Ми́за (ест. mõis, фін. moisio, латис. muiža) — розташована окремо за містом садиба з сільськогосподарськими будівлями, помістя (швед. håff, нім. Gutshof), переважно в Прибалтиці[1].

У Росії термін належав петербурзькому говору[2] і вживався переважно в північній, західній і південно-західній частинах Петербурзької губернії (Ленінградська область) — колишньої території Інгерманландії (Іжорії), на теперішній час є застарілим.

У XVII—XVIII століттях мизами називалися окремішні поміщичі садиби з приналежними їм сільскогосподарськими будовами, які слугували основою адміністративно-територіального ділення Інгерманландії.

Власник, орендар чи управитель мизи називався ми́зником[2].

Мизи ЕстоніїРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Миза // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. а б Мыза // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография М. О. Вольфа, 1880—1882. (рос.)

ПосиланняРедагувати