Гла́зовський пові́т (Глазовский уезд) — історична адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії та РРФСР, що існувала з 11 вересня 1780 року до 1 серпня 1929 року.

Глазовський повіт
Герб повітового центру
Губернія Вятська губернія
Центр Глазов
Створений 11 вересня 1780 року
Площа 23 035
Населення 363 745 осіб (1890)
Густота 15.8 осіб / км²

У складі Казанської губернії ред.

У 1775 році Катерина II почала реформу місцевого управління. Була створена система намісництв, підпорядкованих генерал-губернаторам. Глазовський повіт був утворений за указом Сенату 11 вересня 1780 року «Про створення Вятського намісництва з 13 повітів». Одночасно село Глазово було перейменоване в місто Глазов і стало центром повіту. З моменту утворення повіт відносився до Вятського намісництва, що перебувало у складі Казанської губернії.

У складі Вятської губернії ред.

У 1796 році згідно з указом Павла I Вятське намісництво було виокремлене з Казанської губернії і наділене статусом окремої губернії. З цього року Глазовський повіт став частиною нової Вятської губернії, яка проіснувала до 1929 року. На 1917 рік повіт мав найбільшу кількість волостей — 45[1].

У складі Вотської автономної області ред.

4 листопада 1920 року декретом ВЦВК та Раднаркому РРФСР у складі Вятської губернії була утворена Вотська автономна область, до якої 5 січня 1921 року був віднесений і Глазовський повіт у складі 26 волостей[2]. Інші волості, які лишились у Вятській губернії, утворили Омутнинський повіт.

Декретом від 8 грудня 1921 року був затверджений новий поділ Вотської АО. Із складу Глазовського повіту був виділений Дебьоський повіт (який проіснував до 1923 року). В 1924 році проводиться чергова реформа, в результаті якої проходить укрупнення волостей — з 26 лишилось тільки 15[3]. В 1929 році проходила чергова адміністративна реформа по заміні губерній на області, в результаті якої повіти були замінені на райони і 1 серпня Глазовський повіт припинив своє існування.

Населення ред.

За даними на 1890 рік населення повіту становило 363 745 осіб, з них росіяни — 197 102, удмурти — 140 691, бесерм'яни — 10 449, татари та комі-перм'яки — 7 926. На 1926 рік населення становило 277 314 осіб, з них міського населення — 7 165.

Примітки ред.

  1. Афанасьєвська, Балахнинська, Балезинська, Бельська, Биковська, Бісеровська, Васильєвська, Верхосунська, Воронинська, Георгієвська, Гординська, Гиїнська, Єжовська, Єлганська, Єловська, Залазнинська, Ігринська, Карсовайська, Ключевська, Леденцовська, Лемська, Лудошурська, Липська, Люкська, Люмська, Нижньо-Уканська, Омутнинська, Пермська, Пишкетська, Пісковська, Поломська, Понінська, Порезька, Пудемська, Рибаковська, Сардикська, Святицька, Святогорська, Тольєнська, Унінська, Ухтимська, Юкаменська, Юрська, Юсовська, Ягошурська
  2. Балезинська, Валамазька, Васильєвська, Гиїнська, Єжовська, Єловська, Зуринська, Ігринська, Ключевська, Липська, Лудошурська, Люкська, Люмська, Нижньо-Уканська-Юрська, Ново-Волковська, Пишкетська, Поломська, Понінська, Пудемська, Святогорська, Селеговська, Тольємська, Тортимська, Юкаменська, Юсовська, Ягошурська
  3. Балезинська, Глазовська, Дебьоська, Єжевська, Зуринська, Кур'їнська, Липська, Поломська, Понінська, Пудемська, Святогорська, Уканська, Юкаменська, Юсовська, Ягошурська

Посилання ред.

  • Енциклопедичний словник Брокгауза та Ефрона, том 82. — Санкт-Петербург, 1890–1907
  • Справочник по административо-территориальному делению Удмуртии / Составители: О. М. Безносова, С. Т. Дерендяева, А. А. Королёва. — Ижевск: Удмуртия, 1995. — С. 32-34. — 744 с. — 2000 экз. — ISBN 5-7659-0425-4
  • Территориальное административное деление Союза ССР на 1-е января 1926 г. Издательство Главного Управления Коммунального Хозяйства НКВД. Москва. 1926 г.
  • Губернии и уезды РСФСР по данным к 1 марта 1921 года. — Издательство Наркомата внутренних дел, 1921.