різноманітні історичні приклади урядових проектів, типових для демократій, аристократій або монархій, і розмірковували, наскільки справедливими й ефективними кожна з них була та чому, а також які з переваг кожної з них могли бути отримані шляхом об'єднання елементів кожної окремої форми у складніший проект, збалансований конкурентними тенденціями. Дехто з вчених, такі як Монтеск'є, також досліджували, як функції уряду, такі як законодавча, виконавча та судова, могли бути належним чином відокремлені у гілки влади. Переважна тема для цих дослідників полягала в тому, що проектування конституцій не є повністю довільним або справою смаку. Вони загалом вважали, що є основні принципи проектування, які стримують усі конституції для кожного державного устрою чи організації. Кожна конституція побудована на ідеях таких принципів без розуміння, якими ці принципи могли бути.

Пізніші твори Орестеса Броунсона[en][50] спробували пояснити, що автори конституційного проектування намагалися зробити. На думку Броунсона, існує три, у певному сенсі, «конституції», зокрема: перша конституція природи, що включає усе, що має назву «природне право». Друга — конституція суспільства — є неписаною та зазвичай розуміється як набір правил для суспільства, створених суспільним договором перед встановленням їх урядом, який запроваджує третю, що має назву конституція уряду. Друга включає такі елементи як ухвалення рішень публічними зборами, що скликаються публічним повідомленням та проводяться відповідно до встановлених правил-процедур. Кожна конституція повинна бути узгоджена та здобувати свою обов'язковість від історичного акту формування суспільства чи конституційної ратифікації. Броунсон стверджував, що держава є об'єднанням із ефективною владою на чітко визначеній території, що надало згоду на добре спроектовану конституцію уряду, що існує на даній території, а також із можливістю для положень писаної конституції уряду бути «неконституційними» у разі, якщо вони не відповідають конституціям природи чи суспільства. Броунсон підкреслював, що не тільки ратифікація легітимізує писану конституцію уряду, але ця конституція також повинна бути грамотно спроектованою та застосованою.

Інші автори[51] стверджують, що такі міркування можна застосувати не тільки до всіх національних конституцій уряду, а й до конституцій приватних організацій, що не випадково, що конституції, які мають тенденцію задоволення їхніх членів, містять певні елементи, як мінімум, або що їх положення, як правило, стають дуже схожі, оскільки вони змінюються після досвіду їх використання. Положення, які призводять до виникнення певних видів питань, спричиняють потребу додаткових положень про те, як вирішити ці питання, і положення, які не пропонують курс дій, можуть бути опущені та призводити до політичних рішень. Положення, які суперечать тому, що Броунсон й інші можуть помітити, є такими, що лежать в основі «конституцій» природи, і суспільству, як правило, важко або неможливо виконати, або це призводить до нерозв'язних суперечок.

Проектування конституцій розглядалося як свого роду метагра[en], у якій гра полягає у знаходженні якнайкращого проектування та положень для писаної конституції, що буде правилами гри уряду, і завдяки чому буде оптимізовано баланс сфер юстиції, свободи та безпеки. Прикладом цієї метагри є Nomic[en].[52]

Класифікація ред.

