Блохін Олег Володимирович
Оле́г Володи́мирович Блохі́н (нар. 5 листопада 1952, Київ) — радянський і український футболіст i футбольний тренер. Найрезультативніший бомбардир радянського футболу — 319 голів у залік клубу Григорія Федотова. Лауреат Ювілейної нагороди УЄФА як найвидатніший український футболіст 50-річчя (1954—2003).
Олег Блохін | ||
Особисті дані | ||
---|---|---|
Повне ім'я | Олег Володимирович Блохін | |
Народження | 5 листопада 1952 (72 роки) | |
Київ, Українська РСР | ||
Зріст | 180 см | |
Вага | 75 кг | |
Громадянство | СРСР → Україна | |
Позиція | нападник | |
Професіональні клуби* | ||
Роки | Клуб | І (г) |
1969–1988 1988–1989 1989–1990 |
Динамо (Київ) Форвертс (Штайр) Аріс (Лімасол) |
432 (211) 41 (9) 22 (5) |
Національна збірна | ||
Роки | Збірна | І (г) |
1972—1988 | СРСР | 113 (44) |
Тренерська діяльність** | ||
Сезони | Команда | Місце |
1990–1993 1993–1994 1994–1997 1997–1998 1998–1999 1999–2002 2003–2007 2008–2009 2011–2012 2012–2014 |
«Олімпіакос» ПАОК «Іонікос» ПАОК АЕК «Іонікос» Україна «Москва» Україна «Динамо» (Київ) |
|
Звання, нагороди | ||
Звання | ||
Нагороди | ||
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||
** Тільки на посаді головного тренера. | ||
Один з найкращих футболістів в історії радянського футболу[1][2][3]. Володар «Золотого м'яча» (1975). Майстер спорту СРСР міжнародного класу (1972), Заслужений майстер спорту СРСР (1975), Заслужений тренер України (2005)[4]. Семиразовий чемпіон СРСР, п'ятиразовий володар Кубку СРСР, двічі володар Кубка Кубків УЄФА. Рекордсмен збірної СРСР з футболу за кількістю проведених за неї ігор і забитих голів. Один з трьох радянських футболістів, який здобував «Золотий м'яч».
Екстренер низки грецьких клубів, збірної України, «Москви» та київського «Динамо»[5][6].
Народний депутат України 3-го (фракція Громада, Батьківщина та КПУ) та 4-го скликання (фракція КПУ та СДПУ(о)). З серпня 2021 року очолив Комітет національних збірних УАФ.[7]
Ігрова кар'єра
ред.Народився 5 листопада 1952 в Києві у спортивній сім'ї. Мати, Катерина Адаменко, була відомою легкоатлеткою, батько працював у Київській обласній раді спортивного товариства «Трудові резерви». Матері дуже хотілося, щоб син теж став легкоатлетом, але він з дитинства обрав футбол.
Футбольну кар'єру розпочав у юнацькій команді київського «Динамо». Вихованець школи «Динамо» (Київ) з 1962 року (перший тренер — Олександр Леонідов). Вже в ті роки він умів відмінно тримати м'яч, сміливо йти у прорив, завдавати сильних і точних ударів по воротах. Талант голеадора був помічений, і Блохіна взяли в дубль.
За основну команду «Динамо» Блохін дебютував 25 листопада 1969 року на тбіліському стадіоні «Локомотив», коли Віктор Маслов випустив 17-річного форварда в основі на гру проти місцевого клубу.
З'явився Олег і в юнацькій збірній СРСР, потім в молодіжній і, нарешті, олімпійській. У 1972 році, на Олімпіаді в Мюнхені, олімпійська збірна СРСР розділила 3-4 місця з командою НДР. На тому турнірі Олег забив шість м'ячів, один з них у матчі за 3-є місце з командою НДР, який закінчився внічию 2:2.
Ледь тільки закріпившись в основному складі свого клубу, Блохін вже в 1973 році був визнаний найкращим футболістом СРСР. Це повторилося і наступного, а потім і 1975 року. У той час у радянському футболі панувало київське «Динамо», яке очолював тренерський «тандем» Валерій Лобановський — Олег Базилевич. Олег Блохін швидко став одним із лідерів команди. Його фірмовим стилем були індивідуальні проходи на величезній швидкості, найчастіше по лівому краю, які залишали не у справ спочатку захисників та воротарів суперника. Але разом з тим Блохін був універсальним гравцем, часто грав не тільки на лівому краю, але і в центрі атаки. Однак, при всій своїй любові до індивідуальних проходів, Олег був командним гравцем і чітко взаємодіяв з партнерами. З іншого боку, і вони, знаючи швидкісні якості Блохіна, завжди намагалися знайти його на полі і гострим пасом дати йому можливість для стрімкого проходу до чужих воріт[8].
Класичним став гол, забитий Олегом Блохіним у ворота мюнхенської «Баварії» у першому матчі за європейський Суперкубок 1975 року. У той рік київське «Динамо» вперше у своїй історії виграло Кубок володарів кубків, перемігши у фінальному матчі угорський «Ференцварош» — 3:0 (один з голів був на рахунку Блохіна). Мюнхенська «Баварія» другий рік поспіль володіла Кубком європейських чемпіонів. Перед матчами за європейський Суперкубок мало хто сумнівався, що перемога буде на боці іменитої «Баварії». Однак у Мюнхені Олег Блохін, вибравши момент, чудово виконав свій фірмовий номер — отримавши гострий пас, на спринтерській швидкості втік від захисників, серед яких був сам Франц Бекенбауер, і точно та сильно пробив у дальній кут воріт Зеппа Маєра. Цей гол виявився єдиним, а приголомшливий сольний прохід Блохіна журналісти і телекоментатори називали фантастичним.
