Качанівка. Палац маєтку.

Має́ток (-тку, ч.) — земельне володіння поміщика найчастіше з садибою та будинком.[1] Те саме, що майно. В період Австро-Угорщини панські маєтки були центрами домінії.[2]

Зміст

ТермінРедагувати

Калька з польської majatek, етимологічно «майно», пов'язане з «мати».[3] Маєтниця — «поміщиця, землевласниця», маєтність — «майно, маєток».[3] Синоніми: "господа", "обійстя", "осад", "селитьба"

Про маєтокРедагувати

Часто маєтком називають володіння шляхти, дворян і заможних представників інших класів до початку XX ст.

За соціальним статусом виділяють такі категорій маєтків:

  • боярські маєтки XVI століття
  • дворянські, поміщицькі маєтки XVIII—XIX ст.
  • маєтки міщан, релігійних діячів

За місцем розташування:

  • заміські (в основному маєток-село)
  • міські маєтки (здебільшого особняки) XVIII—XIX ст.

За географічним розташуванням:

За національною приналежністю:

До складу класичного дворянського маєтку зазвичай входили:[5]

палац або панський будинок, флігелі для гостей, службові (будинок садівника, управляючого) та господарські споруди (кухня, льох), парк із малими архітектурними спорудами (альтанки, ротонди, гроти, штучні руїни), водяними поверхнями (озера, річка, став, море),  оранжереї або зимові сади, економії (лісопильня, олійниця, стайня), будинки для челяді, церква (костьол, придомова каплиця), які часто ставали родовими усипальницями.

Міські дворянські маєтки, характерні для Києва, Одеси, Львова, зазвичай складались з особняка, необхідних «служб» (стайня, льох, кухня) будинок для обслуги), невеликого парку.

Багато маєтків на теренах України будувалися за оригінальними проектами відомих іноземних архітекторів, скульпторів, художників, хоча деякі власники використовували місцевих митців, іноді навіть творчих кріпаків.[6]

Деякі маєтки власники перетворювали на культурні осередки[7], де збирались, а іноді жили і працювали художники, музиканти, поети, письменники (Качанівка Яготин, Березова Рудка). А іноді маєтки перетворювались на науково-дослідні установи (Тростянець, Веселі Боковеньки).

Деякі маєтки мали величезні бібліотеки, колекції картин, ікон, зброї і т.ін. Втім, окремі власники створювали невеликі колекції, пов'язані з цінностями роду (наприклад, колекція портретів всіх представників роду Міклашевських у маєтку в с. Волокитне), сімейними традиціями або прихильністю до якогось митця. Зокрема, Іван Скоропадський створив колекцію картин, із зображенням краєвидів України художника В.М. Резакова), а деякі творили цілі музеї (наприклад, рід Харитоненків володів однією із найбільших колекцій живопису та збіркою давніх ікон). Отже, патріотично налаштовані власники дбали про збереження культурного надбання своїх пращурів. Родинні портретні галереї або портрети визначних історичних діячів з маєткових комплексів нерідко ставали "початковим капіталом" державних музеїв. Зокрема колекції В.В. Тарновського суттєво поповнили музейні колекції Чернігівського історичного музею та національного музею історії України. У свій час за рахунок коштів місцевих поміщиків (М.П. Урусова, А.С. Деконської, М.М. Крашеннікова) відомий дослідник історії українського козацтва Д.І. Яворницький провів низку археологічних розкопок, знахідки яких поповнили музей ім. О.М. Поля (нині Дніпропетровський історичний музей). А на території маєтностей Леона Сапєги, за його фінансової підтримки, було відкрито декілька пам'яток трипільської культури (нині с. Більче-Золоте ).

Після Жовтневого перевороту 1917 р. деякі власники маєтків емігрували за кордон, деяких знищили більшовики, деякі повмирали від потрясінь. У період 1917-1939 рр. маєтки грабувались, нищились. Частина з них не збереглась внаслідок військових дій, пожеж, природних і людських факторів руйнування, а також в результаті постійних реконструкцій та перебудов. В них розмістились лікувальні та профілактично-оздоровчі комплекси, освітні, виховні та адміністративно-господарські установи, наукові та культурно-просвітницькі інституції, релігійні заклади.

В Україні наразі близько 3 тисяч заміських маєтків-пам'яток історії та архітектури, від пам'яток місцевого, національного значення до пам'яток світової спадщини. 