Тип Форма Приклад(и)
За формою (структурою)
кодифікована єдиний нормативний акт (документ) Конституція України та більшість інших конституцій світу
некодифікована писана два або декілька документів, перелік яких чітко визначений Конституція Сан-Марино, Конституція Швеції, Конституція Саудівської Аравії[ru], Основні закони Ізраїлю[ru]
некодифікована неписана чітко не визначена кількість джерел, серед яких можуть бути як писані (акти парламенту, судові прецеденти), так і неписані або усні (конституційні звичаї) Конституція Канади, Конституція Нової Зеландії[ru], Конституція Великої Британії
За терміном дії
постійні ухвалюються на необмежений строк дії чинні Конституція Норвегії, Конституція Люксембургу
тимчасові ухвалюються на певний час Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України від 8 червня 1995 року, а також деякі інші[53]
За порядком зміни, внесення поправок і доповнень
жорсткі зміни до них вносяться в ускладненому порядку, тобто з дотриманням законодавчо визначених спеціальних процедур. Зазвичай, такий порядок закріплюється у тексті конституції, а сама жорсткість покликана забезпечити авторитет та стабільність основного закону Конституція США, Конституція Японії
гнучкі зміни та доповнення до конституцій вносяться у звичайному порядку, без дотримання будь-яких процедур некодифіковані конституції (Конституція Великої Британії, Конституція Швеції)
За способом ухвалення
октройовані даровані монархом, тобто розроблені без участі представницького органу Конституція Непалу[en] 2007—2015, Конституція Нігерії[en]
народні ухвалені представницьким органом або шляхом референдуму Конституція України, Конституція США
За формою правління, яка закріплюється в конституції
монархічні монархія Конституція Японії
республіканські республіка Конституція Франції, Конституція України
Залежно від державно-політичного режиму
демократичні у державах з демократичною формою державного режиму Конституція Фінляндії●
авторитарні у державах, в яких влада перебуває в руках незначної кількості осіб або певної особи, використовуються авторитарні методи державного управління, влада повністю здійснює контроль у політичній сфері, проте залишається відповідний простір свободи дій в економічній, соціальній, культурній сферах Конституція Франції 1800 року — авторитарна наполеонівська конституція, Конституція Франції 1958 року — авторитарна деголлівська конституція
тоталітарні у тих державах, де існує антидемократична форма державного режиму, держава повністю контролює всі сфери суспільного життя, дозволена цензура, не забезпечуються права і свободи людини та громадянина конституції країн Африканського континенту
За формою державного устрою, що встановлюється конституціями
федеративні діють у федераціях Основний закон ФРН
унітарні діють в унітарних державах Конституція України, Конституція Греції