У матчі-відповіді В Києві Блохін забив у ворота «Баварії» вже два голи — один в кінці першого тайму, другий на початку другого. Успіх київського «Динамо», який виграв європейський Суперкубок, був сенсаційним — вперше перемогу святкувала команда з Радянського Союзу. І вперше у тому ж таки 1975 році приз паризького тижневика France Football «Золотий м'яч» отримав радянський футболіст — киянин Олег Блохін, визнаний найкращим футболістом Європи.
У наступному році на іграх XXI Олімпіади, що проходили в Монреалі, радянська олімпійська збірна практично повністю складалася з футболістів київського «Динамо». Тоді були завойовані бронзові медалі — у матчі за третє місце олімпійська збірна СРСР обіграла збірну Бразилії — 2:0. Щоправда, Олег, не до кінця вилікувавши травму, на олімпійському футбольному турнірі забив всього лише один м'яч у ворота збірної КНДР.
Найкрасивіший гол у кар'єрі, на його погляд, був забитий московському «Динамо» в падінні через себе — у кубковому матчі 1973 року. Через п'ять років він забив «Чорноморцю» п'ятою, а ще через рік кишинівському «Ністру» прямим ударом з кутового[9].
Незважаючи на чудову гру Блохіна, лише в тридцятирічному віці він вперше взяв участь у чемпіонаті світу, що проходив в Іспанії. Збірна СРСР не дійшла до півфіналу лише тому, що поступилася збірній Польщі за різницею забитих і пропущених м'ячів. Блохін зіграв на чемпіонаті всі п'ять матчів і забив один гол у ворота збірної Нової Зеландії. В тому ж таки 1982 році його запросили у збірну Європи, що проводила матч зі збірною світу. А ще раніше він грав у збірній ФІФА в матчах з дортмундською «Боруссією» і іспанською «Барселоною».
Через чотири роки форвард вдруге поспіль бере участь у чемпіонаті світу. У двох проведених ним матчах Олег забив один гол у ворота збірної Канади. А напередодні чемпіонату разом з київським «Динамо» Блохін святкував перемогу у фінальному матчі Кубка володарів кубків проти мадридського «Атлетіко», обіграного з рахунком 3:0. Один гол у ворота іспанців забив Блохін, а ще три м'ячі він провів у півфінальних та чвертьфінальних матчах цього турніру.
В підсумку в рідному київському «Динамо» він грав до 1987 року, віддавши клубу вісімнадцять років. Останній свій гол за київське «Динамо» Олег Блохін забив 20 листопада 1987 року в матчі на Кубок СРСР проти волгоградського «Ротора». Це був його 314-й гол у всіх проведених ним матчах. У чемпіонаті СРСР він забив 211 м'ячів — це досягнення так ніхто не зміг перевершити.
Йому належать всі особисті рекорди в радянському футболі. Так, наприклад, за збірну СРСР він провів 112 матчів (більше, ніж хто-небудь) і забив 47 м'ячів. Зіграв у чемпіонатах СРСР 432 рази і забив 211 м'ячів (обидві цифри також всесоюзні рекорди). У п'яти випадках (частіше інших) очолював список бомбардирів першості СРСР. 15 разів (більше за усіх) називався в числі найкращих гравців сезону, причому в 13 випадках під першим номером. Тричі в результаті референдуму радянських спортивних журналістів, організованого тижневиком «Футбол-Хокей», визнаний найкращим футболістом СРСР (1973, 1974, 1975 роках). Крім того, Блохін двічі входив у збірну команду Міжнародної федерації футболу (ФІФА) — у 1979 році проти західнонімецької команди «Боруссія» з Дортмунда, а в наступному сезоні — проти іспанської «Барселони», грав за збірну команду Європейського футбольного союзу (УЄФА) проти збірної ЧССР (у 1981 році) і за збірну Європи (у 1982 році) проти збірної решти світу[10].
1987 року нападника за 115 тисяч доларів[11] придбала австрійська команда Форвертс (Штайр), де він виступав протягом року, а 28 червня 1989 року в Києві відбувся прощальний матч на честь Блохіна, де збірна СРСР зустрічалася зі збірною футбольних зірок світу. Олег прощався зі збірною, граючи за яку він забив 42 м'ячі. На концерті у Палаці спорту, що відбувся напередодні прощального матчу Олега Блохіна, Тамарою Гвердцителі була виконана пісня «Віват, король!», спеціально написана Юрієм Рибчинським (слова) і Геннадієм Татарченком (музика) для Блохіна.[12][13].
Попрощавшись з київськими вболівальниками, Блохін поїхав на Кіпр, де наступний сезон грав за Аріс (Лімасол), після чого завершив ігрову кар'єру.
Тренерська кар'єра
ред.Закінчивши кар'єру гравця в складі «Аріса», Олег Блохін у 1990 році став тренером в грецькому «Олімпіакосі». Приступаючи до першого для себе досвіду роботи головним тренером, він дав собі на це два роки. Вирішив, що якщо за цей час у нього нічого не вийде, то кине це заняття. Проте, молодому тренеру вдалося: У 1990 році його «Олімпіакос» був за крок від чемпіонства. В ключовому матчі другого кола Олег Протасов забив переможний м'яч основному конкурентові АЕКу, зробивши рахунок 2:1. Проте за 7 хвилин до закінчення зустрічі на полі стадіону «Філадельфія» почали вибухати димові шашки. Дисциплінарний комітет призначив перегравання, яке відбулося на Родосі. АЕК переміг 1:0 і майже гарантував собі золоті медалі. Незважаючи на невдачу пірейський клуб на чолі з українським тренером продовжив вдало виступати — 1992 року ведений ним клуб з передмістя Афін завоював Кубок та Суперкубок Греції, а в національному чемпіонаті двічі (у 1991 і 1992 роках) фінішував другим. Наступного сезону, взимку 1993-го Олег Блохін пішов з посади головного тренера. Восени у єврокубках грецький суперклуб, який переживав фінансову кризу і посадку до в'язниці свого власника та місцевого олігарха Аргіріса Сальяреліса, під керівництвом Блохіна дійшов до чвертьфіналу Кубка володарів Кубків, здолавши по дорозі до цієї стадії французьке «Монако», на чолі з Арсеном Венгером[14]. Від вдалих результатів вдячні вболівальники одного разу навіть вирушили до Києва на зустріч з місцевими динамівцями у зв'язку з 50-річчям улюбленого їм тренера[15].
Після закінчення контракту, Блохін на рік пішов працювати в інший грецький клуб — ПАОК (Салоніки). На момент його приходу клуб посідав 5-те місце першості Греції. У сезоні 1993/94 клуб із Блохіним на чолі знову став лише 5-м. А чемпіонство зберіг АЕК.
Після цього протягом трохи більше двох років український спеціаліст тренував афінський «Іонікос», який ніколи не піднімався вище 5-го підсумкового місця в чемпіонаті Греції. На той момент «Іонікос» повернувся у вищий дивізіон чемпіонату Греції, і разом із Блохіним посів у сезоні 1994/95 лише 15-ту сходинку. Останню, яка дозволила клубу залишитися у еліті. Наступні два сезони «Іонікос» Блохіна незмінно посідав 8-ме місце чемпіонату Греції, повернувши собі статус середняка ліги[16].
Потім Блохін провів іще декілька сезонів на чолі «ПАОКа», «АЕКа» та «Іонікоса», але гучних результатів не здобув.
У вересні 2003 року Блохін став головним тренером національної збірної України. Під його керівництвом збірна вперше в своїй історії успішно пройшла відбірковий етап великого міжнародного турніру — чемпіонату світу з футболу 2006 року в Німеччині, причому путівку до Німеччини завоювала раніше всіх інших європейських команд. На турнірі збірна України, яка вперше брала участь у фінальних стадіях ЧС, дійшла до чвертьфіналу — це найвище досягнення українців.
6 грудня 2007 року Блохін подав на звільнення з поста тренера збірної, після того як не зміг пробитися зі збірною на Євро-2008[17]. Заяву було прийнято на засіданні виконкому Федерації футболу України.
Через кілька днів після звільнення з поста головного тренера збірної України Блохін став головним тренером російського клубу «Москва». У чемпіонаті Росії 2008 року «Москва» посіла 9-е місце. 26 листопада 2008 року договір Блохіна з «Москвою» був розірваний за обопільною згодою сторін.
У сезоні 2009/2010 був спортивним директором одеського «Чорноморця». Головним тренером став партнер Блохіна Андрій Баль. В підсумку під їх керуванням «Чорноморець» здобув лише 5 перемог за сезон і посів у чемпіонаті України передостаннє 15-те місце та вилетів до першої ліги, після чого обидва тренери були звільнені.
21 квітня 2011 року був знову призначений на пост головного тренера національної збірної України[18]. У програмі «ТСН» на українському телеканалі «1+1» з посиланням на неназвані «власні джерела» повідомили, що заробітна плата Блохіна склала 50 тисяч доларів у місяць[19]. Під керівництвом Блохіна збірна взяла участь у домашньому Євро-2012, де не змогла вийти з групи.
25 вересня 2012 року, після відставки Юрія Сьоміна був призначений на пост головного тренера київського «Динамо»[20]. 28 вересня 2012 року дебютував як тренер «Динамо» в десятому турі Чемпіонату України проти луганської «Зорі». Дебют виявився успішним: «кияни» перемогли 1:0, єдиний м'яч провів Раффаел.
Невдовзі після приходу у «Динамо» Блохіна госпіталізували з гіпертонічним кризом — причиною виявився тромб, який майже повністю перекрив сонну артерію. На другий день госпіталізації видалили тромб за допомогою малоінвазивної хірургії. У період лікарняного Блохіна обов'язки головного тренера збірної виконував Андрій Баль, під керівництвом якого вона втратила 5 очок з 6 у двох матчах: нічия з Молдовою і програш Чорногорії. У «Динамо» головного тренера підмінив Олексій Михайличенко, і результати теж не радували: «Динамо» втратило багато очок у чемпіонаті та Лізі чемпіонів.
