Відкрити головне меню

Маєток Стецьких — історичний комплекс, розташований на берегах р. Стави у с. Великі Мечирічі Корецького району Рівненської області. До його складу входили палац, два флігеліпарк із ботанічним садом і штучним ставом, будинки для челядістайня, псарня, фільварки, костел із родовим склепом.

Палац у маєтку Стецьких
Палац у маєтку Стецьких (Великі Межирічі)
Наполеон Орда. Великі Межирічі.jpg
Наполеон Орда. 1875, галявина перед палацом
Палац у маєтку Стецьких. Карта розташування: Україна
Палац у маєтку Стецьких
Палац у маєтку Стецьких
Палац у маєтку Стецьких (Україна)
Інформація
Країна Україна
Територіальна одиниця Великі Межирічі
Місцезнаходження Великі Межирічі
50°39′ пн. ш. 26°51′ сх. д. / 50.650° пн. ш. 26.850° сх. д. / 50.650; 26.850Координати: 50°39′ пн. ш. 26°51′ сх. д. / 50.650° пн. ш. 26.850° сх. д. / 50.650; 26.850
Стиль Бароко
Архітектор Домінік Мерліні
Час заснування 17891793
Сучасний стан аварійний
Палац у маєтку Стецьких у Вікісховищі?

ІсторіяРедагувати

 
Радван герб Стецьких

Поселення вперше згадане 1544 р[1]. Іноді в літературі уточнюють, що це «Межирічі Корецькі», а не «Межирічі Острозькі». З 1559 р. належало князю Богушеві Корецькому, який звів тут замок[2]. Далі, згідно заповіту маєтність успадкував князь Яким (Йоахім) Корецький, який укріпив замок валами і мурами, перетворивши його на фортецю[3].

1650 року останній власник з роду князів Корецьких, князь Самуель-Кароль Корецький, передав маєток у власність князя Александера Міхала Любомирського[4]. Згодом його успадкував Францішек Себастьян Любомирський, пізніше Єжи Домінік Любомирський, який збудував тут римсько-католицький колегіум, навчання в якому відбувалося під патронатом ченців ордену піарів. У 1702 р. при ньому звели костел святого Антонія у стилі бароко (архітектор Войцех Ленартович). У 1706 р. король Август II Фрідріх відібрав маєток і віддав Олександру Меншикову[5], втім, уже в 1711 р. повернули Любомирським.

1773 р. власником села став Ян Казімеж Стецький, який у 1793—1800 рр. збудував тут власний маєток. Існують дві точки зору, яким чином Стецький отримав маєток. За першою, він придбав його від Францішека Фердинанда Любомирського, за другою — виграв у карти в пана Яблоновського. Згодом маєток успадкував Ян Юзеф Стецький (учасник повстання 1831 року[6]). Через причетність до антиросійської діяльності Людвік Стецький не зміг успадкувати родинний маєток, тому той був конфіскований і на декілька десятиліть перетворився на казенне містечко. Після амністії, дарованої імператором Олександром ІІ, маєток повернули Генрикові Стецькому, який подарував його Вітольдові Стецькому. Далі маєток перейшов у власність до Адама Стецького, а потім до Юзефа Стецького, який володів ним до 1939 р. Після Другої світової війни маєток Стецьких пристосували під інтернат.

Зараз приміщення палацу є в аварійному стані, але підпорядковуються спецшколі-інтернату.

ОписРедагувати

 
Костел святого Антонія

У склад маєтку входили палац, два флігеліпарк із ботанічним садом і штучним ставом, будинки для челядістайня, псарня, фільварки, костел із родовим склепом.

Палац, зведений у стилі класицизму (архітектор Доменіко Мерліні)[7], мав два фасади. Парадний вхід прикрашав портик іонічного ордену, колони поставлені у два ряди — шість у внутрішньому й чотири в зовнішньому. До палацу симетрично прибудовані дві дугоподібні галереї-переходи, які з'єднували палац із флігелями. З внутрішнього боку галереї прикрашені колонами тосканського ордеру. Палац мав французьку систему розташування кімнат. Парадна зала знаходилася на другому поверсі; стіни на сходах розмальовані виглядами руїн старого замка, а стелю прикрашало зображення нового палацу. Головна зала була оздоблена в бароковому стилі, тут до тепер збереглася ліпнина й архітектурні деталі[8]. В саду, недалеко від палацу розташовувалась будівля театру на кілька сотен глядачів. Тут виступали актори аматори, хоча іноді це були гастролючі трупи. Окрім, того в маєтку діяла музична капела та оркестр.[9]

Маєтковий парк (архітектор Шимон Богуміл Цуг)[10], закладений у ландшафтному стилі, прикрашав штучний став і ботанічний сад з оранжереями (див. також Великомежиріцький парк).

Будинки для челяді розташовувались неподалік від палацу і серед місцевих мешканців називались «чворки»[11].

У стайнях маєтку утримували більше сотні чистокровних англійських і турецьких скакунів за якими доглядали конюхи німецького походження.[12] До тепер ці будови не збереглись.

До маєткової економії входило декілька фільварків, найбільший з них знаходився в с. Новини, де розміщувалась лісопильня.[13] Окрім цього, наймані працівники займались скотарством і землеробством.

Костел святого Антонія мав крипту, де покоїлись тіла місцевих шляхтичів, зокрема й Стецьких (наприклад, тут був похований Павел Стецький). У 2014 р. останки зі склепу (крипти) були перепоховані біля костелу.

ГалереяРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Обарчук, с. 13.
  2. Обарчук, с. 16.
  3. Обарчук, с. 16—17.
  4. Обарчук, с. 18—19.
  5. Обарчук, с. 19.
  6. Międzyrzecz 2.) M. Korecki, Meżyrycz, mko, pow. roweński // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1885. — Т. VI : Malczyce — Netreba. (пол.) — S. 378. (пол.)
  7. Обарчук, с. 54.
  8. Обарчук, с. 55.
  9. Обарчук, с. 37—39.
  10. Обарчук, с. 54.
  11. Обарчук, с. 48.
  12. Обарчук, с. 30.
  13. Обарчук, с. 48.

ДжерелаРедагувати

  • Обарчук А. О. Межиріч Корецький [Текст]: нариси історії волинського містечка. — Рівне, 2010. — 326 с.
  • Родоводи волинської шляхти ХVI — першої половини ХVIІ ст. [Текст]: реконструкція родинних структур: методологія, методика, джерела / Ірина Ворончук. — К. : Вища школа, 2009. — 511 с.
  • Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна [Текст]: [монографія] / Н. Яковенко; Український науковий ін-т Гарвардського ун-ту, Інститут критики. — Вид. 2-ге, переглянуте і випр. — К. : Критика, 2008. — 470 с.: іл.
  • Памятники градостроительства и архитектуры УССР. — К. : Будівельник, 1985. — Т. 3. (рос.)

ПосиланняРедагувати