Одеський національний академічний театр опери та балету

(Перенаправлено з Одеський оперний театр)

Оде́ський націона́льний академі́чний теа́тр о́пери та бале́ту — найстаріший оперний театр України. Найкращий театр Одеси та України на момент побудови.

Одеський національний академічний театр опери та балету
Operniy-5.jpg
Вид на театр з боку вулиці Рішельєвської

46°29′07″ пн. ш. 30°44′29″ сх. д. / 46.48528° пн. ш. 30.74139° сх. д. / 46.48528; 30.74139
Статус «національний» з 2007 року
Статус спадщини пам'ятка культурної спадщини України
Країна

 Україна

Розташування місто Одеса, пров. Чайковського, 1
Архітектурний стиль Віденське бароко (фасад), Рококо (інтер'єр)
Автор проєкту Фердинанд Фельнер і Герман Гельмер («Бюро Фельнер & Гельмер»)
Архітектор Бюро Фельнер & Гельмер
Засновано 1887
Будівництво 1884 — 1 жовтня 1887
Сайт Офіційний сайт театру
Ідентифікатори й посилання
Structurae 20013549
Одеський національний академічний театр опери та балету. Карта розташування: Україна
Одеський національний академічний театр опери та балету
Одеський національний академічний театр опери та балету (Україна)

CMNS: Одеський національний академічний театр опери та балету у Вікісховищі

Будинок зведено 1887 року під керівництвом архітекторів Фердинанда Фельнера і Германа Гельмера («Бюро Фельнер & Гельмер») у стилі віденського бароко. Архітектура глядацького залу витримана в стилі пізнього французького рококо.

Унікальна акустика підковоподібного залу дозволяє доносити навіть шепіт зі сцени в будь-який куточок залу.

Етапи будівництваРедагувати

Відкриття першої споруди театру відбулося 1810 року, але у 1873 році відбулася пожежа, через яку театр згорів. Сучасна будівля зведена 1887 року під керівництвом архітекторів Фердинанда Фельнера і Германа Гельмера («Бюро Фельнер & Гельмер») у стилі віденського бароко. Архітектура глядацького залу витримана в стилі пізнього французького рококо. Унікальна акустика підковоподібного залу дозволяє доносити навіть шепіт зі сцени в будь-який куточок залу. Повну реставрацію будівлі театру завершили у 2007 році.

Видатні персоналіїРедагувати

У театрі диригували композитори Петро Чайковський, Микола Римський-Корсаков, Сергій Рахманінов, Альфонс Цибулка, співали великі Енріко Карузо, Федір Шаляпін, Соломія Крушельницька, Антоніна Нежданова, Леонід Собінов, танцювали Анна Павлова, Катерина Гельцер й Ісідора Дункан.

До числа найвдаліших постановок трупи театру увійшли: «Кармен», «Травіата», «Трубадур», «Ріголетто», «Запорожець за Дунаєм», «Мадам Баттерфляй» («Чіо-Чіо-Сан»), «Наталка Полтавка», «Жізель», «Лускунчик», «Спляча красуня».

До 120-річчя театру Національний банк випустив ювілейні монети. Журнал «Forbes» включив одеський театр в список найбільш незвичайних визначних пам'яток Східної Європи[1].

Історія театруРедагувати

 
Перший оперний театр після реконструкції, 1836 р. Фото зроблене у 1840-х.
 
Перший оперний театр після пожежі, 1873

Перший театрРедагувати

Театральна Одеса веде свою історію практично з моменту заснування міста. Театр опери та балету по праву можна назвати старійшиною серед цілого ряду його культурних установ. Одеса отримала право будувати театр у 1804 році (ставши третім містом з театром в Російській імперії), а в 1809 році він був уже зведений. Автором цього проєкту був відомий французький архітектор Жан-Франсуа Тома де Томон, автор ряду будівель в Петербурзі. Саме цю будівлю відвідував Олександр Пушкін під час свого перебування в Одесі в 1823-24 роках. Будівля театру була першою серед оперних театрів України. 10 лютого 1810 року відбулося урочисте відкриття. Першою виставою були одноактна опера Фреліха «Нове Сімейство» і водевіль «Утішена вдова» російської трупи Порфирія Фортунатова. Потім господарем театру стала оперно-драматична трупа князя Олександра Шаховського. Князь дав трупі своє ім'я, але її учасникам не дали волі — в трупі грали кріпаки, як і в оркестрі.

