Муровані Курилівці

селище міського типу в Мурованокуриловецькому районі Вінницької області України

Муро́вані Кури́лівці — селище міського типу в Україні, адміністративний центр Мурованокуриловецької селищної громади Могилів-Подільського району Вінницької області. Розташоване на річці Жван, за 21 км від залізничної станції Котюжани.

смт Муровані Курилівці
Герб Мурованих Курилівців
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район Могилів-Подільський район
Громада Мурованокуриловецька селищна громада
Код КАТОТТГ:
Облікова картка Муровані Курилівці 
Основні дані
Засноване 1453 рік — перша письмова згадка
Площа 8.27 км²
Населення 5555 (01.01.2021)[1]
Густота 722.73 осіб/км²
Поштовий індекс 23400
Телефонний код +380 4356
Географічні координати 48°43′20″ пн. ш. 27°30′54″ сх. д. / 48.72222° пн. ш. 27.51500° сх. д. / 48.72222; 27.51500Координати: 48°43′20″ пн. ш. 27°30′54″ сх. д. / 48.72222° пн. ш. 27.51500° сх. д. / 48.72222; 27.51500
Висота над рівнем моря 266 м
Водойма Жван


Відстань
Найближча залізнична станція: Котюжани
До станції: 21 км
До обл. центру:
 - фізична: 106 км
 - залізницею: 115 км
 - автошляхами: 107 км
Селищна влада
Адреса 23400, Вінницька обл., Могилів-Подільський р-н, смт Муровані Курилівці, вул. Соборна, 45
Карта
Муровані Курилівці. Карта розташування: Україна
Муровані Курилівці
Муровані Курилівці
Муровані Курилівці. Карта розташування: Вінницька область
Муровані Курилівці
Муровані Курилівці
Мапа

Муровані Курилівці у Вікісховищі

Одне з історичних містечок Вінниччини, біля селища знаходиться джерело мінеральної води «Регіна».

Назва Редагувати

Попередня назва міста — Чурилівці (Кериловці, Куриловці, Куриловці Муровані, Кириловці Муровані).

Щодо назви і виникнення поселення — тепер містечка Муровані Курилівці — зафіксовано легенду, згідно з якою у цьому селі була резиденція роду Чурилів. Чуриловці належали подільським шляхтичам Чурилам.

Історія Редагувати

Прадавні часи Редагувати

Багато джерел вказують на те, що місцевість, у якій розташоване містечко Муровані Курилівці, була здавна заселена людьми, — принаймні, з часів Трипільської культури. Деякі дослідники вказували на існування у Курилівцях стін «циклопічної кладки», але це твердження необхідно вважати помилковим, оскільки натурні дослідження довели, що за таку приймали просто дуже схожу кладку XVI—XVII століття.

Виходячи з друкованих матеріалів, у самому містечку археологічні дослідження не проводились.

Від середньовіччя до наших днів Редагувати

Датою заснування містечка прийнято вважати 1453 рік. Тоді воно називалося Чурилівцями — по імені першого поселенця козака — Чурило. Саме він спорудив на лівому березі річки Жван перше житло. З часом шляхом асиміляції, назва Чурилівці переросла в Курилівці.

 
Ринок. Поштівка початку ХХ століття

Перша згадка про село Чурилівці, яке згодом виросло до райцентру Муровані Курилівці, сягає 1492 року. Поселення з'явилось в басейні Дністра в пору боротьби з турками та татарами. Місце тут хороше: на дорозі з Кам'янця до Могилева, на крутих берегах річки Жван, однієї з приток Дністра. Засновниками поселення стали члени відомої в ті часи на Поділлі родини Чурилів гербу Корчак.

У 1565 р. потрапило в залежність від феодала Поляновського.

В середині XVII ст. Зофія — дочка саноцького стольника Миколая Чурила і Зофії Лянцкоронської, вдова по князю Янушу Четвертинському, отримала від батьків Чурилівці в дарунок до другого шлюбу з Казімєжем Миколаєм Коссаковським (пол. Kazimierz Mikołaj Kossakowski). Так започаткувалася нова гілка старого роду, «Коссаковських на Твіржі і Богородчанах», яким Курилівці належали протягом наступного століття. Правнук Казімєжа Миколая — Станіслав Коссаковський (1721—1761), який не мав дітей з дружиною Катажиною з Потоцьких (1722—1803, донька тлумацького старости Єжи Потоцького[2]) — заповів їй всі свої галицькі маєтки, а от Курилівці — лише правом «доживоття» (пол. dozywocie).

З кінця XVIII століття — у власності шляхтичів Косаковських. Після приєднання Правобережжя до Росії власниця маєтку відмовилась присягнути цариці, за що село було в неї відібране. Катерина ІІ подарувала Муровані Курилівці подільському маршалкові Станіславові Комарові.

У 1775 р. селище отримало право на два ярмарки. 1776 р. — 166 димів.

З 1861 р. — центр Мурованокурилецької волості Ушицького повіту.

12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», увійшло до складу Мурованокуриловецької селищної громади.[3]

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Мурованокуриловецького району, селище увійшло до складу Могилів-Подільського району.[4]

Будинки Редагувати

1871—1873 рр. Палац мав колонаду подібну як в Луврі. Палац був оточений старовиним муром. До ансамблю садиби також входять такі споруди:

    • арсенал (конюшня) 1805 р. — мурована одноповерхова будівля — рідкісна за типом господарська споруда, що збереглася до наших часів;
    • флігель першої чверті XIX ст. — невеличка двоповерхова будівля в стилі неоготики;
    • арочний міст через р. Жван 1805 р. — мурований, трипролітний (до 1941 — п'ятипролітний) — одна з не багатьох інженерно-архітектурних споруд того часу, що збереглися; експлуатується до наших часів.

Замок Чурилів

  • З давніх замкових споруд повністю зберігся кам'яний ескарп XVI ст. бастіонного замку (включає підземні склепінчасті каземати) — з північного, східного та південного боків. З західного, напільного, боку збереглися підвалини та залишки колишнього замкового муру. Стіни і величезний замок були збудовані циклопічною кладкою (без жодного розчину). В цілому краї нема більше жодної подібної будови.

Освіта, культура, спорт Редагувати

В Мурованих Курилівцях функціонують такі заклади освіти:

  • Навчально-виховний комплекс «Середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1 — гімназія», вул. Кошового, 2,
  • Середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2, вул. Соборна, 72,
  • Мурованокуриловецька загальноосвітня санаторна школа-інтернат, вул. Спортивна, 3,
  • КЗ «Мурованокуриловецька дитяча музична школа», вул. Соборна, 130.

Природно-заповідний фонд Редагувати

 
Вхід до парку «Жван» на території, якого школа-інтернат

Особистості Редагувати

В селищі народилися Редагувати

Пов'язані із селищем Редагувати

Горенчук Феодосій Іванович (19081986) — полковник Радянської Армії, учасник радянсько-фінської та німецько-радянської воєн, Герой Радянського Союзу (1944).

Сазонов Василь Васильович (1850 — ?) — український, білоруський та російський інженер-архітектор. Губернський архітектор Подільської губернії, архітектор церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Мурованих Курилівцях.

Населення Редагувати

Мова Редагувати

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[5]:

Мова Відсоток
українська 98,17%
російська 1,55%
інші/не визначилися 0,28%

Пам'ятки Редагувати

Пам'ятник жертвам голокосту[6]

Галерея Редагувати

Див. також Редагувати

Примітки Редагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2020 року (PDF)
  2. Potoccy (02) [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
  3. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області. www.kmu.gov.ua (ua). Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021. 
  4. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  5. https://socialdata.org.ua/projects/mova-2001/
  6. У Мурованих Курилівцях встановили пам'ятник жертвам голокосту. Архів оригіналу за 22 лютого 2020. Процитовано 2 грудня 2020. 

Джерела та література Редагувати

Література Редагувати

  • І. А. Забайрачний, С. Д. Кучер. Муро́вані Кури́лівці // Історія міст і сіл Української РСР: у 26 т. / П. Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967—1974 — том Вінницька область / А. Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.454-462

Посилання Редагувати

Kuryłowce, murowane // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1883. — Т. IV. — S. 941. (пол.).— S. 941—942. (пол.)