Більшість з них в аварійному стані.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Голов. ред. В. Т. Бусел, редактори-лексикографи: В. Т. Бусел, М. Д. Василега-Дерибас, О. В. Дмитрієв, Г. В. Латник, Г. В. Степенко. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. 2-ге вид. —С. 673
  2. М. Кузик. Роль греко-католицького духовенства в боротьбі за тверезість // Схід Аналітично-інформаційний журнал (Наукова періодика України) — 2010. — № 4 (104) ISSN 1728-9343
  3. а б Етимологічний словник української мови: В. 7 т./ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред) та ін.— К.: Наук. думка, 1983. Т. 3: М/ Укл.: Р. В. Болдирєв та ін.— 1989. ISBN 5-12-001263-7 Т. З.: Кора — М/ Укл.:Р. В. Болдирєв та ін.-1989.-552с. ISBN 5-12-001263-9. 10450 прим. (с.:358)
  4. Черкаський обласний архів, ф. 661, спр. 120, арк. 3 — 6
  5. Лавренчук І.Маєткові комплекси України: особливості формування та розвитку Інна Лавренчук // Українознавчий альманах. – 2012. – вип. 8. – С. 170
  6. Лавренчук І.Маєткові комплекси України: особливості формування та розвитку Інна Лавренчук // Українознавчий альманах. – 2012. – вип. 8. – С. 170-171
  7. Лавренчук І.Маєткові комплекси України: особливості формування та розвитку Інна Лавренчук // Українознавчий альманах. – 2012. – вип. 8. – С. 172

ДжерелаРедагувати

  • Великий тлумачний словник сучасної української мови / Голов. ред. В. Т. Бусел, редактори-лексикографи: В. Т. Бусел, М. Д. Василега-Дерибас, О. В. Дмитрієв, Г. В. Латник, Г. В. Степенко. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. 2-ге вид. — 1728 с.
  • Іван Родічкін, Ольга Родічкіна, Старовинні маєтки України. — К.: Мистецтво, 2009, 384 с.
  • Антонов А. Сады и парки Харьковской губернии. Х.: А. Парамоновъ, 2008. – 176 с.
  • Байрак О.М. Парки Полтавщини: історія створення, сучасний стан дендрофлори, шляхи збереження і розвитку / О.М. Байрак, В.М. Самородов, Т.В. Панасенко. – Наукове видання. – Полтава, Верстка, 2007. – 276 с.
  • Клименко Ю.О., Кузнецов С.І., Черняк В.М. Старовинні парки України загальнодержавного значення: – Ч. 1: Полісся та лісостеп. – Тернопіль: Мандрівець, 1996. – 105 с.
  • Темірова Н.Р. Поміщики України в 1861–1917 рр.: соціально-економічна еволюція/ Надія Темірова. – Донецьк: ДонНУ, 2003. – 320 с.
  • Тимофієнко В.І., Єрошев В.Ю. Українська садибна архітектура другої половини 18століття–І третини 19 століття. – К.: НДІТІАН, 1993. – 41 с.
  • Михайлишин О.Л. Палацово-паркові ансамблі Волині 2-ї половини ХVШ-ХІХ століть / О.Л. Михайлишин. – К., 2000. – 234 с. – (НДІ теорії та історії архітектури і містобудування)
  • Лавренчук І. Маєткові комплекси України: особливості формування та розвитку / Інна Лавренчук // Українознавчий альманах. – 2012. – вип. 8. – С. 169-173
  • Лавренчук І. Творча діяльність у контексті маєтків України / Інна Лавренчук // науково-краєзнавчий збірник «МАЄТОК». — Самчики, 2015. — Випуск 5. — С. 111—150.
  • Лукомский Г. Михайловка / Георгій Лукомскій // Столица и усадьба. – 1916. – №56. – С. 3–10.
  • Тарновский М.В. Качановка /Тарновскій М.В. // Столица и усадьба. – 1915. – №40. – С. 4–12.
  • Ткаченко В. Волокитинська садиба Міклашевських – показовий осередок культурного та духовного життя на Глухівщині протягом ХІХ століття / Володимир Ткаченко // Дворянські садиби як осередки культурно-мистецького та духовного життя ХІХ–початку ХХ століття: (матеріали міжнародної наукової конференції) – Національний історико-культурний заповідник “Качанівка”, 2008. – С. 32–37.

ПосиланняРедагувати