3 листопада Блохін вперше після операції дивився матч на стадіоні. Це була гра «Динамо» — «Таврія», проте сидіти на тренерській лавці лікарі йому ще не дозволили, і він дивився його з ложі стадіону. В перерві, до якої «Динамо» вело в рахунку 1:0, Блохін спустився в роздягальню, поговорив з гравцями. На тренерській лавці Блохіна як і раніше заміняв Олексій Михайличенко, він же і давав післяматчеву прес-конференцію.
До матчу 21 листопада з ПСЖ у Лізи чемпіонів (поразка 0:2), який проходив у Києві, лікарі дозволили Блохіну бути на тренерській лавці, чим він і скористався. Він же провів передматчеву і післяматчеву прес-конференції.
16 квітня 2014 року, відразу після матчу чемпіонату України проти «Шахтаря», програного в Києві з рахунком 0:2, Олег Блохін був звільнений президентом клубу Ігорем Суркісом з поста головного тренера «Динамо» за незадовільні результати, показані командою під його керівництвом[21].
Політична кар'єра
ред.Перебував у КПРС[22]. У пострадянський період Олег Блохін поєднував тренерську роботу з громадсько-політичною діяльністю.
У 1998 році був депутатом Верховної Ради України за списком Всеукраїнського об'єднання «Громада» (№ 16), яке на початку 1997 року створив тогочасний прем'єр-міністр України Павло Лазаренко. Членом фракції ВО «Громада» пробув лише рік, після чого два роки був у фракції «Батьківщина».
Влітку 2001 року перейшов у Комуністичну партію України, а у 2002 році був обраний депутатом Верховної Ради четвертого скликання за списками цієї партії (№ 10). За п'ять місяців перейшов у фракцію Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), а у 2003 році був членом її політради[23].
У Раді IV скликання був членом комітету Верховної Ради з питань молодіжної політики, фізкультури, спорту і туризму, головою підкомітету з питань олімпійського, паралімпійського руху та спорту вищих досягнень.
На виборах 2006 року Блохін балотувався у Верховну Раду під № 10 списку Опозиційного блоку «Не так!», сформованого на базі СДПУ(о). Блок не зміг подолати 3-відсотковий прохідний бар'єр, набравши лише 1,01 % голосів виборців[24].
Статистика виступів
ред.Клубна
ред.Клуб | Сезон | Чемпіонат | Кубок | Єврокубки | Суперкубок | Всього | |||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
Ігри | Голи | Ігри | Голи | Ігри | Голи | Ігри | Голи | Ігри | Голи | ||
Динамо | 1969 | 1 | 0 | - | - | - | - | - | - | 1 | 0 |
1970 | - | - | 1 | 0 | - | - | - | - | 1 | 0 | |
1971 | 1 | 0 | - | - | - | - | - | - | 1 | 0 | |
1972 | 27 | 14 | 2 | 0 | 6 | 1 | - | - | 35 | 15 | |
1973 | 29 | 18 | 8 | 4 | 5 | 1 | - | - | 42 | 23 | |
1974 | 29 | 20 | 4 | 3 | 9 | 5 | - | - | 42 | 28 | |
1975 | 28 | 18 | - | - | 8 | 5 | - | - | 36 | 23 | |
1976 | 19 | 8 | 1 | 0 | 8 | 2 | - | - | 28 | 10 | |
1977 | 29 | 17 | 3 | 2 | 2 | 0 | 1 | 0 | 35 | 19 | |
1978 | 26 | 13 | 8 | 4 | 4 | 0 | - | - | 38 | 17 | |
1979 | 24 | 17 | 6 | 1 | 4 | 1 | - | - | 34 | 19 | |
1980 | 33 | 19 | 7 | 3 | 2 | 0 | - | - | 42 | 22 | |
1981 | 29 | 19 | 7 | 3 | 6 | 1 | 1 | 0 | 43 | 23 | |
1982 | 24 | 10 | 3 | 0 | 4 | 0 | - | - | 31 | 10 | |
1983 | 31 | 10 | 1 | 0 | 2 | 0 | - | - | 34 | 10 | |
1984 | 30 | 10 | 6 | 2 | - | - | - | - | 36 | 12 | |
1985 | 29 | 12 | 2 | 1 | 9 | 5 | - | - | 40 | 18 | |
1986 | 23 | 2 | 5 | 5 | 8 | 5 | 1 | 0 | 37 | 12 | |
1987 | 20 | 4 | 3 | 1 | 2 | 0 | 1 | 0 | 26 | 5 | |
Всього | 432 | 211 | 67 | 29 | 79 | 26 | 4 | 0 | 582 | 266 | |
Форвертс (Штайр) | 1987-88 | 13 | 5 | - | - | - | - | - | - | 13 | 5 |
1988-89 | 28 | 4 | 1 | 1 | - | - | - | - | 29 | 5 | |
Всього | 41 | 9 | 1 | 1 | - | - | - | - | 42 | 10 | |
Аріс (Лімасол) | 1989-90 | 22 | 5 | 6 | 2 | - | - | - | - | 28 | 7 |
Всього | 22 | 5 | 6 | 2 | - | - | - | - | 28 | 7 | |
Всього за кар'єру | 495 | 225 | 74 | 32 | 79 | 26 | 4 | 0 | 652 | 283 |
- Статистика в Кубках СРСР та єврокубках подана за схемою «осінь-весна» та зарахована в рік початку турніру
Матчі за збірну
ред.Єврокубки
ред.Олег Блохін провів усі свої 15 сезонів у клубних турнірах УЄФА у складі київського «Динамо», зігравши загалом 79 ігор, забивши 25 голів (середня результативність — 0,32 голи за гру). По всім цим показникам він абсолютний рекордсмен серед футболістів часів СРСР. Найвищі досягнення — перемога у Кубку кубків 1974—1975, Кубку кубків 1985—1986 та Суперкубку 1975.
