Відкрити головне меню

Інвазійні види

вид, який швидко займає нове середовище
Личинки колорадського жука третього віку

Інвазійні (інвазивні) види — алохтонні види із значною здатністю до експансії, які розповсюджуються природним шляхом або за допомогою людини й становлять значну загрозу для флори й фауни певних екосистем, конкуруючи з автохтонними видами за екологічні ніші, а також спричиняючи загибель місцевих видів. Процес розселення диких видів рослин і тварин на нові території визначається терміном біологічні інвазії. До процесів інвазій слід також віднести багаторазові появи чужорідних вірусних захворювань.

Опісля нищення місць перебування інвазійні види становлять найбільшу загрозу для світового біорізноманіття. Інвазійні види рослин є значною проблемою на територіях, що охороняються, витискаючи місцеві види рослин, для яких власне й було створено охоронні території. У таких випадках постає питання про заходи проти прибульців (головним чином — механічне знищення).

Схема перекривання ніш, займаних одним і тим же видом на батьківщині й у місцях, куди його було завезено. Зеленим кольором (B) показана та область значень факторів, у межах яких вид живе лише на батьківщині. Блакитним кольором (С) показано область, у межах якої вид зустрічається тільки на чужині. Центральна частина (A), виділена коричневим кольором, — це та область екологічної ніші, у межах якої вид зустрічається й на батьківщині, й на чужині.

Біологічні інвазії — швидкоплинні явища, які відбуваються протягом одного або кількох поколінь і призводять до формування нових частин ареалу. Цим вони відрізняються від експансій (поступових розширень ареалів), які можуть відбуватися поступово, упродовж кількох популяційних циклів. Ці процеси нерідко розглядають як особливий тип біологічного забруднення. Пусковим механізмом для розвитку біологічних інвазій є порушення природних бар'єрів для розселення, формування «екологічних коридорів» для розселення (наприклад, канали меліоративних систем, лісосмуги, придорожні смуги). Проте найпоширенішими стали штучні (часто — ненавмисні) інтродукції видів.

Поява інвазійних видів розглядається як екосистемна мутація, яка призводить до перебудови структури угруповань.

Історія проблемиРедагувати

Наприкінці ХХ ст. негативний вплив неаборигенних організмів на флору, фауну і навіть на суспільство настільки посилився, що набув глобального характеру і привернув увагу не лише фахівців, а й державних та міжнародних інституцій. Про актуальність цієї проблеми свідчить її обговорення на міжнародних форумах, присвячених збереженню біологічного різноманіття, зокрема на конференції ООН з проблем сталого розвитку (Ріо-де-Жанейро, 1992) та конференції ООН з проблеми неаборигенних видів (Трондхейм, 1996), численних спеціальних наукових конференціях. Розроблення Глобальної стратегії з проблеми інвазійних неаборигенних видів та Європейської стратегії з проблеми інвазійних неаборигенних видів знаменувало якісно новий підхід до вирішення різних аспектів цієї проблеми. Відповідно до основних положень стратегій у багатьох країнах світу було прийнято національні стратегії запобігання й контролю інвазій, які різняться постановкою цілей і способами їх реалізації, оскільки відображують специфіку природних умов та економіки різних країн.[1]

Серед списку 100 найбільш небезпечних видів,складеного фахівцями з інвазійних видів МСОП, включено 56 видів тварин, 36 видів рослин, 3 види грибів, 3 види хромістів, 1 вид найпростіших та 1 вид вірусів[2].

В Європейському Союзі складено список з 37 видів тварин та рослин, які офіційно визнані небажаними для території європейських країн.

Інвазії рослинРедагувати

Інвазійні рослини становлять безпосередню загрозу природному аборигенному біорізноманіттю, менеджменту екосистем, сільського та лісового господарств тощо.

Серед факторів інвазійної спроможності рослин вказують: здатність особин і популяцій пристосовуватися до різних умов середовища, особливості рознесення діаспор (наприклад, здатність до ефективної антропота зоохорії), наявність активного вегетативного росту та розмноження, незалежність від специфічних мутуалістів (симбіонти, спеціалізовані запилювачі та агенти рознесення діаспор тощо), постійність насіннєвого банку, роль життєвих стратегій рослин тощо. Також виявлена пряма кореляція між малим розміром геному та інвазійною спроможністю рослин, хоча ця закономірність виявляється далеко не завжди. Серед основних гіпотез інвазійності рослин виділяють наступні групи[3]:

  • «Втеча від природних ворогів» — загальна суть цієї гіпотези полягає в тому, що багато видів адвентивних рослин після занесення або натуралізації на новій території звільняються від пресу спеціалізованих природних ворогів (зокрема, фітофагів та патогенів), які зазвичай контролюють чисельність виду або його популяцій у межах первинного ареалу. Цю гіпотезу в загальних рисах висловив ще Ч. Дарвін.
  • Гіпотези еволюції інвазійності та підвищеної конкурентної спроможності. Ґрунтується на тому, що розселення деяких видів на синантропних фрагментах ареалу та розвиток їх інвазій відбувається внаслідок швидких генетичних змін і набуття нових селективних переваг над місцевими видами в новому середовищі.
  • Гіпотеза «нової зброї». Передусім ґрунтується на алелопатичних та інших хімічних взаємодіях рослин. Іншими словами: успішність певного інвазійного процесу зумовлена новими типами біохімічної взаємодії між видами у природних рослинних угрупованнях.
  • Гіпотези «порожньої ніші» та видового багатства передбачає здатність окремих адвентивних видів використовувати ресурси нового середовища, недоступні для місцевих видів.

Список інвазійних видів рослин Європейського союзу (затверджено резолюцією 1143/2014) включає наступні види: Alternanthera philoxeroides, Asclepias syriaca, Baccharis halimifolia, Cabomba caroliniana, Eichhornia crassipes, Elodea nuttallii, Gunnera tinctoria, Heracleum mantegazzianum, Heracleum persicum, Heracleum sosnowskyi, Hydrocotyle ranunculoides, Impatiens glandulifera, Lagarosiphon major, Ludwigia grandiflora, Ludwigia peploides, Lysichiton americanus, Microstegium vimineum, Myriophyllum aquaticum, Myriophyllum heterophyllum, Parthenium hysterophorus, Pennisetum setaceum, Persicaria perfoliata, Pueraria lobata.[4]

Відомими прикладами інвазійних рослин в Україні є: борщівник Сосновського, золотушник канадський, клен американський, дуб червоний, амброзія полинолиста, ваточник сирійський, маслинка вузьколиста.

В Україні в 2017 році для Закарпатської області вперше було складено список інвазійних видів рослин[1]

Аналіз екологічних ніш 50 видів рослин, частина яких свого часу потрапила з Північної Америки до Євразії, а частина — з Євразії до Північної Америки, показав, що ці переселення не супроводжувалися змінами їх ніш (щодо абіотичних факторів). Цей результат виглядає дещо несподіваним на тлі інформаційного буму з приводу загрози біологічних інвазій[5].

Інвазії тваринРедагувати

Список інвазійних видів тварин Європейського союзу включає наступні види[4]: Alopochen aegyptiacus, Callosciurus erythraeus, Corvus splendens, Eriocheir sinensis, Herpestes javanicus, Lithobates catesbeianus, Muntiacus reevesi, Myocastor coypus, Nasua nasua, Nyctereutes procyonoides, Ondatra zibethicus, Orconectes limosus, Orconectes virilis, Oxyura jamaicensis, Pacifastacus leniusculus, Percottus glenii, Procambarus clarkii, Procambarus fallax f. virginalis, Procyon lotor, Pseudorasbora parva, Sciurus carolinensis, Sciurus niger, Tamias sibiricus, Threskiornis aethiopicus, Trachemys scripta, Vespa velutina nigrithorax.

З огляду на небезпеку інвазійних видів для аборигенної фауни, уряд Нової Зеландії анонсував перший у світі план зі знищення всіх інвазивних видів хижих до 2050 року, що має сприяти відновленню природних екосистем країни.

Найвідоміші біологічні інвазії в Україні — поява пацюка мандрівного (сірого) у середині 19 ст., розселення колорадського жука, карася сріблястого, ондатри, завезення морських безхребетних з баластними водами: мнеміопсіс, краб голландський, мохнорукий краб китайський, рапана венозна тощо.

Визначення терміна в орнітологіїРедагувати

В орнітології термін «інвазійний вид» має дещо інше значення. Інвазійними вважають види птахів, які досить нерегулярно, але в значній кількості, з'являються на якійсь території. Як правило, це види вузькоспеціалізовані щодо характеру живлення. Для України прикладами таких видів є[джерело?]:

Для деяких видів інвазійність виявляється тільки у флуктуаціях чисельності мігруючих птахів, змінах трас перельотів. Як правило, то є види, які живляться малорізноманітним рослинним кормом. У випадку недороду на якійсь території живлення (зазвичай — на місці зимівлі) більша, ніж звичайно, кількість птахів мігрує далі в пошуках нових, багатших на поживу місць. Таку збільшену кількість птахів на трасі міграції називають інвазійним нальотом. Прикладом таких видів для України є[джерело?]:

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати