Вікіпедія

Дебьоський район

(Перенаправлено з Дебьоське сільське поселення)

Дебьо́ський район (рос. Дебёсский район, удм. Дэбес ёрос) — муніципальний округ у складі Удмуртської Республіки Російської Федерації. Адміністративний центр — село Дебьоси. За площею території округ посідає 20 місце в республіці, а за населенням — 19 місце. Господарче значення невелике, оскільки на його території відсутні значні промислові підприємства. Переважають сільськогосподарські угіддя.

Дебьоський район
рос. Дебёсский район
удм. Дэбес ёрос
Герб Дебьоського району Прапор Дебьоського району
Розташування району
Основні дані
Суб'єкт Російської Федерації: Удмуртія
Утворений: 15 липня 1929 року
Населення (2019[1]): 11842 особи
Площа: 1033,03 км²
Густота населення: 11,46 осіб/км²
Населені пункти та поселення
Адміністративний центр: село Дебьоси
Сільських населених пунктів: 61
Влада
Вебсторінка: http://debesy.udmurt.ru/
Голова місцевої думи: Іванов Андрій Серафимович
Голова району: Камашев Володимир Дмитрович
Мапа
Мапа

Географія

ред.

Географічне положення

ред.

Округ розташований на сході республіки. Його площа становить 1 033,03 км² і за цим показником він посідає 20-е місце серед усіх округів (їх 25) Удмуртії[2]. Він межує з Шарканським районом на півдні, з Ігринським районом — на заході, з Кезьким районом — на півночі та з Пермським краєм на сході. Загальна протяжність кордонів становить 210 км.

Округ є достатньо компактним. Його довжина, а це протяжність із заходу на схід, становить 42 км. При цьому протяжність із півночі на південь становить усього 39,5 км.

Рельєф та геологія

ред.

Дебьоський район розташований на сході Східно-Європейської рівнини у Передураллі. Долина річки Чепца умовно поділяє округ на північну правобережну та південну лівобережну частини. При цьому правий берег знаходиться в межах Верхньокамської височини, а лівий — у межах Тиловайської височини. На північній околиці села Уйвай знаходиться найвища точка округу, яка має висоту 299 м щодо рівня моря. Лівобережжя дещо поступається висотою правобережній частині. Максимальна висота на півночі становить 264 м, що на 119 м більше за середній показник в окрузі. Височина дуже розчленована балками та ярами, порізана долинами річок — лівих та правих приток Чепци. На правому березі Чепци біля окружного центру знаходиться гора Байгурезь, яка є символом усього округу.

Породи кристалічного фундаменту нижньопротерозойського віку розташовані на глибині 5 — 5,5 км і занурюються під чохлом осадових порід в північному напрямку в бік Ігринсько-Кезької западини до глибини 6,5 — 7 км. Кристалічний фундамент складається з гнейсів різного складу з амфіболітами, іноді перерваними дайками габро-діабазів та діоритів. Осадовий чохол складається з порід верхнього протерозою, девону, карбону, пермі та четвертинного періоду. На денну поверхню виходять лише пермські породи та перекриваються більш молодими четвертинними відкладами. Пермська система представлена породами середнього (біармійського) відділу уржумського ярусу та верхнього (татарського) відділу північнодвінського ярусу.

Клімат

ред.

У Дебьоському районі помірно-континентальний клімат із довгою холодною та сніжною зимою, теплим літом та добре вираженими перехідними сезонами: навесні та восени. Річна кількість опадів округу становить 525 — 550 мм. З усіх 9 гідрометеостанцій республіки в Дебьосах за даними багаторічних спостережень має місце найнижча середньорічна температура на рівні +1,2 °C. Відмічена в районному центрі мінімальна температура −49 °C, наприклад, на 4° нижче відміченої в Ігрі. Середня температура найхолоднішого місяця січня становить −15 °C, найтеплішого липня — +17,8 °C. Переважними напрямками вітру взимку є південно-західні, улітку змінюються на північно-західні та північно-східні.