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Оксфордський словник англійської мови, 2-е вид., en:Erin McKean (видавець), 2051 с., травень 2005, Oxford University Press, ISBN 0-19-517077-6. (англ.)
  2. ↑ Pylee, M.V. (1997). Конституція Індії. S. Chand & Co. с. 3. ISBN 81-219-0403-X. (англ.)
  3. ↑ Sarkar, Siuli. Публічна адміністрація в Індії. PHI Learning Pvt. Ltd. с. 363. ISBN 978-81-203-3979-8. (англ.)
  4. ↑ Kashyap, Subhash. Наша Конституція - Вступ до індійської Конституції та конституційного права. National Book Trust, Індія. с. 3. ISBN 978-81-237-0734-1. (англ.)
  5. ↑ Конституція Індії (англ.)
  6. ↑ Конституція Індії. Міністерство права та юстиції Індії. Липень, 2008. Процитовано 17 грудня 2008. (англ.)
  7. ↑ Національний конституційний центр. Independence Hall Association. Процитовано 22 квітня 2010.
  8. ↑ Constitute. www.constituteproject.org. Процитовано 5 червня 2016. (англ.)
  9. ↑ Рейтинги конституцій - порівняльний конституційний проект. Comparative Constitutions Project (амер.). Процитовано 5 червня 2016. (англ.)
  10. ↑ Історично-інституційний контекст римського права, Джордж Мусуракіс (George Mousourakis), 2003, с. 243 (англ.)
  11. ↑ Ґордон, Скотт (1999). Контроль держави: конституціоналізм від Давніх Афін до сьогодення. Harvard University Press. с. 4. ISBN 0-674-16987-5. (англ.)
  12. ↑ Див.:
    • Реувен Файрстоун, Джихад: походження священної війни в ісламі ([Reuven Firestone, Jihād: the origin of holy war in Islam‎] помилка: {{lang-xx}}: текст вже має курсивний шрифт (допомога)) (1999) с. 118;
    • «Мухаммед», Енциклопедія ісламу он-лайн ([«Muhammad», Encyclopedia of Islam Online] помилка: {{lang-xx}}: текст вже має курсивний шрифт (допомога))
  13. ↑ Ватт. Мухаммед у Медіні та Р. Б. Серджант «Конституція Медіни» Щоквартальний іслам ([Watt. Muhammad at Medina and R. B. Serjeant «The Constitution of Medina.» Islamic Quarterly] помилка: {{lang-xx}}: текст вже має курсивний шрифт (допомога)) 8 (1964) с. 4.
  14. ↑ Р. Б. Серджант, Сунна Ямі'а, угоди з ясрибськими євреями R. B. Serjeant, The Sunnah Jami'ah, pacts with the Yathrib Jews, and the Tahrim of Yathrib: Analysis and translation of the documents comprised in the so-called "Constitution of Medina." Bulletin of the School of Oriental and African Studies, University of London, вип. 41, № 1. 1978), с. 4. (англ.)
  15. ↑ Ватт (Watt). Мухаммед у Медіні (Muhammad at Medina). с. 227-228 (англ.)
  16. ↑ https://books.google.com/books?id=QDFVUDmAIqIC&pg=PA118 Балкани пізнього Середньовіччя: критичне дослідження від кін. ХІІ століття ... - Джон Файн - Google Böcker]. Google Books. (англ.)
  17. ↑ http://www.search.com/reference/Nomocanon Метапошукове знаряддя]. Search.com. (англ.)
  18. ↑ Текст Номоканону [Архівовано November 25, 2011, у Wayback Machine.] (серб.)
  19. ↑ Текст Законника Стефана Душана (англ.) (рос.)
  20. ↑ Манґон Найнґ (Mangoné Naing), SAH/D(2006)563 Хартія Курукан Фуґа: приклад механізму управління корінних народів із запобігання конфліктам, Міжгенераційний форум з питань управління корінних народів у Західній Африці, Буркіна-Фасо, 26-28 червня 2006. С. 71–82. (англ.)
  21. ↑ Сполучені Штати мають "конституцію, що живе найдовше." PolitiFact.com. Процитовано 29 січня 2017.
  22. ↑ а б Тукер E (1990). Конституція США та Ліга ірокезів. У Clifton JA (ред.). Винайдений індус: культурні фікції і державна політика. Нью-Брансвік, США: Transaction Publishers. с. 107–128. ISBN 1-56000-745-1. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка) (англ.)
  23. ↑ Ґрінде, Д. (1992). Політична теорія ірокезів і коріння американської демократії. У Лайонс О. (ред.). Вигнаний у землі безкоштовно: демократія, індійські нації та Конституція США. Санта Фе: Clear Light Publishers. ISBN 0-940666-15-4. (англ.)
  24. ↑ Йогансен Брюс Е.; Ґрінде Дональд А. (1991). Втілення свободи: рідна Америка й еволюція демократії. Лос Анджелес: American Indian Studies Center, University of California, Los Angeles. ISBN 0-935626-35-2. (англ.)
  25. ↑ Армстронґ, VI (1971). Я казав: Американська історія вустами індіанців. Swallow Press. с. 14. ISBN 0804005303. (англ.)
  26. ↑ H. Con. Res. 331, October 21, 1988 (PDF). United States Senate. Процитовано 23 листопада 2008.
  27. ↑ Шеннон, Тдж. (2000). Індіанці та колоністи на перехресті імперій: Албанський конгрес 1754. Ітака: Cornell University Press. с. 6–8. ISBN 0801488184.
  28. ↑ Раков, Дж. (7 листопада 2005). Хіба батьки-засновники справді одержали багато їхніх ідей свободи від ірокезів?. Університет Джорджа Мейсона. Процитовано 5 січня 2011.
  29. ↑ Дженнінґз Ф. (1988). Імперія щастя: корона, колонії та племена в Семирічній війні в Америці. Нью-Йорк: Norton. с. 259n15. ISBN 0-393-30640-2.
  30. ↑ Сноу Д.Р. (1996). Ірокези (Люди американської серії). Cambridge, MA: Blackwell Publishers. с. 154. ISBN 1-55786-938-3.
  31. ↑ Конституція Пилипа Орлика, Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) Конституційна спадщина Європи. Монпельє, 22–23 листопада 1996. (англ.)
  32. ↑ Інструмент управління (Англія [1653]) - Encyclopædia Britannica. Британська енциклопедія. Перевірено 29 січня 2017. (англ.)
  33. ↑ Френсіс Вормут (1949). Походження сучасного конституціоналізму. HARPER & BROTHERS. (англ.)
  34. ↑ Таяке с. 69 (англ.)
  35. ↑ Farr с. 80, 81 (англ.)
  36. ↑ Рональд Фрітце, Вільям Робінсон (1996). Історичний словник Англії Стюарта, 1603–1689, Greenwood Publishing Group, ISBN 0-313-28391-5 с. 228 (англ.)
  37. ↑ Сідней Лі (1903), Словник національної біографії Індекс та Епітома, с. 991. (англ.)
  38. ↑ Визначення слова «конституція» в енциклопедії Британніка (англ.)
  39. ↑ Блаустайн, Альберт (Січень 1993). Конституції світу. Фред Б. Ротман & компанія. ISBN 978-0-8377-0362-6. (англ.)
  40. ↑ Ісаак Крамнік, Вступ, Медісон, Джеймс (Листопад 1987). Федераліст. Пінґвін Классікс. ISBN 0-14-044495-5. (англ.)
  41. ↑ "Першою європейською країною, що наслідувала приклад США, була Польща 1791 року." Джон Маркофф, Хвилі демократії, 1996, ISBN 0-8039-9019-7, с. 121. (англ.)
  42. ↑ Пейн, Стенлі Дж. (1973). Історія Іспанії та Португалії: Вісімнадцяте століття до Франко. Т. 2. Медісон: Університет Вісконсін Прес. с. 432—433. ISBN 978-0-299-06270-5. Іспанську картину змови та повстання офіцерів ліберальної армії ... було відтворено в Португалії й Італії. У результаті успішного повстання Рієґо перше та єдине пронансіаменто в італійській історії було проведено ліберальними офіцерами в Королівстві Обох Сицилій. Військова змова в іспанському стилі також допомогла натхненням початку російського революційного руху з повстаннями офіцерів армії декабристів 1825 року. Італійський лібералізм 1820-1821 покладався на молодших офіцерів і провінційний середній клас, по суті, на ту ж соціальну базу, що й в Іспанії. Він навіть використав іспанський політичний лексикон, бо очолювався giunte (хунтою), призначеною місцевими capi politici (губернаторами), використовував терміни лібералів і прихильників абсолютизму, а в кінці казав про опір за допомогою guerrilla (партизанів). І для португальських, і для італійських лібералів цих років іспанська конституція 1812 року залишилася стандартним документом для посилань. (англ.)
  43. ↑ Sretenjski ustav (серб.)
  44. ↑ Конституційний акт, 1982, с. 60 (англ.)
  45. ↑ Група конституційного права, канадське конституційне право. 3-тє вид. Торонто: Emond Montgomery Publications Ltd., 2003, с. 5 (англ.)
  46. ↑ Аристотель / Франческо Хайєз
  47. ↑ Relectiones, Франциск де Вікторія (лекц. 1532, перша публ. 1557).
  48. ↑ Про право війни і миру[en], Гуго Гроцій (1625)
  49. ↑ Vindiciae Contra Tyrannos (Захист свободи від тиранів), "Юніус Брутус" (ориг. фр. 1581, англ. пер. 1622, 1688)
  50. ↑ Американська Республіка: її Конституція, тенденції та доля, O. Броунсон (1866)
  51. ↑ Принципи конституційного проектування, Дональд Лутц (2006) ISBN 0-521-86168-3 (англ.)
  52. ↑ Парадокс самовиправлення, Пітер Зубер (1990) ISBN 0-8204-1212-0 (англ.)
  53. ↑ Тимчасові конституції в англійській Вікіпедії

