Вікіпедія

Маєток Стецьких

Маєток Стецьких — історичний комплекс, розташований на берегах р. Стави у с. Великі Межирічі Корецького району Рівненської області. До його складу входили палац, два флігелі, парк із ботанічним садом і штучним ставом, будинки для челяді, стайня, псарня, фільварки, костел із родовим склепом.

Палац у маєтку Стецьких
Палац у маєтку Стецьких (Великі Межирічі)
Наполеон Орда. 1875, галявина перед палацом
Палац у маєтку Стецьких. Карта розташування: Україна
Палац у маєтку Стецьких
Палац у маєтку Стецьких
Палац у маєтку Стецьких (Україна)
Країна Україна
Територіальна одиниця Великі Межирічі
Місцезнаходження Великі Межирічі
50°39′51″ пн. ш. 26°51′36″ сх. д. / 50.664166666694° пн. ш. 26.86000000002777810° сх. д. / 50.664166666694; 26.86000000002777810Координати: 50°39′51″ пн. ш. 26°51′36″ сх. д. / 50.664166666694° пн. ш. 26.86000000002777810° сх. д. / 50.664166666694; 26.86000000002777810
Стиль Бароко
Архітектор Домінік Мерліні
Час заснування 1789—1793
Сучасний стан аварійний
Мапа
CMNS: Палац у маєтку Стецьких у Вікісховищі

Історія ред.

 
Радван герб Стецьких

Поселення вперше згадане 1544 р[1]. Іноді в літературі уточнюють, що це «Межирічі Корецькі», а не «Межирічі Острозькі». Із 1559 р. належало князю Богушеві Корецькому, який звів тут замок[2]. Далі, згідно із заповітом, маєтність успадкував князь Яким (Йоахім) Корецький, який укріпив замок валами і мурами, перетворивши його на фортецю[3].

1650 року останній власник із роду князів Корецьких, князь Самуель-Кароль Корецький, передав маєток у власність князя Александера Міхала Любомирського[4]. Згодом його успадкував Францішек Себастьян Любомирський, пізніше Єжи Домінік Любомирський, який збудував тут римсько-католицький колегіум, навчання в якому відбувалося під патронатом ченців ордену піарів. У 1702 р. при ньому звели костел святого Антонія у стилі бароко (архітектор Войцех Ленартович). У 1706 р. король Август II Фрідріх відібрав маєток і віддав Олександру Меншикову[5], втім, уже в 1711 р. повернули Любомирським.

1773 р. власником села став Ян Казімеж Стецький, який у 1793—1800 рр. збудував тут власний маєток. Існують дві точки зору, яким чином Стецький отримав маєток. За першою, він придбав його від Францішека Фердинанда Любомирського, за другою — виграв у карти в пана Яблоновського. Згодом маєток успадкував Ян Юзеф Стецький (учасник повстання 1831 року[6]). Через причетність до антиросійської діяльності Людвік Стецький не зміг успадкувати родинний маєток, тому той був конфіскований і на декілька десятиліть перетворився на казенне містечко. Після амністії, дарованої імператором Олександром ІІ, маєток повернули Генрикові Стецькому, який подарував його Вітольдові Стецькому. Далі маєток перейшов у власність до Адама Стецького, а потім до Юзефа Стецького, який володів ним до 1939 р. Після Другої світової війни маєток Стецьких пристосували під інтернат.

Зараз приміщення палацу є в аварійному стані, але підпорядковуються спецшколі-інтернату.

Опис ред.

 
Костел святого Антонія

У склад маєтку входили палац, два флігелі, парк із ботанічним садом і штучним ставом, будинки для челяді, стайня, псарня, фільварки, костел із родовим склепом.

Палац, зведений у стилі класицизму (архітектор Доменіко Мерліні)[7], мав два фасади. Парадний вхід прикрашав портик іонічного ордену, колони поставлені у два ряди — шість у внутрішньому й чотири в зовнішньому. До палацу симетрично прибудовані дві дугоподібні галереї-переходи, які з'єднували палац із флігелями. Із внутрішнього боку галереї прикрашені колонами тосканського ордеру. Палац мав французьку систему розташування кімнат. Парадна зала розташовувалася на другому поверсі; стіни на сходах розмальовані виглядами руїн старого замку, а стелю прикрашало зображення нового палацу. Головна зала була оздоблена в бароковому стилі, тут до тепер збереглася ліпнина й архітектурні деталі[8]. У саду, недалеко від палацу, розташовувалась будівля театру на кілька сотень глядачів. Тут виступали актори аматори, хоча іноді це були гастролючі трупи. Окрім того, у маєтку діяла музична капела та оркестр.[9]

Маєтковий парк (архітектор Шимон Богуміл Цуг)[7], закладений у ландшафтному стилі, прикрашав штучний став і ботанічний сад з оранжереями (див. також Великомежиріцький парк).

Будинки для челяді розташовувались неподалік від палацу і серед місцевих мешканців називались «чворки»[10].

У стайнях маєтку утримували більше сотні чистокровних англійських і турецьких скакунів за якими доглядали конюхи німецького походження.[11] Дотепер ці будови не збереглись.

До маєткової економії входило декілька фільварків, найбільший із них був у с. Новини, де розміщувалась лісопильня.[10] Окрім цього, наймані працівники займались скотарством і землеробством.

Костел святого Антонія мав крипту, де покоїлись тіла місцевих шляхтичів, зокрема й Стецьких (наприклад, тут був похований Павел Стецький). У 2014 р. останки зі склепу (крипти) були перепоховані біля костелу.

Галерея ред.

  •  
    Палац маєтку Стецьких
  •  
    Флігель маєтку Стецьких
  •  
    Галерея від палацу до флігеля
  •  
    Паркове озеро маєтку Стецьких
  •  
    В'їзні ворота маєтку Стецьких
  •  
    Ліпне оздоблення в палаці Стецьких
  •  
    Палац Стецьких всередині
  •  
    Палац Стецьких всередині
  •  
    Палац Стецьких всередині

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Обарчук, с. 13.
  2. ↑ Обарчук, с. 16.
  3. ↑ Обарчук, с. 16—17.
  4. ↑ Обарчук, с. 18—19.
  5. ↑ Обарчук, с. 19.
  6. ↑ Międzyrzecz 2.) M. Korecki, Meżyrycz, mko, pow. roweński // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1885. — Т. VI. — S. 378. (пол.) — S. 378. (пол.)
  7. ↑ а б Обарчук, с. 54.
  8. ↑ Обарчук, с. 55.
  9. ↑ Обарчук, с. 37—39.
  10. ↑ а б Обарчук, с. 48.
  11. ↑ Обарчук, с. 30.

Джерела ред.

  • Обарчук А. О. Межиріч Корецький [Текст]: нариси історії волинського містечка. — Рівне, 2010. — 326 с.
  • Родоводи волинської шляхти XVI — першої половини XVII ст. [Текст]: реконструкція родинних структур: методологія, методика, джерела / Ірина Ворончук. — К.: Вища школа, 2009. — 511 с.
  • Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна [Текст]: [монографія] / Н. Яковенко; Український науковий ін-т Гарвардського ун-ту, Інститут критики. — Вид. 2-ге, переглянуте і випр. — К.: Критика, 2008. — 470 с.: іл.
  • Памятники градостроительства и архитектуры УССР. — К.: Будівельник, 1985. — Т. 3. (рос.)

Посилання ред.


Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Маєток_Стецьких&oldid=41755116