Весна починається 25-26 березня, літо — 9-11 червня, осінь — 1-3 вересня. У середині вересня часті заморозки на ґрунті. З підйомом середньодобової температури повітря вище 5 °C 24-26 квітня починається вегетація озимих культур, зеленіння трав, брунькування дерев та кущів, польові роботи з обробки ґрунту. Закінчується період вегетації, який продовжується 160 — 170 днів, 1-3 жовтня. У другій половині вересня проходить повернення тепла на фоні неухильного зниження температури. При переході середньодобової температури через 0 °C (21-22 жовтня) закінчується осінь, настає передзима. З датою переходу середньорічної температури повітря через −5 °C та встановленням стійкого снігового покриву починається зима — 9-10 листопада. Сильні холоди пов'язані з проникненням арктичного повітря. Іноді температура повітря за добу може змінюватися більш як на 10°. Це трапляється зазвичай узимку та в перехідні сезони. Танення ґрунту навесні починається на початку травня.

Ґрунти

ред.

Природні фактори ґрунтоутворення — клімат, рослинність та рельєф зумовили на території району утворення двох типів ґрунтів — підзолистих та дернових. Найпоширенішими ґрунтами протягом останніх 7-8 тисяч років є підзолисті. Їхньому утворенню сприяло домінування в рослинному покрив хвойних лісів та промивний водний режим.

На території округу за видами ґрунтів виділяють 3 регіони:

  • дернові середньо- та сильно-підзолисті з плямами дерново-карбонатних (середні та легкі суглинки) на заході, центральному і західному півночі та південному заході;
  • дернові слабко- та середньо-підзолисті, дерново-карбонатні (середні та важкі суглинки) в центрі, на центральному півдні, центральному та північному сході;
  • дерново-карбонатні, дернові середньо- та слабко-підзолисті (середні суглинки) на південному сході.

Дерново-підзолисті ґрунти сформувались під хвойно-листяними лісами на покривних безкарбонатних відкладах в результаті поєднання підзолистого і дернового процесів. Характерна ознака — наявність підзолистого горизонту. В основному ґрунти округу малогумусні, малопотужні, бідні поживними речовинами, піддаються водній ерозії: для раціонального використання під посіви потребують вапнування та внесення мінеральних та органічних добрив, до 14 % сільськогосподарських угідь піддаються водній ерозії.

Рослинний і тваринний світ

ред.
 
Найпоширеніші породи дерев (2009)

Дебьоський район знаходиться в підзоні південної тайги області Євразійської тайги. Загальна площа лісів становить 39,7 тисяч га. Дерева представлені березою, черемхою, тополями, яблунями та вишнями. Із кущів зростають бузок та акація. Трав'янистий покрив складається з кульбаби лікарської, подорожника великого, полину звичайного, лопуха павутинистого, конюшини повзучої, жовтецю їдкого та інших. В лісах переважними видами дерев є ялини європейська та сибірська, ялиця сибірська. На північному сході та північному заході на місці вирубок ялицево-ялинових лісів поширені вторинні осиково-березові ліси з домішками вільх чорної і сірої, горобини, з підліском та добре розвиненим трав'янистим покривом. В центрі округу в долині річки Чепца відмічені болота та заболочені ліси. В окрузі також поширені сільськогосподарські землі на місці ялицево-ялинових та ялинових тайгових лісів, а також лісозахисні смуги та переліски на сільськогосподарських землях.

Тваринний світ має складну структуру та довгу історію формування. Основні умови, які визначили сучасний його стан — це природний хід геологічних процесів та діяльність людини. Мешканцями зони ялицево-ялинових та ялинових лісів є мишовидні гризуни (червона і руда нориці, мишак уральський), вивірка телеутка, бурундук, заєць білий, куниця лісова, лисиця руда, вовк, ведмідь бурий, лось, єнот уссурійський, росомаха. По лісовим річкам зустрічаються норка європейська, видра річкова; з птахів тетерук, глухар, рябчик.

Представниками іхтіофауни річок є щука, лящ, плоскирка, окунь, плітка, верховодка, йорж, судак, лин, пічкур, головань, ялець, підуст, короп.

Деякі види тварин потребують охорони — норка європейська, колонок, росомаха; з птахів — лелека чорний, скопа, сапсан, пугач звичайний; з риб — стерлядь, форель струмкова.

Гідрографія

ред.

Гідрографічна мережа округу має достатньо густу, складну річкову мережу. Всі водотоки відносяться до водозбірного басейну річки Чепца, притоки річки Вятка. За водним режимом річки відносяться до річок східно-європейського типу з чітко вираженими весняними паводками, літньою меженню, яка переривається дощовими паводками та стійкою зимовою меженню. Живлення річок переважно снігове та суттєво різниться за сезонами року. Частка талого стоку становить 70-80 %, паводки мають сніговий характер, рідше змішаний. При змішаному типі не виключене формування двохпікового гідрографа. Підйом рівня води відмічається на початку квітня і досягає піку в третій декаді. Протяжність паводків становить 30-35 днів. Літньо-осіння межень встановлюється в кінці травня-на початку червня. Вона переривається дощовими паводками, максимальні рівні яких перевищують на 1-2 м. Зимова межень на річках встановлюється з кінця жовтня і продовжується до кінця березня. Льодостав встановлюється на початку листопада. Протяжність в середньому становить 162 дня. Товщина льоду на річках в середньому сягає 65-70 см. Льодохід проходить в квітні з підйомом весняних паводків.

Основу гідрографічної мережі є річки Чепца та Іта з їхніми численними притоками. По центральній частині округу протікає річка Чепца, яка приймає такі притоки в межах округу як Легзюшка, Пихта, Медло і Чепик праворуч та Лем, Медла, Іл, Іримка та Люк ліворуч. На півдні округу протікає велика ліва притока Чепци — річка Іта. Вона має декілька значних правих приток — другого порядку Ягвайка і Уйвайка (притоки річки Ітінка) та Тиловайка.

Територія Дебьоського району входить в межі В'ятсько-Камського артезіанського басейну. В його межах зустрічаються всі типи підземних вод — ґрунтові, міжпластові безнапірні, міжпластові напірні (артезіанські) та жильні.

Історія

ред.
 
Дебьоський повіт

Територію округу люди заселили ще за давніх часів. Про це свідчать археологічні розкопки, проведені в середині та кінці XX століття. Завдяки археологам стало відомо про існування Чепецької культури, що розвинулася на півночі Удмуртії в IX–XV століттях на основі ще давнішої Поломської культури. Доказами цього є розкопані городища — Варнінське I, Варнінське II та Дебьоське.

У 1682 році через Дебьоси до Кунгураа пролягла дорога, яка пізніше стала називатися Сибірським трактом. Її прокладали казанські та вятські служиві. У другій половині XVIII століття її було затверджено офіційною державною дорогою на Сибір. У Дебьосах з'єднувалися 2 її гілки — одна з Москви, друга з Петербурга. Людям, що проїжджали, по дорозі обов'язково доводилося зупинятися на дебьоському поштовому стані. Серед відомих тут зупинялись О. М. Радищев, Ф. М. Достоєвський, М. Є. Салтиков-Щедрін, М. Г. Чернишевский. 1824 року тут бував і сам імператор Олександр I.

Зручне розташування на Сибірському тракті стало причиною того, що в Дебьосах було відкрито одну з перших православних церков в Удмуртії. 1846 року тут було збудовано кам'яну Троїцьку церкву, яка за красою була найкращою на півночі Удмуртії. Славилася Дебьоська земля своїми базарами, куди приїжджали торгувати з сусідніх 15 волостей.

 
Старі Дебьоси

У 1921—1923 роках територія округу входила до складу Дебьоського повіту Вотської АО з центром в селі Дебьоси. Повіт було утворено 8 грудня 1921 року з волостей Глазовського і Сарапульського повітів В'ятської губернії, які відійшли до новоствореної Вотської АО. До складу нового повіту увійшло 12 волостей — Великопургинська, Дебьоська, Зуринська, Ігринська, Поломська, Сосновська, Тиловайська, Тольйонська, Тортимська, Чутирська та Шарканська[3]. 26 листопада 1923 року повіт був ліквідований як адміністративно і економічно не виправданий. Південні 3 волості відійшли до Іжевського повіту, а всі інші — до Глазовського[4][5].

Дебьоський район було утворено 19 липня 1929 року з 20 сільських рад Дебьоської та Поломської волостей Глазовського повіту таТиловайської волості Іжевського повіту[6]. У 1935 році зі складу району було виділено Тиловайський район[7]. У 1956 році у зв'язку з ліквідацією Зуринського і Тиловайського районів, до Дебьоського району було передано частину їхніх сільських рад[8]. З 1962 по 1965 роки Дебьоський район було тимчасово ліквідовано, а його сільські ради передано до складу укрупненого Кезького району[9].

