Мануї́л I або Мануїл Комнін Великий (грец. Μανουήλ Α' Κομνηνός ο Μέγας; 28 листопада 1118 — 24 вересня 1180) — імператор Східної Римської імперії між 1143 та 1180 роками.

Мануїл I
грец. Μανουήλ Α' Κομνηνός
Manuel I Comnenus.jpg
Народився 28 листопада 1118
Константинополь, Візантійська імперія[1][2][3]
Помер 24 вересня 1180 (61 рік)
Константинополь, Візантійська імперія[4][5]
Громадянство
(підданство)
Byzantine imperial flag, 14th century.svg Візантійська імперія
Діяльність імператор
Знання мов грецька
Посада Візантійський імператор
Рід Комніни
Батько Іоанн II Комнін
Мати Ірина Арпад
Брати, сестри
У шлюбі з Марія Антіохійська і Берта Зульцбаська[6]
Діти Олексій II Комнін, Maria Komnened і Alexios Komnenosd

Прийняв за традицією Римської імперії титули перемоги з назвами тих народів, яких перемагав, або які знаходились у васальній залежності: Isauricus, Cilicius, Armenicus, Dalmaticus, Ugricus, Bosniacus, Chrobaticus, Lazicus, Ibericus, Bulgaricus, Serbicus, Zikhicus, Azaricus, Gothicus. Титулувати себе Переможцем Ісаврії, Кілікії, Вірменії, Далмації, Угрів, Боснії, Хорватії, Лазії, Іберії, Болгарії, Сербії, Зіхії, Азарії, Ґотів. Це було не просто наслідування або формальне використання «титулів перемоги». Для кожного з цих чотирнадцяти титулів перемоги над народами (країнами) існувала юридична основа та фактичні військові перемоги.

Мануїл правив у критичний момент для історії Візантії та усього Середземномор'я, коли християнські держави спробували відвоювати території, що були захоплені мусульманами. Мануїл намагався відновити минулу велич Візантії і вів активну зовнішню політику, вступаючи в союзи з римським Папою та хрестоносцями.

ЖиттєписРедагувати

Зміцнення держави й армії дозволило Комнінам відбити наступ норманів на Балкани, відвоювати в сельджуків значну частину Малої Азії, установити суверенітет над Антіохією. Мануїл І примусив Угорщину визнати суверенітет Візантії (1164) і затвердив свою владу в Сербії. Але загалом положення продовжувало залишатися важким.

У 1176 візантійська армія була розгромлена турками при Міріокефалоні.

Після смерті Мануїла І спалахнуло народне повстання в Константинополі (1181), викликане невдоволенням політикою уряду, що протегував італійським купцям, а також західноєвропейським лицарям, котрі надходили на службу до імператорів.

Відносини з Київською РуссюРедагувати

Мануїл Комнін прагнув залучити князів Київської Русі на свій бік як союзників у відносинах з Угорщиною, у протистоянні з Причорноморськими кочівниками та, в меншій мірі, з Сицилією.

В кінці 1140-х за владу в Київській Русі боролися три князя: Великий князь Київський Ізяслав Мстиславич (син Мстислава Великого), який був пов'язаний з угорським королем Ґезой II, що протистояв імперії; князь Ростово-Суздальський Юрій Долгорукий; та Галицький князь Володимирко Володаревич, що вважався васалом імператора (hypospondos).

Саме розташоване на півночі і сході Угорщини Галицьке князівство (що простягалось від Галичини й Закарпаття до Поділля й Чорного моря) відігравало важливу роль під час воєн між Візантією і Угорщиною. Зі смертями князів Ізяслава і Володимирка ситуація змінилася: Київ захопив Юрій Долгорукій, а новий Галицький князь Ярослав Осмомисл став союзником угорців, хоча й намагався підтримувати дружні зв'язки з Візантією та імператором Священної Римської імперії Фрідріхом І Барбароссою.

У 1164-1165 роках двоюрідний брат Мануїла - Андронік Комнін - втік з Візантії, прибув до двору Ярослава Осмомисла й намагався створити анти-імператорську коаліцію з князів Київської Русі, Угорщини та половців. Ця ситуація створювала серйозну загрозу для імператорського престолу, і Мануїл вирішив домовитись зі своїм кузеном, помилувавши його і дозволивши повернутися в Константинополь (1165 р.).

З Великим князем Київським Ростиславом І Мстиславичем був укладений договір про виставлення для потреб імперії військового загону, а Ярослав Осмомисл погодився повернутися під ромейську опіку й знову стати васалом Східної Римської імперії. Галицький князь пізніше допоміг Візантії своєю участю у війні з половцями.

Дружба з Великим князівством Київським та Галицьким князівством була вигідна Мануїлу І, який відправив у 1166 році дві армії в похід проти угорців. Перше військо увійшло в Угорське королівство через Південні Карпати, а друге за допомогою Ярослава Осмомисла пройшло через Українські Карпати. Так як супротивник зосередив свої війська біля Сірмії і Белграду, візантійці повністю розорили Трансільванію.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати