Відкрити головне меню

Історія Великих Бірок

Археологічні знахідкиРедагувати

Територія сучасних Великих Бірок була заселена з часів пізнього палеоліту. До найдавніших археологічних знахідок виявлених на території селища відносяться крем'яні знаряддя праці та їх уламки доби неоліту, які впродовж багатьох років знаходять в полях західніше селища та на пагорбах в межиріччі річок Гнізни Гнилої і Гніздечної, крем'яні та кам'яні сокири епохи енеоліту (мідно-кам'яної доби 3-2 тис. р. до н. е.) одна з яких, знайдена в 1951 р., експонується у відділі стародавньої історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею. Знайдена восени 2009 р. мідна сокира кавказького типу відноситься до рідкісних знахідок епохи ранньої бронзи (енеоліту). У 2012 р. на південно-західному схилі на відстані близько 300 м на захід від селища, в полі на глибині 0,4-0,5 м, знайдена давня кінська упряж, що відноситься до епохи раннього заліза (VIII—VII ст. до н. е.).[1] На околицях Великих Бірок виявлено також могильник 8-6 ст.[2] до н. е. На початку ХХ ст. в експозиціях Подільського музею (тепер ТОКМ) зберігався глиняний посуд періоду висоцької культури (1100—600 рр. до н. е.) знайдений на території селища[3], але втрачений під час Другої світової війни. Залишки одного з могильників черняхівської культури було випадково виявлено при проведенні земляних робіт, під час будівництва лікарні в центрі селища, восени 1987 р., коли будівельники натрапили на давнє трупопокладення. На місце знахідки прибула Черняхівська експедиція ТОКМ на чолі з відомим археологом Ігорем Геретою, який дослідив і описав це поховання.[4],[5]. Є всі підстави вважати, що на теперішній території Великих Бірок у ІІІ — V ст. н. е. існувало поселення черняхівської культури, яке займало обширну площу вздовж південно-західної похилої ділянки лівого берега річки Гнізни Гнилої.[6]

Період СередньовіччяРедагувати

Під Короною і Річчю ПосполитоюРедагувати

Перша писемна згадка про поселення датована 10 березня 1410 р.[7], коли, за часів правління короля Владислава ІІ Ягайла, воно входило до Корони Польської. Староста подільський і теребовлянський Пйотр Влодкович (Владкович) у Теребовлі 10 березня 1410 р. підтвердив уклад границі, яка розмежовувала село Чернилів (власність Остафія Давидовського[8], тепер Чернелів-Руський) від Борка[9]. Щоправда, у Літописі руському згадується битва русько-галицького війська з монголами 1243 р. в Борку[10][11]; тож, можливо, тут вперше мовиться про нинішні Великі Бірки чи територію, де вони розташовані.

З польських джерел відомо,[12] що у XVXVI ст. королівщина Борек разом із 4-ма навколишніми селами входили до Теребовлянського староства (повіту), Галицької землі, Руського воєводства, Королівства Польського. 15 червня 1530 року підстароста кам'янецький Ян Срочіцкі (Срочицький) дістав дозвіл[13] від короля Сигізмунда І Старого закласти на місці села Борек місто на магдебурзькому праві.

Однак, він чомусь не спромігся на закладення міста на тому місці, тому в короткому часі змушений уступити ці маєтки галицькому підкоморію Миколаю Сенявському, якому король надав дозвіл на викуп з рук Яна Срочицького королівського села (тоді ще не міста) Борек разом з належними до нього селами: Дичковом, Ходачковом, або Качавою (тепер Малий Ходачків), Галущинцями, і Заднишівкою (тепер в межах смт Підволочиська). У його власності воно перебувало близько 30-ти років, проте Миколай Сенявський, ставши великим коронним гетьманом, володіючи багатьма іншими маєтностями, не прив'язався до Борка. З 1565 р., за часів короля Сигізмунда II Авґуста, містечко Борек разом із сусідніми селами стало власністю королівського управителя Кам'янецького замку Миколая Потоцького[14] і перебувало під пануванням родини магнатів Потоцьких понад 100 років.