Перша гра відбулася 13 вересня 1972 року в Інсбруці в першому матчі 1/16 фіналу Кубка чемпіонів 1972—1973 проти місцевого клубу «Сваровскі-Ваккер». Олег провів в дебютній і переможній (1:0) грі усі 90 хвилин. А 8 листопада 1972 року в Хожуві у цьому ж розіграші Кубка чемпіонів забив перший гол в єврокубках, відкривши рахунок в повторному двоборстві 1/8 фіналу з «Гурником» із Забже. Кияни поступилися тоді полякам — 1:2, але враховуючи першу гру в Києві — 2:0, пройшли до чвертьфіналу.
18 березня 1987 року Олег забив останній гол в турнірах УЄФА. В присутності 100 000 глядачів він відкрив рахунок у повторній грі чвертьфіналу Кубка чемпіонів 1986—1987 проти турецького «Бешікташу» — 2:0. Останній виступ відбувся в Глазго 30 вересня 1987 року у матчі-відповіді 1/16 фіналу Кубка чемпіонів 1987—1988 проти «Глазго Рейнджерс». Майже 35-річний ветеран провів на полі весь матч, на жаль, програний «Динамо» — 0:2.
Варто відмітити сезони в яких Блохін забивав по 5 м'ячів: Кубок кубків 1974—1975, Кубок кубків 1985—1986 — один з квартету найкращих бомбардирів цього розіграшу та Кубок чемпіонів 1986—1987. Тричі відзначився дублями: у повторному матчі за Суперкубок УЄФА проти «Баварії» 6 жовтня 1975 року в Києві, у першій грі півфіналу Кубок кубків 1985—1986 проти празької «Дукли» 2 квітня 1986 року в Києві та у першому чвертьфіналі Кубка чемпіонів 1986-87 у ворота «Бешікташу» 4 березня 1987 року в Ізмірі.
Всі голи забиті з гри. 16 березня 1977 року в другому, домашньому матчі 1/4 фіналу Кубка чемпіонів 1976-77 проти «Баварії» на 39 хвилині не забив пенальті у ворота Зеппа Маєра.
Пам'ятними є голи забиті зі штрафних. Наприклад, у тому ж київському матчі з «Баварією» за Суперкубок. Також 5 листопада 1986 року у повторній грі 1/8 фіналу Кубка чемпіонів 1986-87 у ворота «Селтіка», які захищав Пет Боннер. Ці два голи були забиті на Республіканському стадіоні в Києві у присутності 100 000 глядачів.
До речі, 5 листопада, день народження Олега. І за 15 років виступів на стадіонах Європи йому довелося тричі зіграти саме цього дня. Крім вищезгаданого матчу з шотландцями (перемога — 3:1) це було також у 1974 році у повторній грі 1/8 фіналу Кубка кубків 1974-75 у Києві з німецьким «Айнтрахтом» (перемога — 2:1), та у 1975 році у матчі-відповіді 1/8 фіналу Кубка чемпіонів 1975-76 в ісландському місті Акранес проти однойменного клубу (перемога 2:0). Як бачимо, у всіх цих іграх Олег перемагав разом з «Динамо».
Статистика виступів у єврокубках
ред.Сезон | Клуб | Турнір | Досягнення | Матчі | Перемоги | Нічиї | Поразки | Голи |
---|---|---|---|---|---|---|---|---|
1972-73 | «Динамо» (Київ) | Кубок чемпіонів | 1/4 фіналу | 6 | 3 | 1 | 2 | 1 |
1973-74 | Кубок УЄФА | 1/8 фіналу | 5 | 4 | 0 | 1 | 1 | |
1974-75 | Кубок кубків | 9 | 8 | 0 | 1 | 5 | ||
1975 | Суперкубок УЄФА | 2 | 2 | 0 | 0 | 3 | ||
1975-76 | Кубок чемпіонів | 1/4 фіналу | 6 | 4 | 1 | 1 | 1 | |
1976-77 | Кубок чемпіонів | 1/2 фіналу | 8 | 6 | 0 | 2 | 2 | |
1977-78 | Кубок УЄФА | 1/32 фіналу | 2 | 0 | 1 | 1 | 0 | |
1978-79 | Кубок чемпіонів | 1/8 фіналу | 4 | 2 | 1 | 1 | 0 | |
1979-80 | Кубок УЄФА | 1/8 фіналу | 4 | 2 | 0 | 2 | 1 | |
1980-81 | Кубок УЄФА | 1/32 фіналу | 2 | 0 | 2 | 0 | 0 | |
1981-82 | Кубок чемпіонів | 1/4 фіналу | 6 | 2 | 3 | 1 | 1 | |
1982-83* | Кубок чемпіонів | 1/4 фіналу | 4 | 3 | 0 | 1 | 0 | |
1983-84 | Кубок УЄФА | 1/32 фіналу | 2 | 0 | 1 | 1 | 0 | |
1985-86 | Кубок кубків | 9 | 6 | 2 | 1 | 5 | ||
1986 | Суперкубок УЄФА | 1 | 0 | 0 | 1 | 0 | ||
1986-87 | Кубок чемпіонів | 1/2 фіналу | 7 | 4 | 1 | 2 | 5 | |
1987-88 | Кубок чемпіонів | 1/16 фіналу | 2 | 1 | 0 | 1 | 0 | |
ВСЬОГО за кар'єру | 15 євросезонів | 79 | 47 | 13 | 19 | 25 |
* — у 1/8 фіналу жереб звів киян з клубом «17 Ненторі». Через відмову албанців в 1/4 пройшло «Динамо».
Статистика по турнірам
ред.Турнір | Сезони | Матчі | Перемоги | Нічиї | Поразки | Голи |
---|---|---|---|---|---|---|
Кубок чемпіонів | 8 | 43 | 25 | 7 | 11 | 10 |
Кубок кубків | 2 | 18 | 14 | 2 | 2 | 10 |
Кубок УЄФА | 5 | 15 | 6 | 4 | 5 | 2 |
Суперкубок УЄФА | 2 | 3 | 2 | 0 | 1 | 3 |
Усі матчі та голи Олега Блохіна у єврокубках
ред.(2) — матч-відповідь.
Досягнення
ред.Як гравець
ред.- Найвидатніший український футболіст 50-річчя (1954—2003).
- Найкращий бомбардир збірної Радянського Союзу (42 м'ячі)
- Рекордсмен за кількістю матчів за збірну Радянського Союзу — 112.
- Найкращий бомбардир в історії чемпіонатів СРСР
- Рекордсмен за кількістю матчів в чемпіонатах СРСР
- Найкращий бомбардир в історії Кубка СРСР (30 м'ячів)[25]
- 7-разовий чемпіон СРСР (1974, 1975, 1977, 1980, 1981, 1985, 1986).
- 5-разовий володар Кубка СРСР (1974, 1978, 1982, 1985, 1987).
- Володар Кубка кубків (1975, 1986).
- Володар Суперкубка УЄФА 1975.
- Бронзовий олімпійський призер: 1972, 1976
- 3-разовий найкращий футболіст СРСР 1973, 1974, 1975.
- 9-разовий найкращий футболіст України 1972, 1973, 1974, 1975, 1976, 1977, 1978, 1980, 1981.
- Найкращий футболіст Європи 1975. («Золотий м'яч»-1975)
- 5-разовий найкращий бомбардир чемпіонату СРСР 1972, 1973, 1974, 1975, 1977.
- У списку «33» найкращих 15 разів поспіль (13 разів під № 1).
- Член № 1 українського Клубу бомбардирів Олега Блохіна — 336 голів.
- Очолює символічний Клуб радянських бомбардирів імені Григорія Федотова — 319 м'ячів (враховувалися голи у складі головної та олімпійської збірних країни, іграх на кубок країни, у чемпіонатах країни та єврокубках).
- Виступав за символічні збірні ФІФА, УЄФА і Європи.
Як тренер
ред.- Чвертьфіналіст Чемпіонату Світу: 2006 — зі збірною України.
- Друге місце в Чемпіонаті Греції: 1991, 1992 — з «Олімпіакосом».
- Третє місце в Чемпіонаті Греції: 1993 — з «Олімпіакосом».
- Кубок Греції. Володар : 1992 — з «Олімпіакосом».
- Фіналіст : 2000 — з «Іонікосом».
- Суперкубок Греції з футболу: 1992 — з «Олімпіакосом».
- Найкращі тренери національних збірних за підсумками року (версія IFFHS):
Нагороди
ред.- Орден князя Ярослава Мудрого II ст. (14 жовтня 2020) — за вагомі особисті заслуги у розвитку і популяризації вітчизняного футболу, піднесення міжнародного спортивного престижу України та з нагоди 45-річчя перемог у фінальних матчах Кубка володарів кубків і Суперкубка УЄФА, здобутих під керівництвом головного тренера футбольного клубу «„Динамо“ Київ», Героя України Лобановського Валерія Васильовича[29]
- Орден князя Ярослава Мудрого III ст. (29 травня 2015) — за вагомі особисті заслуги у розвитку і популяризації вітчизняного футболу, піднесення міжнародного спортивного престижу України та з нагоди 40-річчя перемог у фінальних матчах Кубка володарів кубків і Суперкубка УЄФА, здобутих під керівництвом головного тренера футбольного клубу «„Динамо“ Київ», Героя України Лобановського Валерія Васильовича[30]
- Орден князя Ярослава Мудрого IV ст. (5 липня 2012) — за значний особистий внесок у підготовку і проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, успішну реалізацію інфраструктурних проектів, забезпечення правопорядку і громадської безпеки під час турніру, піднесення міжнародного авторитету Української держави, високий професіоналізм[31]
- Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (19 серпня 2006) — за досягнення високих спортивних результатів на чемпіонаті світу з футболу 2006 року (Федеративна Республіка Німеччина), виявлені мужність, самовідданість і волю до перемоги, утвердження міжнародного авторитету України[32]
- Орден «За заслуги» І ст. (1 грудня 2011) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного футболу, досягнення високих спортивних результатів, багаторічну сумлінну працю та з нагоди 20-річчя Всеукраїнської спортивної громадської організації «Федерація футболу України»[33]
- Орден «За заслуги» ІІ ст. (14 липня 2004) — за вагомий особистий внесок у розвиток та популяризацію вітчизняного футболу, підготовку молодих футболістів, піднесення міжнародного спортивного престижу України та з нагоди 110-річчя українського футболу[34]
- Орден «За заслуги» III ст. (4 листопада 2002) — за вагомий особистий внесок у розвиток фізичної культури і спорту в Україні, піднесення міжнародного престижу вітчизняного футболу, досягнення високих спортивних результатів[35]
- Відзнака Президента України «Національна легенда України» (20 серпня 2021) — за визначні особисті заслуги у становленні незалежної України і зміцненні її державності, вагомий внесок у розвиток національного мистецтва, спорту, багаторічну плідну професійну діяльність[36]
- Орден преподобного Нестора Літописця (1992).
