Генуезькі колонії у Північному Причорномор'ї

Генуе́зькі коло́нії у Півні́чному Причорномо́р'ї (колонії Генуезької Ґазарії) — укріплені торгові центри генуезьких купців у XIIIXV століття. Комплекс пам'яток «Пости та укріплення на торгових шляхах генуезців від Середземного до Чорного морів» в Автономній Республіці Крим у 2010 році запропоновані Україною до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.[1]

Вежа Фредеріко Астаґверра (Портова), 1386 р. храм 12-ти апостолів. Судак
Генуезька фортеця Чембало (Балаклава)

ІсторіяРедагувати

У добу Середньовіччя Крим мав велике значення для провідних в економічному та військовому значенні держав Європи: Візантії, Венеції, Генуї. Минали сторіччя, одних завойовників зміняли інші, пошесті та стихійні лиха час від часу брали свою данину, проте щоразу все відновлювалося.

Крим вів торгівлю з Азією і Європою. Розширюючи сферу торгових операцій після хрестових походів і борючись проти своєї суперниці Венеціанської республіки, Генуя, що прагнула за підтримки Візантії монополізувати торгівлю на Чорному морі. З 1169 року імператор Мануїл Комнін дозволив генуезцям вільне плавання Босфорською протокою та відвідування Чорноморського узбережжя. У 1261 році за військову допомогу генуезців у поваленні Латинської імперії хрестоносців імператор Михаїл Палеолог віддячив наданням Генуї монопольного права на торговельну діяльність у Чорному морі. А у 1266 р. добилися від ставленика Золотої орди в Криму Мангу-хана передачі їм у володіння Кафи (сучасна Феодосія), що стала пізніше центром їх колоній. У 1357 р. Генуя придбала Чембало (сучасна Балаклава), у 1365 р. — Солдайю (сучасний Судак), витіснивши звідти венеціанців. Виникли нові колонії Генуї: Воспоро (на території сучасної Керчі), Тана (у гирлі Дону), Джинестра (на території сучасної Одеси). Їх агентства були в містах Матрега (сучасна Тамань), Копа (сучасний Слов'янськ-на-Кубані) та інші. У колоніях жили греки, італійці, вірмени, татари, слов'яни, косоги та інші народи. До кінця XIV ст. вони опанували чорноморською торгівлею. Через свої опорні пункти у Причорномор'ї генуезькі купці вели посередницьку торгівлю. Вони продавали зерно, сіль, шкіри, хутра, віск, мед, ліс, рибу, ікру з причорноморських районів, сукна — з Італії і Німеччини, масло і вино — з Греції, прянощі, коштовні камені, мускус — з країн Азії, слонову кістку — з Африки і багато інших товарів. В результаті місіонерської діяльності по поширенню католицизму та шлюбів генуезців з жінками місцевих народів виникає етноконцесійна група френккардашів[2].

З 1289 року Генуя призначала своїх консулів у Кафі. У 1293-99 рр. між Венецією і Генуєю тривала війна за панування на Чорному морі. Генуя здобула перемогу й за мирною угодою венеціанці погодилися протягом наступних тридцяти років не входити в Чорне море, що призвело до повної втрати контролю Венеції в цьому регіоні.

Генуезці зуміли домовитися і з татарами: у 1266 році отримали дозвіл на заснування колонії в Кафі, потім розширювали свої володіння, захопивши у 1343 році Чембало, у 1365-му Солдайю, а в 1380-му хан Тохтамиш погодився визнати всі території, захоплені генуезцями в Криму і Причорномор'ї загалом за Генуєю. Південний берег Криму генуезці назвали капітанством Готії.

Крім вихідців з Італії, у містах-колоніях населення складалося з вірмен, греків, євреїв, татар, народів Північного Кавказу. Також у цих колоніях мешкали руські купці, зокрема, з Волині.

Велике місце займала торгівля полоненими (слов'янами, черкесами, аланами), купленими у татарських ханів і османських султанів. Про рабинь слов'янського походження згадується у XIV ст. у нотаріальних актах деяких італійських і південнофранцузьких міст (Руссільон). Про рабів-скіфів згадує знаменитий поет Петрарка у своєму листі архієпископові Генуезькому Гвідо Сетте. З 1268 року в Кафі існувала римо-католицька єпархія, яка поширювалася на всі італійські поселення в Криму.