Згідно з люстрацією королівщини Борек, проведеною в 1565 р.,[15] населення містечка становило близько 550 душ,[16] які утримували в своїх господарствах 720 волів, 720 овець, 480 свиней і 320 вуликів. В містечку була православна церква св. вмч. Параскевії П'ятниці, а піп сплачував податок в 1 злотий. Працювали також млин, гуральня, також виготовляли солод і розводили рибу в ставку. Фільварок знаходився в сусідньому селі Дичкові, що входило до Борківського маєтку. Загальний дохід пана з містечка становив 273 злотих 23 грошів. Винекненню містечка Борек і його розвитку в XVI ст. сприяло його вигідне розташування поблизу кордону між Короною і Волинськими землями, що входили тоді до Великого князівства Литовського. В той час там установились сприятливі політичні і господарські відносини, процвітала торгівля, діяли митниці, вздовж кордону будувались оборонні укріплення, замки і замочки. Але цей період виявився нетривалим. З прийняттям в 1569 Люблінської унії та утворенням федеративної держави — Речі Посполитої щезли границі з Литвою, митниці ліквідували, прикордонна торгівля занепала. З початком XVII ст. посилилсь татарські набіги, які в тих часах, часто кілька разів на рік, заливали Галицьку землю вбивствами, грабунками та руйнуваннями. Містечко Борек, разом з сусідніми селами, в короткому часі двічі було спустошене татарами у 1624 і 1626 рр.[17]

ХмельниччинаРедагувати

Борецький замокРедагувати

Докладніше: Борецький замок

Австрійський ПеріодРедагувати

Селище наприкінці XVIII і на початку XX століттяРедагувати

     
Борецький замок. Фрагмент мапи Фрідріха фон Міга 1782 р. Центральна частина Бірок Великих. Фрагмент кадастрової мапи 20-ті рр. XIX ст. Бірки Великі. Фрагмент австрійської військової топографічної мапи 1880 р. М1:75000

Культурне життяРедагувати

22 жовтня 1849 р. засновано початкову 2-класну народну школу. При церкві св. вмч. Параскевії П'ятниці утворено «Братство тверезості» 1878 і встановлено пам'ятний хрест тверезості, спеціально відлитий з чавуну.
У 1884 р. за участю Олександра Барвінського, який виступив на загальних зборах з промовою «Про значінє читалень», було організовано один з перших в Тернопільському повіті осередок — згодом читальню — товариства «Просвіта»[18], діяла до вересня 1939 р. До середини 1914 р. у Великих Бірках активно діяли філії українських парамілітарних руханкових товариств Січ і Сокіл.

Перша світова війна та Українська революція 1917-1921Редагувати

На початку Першої світової війни, в ході наступальної операції російських військ, що згодом дістала назву Галицької битви, частини 8 армії під командуванням ген. О.Брусилова 18 серпня (5 серпня за ст. ст.) 1914 перейшли прикордонну річку Збруч, на відтинку між Підволочиськом і Сатановом. Того ж дня просуваючись на Захід вздовж шляхів і залізниць, вони оволоділи рядом населених пунктів до рубежу по р. Серет в тому числі Великими Бірками і залізничною станцією Бірки Великі (станція). Боїв та сутичок з російськими військами, в селищі та його околицях, в той час не було так як австрійська адміністрація і невеликі військові підрозділи заздалегідь залишили цю територію. В перших днях перебуваня російського війська, в селищі, було підірвано вибухівкою гуральню і встановлено заборону на алкогольні напої, закрито читальню Просвіти. В середині 1915 тут розташовується невеликий польовий аеродром, що належав до південного бойового загону Ескадри Повітряних Кораблів (рос. ЭВК), на якому базувались перші російські винищувачі С-16[19]. В червні-липні 1917, після провального літнього наступу військ Південно-Західного Фронту, російської армії, що згодом дістало назву Червневий наступ або П'ята Галицька битва (1917), впродовж 24-26 липня через Великі Бірки проходила лінія фронту. Частина населення була заздалегідь евакуйована на схід. В наслідок бойових дій селу були завдані значні втрати, багато будівель було спалено і зруйновано. Безладно відступаючі, деморалізовані, російські війська забирали все підряд, траплялись часті випадки насильства і мародерства над цивільним населенням.

З початком Листопадового зриву від 01. 11. 1918 — 17. 07. 1919 р. Великі Бірки в складі ЗУНР. У УСС і УГА: Іван Балабан, Петро Бігус, Василь Гуцал, Степан Данилків, Антін Дудар, Степан Жидек, Федір Замора, Іван і Микита Зваричі, Іван Лаган, Леон Мацелюх, Томко і Василь Сидяги, Теодор Сидяга (1887—1937), Василь Сила, Євген Садовський, Михайло (1893) та Віктор(1896—1937) Якиміви та ін. Тут у червні 1919 року перебувала Підстаршинська школа вишколу І-го Галицького Корпусу УГА.

