Відкрити головне меню
Єнот уссурійський (Nyctereutes procyonoides) — типовий вид хижих ссавців у фауні України та суміжних країн

Єноти — спільна назва для багатьох видів мисливських, зоопаркових та екзотичних видів довгошерстних, пухнастохвостих і нерідко пістрявих середньорозмірних хижих ссавців, а також назва хутра. В Європі назва з'явилася як назва хутра (шкір) африканських вівер — Viverra genetta і стосувалася не так тварини, як забарвлення хутра. В Україні «єнот» — мисливська назва виду Nyctereutes procyonoides (єнот уссурійський).

Походження назвиРедагувати

Українське слово «єнот» походить (можливо, через російське посередництво), від нім. Genettkarze чи гол. genetta. Джерелом для обох назв вважають ісп. ginetta, яке, у свою чергу, утворене від араб. jarnait («соболина кішка»)[1][2]. Слово «єнот» з'явилось в російській і в українській мовах порівняно нещодавно, тільки в першій половині XIX ст.

 
Ракуни — «американські єноти»

Див. також історію класифікації африканських єнотів (Viverra genetta та ін.): Віверові.

Використання назви «єнот»Редагувати

 
Єнот, що обернувся чайником (Кацусіка Хокусай, 1840)

Єноти в зоологіїРедагувати

Назва «єнот» є збірною для багатьох груп ссавців ряду Carnivora:

Єноти у фольклоріРедагувати

У японському фольклорі є Єнот-перевертень — чарівний єнот, що має здатність перетворюватися у різні речі й часто дурить людей. Героєм з зоологічної точки зору є єнот уссурійський (Nyctereutes procyonoides), відомий в Японії як «Танукі», або «Тануко». Див. також перевертень.

1974 р. на студії "«ЭКРАН» було створено широко відому 9-хвилинну мультанімацію «Крошка енот» (рос.), в якій головним героєм був маленький ракуноподібний звір (точно не Генета), який любив їсти осоку і жив поруч з мавпами. Попри зоологічні недоладності, мультфільм став дуже популярним через лагідні образи, мелодійний трек та добрі слова головної пісні його героїв.

Єноти як хутроРедагувати

Єнотом часто називають варіант довгого кудлатого хутра або рябого хутра, з якого шиють верхній одяг (коміри, шуби, шапки). Назва пов'язана є «генетовими» шкірками, або скорочено — «генотами» -> «єнотами» (докл. див. на сторінці Віверові).

«Фінський єнот» (Finnraccoon) — штучно виведена порода єнота уссурійського, якого розводять на звірофермах Фінляндії. Селекційна робота з вирощування фінського єнота проводиться за жорсткими стандартами якості SAGA FURS. Шкури сортуються і продаються виключно на Фінському хутровому аукціоні в Гельсінкі. Хутра марки SAGA є невід'ємною частиною системи якості в індустрії моди, яка гарантує використання сортів хутра найвищої якості [1].

Єноти в УкраїніРедагувати

В Україні єнотом мисливці і зоологи називають єнота уссурійського (Nyctereutes procyonoides) — відомий мисливський вид хижих ссавців[джерело?]. Єноти в Україні тепер широко поширені і в окремих місцях є однією з домінантних груп хижих ссавців. Полювання на єнотів обмежено, оскільки єноти залягають у зимову сплячку, а полювання на хутрових звірів в Україні приурочене до зимового часу. На півночі України можливі знахідки ракуна, або «єнота американського», який відомий у Білоруському Поліссі. В зоопарках нерідко утримують різні види вівер, у тому числі й Генет, від яких і походить назва «єнот».

Єнотів вперше випустили в Україні у 1953 році — у Бродівському районі Львівщини. Про це повідомляється у «Хроніках Львова» [2]: «9 жовтня. До відома мисливців і населення. Облконтора „Заготживсировина“ завезла і випустила в лісах Бродівського району уссурійського єнота в цілях акліматизації і розведення. Полювання категорично заборонено. За знищення єнота кримінальна відповідальність.». У суміжній Польщі вид з'явився за два роки — у 1955 році pl:Jenot.

ПриміткиРедагувати

  1. Етимологічний словник української мови у 7 томах. К.: Наукова думка, 1982—2009.
  2. Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Єноти // 『日本大百科全書』 [Енциклопедія Ніппоніка]. — 第2版. — 東京: 小学館, 1994—1997. — 全26冊. (яп.)
  • Хроніки Львова [3]
  • Роди звірів східноєвропейської фауни та їх українські назви // Вісник Національного науково-природничого музею НАН України. — 2001. — Вип. 1. — С. 113—132. [4]