Вікіпедія

Джинестра (факторія)

Ця стаття містить текст, що не відповідає енциклопедичному стилю. Будь ласка, допоможіть удосконалити цю статтю, погодивши стиль викладу зі стилістичними правилами Вікіпедії. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін. (травень 2019)

Джинестра — торговельна генуезька факторія кінця XIII – першої половини XIV століття в Одеській затоці на місці теперішньої Одеси.

У XIII столітті купці з процвітаючих італійських портів міцно обґрунтовуються на північних берегах Чорного моря [міста-колонії Тана (Танаїс), Кафа (Крим), Вічина, Лікостомо (Подунав'я), Монкастро (нині Білгород-на-Дністрі) та ін.], чому сприяла слабкість Візантійської імперії і вільне плавання через Чорноморські протоки. В італійських морських навігаційних картах - портоланах, виданих в ті середньовічні часи, на місці узбережжя в районі нинішньої Одеси позначено словом «Джинестра», що вперше з'являється в 1296 році. Назва чого це було — місця якірної стоянки, зручною гавані або торгової колонії — точно не відомо.[1]

Така дата зрозуміла: за Німфейским договором між Генуєю і Візантією 1261 року генуезьким купцям було дозволено торгувати на Чорному морі. Вони брали участь в торгівлі з країнами, що знаходяться під владою Золотої Орди.

Розвиток генуезьких торговельних колоній був вигідним золотоординцям — на картах того часу Вічина і Монкастро відзначені прапором з монгольської тамгой, що символізує захист і заступництво Золотої Орди цим містам. У такому ж становищі перебувала і Джінестра.

В кінці XIII – першої третині XIV ст. генуезькі колонії досягають повного розквіту і… раптово гинуть — ніяких відомостей про подальше існування Джинестри [невеликої італійської торгової факторії] в джерелах немає. До кінця 40-х рр. XIV століття занепадають і інші торгові колонії Причорномор'я. Порожніють також степи — золотоординські завойовники відкочовують на схід.

Причини такого повороту подій ґрунтовно не з'ясовані. Напрошується припущення, що раптове спустошення степу і занепад міст були викликані якимось стихійним лихом. Це могла бути відома епідемія чуми в 1346–1353 років. «Чорна смерть», виникнувши в Азії в районі пустелі Гобі, розповзлася по торгових шляхах і майже миттєво охопила багато районів Євразії — від Східного Китаю до Англії. Ії жертвами стало понад 80 млн. чол.[2]

Італійські (генуезькі) колонії Північного Причорномор'я, XIV ст.

Сучасники з жахом розповідають про ці події. Арабський письменник аль-Барді (Ibn al-Wardi), який помер в 1350 від чумного мору, встиг написати про епідемію в Золотій Орді: «Про чуму, подібної до цієї ніхто раніше не чув. Не стало людей в будинках, були кинуті пожитки, начиння, гроші, але ніхто не брав їх». Хвороба проникла в Північне Причорномор'я і Візантію, де «також обезлюдніли села і міста».

Завезену в Італію чуму описав в знаменитому «Декамероні» відвідавший Флоренцію в 1348 році Дж. Боккачо: «Місто сповнене було мерців, на переповнених цвинтарях при церквах рили величезні ями і вкидали цілими сотнями трупи, поки яма не наповнювалась доверху. З березня по липень у Флоренції померло, як запевняють, сто з гаком тисяч чоловік. Місто спорожніло.»
Подібна яма, заповнена десятками людських скелетів, була знайдена (в 80-х) в шарі середини XIV ст. на території Білгорода-Дністровського (Монкастро). Вочевидь, це були жертви страшної епідемії.

Чуму в містах Північного Причорномор'я письмові джерела висвітлюють недостатньо. Однак відомо, що в 1347 налякані генуезці кинули свої міста в Криму і відбули морем на батьківщину. В дорозі більшість втікачів померло, а вцілілі завезли хворобу на Балкани і Піренеї. Тоді ж була покинута і Джинестра — прилеглі до неї степи були заражені чумою.
Така доля невеликої генуезької торговельної факторії, що розташувалася в середньовіччі на місці нинішньої Одеси.


Альтернативна (пізніша) версія

У той же час, заручившись підтримкою сусідів Московії Івана III), готи вступили в суперництво з генуезцями і перемогли: вже в 1458 році князь готів був визнаний одним з чотирьох чорноморських правителів. Готи повернули собі значну частину узбережжя Криму, фортеці та порти. Але в 1475 році в Криму висадилися османи, розправилися з рештою генуезців, розорили Кафу і взяли в облогу Мангуп. Облога тривала майже півроку, і тільки страшний голод і хвороби, що викошували захисників фортеці, змусили готів відкрити ворота фортеці в надії на милість переможців (яку, втім, не дочекалися).

…В цей же час степи, що примикають до Одеського затоки, були центром кочовищ Ногайского улусу — орди, що відкололася від Золотої.[3] Між італійцями та Ордою існувала розвинена торгівля. Вивозилися раби і зерно.[4] Однак, борючись за контроль над Константинополем, османський султан Мехмед II 1452 року замкнув Босфор двома фортецями, побудованими на азійському (Анадолу-Хісар) і європейському березі (Румелі-Хісар) в найвужчому місці протоки і наказав стягувати данину з усіх суден, що проходять, а які не підкоряються — топити. Італійська чорноморська торгівля була паралізована.[5] І незабаром (до кінця XV ст.) спорожніли або були захоплені і зруйновані османами всі торгові чорноморські колонії. Османська Імперія недовірливо ставилася до іноземних купців, а, внаслідок політичної невизначеності статусу і слабку заселеність північного Причорномор'я, своїх купців там не було. Лише з середини XVIII ст., коли Османська імперія почала зміцнювати свої північні кордони від наростаючої російської експансії, знову виникли передумови для розвитку торгівлі.

Примітки ред.

  1. ↑ Брун В. Черноморье. Сборник исследований по исторической географии Южной России. — Одесса, 1879.(рос.)
  2. ↑ За однією з історичних версій золотоординський хан заніс у середині XIV століття в одну з генуезьких фортець (Кафу) чуму, звідки хвороба поширилася в Західну Європу, погубивши десятки мільйонів людей.
  3. ↑ Але в 1300 році в результаті битви при Куяльнику ця територія знову повернулася під контроль Золотої Орди
  4. ↑ На початку XIV століття флорентієць Франческо Пеголотті[en] рекомендував своїм компаньйонам якісну пшеницю чорноморського походження
  5. ↑ Успенский Ф. И. История Византийской империи. — 1-е вид. — Л. : 1-я типография издат. АН СССР, 1948. — Т. III. — С. 781.(рос.)

Джерела ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джинестра_(факторія)&oldid=38193968