На початку 1930-х років в окрузі почалася колективізація, у ході якої було утворено майже 150 невеликих колгоспів. Навіть ремісники були об'єднані у 5 промислових артілей, найбільшою з яких була «Червоний ремісник» у селі Дебьоси (на її основі пізніше було утворено комбінат побутових послуг). На фронтах Другої Світової війни воювало майже 6000 чоловіків, близько половини з них не повернулися. Округ відомий своїм земляком — Героями Радянського Союзу Л. В. Риковим.

2021 року Дебьоський район був перетворений в муніципальний округ зі збереженням старої назви, при цьому були ліквідовані усі сільські поселення[10]:

Поселення Площа,
км² 		Населення,
осіб (2002[11]) 		Населення,
осіб (2010[12]) 		Населення,
осіб (2019) 		Центр Населені
пункти
Великозетимське сільське поселення 51,77 575 553 490 Великий Зетим 6
Дебьоське сільське поселення 55,79 6096 5969 6120 Дебьоси 2
Зарічномедлинське сільське поселення 111,99 1210 1131 1020 Зарічна Медла 5
Котегуртське сільське поселення 55,90 390 359 297 Котегурт 3
Нижньопихтинське сільське поселення 179,16 963 730 596 Нижня Пихта 7
Старокицьке сільське поселення 139,25 1152 915 804 Старий Кич 10
Сюрногуртське сільське поселення 105,15 960 869 764 Сюрногурт 6
Тиловайське сільське поселення 71,37 1000 799 663 Тиловай 5
Тольйонське сільське поселення 169,04 1106 904 781 Дебьоси 11
Уйвайське сільське поселення 93,61 633 436 307 Уйвай 6

Населення

ред.

Населення округу становило 11842 особи (2019[1]; 12615 в 2012[13], 12665 в 2010[14], 14085 у 2002). У національному складі 79,2 % — удмурти, 19,7 % — росіяни, 1,1 % — інші національності. За переписом 2002 року в окрузі проживало 23 національності[15], Дебьоський район один із 16 округів Удмуртської Республіки, де удмурти складають більшість населення.

Населення розміщується по округу рівномірно, найменш заселеними є північні та північно-східні території. Округ повністю має сільське населення, до складу якого входять 61 населений пункт. Серед найбільших сільських поселень можна виділити 2 селища (всі інші — села), колишні волосні центри — Дебьоси (окружний центр) та Тиловай, а також Сюрногурт і Зарічна Медла.

Національний склад населення станом на 2010 рік[16]:

Народність Чисельність,
осіб (2010) 		%
Удмурти 9279 73,27
Росіяни 3008 23,75
Інші[17] 195 1,54
Особи, що не вказали національність 183 1,45

Населені пункти

ред.
№ Населений пункт Населення,
осіб (2002) 		Населення,
осіб (2010)
1 Аняшур 54 39
2 Ариково 241 192
3 Бадзімошур 66 66
4 Березовка 72 49
5 Бібаньгурт 0 0
6 Ваня-Чумо 18 8
7 Варні 236 219
8 Велика Кізня 186 170
9 Велика Чепца 109 61
10 Великий Зетим 343 326
11 Верхній Силизь 2[18] 0
- Верхній Чепик 0 -
12 Верхній Четкер 192 118
13 Верхній Шудзялуд 78 46
14 Горд'яр 2[19] 0
15 Дебьоси 5828 5720
16 Дзілья 83 62
17 Жилі дома кирпичного завода 97 102
18 Зарічна Медла 543 561
19 Івани 12 6
20 Ірим 154 139
21 Кедзя 51 42
22 Комари 99 63
23 Косолюк 75 65
24 Котегурт 313 294
25 Котешур 47 32
26 Леваньгурт 13 1
27 Легомувир 64 44
28 Лесагурт 241 172
29 Лобани 1 1
30 Мала Кізня 62 24
31 Мала Чепца 268 249
32 Малий Зетим 120 124
33 Марково 49 16
34 Наговіцино 35 33
35 Нижній Тиловай 155 137
36 Нижній Шудзялуд 148 111
37 Нижня Пихта 389 296
38 Нові Сірі 12 3
39 Нюровай 60 53
40 Оріхово 9 7
41 Портурнес 0 0
42 Роготнево 58 41
43 Сенькагурт 38 20
44 Смольники 79 54
45 Старий Зяногурт 79 39
46 Старий Кич 238 193
47 Сюрногурт 566 524
48 Такагурт 309 298
49 Тиловай 631 502
50 Тольйон 286 269
51 Тольйонський - 0
52 Турнес 102 93
53 Удмуртський Лем 277 241
54 Уйвай 383 312
55 Уйвай-Медла 142 135
56 Урдумошур 119 97
57 Усть-Медла 66 66
58 Чепик 101 71
59 Шуралуд 21 13
60 Ягвай 46 19
61 Ягвуково 17 17

Економіка

ред.