Джерела та література ред.

Україномовна література ред.

  У Вікісловнику є сторінка конституція.
  Вікіцитати містять висловлювання від або про: Юрій25031994/Конституція
  У Вікіджерелах є
  Вікіцитати містять висловлювання на тему: Юрій25031994/Конституція
  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Юрій25031994/Конституція
  • Крусян А. Р. Сучасний український конституціоналізм. К., 2010.
  • Мішина Н. В., Міхальов В. О. [та ін.]. Конституційне право зарубіжних країн : у 2 томах. Середняк Т.К., 2014.
  • Орзіх М. П., Єзеров А. А., Терлецький Д. С. Конституція України у судових рішеннях. К. : Юрінком Інтер, 2011.
  • Савчин М. В. Конституціоналізм і природа конституції. Уж., 2009.
  • Слюсаренко А. Г., Томенко М. В. Історія Української Конституції.
  • Стецюк П. Б. Основи теорії кон­ституції та конституціоналізму: Посіб. Ч. 1. Л., 2004.
  • Шаповал В. М. Консти­туційне право зарубіжних країн. Акаде­мічний курс: Підруч. К., 2008.
  • Шаповал В. М. Конституція // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
  • Шаптала Н. К.:Конституційне право України — Запоріжжя : Дике Поле, 2012.

Іншомовна література ред.

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Constitution


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:Юрій25031994/Конституція&oldid=23708221