- Почесний громадянин Києва (2006).
Особисте життя
ред.5 жовтня 2012 року Олег Блохін був госпіталізований до лікарні з діагнозом гіпертонічний криз[37], його було прооперовано через тромбоз лівої сонної артерії[38].
Родина
ред.- Батько — Володимир Іванович Блохін (1922—2013), заступник голови Київської обласної ради товариства «Трудові резерви», у минулому офіцер МВС.
- Мати — Катерина Захарівна Адаменко (1918—2012), заступник декана факультету промислового цивільного будівництва Київського будівельного інституту.
- Брат — Микола Володимирович Блохін (1939—2011)[39].
- Перша дружина Олега Блохіна — Ірина Дерюгіна, чемпіонка світу з художньої гімнастики. Від цього шлюбу у нього є дочка — Ірина Блохіна (нар. 1983).
- Друга дружина — Анжела. Від цього шлюбу дві дочки — Ганна (нар. 2001) і Катерина (нар. 2002)[40][41].
Бібліографія
ред.Твори Олега Блохіна
ред.- «Гол, который я не забил» (Серия «Знаменосцы спорта»). — К. : Молодь, 1981. — 160 с.
- «Право на гол» (в соавторстве с Аркадьевым Д. А.) (Серия «Сердца, отданные спорту»). — М. : ФиС, 1984. — 224 с.
- «Экзаменует футбол» (Серия «Знаменосцы спорта»). — К. : Молодь, 1986. — 208 с.
- «Футбол на всю жизнь» (в соавторстве с Аркадьевым Д. А.). — К. : Веселка, 1989. — 391 с. — ISBN 5-301-00781-5[42]
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ ВИДАТНИЙ ФУТБОЛІСТ ОЛЕГ БЛОХІН НАГОРОДЖЕНИЙ ОРДЕНОМ ПРЕПОДОБНОГО НЕСТОРА ЛІТОПИСЦЯ. Архів оригіналу за 26 лютого 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
- ↑ Спорт-експрес. «Зірка Олег Блохин». Архів оригіналу за 18 жовтня 2013. Процитовано 17 квітня 2014.
- ↑ Football.ua. «50 найкращих. Динамо». Архів оригіналу за 24 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
- ↑ ФФУ. Тренерський штаб. БЛОХІН Олег Володимирович. Архів оригіналу за 17 квітня 2011. Процитовано 13 травня 2012. [Архівовано 2011-04-17 у Wayback Machine.]
- ↑ Офіційно: Олег Блохін — новий наставник київського «Динамо». Архів оригіналу за 27 вересня 2012. Процитовано 25 вересня 2012. [Архівовано 2012-09-27 у Wayback Machine.]
- ↑ Олег Блохін — головний тренер київського «Динамо»!. Архів оригіналу за 28 вересня 2012. Процитовано 25 вересня 2012.
- ↑ https://sport.unian.ua/football/legendi-dinamo-blohin-ta-mihaylichenko-otrimali-novi-posadi-v-uaf-novini-futbolu-11511808.html [Архівовано 23 серпня 2021 у Wayback Machine.] Легенди Динамо Блохін та Михайличенко отримали нові посади в УАФ, Уніан
- ↑ Біографія Олега Блохина. (рос.). Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014. [Архівовано 2014-04-19 у Wayback Machine.]
- ↑ 20 малоизвестных фактов из жизни Олега Блохина. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 17 квітня 2014.
- ↑ 20 фактов из жизни Блохина. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
- ↑ Ювентус давав за Заварова 3 мільйони, Лобановський просив 6. Перші трансфери українців і погана аура Блохіна. Архів оригіналу за 16 лютого 2022. Процитовано 16 лютого 2022.
- ↑ Юрій Рибчинський: «за два роки до того, як Євтушенко прочитав свої вірші в будинку офіцерів, вони мені Наснилися!». Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 17 квітня 2014.
- ↑ Олег Блохін: «Якою людиною був Лобановський? Про небіжчика-або добре, або ніяк, тому не хочу ворушити минуле. Я не учень Лобановського і не його послідовник. Я Блохін. У мене свій шлях!». Архів оригіналу за 24 лютого 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
- ↑ Олег БЛОХІН — бути лише першим!. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
- ↑ Олег Блохин. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
- ↑ ТРЕНЕР ІЗ ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ «О». ОЛЕГ БЛОХІН. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014. [Архівовано 2014-04-19 у Wayback Machine.]