Округ є сільськогосподарським. Аграрний комплекс представлено 15 сільськогосподарськими підприємствами: «Лодос», «Дружба», «Трудівник», ім. Калініна, «Урал», «Промінь», «Схід», «Кізилі», ім. Чапаєва, «Мир», «Надія», «Турнес», «Лесагурт», «Тиловай» та «Сфера». Більшість із них займаються рослинництвом та виробництвом молока. У сільському господарстві використовують 57,8 % усіх земельних ресурсів округу, із них 46 % становить рілля та 45 % інші угіддя. На зернові культури використовують 44,7 % ріллі, на кормові — 48,2 %, а на льон — 7,1 %. Вирощують льон 2 підприємства — «Дружба» та «Лодос». Лісовим господарством в окрузі займається ТОВ «Моноліт» та 30 невеликих пилорам.

У галузевій структурі промисловості перше місце посідає видобуток корисних копалин — 83,2 %, друге місце — тепло-, енерго- та водопостачання — 14,3 %, обробна промисловість охоплює всього 2,5 %. В окрузі видобувається нафта компанією «Белкамнефть» на 3 родовищах — Смольниковське, Південно-Смольниковське та Дебьоське. Обробну промисловість округу представлено 4 підприємствами — ТОВ «Моноліт», Споживче товариство № 4, Дебьоський м'ясокомбінат та СК «Лодос». ТОВ «Моноліт» заготівля лісу та деревообробка, Споживче товариство № 4 випікає хліб, готує напівфабрикати, м'ясокомбінат переробляє сировину тваринництва, а «Лодос» перероблює льон.

Найближча залізнична станція знаходиться за 32 км на північ — Кез. На території округу є автошляхи. Найважливішими з таких шляхів є ділянка федеральної магістралі М7, яка проходить із заходу на схід, перетинаючи окружний центр. Інша важлива магістраль перетинає попередню перпендикулярно і зв'язує Воткінськ на півдні з Кезом на півночі. Асфальтовані дороги також прокладені до сіл Турнес та Уйвай від районного центру, до села Зарічна Медла від Усть-Медли, до Великого Зетиму від Малої Чепци, до Великого Четкера від села Старий Кич, а також під'їзд до села Тольйон.

Соціальна сфера

ред.

Дебьоський район має невелику мережу освітніх закладів. У селах знаходиться 17 дитячих садочків, 15 шкіл, із яких 5 надають середню освіту, в окружному центрі ПТУ. Також є школа мистецтва та центр дитячої творчості. В окрузі діють осередки культури та сільські клуби (кількість 24), 17 бібліотек та 2 філіали музею. Медицину представлено окружною лікарнею, амбулаторією (у селі Тиловай) та 23 фельдшерсько-акушерськими пунктами.

У Дебьосах розташований єдиний у Росії Музей історії Сибірського тракту, в якому використовують сучасні методи: театральні екскурсії, музейні заняття на експозиції, конкурси. Виставкові заходи застосовують при Ювілейних датах в історії села та округу. З 2006 року приміщення музею є місцем проведення республіканських заходів та соціально-культурних проєктів. Тут пройшли всеросійська конференція «Сибірський тракт: „Від задуму до реалізації“» та семінар «Сибірський тракт — територія культурного туризму».

Туризм

ред.

Ландшафти округу придатні для лікувально-оздоровчого відпочинку, лижного спорту та туризму. Найпридатнішими є території з рельєфом що містить пагорби. Окрім цього на території округу здійснюють любительське та спортивне полювання на вовка, лисицю, єнотоподібного собаку, рись, борсука, зайця, лося, кабана. У 2007 році було прийнято програму розвитку культурного туризму, у рамках якої побудовано окружний Центр культурного туризму «Байгурезь». За 2 роки існування центр провів 35 екскурсій для 800 туристів.

