Єнот уссурійський

вид ссавців
(Перенаправлено з Єнотоподібний собака)

Єно́т уссурі́йський, або єнотоподі́бний соба́ка (Nyctereutes procyonoides; яп. 狸, タヌキ, МФА[tanukʲi̥])  — вид ссавців родини псових, що походить зі Східної Азії. У Європі є інвазійним видом, який було штучно завезено Радянським Союзом як мисливську тварину у першій половині 20 сторіччя. В Європейському Союзі включено до офіційного переліку інвазивних видів[1].

Єнот уссурійський
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Псові (Canidae)
Триба: Лисиці (Vulpini)
Рід: Єнот (Nyctereutes)
Вид:
Єнот уссурійський (N. procyonoides)
Біноміальна назва
Nyctereutes procyonoides
(Gray, 1834)
Ареал: синім — аборигенне поширення
червоним – інтродукція

Оскільки вид належить до родини псових (собачих), в науковій літературі його традиційно називають єнотоподібним або єнотовидним собакою[2], тоді як назву «єнот» стосовно цієї тварини почали застосовувати в українській мові нещодавно, як запозичення з мисливського жаргону та деяких інших мов.

Згідно зі списком назв ссавців України, затвердженому Комісією з зоологічної термінології Інституту зоології НАН України, коректною українською назвою для цієї тварини є єнотоподібний собака[3].

Не слід плутати з ракуном, якого також називають «єнот».

Філогенетичне древо псових
   Canidae   

 Urocyon cinereoargenteus

 Urocyon littoralis

 Vulpes

 Nyctereutes procyonoides

 Otocyon megalotis

 Atelocynus, Cerdocyon, Lycalopex, Chrysocyon, Speothos

 Canis, Cuon, Lycaon

Назви

ред.
  • Єнот уссурійський[4][5][6][7][8][9]
  • Танукі (японська назва)
  • Єнотоподібний або єнотовидний собака

Назва «єнот» використовується для цього виду в кількох мовах: у польській (Jenot), румунській (Enot), удмуртській (Енот), німецькій (Enok). З японської, фінської та естонської мов електронні перекладачі перекладають назву виду як «єнот» також. У Франції вид називають псячою віверою — фр. chien viverrin. У багатьох мовах для позначення виду використано назву, що є похідною від англійської «racoon-dog» — ракуновий пес, яка згодом трансформувалася в «єнотовий пес», або «єнотовидну собаку», або «єнотоподібного собаку». Це сталося у багатьох мовах, зокрема, й у статтях українських науковців (напр., [1] [2] [Архівовано 29 січня 2012 у Wayback Machine.] [3] [Архівовано 29 січня 2012 у Wayback Machine.]).

Дослівний переклад з латини видової назви «procyonoides» означає «подібний (-oides) до роду Procyon», причому в початковому описі Джона Едварда Грея 1834 року ця тварина була віднесена до роду Canis, тобто собака або пес (але згодом була виділена в окремий рід Nyctereutes, що дослівно перекладається «нічний мандрівник»). Відповідно назви «єнотоподібний собака» і «єнотовидний собака» ґрунтувалися на дослівному перекладі оригінальної латинської назви першовідкривача цього виду і переконанні, що «єнот» — це українська назва роду Procyon. Якщо ж вважати для роду Procyon більш коректною запозичену з мови повхатан назву «ракун», що нещодавно почала застосовуватися в українській мові, дослівний переклад видової назви «procyonoides» був би «ракуноподібний».

Морфологія

ред.

Зовнішнім виглядом нагадує Cerdocyon thous. Довжина голови й тіла від 500 до 680 мм, довжина хвоста від 130 до 250 мм. Вага 4—6 кг, але перед сплячкою 6—10 кг. Взимку шерсть довга і густа з щільним підшерстям і грубими покривними волосками до 120 мм у довжину. Забарвлення хутра земно-коричневе або буро-сіре з чорними покривними волосками. Хвіст темніший, ніж тулуб. Літнє хутро яскравіше, червонувато-солом'яного кольору.

Поширення і підвиди

ред.
 
Поширення єнота: синім — аборигенні популяції, червоним — штучно створені шляхом інтродукції

Єнот поширений на сході Азії. Протягом 1950-х років цей вид було інтродуковано в Україні, низці районів Росії, Польщі та інших країн, завдяки чому сформувалися нові чисельні популяції за межами природного ареалу єнотів.

Станом на 2021 рік, єнотоподібного собаку почали помічати у зоні відчуження ЧАЕС, вважається, що єнотоподібний собака зайняв у харчуванні подібну до свого пращура нішу, яка була у дольодовиковому періоді[10].

Всі відомі на сьогодні підвиди описані з районів природного поширення єнотів — Японії, Кореї, Китаю, Далекого Сходу Росії:

  • N. p. koreensis — єнот корейський (Mori, 1922). Поширений у Кореї.
  • N. p. orestes — єнот китайський (Thomas, 1923). Поширений у Юньнані, КНР.
  • N. p. procyonoides — єнот звичайний (Temminck, 1838). Поширений в Уссурійському краї та інших районах Східної Азії (типова форма виду).
  • N. p. ussuriensis — єнот уссурійський (Matschie, 1907). Поширений у Сибіру, Росія.
  • N. p. viverrinus — єнот японський (Temminck, 1838). Поширений на островах Садо, Кюсю, Сікоку, Хонсю, Японія — цей підвид було виокремлено у вид на основі молекулярних і морфологічних відмінностей[11][12][13].

Екологічні особливості

ред.

Для єнота уссурійського характерна зимова сплячка. В зимовий час єноти припиняють будь-яку наземну активність, не виходять зі сховків і сплять. Пробуджуються в березні — квітні. Літня активність триває до жовтня або листопада.

Єноти всеїдні. Вони шукають на поживу як рослин, так і тварин.

Є дві особливості характерні для проживання єнотів: 1) вони часто знаходяться поруч з водою, 2) протягом осені вони більш-менш залежні від фруктів і ягід, що впливає на їхній вибір оселищ. У Японії, середовище проживання включає листяні ліси, широколистяні вічнозелені ліси, мішані ліси, сільськогосподарські угіддя та міські райони від прибережних до субальпійських зон. Інтродукований єнот населяє вологі ліси й береги річок і озер, особливо на початку літа. В кінці літа і восени населяє вологі пустки, рясні на ягоди.

Відтворення

ред.

Шлюбний сезон триває з початку лютого до кінця квітня, залежно від місця розташування. Це моногамні тварини. Період вагітності триває 59-64 дні, дитинчата народжуються в квітні — травні. Зазвичай народжується 4—10 цуценят. Вага новонароджених 60—90 г, очі відкриваються за 9—10 днів, вигодовування молоком триває два місяці. Обоє з батьків, однак починають приносити їжу на 25—30 день після народження дітей. Молодь здатна до самостійного існування за 4—5 місяців, статева зрілість настає за 9—11 місяців. У неволі може жити приблизно 11 років.

Єнот в Україні

ред.
 
Єнот уссурійський на Кінбурнській косі, Миколаївська область

Полювання

ред.

Єнот є мисливським видом ссавців. Чисельність виду в Україні становить близько 10 тис. особин і має тенденцію до зростання [4]. Щороку мисливці здобувають приблизно 1,2–2,4 тисяч особин. У 2007 році в мисливських угіддях України нараховано 10492 єнотів, здобуто 2375 особин.

Період полювання на єнота, як і інших хутрових звірів, щороку визначається Наказом Держкомлісу. Звичайно сезон триває з початку листопада до кінця січня. Терміни полювання щороку уточнюються і можуть змінюватися (звужуватися) на обласному рівні. Дні полювання — субота та неділя.

Статус виду

ред.

Постійний комітет Бернської конвенції, до якої приєдналася й Україна, рекомендацією №77 (1999) радить викорінювати адвентивні види, оскільки в усіх докладно проаналізованих випадках вони чинять шкоду аборигенам. У цьому списку зазначений і єнотоподібний собака.

Сказ у єнотів

ред.

Єноти часто виявляються хворими на сказ [5]. За одним з оглядів сказу у диких тварин в Україні [6] [Архівовано 29 січня 2012 у Wayback Machine.], у єнотів — найвища серед усіх хижих і всіх диких тварин частка хворих (до 40 %). Часті випадки сказу у єнотів тепер нерідко реєструють у різних регіонах України: на Житомирщині[7], Луганщині [8] [Архівовано 29 січня 2012 у Wayback Machine.], Полтавщині[9] [Архівовано 4 грудня 2011 у Wayback Machine.], Херсонщині[10][недоступне посилання з червня 2019] тощо. Вважається, що єнот як новий для регіону, вид без відповідних імунних особливостей, перебрав на себе роль лисиць у підтримуванні природних вогнищ сказу по всій Європі [11] [Архівовано 8 березня 2016 у Wayback Machine.].

Єноти в культурі

ред.

Цей вид єнотів має свої образи в культурі, зокрема на сході свого ареалу, в Японії. В японському фольклорі часто виступає як тварина-перевертень, що вводить в оману людей. Єнот-перевертень — це чарівний єнот, що має здатність перетворюватися у різні речі й часто дурить людей.