- ↑ http://ua.korrespondent.net/main/90698/ [Архівовано 13 грудня 2007 у Wayback Machine.] Відставка з поста головного тренера Збірної України
- ↑ Олег Блохін очолив збірну України (укр.). Офіційний сайт Федерації футболу України. 21.04.2011. Архів оригіналу за 08.02.2012. Процитовано 21 квітня 2011.
- ↑ На Україні повідомили, що зарплата Блохіна — $ 50 тис. на місяць[недоступне посилання з лютого 2019]
- ↑ Офіційно. Олег Блохін — головний тренер київського «Динамо»!. Архів оригіналу за 19 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
- ↑ Динамо підтвердило звільнення Блохіна - football.ua. football.ua. Архів оригіналу за 17 квітня 2014. Процитовано 2014-4-17.
{{cite web}}
: Cite має пусті невідомі параметри:|description=
та|datepublished=
(довідка) - ↑ Озерова виручала розвідка. А він і не знав [Архівовано 24 лютого 2014 у Wayback Machine.] Інтерв'ю з Ігорем Черкасовим в газеті «Спорт-Експрес» від 16 січня 2004 року
- ↑ Олег Блохін — ЛІГА: Досьє // Біографія та фото Олег Блохін. Архів оригіналу за 26 вересня 2011. Процитовано 17 квітня 2014.
- ↑ Блохин Олег Владимирович. Архів оригіналу за 24 лютого 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
- ↑ Олегу БЛОХІНУ — 66! Вітаємо великого форварда!. Архів оригіналу за 7 листопада 2018. Процитовано 6 листопада 2018.
- ↑ The World's best National Coach 2005. Архів оригіналу за 13 грудня 2013. Процитовано 3 січня 2013.
- ↑ The World's best National Coach 2006. Архів оригіналу за 13 грудня 2013. Процитовано 3 січня 2013.
- ↑ Олег Блохин — в списке лучших наставников национальных сборных за 2012 год. Архів оригіналу за 6 січня 2013. Процитовано 3 січня 2013.
- ↑ Указ Президента України від 14 жовтня 2020 року № 446/2020 «Про відзначення державними нагородами України ветеранів команди товариства „Футбольний клуб «Динамо» Київ“»»
- ↑ Указ Президента України від 29 травня 2015 року № 299/2015 «Про відзначення державними нагородами України ветеранів команди товариства "Футбольний клуб "Динамо" Київ"»
- ↑ Указ Президента України від 5 липня 2012 року № 435/2012 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Указ Президента України від 19 серпня 2006 року № 697/2006 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Указ Президента України від 1 грудня 2011 року № 1096/2011 «Про відзначення державними нагородами України»
- ↑ Указ Президента України від 14 липня 2004 року № 795/2004 «Про відзначення державними нагородами України ветеранів та активістів українського футболу»
- ↑ Указ Президента України від 4 листопада 2002 року № 976/2002 «Про нагородження орденом "За заслуги"»
- ↑ Указ Президента України від 20 серпня 2021 року № 374/2021 «Про нагородження відзнакою Президента України "Національна легенда України"»
- ↑ Через 10 днів роботи в «Динамо» Блохін потрапив до лікарні з гіпертонічним кризом. Дзеркало тижня. 05.10.2012.
- ↑ Блохін переніс малоінвазивну операцію. [Архівовано 8 жовтня 2012 у Wayback Machine.] Українська правда. Champion. 06.10.2012.
- ↑ Батько Блохіна: «Швидка на виклик їхала годину» [Архівовано 19 квітня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Зірка. Олег Блохін. Архів оригіналу за 19 квітня 2019. Процитовано 17 квітня 2014.
- ↑ Ні слова про футбол. Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
- ↑ Биография Олега Блохина. Архів оригіналу за 18 квітня 2014. Процитовано 17 квітня 2014.
Джерела
ред.- Олег Блохін / Олексій Сільвестров. — Х. : Фоліо, 2012. — 119, [2] с. : портр. ; 18 см. — (Знамениті українці, ISBN 978-966-03-5098-4). — На паліт. авт. не зазначено. — Випущено на замовлення Держ. ком. телебачення і радіомовлення України «Укр. книга» 2012 р. — 3 000 пр. — ISBN 978-966-97231-1-6
- Віктор Хохлюк «Статистика. Славетні традиції українських голеадорів. Клуб Олега Блохіна» (Лютий 2011 р., № 11/2483). «Український футбол». — С. 11.
- Віктор Хохлюк: «Бомбардири України». — Ровеньки, 2011 рік. — С. 6—7. — ISBN 978-966-534-344-8. (рос.)
Посилання
ред.- Профіль та єврокубкова статистика на сайті klisf.net [Архівовано 30 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- Дані про футболіста на сторінці збірної СРСР/Росії з футболу [Архівовано 23 лютого 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
- Статистика на офіційному сайті ФІФА [Архівовано 10 жовтня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
- Олег Блохін (тренер) на сайті transfermarkt.com (англ.)
- Олег Блохін (гравець) на сайті transfermarkt.com (англ.)
- Олег Блохін: досі недосяжний [Архівовано 15 грудня 2018 у Wayback Machine.]
- Блохін Олег Володимирович на сайті worldfootball.net (англ.) (нім.) (фр.) (ісп.) (порт.) (італ.) (нід.) (пол.)