Ірина Арпад

імператорка Візантії (1088—1134)

Ірина Арпад (бл. 1088 —13 серпня 1134) — візантійська імператриця.

Ірина Арпад
Irina (st Sofia).jpg
Псевдо Пірошка
Народилася бл. 1088
Естергом
Померла 13 серпня 1134
Константинополь
Країна Byzantine imperial flag, 14th century according to Pietro Vesconte.png Візантійська імперія
Національність угорка
Титул імператриця
Посада візантійська імператриця-консорткаd
Рід Арпади
Батько Владислав I Святий
Мати Аделаїда Рейнфельденська
У шлюбі з Іоанн II Комнін
Діти 4 сини і 4 доньки

ЖиттєписРедагувати

Походила з династії Арпадів. Донька Ласло I, короля Угорщини, та Аделаїди Рейнфельденської (доньки німецького короля Рудольфа). Народилася близько 1088 року в Естергомі, отримавши поганське ім'я Пірошка, тобто «Красна», «красива». У 1090 році втратила матір, а в 1095 році помер її батько. Угорський трон успадковував небіж померлого короля Коломан, який став опікуном осиротілої принцеси.

Прагнучи поліпшити відносини з Візантійською імперією, король Коломан видав Пірошку заміж за сина імператора Олексія I — Іоанна, який з 1092 року було співімператором і був спадкоємцем трону Візантії. Незважаючи на небажання принцеси, весілля відбулося в 1104 році. Угорська принцеса прийняла православ'я під ім'ям Ірина.

Оселившись в Константинополі, Ірина вела тихе й благочестиве життя, не втручаючись в політику навіть після того, як її чоловік в 1118 році став імператором. Імператриця віддавала багато часу вихованню своїх восьми дітей. Уславилася також своєю добродійністю і опікою угорських прочан, що прямували до Палестини. Разом із чоловіком заснувала в Константинополі храм і монастир Спаса Пантократора. Ірина перед смертю прийняла постриг під ім'ям Ксенія. Померла 13 серпня 1134 року, її було поховано в заснованому нею монастирі.

РодинаРедагувати

Чоловік — Іоанн II Комнін, візантійський імператор

Діти:

ДжерелаРедагувати

  • Georgije Ostrogorski: Byzantinische Geschichte: 324—1453. C.H. Beck, München 1996, ISBN 340639759X, S. 516
  • Bérczi Sz. (2008): Magyarországi szent királylányok emlékezete. TKTE, Budapest ISBN 978-963-87437-2-5