Замора Федір Павлович
Фе́дір (Теодо́р) Па́влович Замо́ра (нар. 19 лютого 1887[1], Великі Бірки — 19 листопада 1937, Харків) — педагог та громадський діяч, делегат УНРади ЗУНР, голова Тернопільського повітового ревкому ГСРР.
| Федір Замора | |
|---|---|
 Федір Замора. Бєлгород 1937. | |
| Народився |
19 лютого 1887 Великі Бірки, Тернопільський район, Тернопільська область, СРСР |
| Помер | 19 листопада 1937 (50 років) |
| Alma mater | ЛНУ ім. І. Франка |
| Діти | Замора Марта Федорівна і Замора Євген Федорович |
Ранні роки ред.
Народився 19 лютого 1887 року на «Загреблі» в робітничій сім'ї. Батько Павло Замора працював на залізниці, мати Марцеля Дудар — домогосподарка.
Навчався в чотирикласній Великобірківській народній школі, яку успішно закінчив у 1899 році. Влітку 1900 року продовжив навчання в Тернопільській «І-й цісарсько-королівсьскій вищій гімназії», де з 1898 року відкрився набір в перші класи з «руським викладовим язиком» і яка з 1905/1906 року перетворилася в окрему Тернопільську Українську гімназію імені Франца-Йосифа". Після закінчення п'ятого класу за участь в підпільному гуртку виключений з гімназії та змушений податись до Перемишльської української гімназії (тепер Перемишль/Przemyśl, Польща), яку закінчив з відзнакою в 1907 році.
Вища освіта й просвітницька діяльність ред.
З грудня 1907 р. здобував вищу освіту на філософському факультеті Львівського університету. У студентські роки приятелював з багатьма, згодом відомими, людьми, зокрема Мирославом Січинським з яким ділив одну квартиру.
У листопаді 1908 обраний головою товариства українських студентів Академічної громади, і віце-презесом «Українського студентського союзу» у Львові, що об'єднував усіх українських студентів Австро-Угорської імперії. Очоливши «Просвітній кружок», заснований на початку 1908 року студентом філософського факультету Іваном Крип'якевичем, активно займається просвітницькою роботою серед української робітничої молоді Львова . Подружившись з Лесем Курбасом, в майбутньому знаменитим українським актором і режисером, стає активним учасником драматичної комісії, де разом виступають з лекціями та організовують вистави серед студентської молоді.
Учительські роки та служба в УГА ред.
У жовтні 1918 року, пропрацювавши перед тим два роки вчителем в українській гімназії в м. Городенка (нині Івано-Франківська область), обраний делегатом до Установчих зборів Української Національної Ради, що відбувалися у Львові. На початку 1919 року делегат доповненої Української Національної Ради ЗУНР від Городенківського повіту[2].З початку червня 1919 року мобілізований до УГА. Будучи частково придатним за станом здоров'я до військової служби, зарахований молодшим писарем в третю бригаду генерала А. Кравса. Разом з частинами УГА у липні 1919 відійшов за Збруч.
Військова служба ред.
3 березня 1920 р. перейшов до третьої бригади Червоної Української Галицької Армії (ЧУГА), яка ввійшла в склад 14-ї червоної армії, де згодом призначений політкомісаром тієї ж бригади. Командир бригади генерал А. Кравс згодом так згадував про Ф. Замору:
|
|
|
Коли 2-га та частина стрільців 3-ї бригади ЧУГА, під час наступу об'єднаних польсько-українських військ 23 квітня 1920 р., відкрила перед ними фронт, Ф.Замора перебуваючи в цей час в Києві на І конференції галицьких та буковинських комуністів негайно був направлений до свого військового з'єднання відновити там порядок. Але туди йому так і не вдалось дістатись. По дорозі, він потрапляє в полон до селянського повстанського загону, з якого його невдовзі відпускають.
Освітянські роки ред.
Літом 1920 разом з Галревкомом повертається в Галичину де 15 липня 1920 була проголошена ГСРР. До 4 вересня 1920 р. очолював Тернопільський повітовий ревком, але через постійні суперечки та незгоду з головою Галревкому Володимиром Затонським із національного та інших питань, призначений керівником повітового відділу народної освіти. Коли Галревком припинив існування, виїхав до Полтави, де з кінця 1920 по 1930 рік працював директором трудової школи № 6 ім. І.Франка, колишньої гімназії В. А. Морозівської. В той час перебував у дружніх стосунках з відомим педагогом Антоном Макаренко, який відвідуючи Полтаву часто зупинявся у родини Заморів.
Переїхавши в 1930 р. у Харків, призначений директором 18-ї трудової школи. Восени 1931 року арештований разом з академіками М.Грушевським та М.Яворським та ін. за звинуваченнями у їх спільній причетності до сфабрикованої «справи» т. зв. Українського Національного Центру (УНЦ)[4], але за браком доказів звільнений із забороною проживання у 16 містах України. Вимушений покинути Україну, перебирається до м.Бєлгород РРФСР де вчителював в одній із шкіл.
Арешти й поневіряння ред.
13 серпня 1937 року, відвідуючи рідних у Харкові, підступно арештований НКВС як «ворог народу», разом з дружиною Софією Левицькою за необґрунтованими звинуваченнями в участі у «контрреволюційній українській націоналістичній фашистській організації». Через чотири місяці по тому, витерпівши страшні тортури, розстріляний у Харківській катівні. Реабілітований постановою президії Харківського обласного суду 17 жовтня 1988 року
Примітки ред.
- ↑ [1] [Архівовано 1 липня 2016 у Wayback Machine.] Familysearch.org /Zamora/ Teodor
- ↑ Литвин М. Р. Науменко К. Є. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; «Олір», 1995. — С. — 84.
- ↑ Цит. по: Антін Кравс. «За Українську справу» — Львів. Червона калина.1937 р. - С. 86.
- ↑ Український національний центр
Джерела та література ред.
- К. Є. Науменко, М. Р. Литвин. Замора Федір Павлович [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 248. — 672 с. : іл. — ISBN 966-00-0610-1.
- К. Є. Науменко. Замора Федір Павлович [Архівовано 4 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Антін Кравс. «За Українську справу» — Львів. Червона калина.1937 р.
- Марта Замора. «Один із 40 мільйонів» — Львів 1993 р.
- Марта Замора. Федір Замора і Мирослав Січинський. // Часопис спілки письменників України «Дзвін» 1995.№ 9.- С. 92-98.
- Роман Ковалюк.Національно-патріотичний рух студентської молоді Галичини в 1900—1914 роках.// Галичина. № 8.2003.- С.35-47.- Ів. Франківськ.
- Замора Марта. Півстоліття дороги до правди. // УКРАЇНА Наука і Культура. -К.: НАН України. Товариство «Знання» України. 2005. Вип.33. — С.160-265.
- Мацелюх Р., Побер Б., Ханас В. «Великі Бірки: З глибини віків до наших днів.» Тернопіль: «Лілея», 2005.
- Гірняк Никифор. Останній Акт трагедії Української Галицької Армії (Спогади учасника подій за час від половини грудня 1919 до половини вересня 1920). Видання Укр. Військово-Історичного Інституту в США. Printed by Artem Orel, 363 Grove Str., Perth Amboy, N.J., USA.