Генуезькі колонії були добре укріплені, у фортецях були гарнізони (залишки кріпосних споруд збереглися в Балаклаві, Судаку, Феодосії). Геную підтримували союзницькі відносини із золотоординськими ханами, які формально були верховними володарями території колоній, але надавали їм повне самоврядування, зберігаючи владу лише над підданими ханів. У 1380 р. генуезька піхота брала участь у Куликовській битві на стороні Мамая. Проте, колонії неодноразово зазнавали від ханів нападів і розорення (1299, 1308, 13441347, 13961397 рр.).

Найбільшою колонією була Кафа, яка була розвиненим центром ремесла: у часи розвитку на початку XV ст. тут налічувалось близько 8 000 будинків і мешкало близько 70 000 осіб, що для часів середньовіччя було великою цифрою. На сході Криму форпостом і важливим торговим центром стало місто Воспор на території сучасної Керчі.

До 1453 року верховним правителем Кафи був дож Генуезької республіки. Щороку він призначав консула Кафи, якому підпорядковувалися намісники в інших володіннях Генуї в Криму. Консул Кафи призначав консулів Лусти (Алушти), Горзоні (Гурзуфу), Партеніта і Ялти. Консулів міст Чембало і Солдайї призначали з Генуї.

Після падіння Візантії у 1453 р. Генуя поступилася чорноморськими колоніями своєму банку Сан-Джорджо (банк Св. Георгія). Міжнародне положення колоній погіршилося: посилився військово-політичний тиск Кримського ханства, Османської імперії, загострилися відносини з князівством Феодоро в Криму. У 1475 р. генуезькі колонії були завойовані османськими військами під командуванням паші Гедика Ахмеда і приєднані до Османської держави.

Збереглися залишки фортечних стін, башт і палаців у Кафі та Чембало, побудовані під керівництвом італійських архітекторів фортеця і консульський замок у Солдайї (XIV ст.). У 1951 р. у Феодосії на території генуезької фортеці велися археологічні розкопки, що дали цінний матеріал для вивчення історії міста, його ремесла і торгівлі.

Охоронний статусРедагувати

Фортифікаційні комплекси у Феодосії, Судаку й Балаклаві визнані Україною пам'ятками архітектури та містобудування національного значення. Руїни фортеці Чембало в Балаклаві до анексії Криму Росією було підпорядковано Національному заповіднику «Херсонес Таврійський». Генуезька фортеця в Судаку мала статус Державного архiтектурно-iсторичного заповiдника у складі Національного заповідника «Софія Київська».

У травні-червні 2011 р. в Україні було реалізовано проект «Визначення шляхів сприяння збереженню та розвитку культурної спадщини Криму». Метою проекту було вивчення ситуації у сфері охорони культурної спадщини Криму та оцінка можливостей міжнародного визнання цієї унікальної спадщини задля забезпечення її захисту та збереження. Серед об'єктів, які вивчалися в рамках проекту, були фортеці в Судаку, Балаклаві та Феодосії. У висліді їх запропоновано включити до серійної транснаціональної номінації до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Торгові пости та фортифікаційні споруди на генуезьких торговельних шляхах від Середземномор'я до Чорного моря».

Ця номінація була внесена до Попереднього списку всесвітньої спадщини ще у 2010 р. за критеріями (іі) та (іv), тобто вона демонструє важливий обмін людськими цінностями протягом певного періоду в межах культурного регіону в сфері розвитку архітектури та ландшафтного планування, є архітектурним ансамблем, який ілюструє значущі періоди історії Європи. Окрім того, у 2007 р. до Попереднього списку всесвітньої спадщини від України було включено «Комплекс пам'яток Судацької фортеці VI—XVI ст.» за критеріями (іі), (іv) та (v).

Та внесення до Попереднього списку всесвітньої спадщини — це лише пропозиція, тобто початковий етап роботи. Щоби пам'ятка (група пам'яток) потрапила до затвердженого на міжнародному рівні Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, потрібно виконати велетенський обсяг надскладної роботи. Такі речі краще робити великими транснаціональними колективами — тоді більша ймовірність позитивного результату. Саме тому в останнє десятиріччя стали такими популярними серійні транскордонні номінації, які готуються спільно кількома країнами.

