Відкрити головне меню
Арістотель з «Нікомаховою етикою» на фресці Рафаеля «Афінська школа»
Політика, Книга I, 1252a
Арістотель та Платон, XV в., Лука Делла Роббіа

Політика (грец. Πολιτικά) — арістотелевський трактат про державу, що містить початки соціальної та політичної філософії, політології, а також теорії управління. Трактат написаний в останні роки (335322 до н.е.) життя Арістотеля в Афінах, що знаходились під македонською окупацією[1]. В книзі розглядаються проблеми сім'ї як осередку держави, рабства, громадянства, визначення держави, а також форм її правління та цілей. Відзначають, що кінцева мета, яку ставить перед собою Арістотель в «Політиці», — теоретична побудова ідеального поліса[2].

ЗмістРедагувати

Книга 1Редагувати

Арістотель визначає державу (грец. πόλις) як спілкування (грец. κοινωνία), організоване заради спільного блага. Цим держава протиставляється сім'ї (грец. οἰκία) — спілкуванню, що виникло природнім шляхом для задоволення щоденних потреб (с. 377, 1252b). Сім'ї, об'єднані в поселення (грец. κώμη), становлять невід'ємну частину держави (с. 380, 401). Арістотель представляє сім'ю як патріархальну, де є домашні раби, а голова сім'ї уподібнений монарху (с. 386). На відміну від пізніших теорій суспільного договору, Арістотель вважає державу природним утворенням, а людину він називає істотою політичною (с. 379, грец. πολιτικὸν ζῷον — 1253a).

Війну Арістотель інтерпретує як «засіб для придбання власності» (с. 389), насамперед рабів, яких вербують з варварів — людей «від природи призначених для підпорядкування, але не бажаючих підкорятися» (с. 389). Домогосподарство (грец. Οικονομικά — економіка) включає в себе три науки: придбання, користування та управління (с. 398).

Книга 2Редагувати

Арістотель критикує ідеальну державу Платона, відстоюючи необхідність збереження приватної власності та сім'ї в державі. Основний аргумент полягає в наступному: «До того, що складає предмет володіння великої кількості людей, застосовується найменша турбота» (с. 406). На думку Арістотеля влада повинна належати тим, хто «носить важке озброєння» (с. 417).

Книга 3Редагувати

Арістотель розглядає проблему громадянства. Громадянин — це учасник держави, тобто учасник суду присяжних і народних зборів. Арістотель відмовляв в громадянстві рабам, метекам (іноземцям), ремісникам, а в 7 книзі — і селянам (с. 604). За кількістю громадян в державі він розрізняв 3 «правильні» (тобто націлені на реалізацію суспільного блага) форми правління (с. 457):

  • Царська влада (монархія) — форма правління, за якої влада належить одному володарю, який отримує її у спадок, або ж до влади приходить обранець[джерело?]. Спотворенням царської влади є тиранія.
  • Аристократія — форма правління, за якої верховна влада належить громадянам, які мають власність та беруть до уваги найвище благо держави. Спотворенням аристократії є олігархія (форма правління, за якої верховна влада належить громадянам, які мають власність та беруть до уваги вигоду заможних громадян).
  • Політія — форма правління, коли заради суспільної користі править більшість. Як правило, в політії верховна влада зосереджена в руках воїнів, які озброюються за власний рахунок. Цю форму правління Арістотель вважає найкращою, оскільки «маса менш схильна до руйнування» (с. 478). Спотворенням політії є демократія (влада, яка бере до уваги не суспільне благо, а вигоду бідних, тобто жебраків). В наступному розділі він визначить політію об'єднанням олігархії та демократії (с. 502).

Книга 4Редагувати

Арістотель визначає 5 елементів, які становлять державу (с. 493):

  • Народ — селяни, які виробляють продукти харчування;
  • Ремісники — виготовляють знаряддя праці;
  • Торговці — займаються обміном та розподілом товарів;
  • Чиновники — раціонально керують державою;
  • Військові — захищають державу.

Крім названої вище класифікації, населення держави складається з бідної більшості та заможної меншості. Перші мають схильність до демократії, а другі — до олігархії. Щоб запобігти заколотам та громадянським війнам Арістотель пропонує зміцнювати середній клас, тобто сприяти добробуту «громадян, що мають власність середню, але достатню» (с. 508). Арістотель також висуває ідею поділу влади в державі на три частини:

  • Законодавчий орган, який займається питаннями війни, миру, союзів та страт;
  • Посадовий орган;
  • Судовий орган.

Книга 5Редагувати

Арістотель розглядає причини конфліктів в державі. Однією з причин нестабільності він вважає «різноплемінність населення» (с. 532), особисті протиріччя в середовищі правлячого класу(с. 533), а також демагогію, за допопомою якої одна людина здатна зосередити в своїх руках всю повноту влади та стати тираном (с. 537). Для зміцнення стабільності Арістотель пропонує «викликати у громадян різні побоювання» (с. 545), а також зміцнити владу закону, розподілити обов'язки та піклуватися про виховання підростаючого покоління.

Книга 6Редагувати

Арістотель аналізує різницю між демократією та олігархією.

Книга 7Редагувати

Арістотель проявляє еллінський патріотизм, стверджуючи, що тільки в еллінів мужність та розум знаходяться в гармонії. У європейців є мужність, але не вистачає розуму, тоді як в азіатів є розум, але бракує мужності (с. 601).

Найвищим благом Арістотель вважає щастя. Завданнями держави є:

  • Забезпечення їжею;
  • Забезпечення комфортом;
  • Захист;
  • Добробут;
  • Релігійний культ;
  • Справедливість.

Арістотель зазначає, що громадянам необхідне дозвілля та свобода від задоволення первинних потреб для роздумів та участі в справах держави.

Книга 8Редагувати

Арістотель порушує проблему «виховання молоді», зауважуючи, що там, «де цього немає, державний лад потерпає від збитків» (с. 628). Існує чотири основних навчальних предметів (c. 630):

ЛітератураРедагувати

  • Арістотель. Політика // Твори в 4-х томах. М., Мысль, 1983. Т.4. Переклад С. А. Жебелева

ПосиланняРедагувати

  1. «Політика» Арістотеля.
  2. Доватур А. І. «Політика» Арістотеля // Арістотель. Твори: В 4-х т. Т. 4 / Пер. с древньогрец.; Общ. ред. А. И. Доватура. — М.: Мысль, 1983. — С.38-57. — 830 с. — (Филос. наследие. Т, 90).(рос.)