Серед 22 природних та культурно-історичних пам'яток найголовнішу роль відіграють: Варнінський могильник — відома пам'ятка фіно-угорської культури раннього середньовіччя, гора Байгурезь — природна пам'ятка республіканського значення, музей історії Сибірського тракту — унікальний музей, єдиний у своєму роді.

Відомі люди

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Численность населения Российской Федерации по муниципальным образованиям на 1 января 2019 года — Федеральна служба державної статистики РФ (рос.)
  2. ↑ База данных муниципальных образований. Росстат. 2010-01-04. Архів оригіналу за 15 січня 2012. Процитовано 9 січня 2011.
  3. ↑ Справочник по административо-территориальному делению Удмуртии / Составители: О. М. Безносова, С. Т. Дерендяева, А. А. Королёва. — Ижевск: Удмуртия, 1995. — С. 30—34. — 744 с. — 2000 экз. — ISBN 5-7659-0425-4
  4. ↑ Государственное учреждение «Центральный государственный архив Удмуртской Республики» № ф. Р- 52, Исполнительный комитет Дебесского уездного Совета рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов — УИК, уисполком, с. Дебессы Вотской автономной области, (1921—1924 гг) ЦГА УР
  5. ↑ Справочник по административо-территориальному делению Удмуртии / Составители: О. М. Безносова, С. Т. Дерендяева, А. А. Королёва. — Ижевск: Удмуртия, 1995. — С. 73. — 744 с. — 2000 экз. — ISBN 5-7659-0425-4
  6. ↑ Справочник по административо-территориальному делению Удмуртии / Составители: О. М. Безносова, С. Т. Дерендяева, А. А. Королёва. — Ижевск: Удмуртия, 1995. — С. 129. — 744 с. — 2000 экз. — ISBN 5-7659-0425-4
  7. ↑ Справочник по административо-территориальному делению Удмуртии / Составители: О. М. Безносова, С. Т. Дерендяева, А. А. Королёва. — Ижевск: Удмуртия, 1995. — С. 272. — 744 с. — 2000 экз. — ISBN 5-7659-0425-4
  8. ↑ Справочник по административо-территориальному делению Удмуртии / Составители: О. М. Безносова, С. Т. Дерендяева, А. А. Королёва. — Ижевск: Удмуртия, 1995. — С. 275—276. — 744 с. — 2000 экз. — ISBN 5-7659-0425-4
  9. ↑ Справочник по административо-территориальному делению Удмуртии / Составители: О. М. Безносова, С. Т. Дерендяева, А. А. Королёва. — Ижевск: Удмуртия, 1995. — С. 277. — 744 с. — 2000 экз. — ISBN 5-7659-0425-4
  10. ↑ Закон Удмуртской Республики от 30 апреля 2021 г. № 40-РЗ «О преобразовании муниципальных образований, образованных на территории Дебесского района Удмуртской Республики, и наделении вновь образованного муниципального образования статусом муниципального округа» - Электронный фонд правовых и нормативно-технических документов (рос.)
  11. ↑ Результати перепису населення 2002 року в Удмуртії (рос.) [Архівовано 2022-08-17 у Wayback Machine.]
  12. ↑ Результати перепису населення 2010 року в Удмуртії (рос.) [Архівовано 2022-08-17 у Wayback Machine.]
  13. ↑ Численность постоянного населения Удмуртии на 1 января 2012 года — Федеральна служба державної статистики РФ (рос.)
  14. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 24 жовтня 2016. Процитовано 24 жовтня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  15. ↑ Дані з перепису населення в Росії за 2002 рік
  16. ↑ Національний склад населення Удмуртії згідно з переписом населення Росії 2010 року (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 жовтня 2013. Процитовано 18 жовтня 2013.
  17. ↑ Татари — 48 осіб, азербайджанці — 34, українці — 30, чуваші — 18, бесерм'яни, вірмени — по 11, молдовани — 7, башкири, марійці — по 5, грузини, чеченці — 4, білоруси, казахи, таджики — по 3, інгуші, мордва — по 2, естонці, німці, румуни, талиші, узбеки — по 1 особі
  18. ↑ З них росіяни — 100 %.
  19. ↑ З них удмурти — 100 %.

Посилання

ред.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Дебьоський_район&oldid=43796491#Історія