Тож стосовно генуезьких пам'яток у Криму ще 2011 року було запропоновано розглядати їх як найважливішу складову серійної транскордонної номінації, яка попередньо мала містити такі генуезькі фортеці у країнах Середземномор'я і Причорномор'я:

З 2011 р. цю номінацію почали розробляти спільно Україна та Італія. До співпраці планувалося залучити ще декілька країн Середземномор'я. Зазначені пам'ятки 15 квітня 2013 року були включені до Попереднього списку. Але вся ця дуже перспективна робота була брутально зупинена навесні 2014 року внаслідок окупації та анексії Криму Росією.

Список Генуезьких колоній в Північному Причорномор'їРедагувати

 
Італійські (генуезькі) колонії Північного Причорномор'я бл.1390 р.

Територія сучасної України:

Територія сучасної Румунії

Територія сучасної Росії:

  • Гирло Дону
  • Територія сучасного Краснодарського краю Росії
    • Матрега — Matrega (Тмуторокань) (сучасна станиця Тамань)
    • Копа — Copa (Копил, сучасне місто Слов'янськ-на-Кубані у Росії)
    • Мапа — Mapa (Анапа)
    • Бата — Bata (Новоросійськ)
    • Касто — Casto (Хоста)
    • Ліяш — Layso (Адлер)

Територія сучасної Грузії:

  • В тому числі Абхазія
    • Абхазія — Abcasia (Цандріпш)
    • Какарі — Chacari (Гагра)
    • Санта-Софія — Santa Sophia (Алахадзи)
    • Песонка — Pesonqa (Піцунда)
    • Каво-ді-Буксо — Cavo di Buxo (Гудаута)
    • Нікопсія — Hiocoxia (Новий Афон)
    • Себастополіс — (Сухумі)
  • Ло Ваті — (Батумі)