Наприкінці XIX і протягом XX ст., особливо в період освоєння Сибіру і Далекого сходу, набули популярності хутрові вироби з єнота, зокрема теплий зимовий одяг. У статті Адигейці повідомляється, що полювання хутрових звірів набуло поширення лише в останній чверті XIX ст., коли в краї з'явилися численні скупники звірячих шкурок і хутра. Здобували єнотів, колонків, видр і особливо соболів переважно за допомогою різноманітних пасток. Зараз єнотові шкури («racoon fur») регулярно виставляються на торгах у європейських столицях.

У Китаї для потреб хутряної торгівлі вирощують близько 1,5 млн єнотів. У Японії єноти складають 11 % від усіх тварин, яких впольовують. У Росії 20 % виробництва хутра забезпечується шляхом розведення і полювання на єнотів.

«Фінський єнот» (Finnraccoon) — це штучно вирощувана порода єнота уссурійського, з якою провели велику селекційну роботу з поліпшення якості хутра. Фінський єнот приблизно такого ж розміру, як лисиця, і виглядає як помісь лисиці та єнота. Тільки хутро єнота з фінських звіроферм дозволено називати Finnraccoon. Хутро всіх інших тварин цього виду називається або хутром «єнотового пса», або «Танукі». Основним, і мабуть єдиним, постачальником хутра фінського єнота на світовому ринку є всесвітньо відома фірма SAGA FURS. Селекційна робота з вирощування фінського єнота проводиться за жорстким стандартом якості SAGA FURS, при її проведенні використовується унікальна сортувальна система, яка дозволяє отримати хутряні шкурки найвищої якості. Шкури сортуються і продаються виключно на Фінській хутровому аукціоні в Гельсінкі. Хутра марки SAGA є невіддільною частиною системи якості в індустрії моди, яка гарантує використання найякісніших сортів хутра.[12] [Архівовано 19 січня 2011 у Wayback Machine.].

Примітки

ред.
  1. Invasive Alien Species of Union concern (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 6 грудня 2017. Процитовано 25 лютого 2018.
  2. Корнєєв О. П. Визначник звірів УРСР. — Київ: Радянська школа, 1952. — 217 с.
  3. Наукові назви ссавців України, затверджені Комісією із зоологічної термінології Інституту зоології ім. І. І. Шмальгаузена НАН України. Архів оригіналу за 10 липня 2013. Процитовано 9 липня 2017.
  4. М. А. Коробченко Зооноз сказу в диких і синантропних угрупованнях ссавців східної частини України [Архівовано 4 травня 2014 у Wayback Machine.], 2007.
  5. І. В. Скільський, Л. І. Мелещук, М. В. Тащук Ссавці південно-східної частини Буковинського Передкарпаття [Архівовано 4 травня 2014 у Wayback Machine.], 2008.
  6. Н. О. Стецула, А. П. Обух Таксономічна структура теріофауни національного природного парку «Сколівські бескиди»[недоступне посилання з червня 2019], 2011.
  7. І. Загороднюк Адвентивна теріофауна України і значення інвазій в історичних змінах фауни та угруповань [Архівовано 21 лютого 2014 у Wayback Machine.], 2006.
  8. В. А. Гриневич Україна: хроніка XX століття. Довідкове видання [Архівовано 4 травня 2014 у Wayback Machine.], 1940.
  9. Д. П. Маковский Материалы по изучению Смоленской области. Выпуск 1. 1952.
  10. Тварини Чорнобиля. Рідкісні кадри мешканців зони відчуження. youtube.com. BBC News Україна. Архів оригіналу за 30 вересня 2021. Процитовано 22 лютого 2021.
  11. Kauhala K. & Saeki M. Finnish and Japanese raccoon dogs - on the road to speciation? // In: Macdonald D. W. & Sillero-Zubiri C. (ed.), Biology and Conservation of Wild Canids, Oxford University Press. — 2004. — С. 217–226.
  12. Kim, S. I.; Oshida, T.; Lee, H.; Min, M. S.; Kimura, J. Evolutionary and biogeographical implications of variation in skull morphology of raccoon dogs (Nyctereutes procyonoides, Mammalia: Carnivora) // Biological Journal of the Linnean Society. — 2015. — Вип. 116. — № 4. — С. 856–872. — DOI:10.1111/bij.12629.
  13. Castelló J. R. Canids of the World : Wolves, Wild Dogs, Foxes, Jackals, Coyotes, and Their Relatives. — Princeton University Press, 2018. — С. 265–267. — ISBN 978-0-691-18372-5.

Див. також

ред.

Література

ред.

Посилання

ред.