Відкрити головне меню
Вікіпедія

Фінансове право

Фінансове право (лат. «finansia» — «готівка», «прибуток») — це система правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері збирання та використання органами влади коштів для забезпечення виконання функції держави.

Зміст

Система фінансового праваРедагувати

Фінансове право має систему організації фінансово-правових норм, які між собою узгоджені та згрупуванні у фінансово-правові інститути і підгалузі.

Основні структурні елементи системи фінансового права:

  • фінансово-правова норма — базовий структурний елемент;
  • фінансово-правовий інститут — об'єднання (сукупність) фінансово-правових норм, що регулюють певну групу однорідних фінансово-правових відносин. Розподіляють:
    • за функціональною роллю: регулятивні (наприклад, інститут місцевих податків і зборів) та охоронні (наприклад, інститут фінансової відповідальності);
    • за змістом: матеріальні (наприклад, інститут бюджетного устрою) та процесуальні (наприклад, інститут бюджетного процесу);
  • підгалузь фінансового права — об'єднання інститутів фінансового права, що регулюють окремий вид фінансових правовідносин (наприклад, бюджетне право, податкове право, банківське право).

Таким чином, кожна підгалузь поділяється на правові фінансові інститути — групи правових норм, об'єднані в глави Бюджетного кодексу України:

  • доходи і видатки державного бюджету України;
  • виконання державного бюджету України;
  • надходження та витрати місцевих бюджетів;
  • між бюджетні трансферти;
  • відповідальність за бюджетні правопорушення та інші.

Від системи фінансового права як галузі права слід відрізняти систему фінансового законодавства, яка є:

  • виданням правових норм;
  • закріпленням їх в офіційних актах;
  • систематизацією цих актів;
  • та має свою структуру.

Терміном система законодавства часто позначають сукупність нормативно-правових актів, у яких об’єктивуються внутрішні змістові та структурні характеристики права. Див. також: співвідношення система права та система законодавства.

Ознаки фінансового праваРедагувати

  • встановлюється чи санкціонується державою. Відповідно до ст. 92 Конституції України, виключно законами України встановлюються:
    • державний бюджет України (бюджетна система України);
    • система оподаткування (податки і збори);
    • статус національної валюти (а також статус іноземних валют на території України).
  • має, як правило імперативний характер;
  • є системою норм, що мають внутрішній розподіл на підгалузі та інститути фінансового права;
  • є загальнообов'язковим, так як приписи фінансових норм обов'язкові для виконання тими особами, яким вони адресовані;
  • є відносно стабільним і динамічним: норми податкового і банківського права є відносно стабільними, а норми бюджетного права приймаються компетентними органами щорічно;
  • є формально визначеним;
  • забезпечується примусовою силою державного апарату.

Норми фінансового праваРедагувати

Фінансове право складається з

  • Загальної частини — яка об'єднує норми, які є спільними для всіх фінансово-правових відносин і становлять підґрунтя для регулювання правовідносин у сфері фінансової діяльності держави та місцевого самоврядування. Норми Загальної частини визначають:
    • поняття та зміст фінансів і фінансової системи;
    • поняття фінансової діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування, її завдання, принципи, форми й методи здійснення;
    • правовий статус суб'єктів фінансової діяльності;
    • предмет і метод фінансового права, його поняття, систему й джерела;
    • правову характеристику фінансових правовідносин та фінансово-правових норм:
    • правові основи фінансового контролю.
  • Особливої частини — об'єднує норми, які регулюють окремі напрями фінансової діяльності держави та місцевого самоврядування, різні ланки фінансової системи, зокрема суспільні відносини в галузі:
    • державного й місцевого бюджетів;
    • спеціальних цільових фондів коштів:
    • державних і місцевих доходів:
    • державного й муніципального кредиту;
    • обов'язкового державного страхування;
    • державних і місцевих видатків;
    • грошового обігу й розрахунків;
    • банківського кредитування (щодо задоволення публічного інтересу);
    • валютного регулювання;
    • фінансів суб'єктів господарювання тощо.

Тобто норми Загальної частини фінансового права конкретизуються в його Особливій частині.

Провідне місце в Особливій частині фінансового права посідає бюджетне право, яке входить до неї як підгалузь і складається з двох великих правових інститутів:

Методи фінансового праваРедагувати

Методи фінансового права поділяються на:

  • імперативний метод[1] — має високій рівень визначеності фінансово-правових норм, які вимагають точного і безумовного виконання їх приписів і забороною учасникам фінансово-правових відносин самостійно вибирати певну поведінку в конкретних умовах;
  • субординаційний метод — застосовується для сторін, які юридично нерівні. Однією стороною фінансово-правових відносин завжди виступає представник держави, який направляє іншій стороні владну вказівку, закріплену в нормативно-правовому акті, що має бути виконана;
  • диспозитивний метод — дозволяє суб'єкту вибирати певну поведінку в межах передбачених правовою нормою, зазвичай має місце в банківських відносинах;
  • рекомендаційний метод — визначає компетентними органами певних зразків поведінки суб'єктів, що можуть бути використані ними на власний розсуд.

Фінансово-правові відносиниРедагувати

Фінансово правові відносини можуть виникати між:

  • державою та її адміністративно-територіальними одиницями: селами, містами, областями, районами тощо;
  • центральними та місцевими органами влади та місцевого самоврядування;
  • установами, організаціями.

ПриміткиРедагувати

  1. ↑ Метод фінансового права Архівовано 9 May 2016[Дата не збігається] у Wayback Machine. //Словник фінансово-правових термінів / за заг. ред. д. ю.н., проф. Л. К. Воронової. – 2-е вид., переробл. і доповн. – К.: Алерта, 2011– 558 с.

ЛітератураРедагувати

  • Правознавство: підруч. для 10 кл. загальноосвіт. навч. закл.: рівень стандарту, академ. рівень / С. Б. Гавриш, В. Л. Сутковий, Т. М. Філіпенко. — К.: Генеза, 2010.

ПосиланняРедагувати

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Фінансове_право&oldid=25132733