Консули Генуезької ҐазаріїРедагувати

ХронологіяРедагувати

Рік Подія
1169 Імператор Візантії Ісаак Ангел дозволив генуезцям плавати через Босфор і відвідувати Чорноморське узбережжя
1204 Четвертий Хрестовий похід: Хрестоносці беруть штурмом Константинополь, де призначають свого імператора. Візантійці відтіснені в Малу Азію. Прохід генуезьких кораблів в Чорне море утруднюється через надмірні митні збори.
1206 Венеціанці закріплюються в Солдайї (Судаку), якою володіють спільно з половцями (кипчаками)
1217 Набіг сельджуків на Судак
1223 Монгольські загони Субудая та Джебе беруть Судак
1239 Судак захоплений татаро-монголами (до 1249)
1243 Після походу в Європу Батий засновує в степах татаро-монгольську державу — Золоту Орду
1261 Генуя та Візантія укладають Німфейській договір, за яким генуезці отримують виключне право на плавання в Чорному морі в обмін на допомогу Візантії при відвоюванні Константинополя.
1261 Відновлення Візантійської імперії: відвоювання Константинополя (щоправда, допомога Генуї не знадобилася)
1265 Для противаги Генуї візантійський імператор допускає в Чорне море також і венеціанців
1266 Генуезці засновують свою першу і головну колонію в Причорномор'ї — Кафу (на місці давньої Феодосії)
1287 Венеціанський консул в Солдайї
1288 Генуезька колонія в Монкастро (Самастро)
1299 Судак захоплений татарським темником Ногаєм. Також розорені Кирк-Ор, Херсонес, Кафа, Черкіо
1318 Заснування Каффської католицької єпархії
1318 Генуезці закріплюються в Воспоро (Черкіо)
1319 Створення італійської колонії в Трапезунді
1332 Заснування католицьких єпархій в Воспоро і Сарсоні (Херсонесі)
1332 Заснування венеціанської колонії в Азаку (Тана). Незабаром тут також виникне і генуезька колонія
1340 (1343) Захоплення Генуєю Сюмболона (Чембало)
1343 Хан Джанібек руйнує колонії в Тані
1346 Хан Джанібек обступає Кафу
1349 Заснування католицького архієпископства в Матрезі
1357 Чембало: початок будівництва фортеці та заснування католицької єпархії
1358 Заснування католицької єпархії в Мапі
1363 Похід князя Литовського Ольгерда на Крим
1365 Судак переходить до Генуї; заснування тут католицької єпархії
1380 -1387 Згідно з низкою договорів з татарами, Південний берег Криму від Кафи і Солдайї до Алушти та Чембало переходять до Генуї.
1395 Крим та Кавказ спустошені військами Тимура, особливо постраждали християни; християнство в більшості районів Північного Кавказу було знищено.
1397 Великий князь Литовський Вітовт дійшов до Кафи, взяв Кирк-Ор і зруйнував Херсонес
1399 Херсонес остаточно зруйнований темником Єдігеєм, після чого вже не відновлювався.
1403 Відновлення фортеці Феодоро (Мангуп) в гірському Криму
1419 Правителем Матрегі в результаті шлюбу з черкеською княжною стає представник генуезького єврейського роду Гізольфі
1427 Хан Хаджі-Гірей домагається незалежності Кримського ханства від Золотої Орди. Феодоріти завершують будівництво гавані Авліта (Каламіта).
1428 Згадуються генуезькі консули в Кафі, Трапезунді, Тані, Чембало, Солдайї, Самастро, Коппі, Севастополісі, Синопі.
1433 Повстання населення Чембало проти генузців, підтримане Феодоро
1434 Експедиційний корпус з Генуї відвойовує Чембало у Феодоро, руйнує Каламіту, але зазанає поразки від кримських татар в битві під Солхатом.
1438 Невдала спроба генуезців відвойювати у феодоритів Алусту, Партеніт, Гурзуф
1444 Битва під Варною: військо хрестоносців, що йшло на допомогу Константинополю, вщент розгромлено османами (Султан Мурад ІІ)
1446 Блокада Кафи трапезудською ескадрою. Генуезці відкупаються від греків і укладають мир.
1447 Османський флот здійснює піратський набіг на Південний берег Криму
1453 Взяття османами Константинополя — крах Візантійської імперії, після чого Генуя продає колонії своєму банку Сан-Джорджо
1454 Відбито османську атаку на Кафу
1460 Османи захоплюють Трапезунд
1465 Переговори про мир між генуезцями і феодорітами
1473 Кримське ханство потрапляє в залежність від Османської імперії
1475 Османський десант у Крим у. Здається Кафа, взяті штурмом Судак, Чембало, Алуста (Алушта). Генуезькі колонії знищені. Після кількамісячної облоги османи здобули столицю князівства Феодоро — фортецю Мангуп і приєднали його землі до своїх володінь.
1484 Османська армія переходить Дунай і бере Кілію та Білгород (Аккерман). Османська імперія бере під контроль все чорноморське узбережжя

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. http://whc.unesco.org/en/tentativelists/5575
  2. Самир Хотко Генуэзцы в Черкессии (1266–1475). Архів оригіналу за 13 серпень 2016. Процитовано 8 серпень 2013. 

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Khvalkov, Evgeny (2017). The Colonies of Genoa in the Black Sea Region: Evolution and Transformation. Routledge Research in Medieval Studies. L, NY: Routledge Taylor & Francis Group. с. 444. ISBN 9781138081604. LCCN 2017028228. 
  2. Khvalkov, Evgeny (2019). Italia settentrionale e centrale nel progetto coloniale genovese sul Mar Nero: gente di Padania e Toscana a Caffa genovese nei secoli XIII – XV secondo i dati delle Massariae Caffae ad annum 1423 e 1461. In: Studi veneziani. 2016. Vol. 73. P. 237-240. Khvalkov E.. SPb HSE (it). Процитовано 2019-10-19. 
  3. Khvalkov, Evgeny A. Il progetto coloniale genovese sul Mar Nero, la dinamica della migrazione latina a Caffa e la gente catalanoaragonese, siciliana e sarda nel Medio Evo // Archivio storico sardo. — Deputazione di Storia Patria per la Sardegna. www.deputazionestoriapatriasardegna.it, 2015. — Т. 50, № 1. — С. 265—279. — ISSN 2037-5514.
  4. KVK-Volltitel. kvk.bibliothek.kit.edu. Процитовано 2019-10-16. 
  5. Società Messinese di Storia Patria. Archivio Storico Messinese, Volume 96. www.societamessinesedistoriapatria.it. 2015. Процитовано 2019-10-21. 

ПосиланняРедагувати