Під час Польсько-радянської війни 1920 р., з 26. 07. по 21. 09. — в складі т. зв. ГСРР.

Від вересня 1921 р. село увійшло до Тарнопільського повіту, новоутвореного воєводства Тарнопільського.

У вересні 1921 р. в населеному пункті 393 будинки, в яких проживало 2246 осіб.


Друга світова війнаРедагувати

Прихід радянської владиРедагувати

Гітлерівсько-німецька окупаціяРедагувати

В містечку чи поблизу нього діяв концтабір, куди звозили євреїв, зокрема, з Бучача (частина молодих робітників була переведена до концтабору з ув'язнення в бучацькій тюрмі, ніхто не повернувся живим назад).[20]


ПосиланняРедагувати

  1. М. Бандрівський, М. Зубик, Р. Зубик. Кінська упряж зі скарбу Бірок Великих, як індикатор поствисоцького горизонту на Тернопільському плато.// Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. 2012. Вип. 16. С. 463—474.
  2. Великі Бірки //«Історія міст і сіл УРСР. Тернопільська область». Головна редакція УРЕ АН УРСР К.:1973, — С. 541.
  3. Janusz Bohdan. Zabytki przedhistoryczne Galicyi Wschodniej. Lwów 1918. — 548.
  4. Ґерета І. Звіт про дослідження поховання Черняхівської культури у Великих Бірках ТОКМ РД-8706
  5. Ґерета І. «Нові могильники черняхівської культури Західного Поділля і вельбарська культура»//Kultura wielbarska w mlodszym okresi rzymskim. — Lublin, 1989. — S.295-296
  6. Мацелюх Р., Побер Б., Ханас В. «Великі Бірки: З глибини віків до наших днів» Тернопіль: «Лілея», 2005. С. — 16-17.
  7. Matricularum Regni Poloniae summaria. Ed. T. Wierzbowski. — Varsoviae, 1915. cz. 4/3, — S. 373.
  8. Quirini-Popławski R. Kościoł parafialny p.w. Nawiedzenia Najśw. Panny Marii w Borkach Wielkich // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Antykwa, drukarnia «Belcaro», 2008. — Cz. I. — T. 16. — S. 25. — ISBN 978-83-89273-56-7. (пол.)
  9. Archiwum Panstwowe w Krakowie, TS, nr 169, s. nlb.: spis dokumentów przedłożonych w związku ze sporem granicznym między starostwem boreckim a dobrami czernielowskimi
  10. Леонід Махновець. Географічний покажчик. Букви А-Л. Літопис руський за Іпатським списком
  11. Леонід Махновець. Географічний покажчик. Букви А-Л. Літопис руський за Іпатським списком
  12. Bauer J. Miasteczko Borek // Z przeszłości osiedli woewództwa Tarnopolskiego. — Tarnopol, 1935. — Część 1. — S. 17.
  13. Matricularum Regni Poloniae Summaria. Ed. T. Wierzbowski — Varsoviae, 1910, Pars IV, vol. 1, nr 5715. — S. — 335.
  14. Жерела до історії України-Руси. — Том VII: Люстрація королівщин в Руських землях Корони з р. 1570. / Упорядник І. Крип'якевич. — Львів: НТШ, 1903. — C. 132–133.
  15. Жерела до історії України-Руси. — Том I: Люстрація королівщин в землях Галицькій і Перемиській з р. 1565-66. / Упорядник І. Крип'якевич. — Львів : НТШ, 1895. — C. 133—134.
  16. Jan Bauer. Miasteczko Borek… S. 28.
  17. Horn M. Skutki ekonomiczne najazdyw tatarskich z lat 1605—1633 na Ruś Czerwoną. — Wroclaw; Warszawa; Kraków. — 1964. — S. 41-42, 48.
  18. Барвінський О. Спомини з мого життя / Упорядники А. Шацько, О. Федорук; редактори JI. Винар, І. Гирич. — K.: Смолоскип, 2004. — С.318.
  19. .С-16
  20. Іван Бобик. Співжиття бучацьких міщан із жидівським населенням (лист Ізидора Ґельбарта) // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 478.

БібліографіяРедагувати