Будівля розташувалася трохи вище сучасного театру, ближче до скверу Пале-Рояль, і сприймалася як пам'ятник молодому місту. Архітектура будівлі була витримана в класичному стилі, з портиком коринфського ордера та фронтоном, зверненим до будівлі тодішнього англійського клубу (нині Музей морського флоту України). Театр вміщував 800 глядачів, за прикладом старих італійських театрів 17 лож розташовувалися на трьох ярусах, в партері було всього 44 крісла. Ще 700 глядачів спостерігали за постановками, стоячи в партері.

Для виправлення недоліків будівлі театру проводилися неодноразові перебудови: у 1820-1822, 1831-1833, 1836, 1857 і 1872 роках[2]. В результаті цих перебудов по осі колон з'явилася кам'яна стіна, що дозволило збільшити простір фоє. З боку Рішельєвській вулиці був прибудований одноповерховий кам'яний вестибюль. Роботи по останньому перероблюванню будівлі закінчилися 31 грудня 1872 року, а в ніч на 2 січня 1873 театр повністю згорів через загоряння газового ріжка, що висвітлює годинник в нічний час. У театрі ночували люди, але ніхто з них не постраждав[3].

Новий театрРедагувати

 
Прототип одеського оперного театру — Саксонська державна опера Дрездена архітектора Готфріда Земпера
 
Оперний театр в 1900 році

Створити проєкт нового міського театру запропонували віденським архітекторам Фердинанду Фельнеру і Герману Гельмеру, за проєктами яких побудовано театри в багатьох містах Європи (Відні, Будапешті, Дрездені, Зальцбурзі, Загребі, тощо). Проєкт був готовий в 1882 році. Зразком послужила зведена чотирма роками раніше Дрезденська Опера архітектора Готфріда Земпера[4], з нетрадиційною формою фоє, повторював вигин глядацького залу. Пройшло майже одинадцять років з моменту пожежі до закладки першого каменя в підставу будівлі нового театру — це відбулося 16 (28) вересня 1884. Роботи велися підрядним способом з місцевих будівельних матеріалів (в основному, популярного одеського вапняку — черепашнику). Крім того, багато для відкриття театру зробив тодішній головний архітектор Одеси — Олександр Бернардацці, архітектори Юрій Дмитренко та Фелікс Гонсіоровський. Урочисте відкриття театру відбулося 1 (13) жовтня 1887.

Одеський театр опери та балету володіє найкращою акустикою серед подібних театрів колишнього СРСР.

У березні 1925 р. внаслідок нової пожежі повністю згоріла сцена та постраждав зал. У стислі терміни театр відбудували, і вже через рік відновилися спектаклі. Сцена отримала нове технічне устаткування; було встановлено дві залізобетонні завіси, що відсікають при потребі сцену від залу глядачів і службових приміщень. У 1926 році театру було надано звання «Академічний».

Під час Німецько-радянської війни, як свідчіть напис на меморіальній табличці, саме на балконі театру 10 квітня 1944 р. підняли прапор визволення міста від гітлерівських загарбників (німці планували при відступі підірвати театр).

31 серпня 2007 року за указом Президента України № 807/2007 Одеському академічному театру опери та балету присвоєно статус «Національного»[5].

Архітектура театруРедагувати

Одеський оперний театр відомий, перш за все, своєю архітектурою, а за своїм плануванням і технічними даними не поступається найкращим у Європі.

У плані будівля складається з підковоподібної зали глядачів, охопленої галереями, фоє та прямокутною сценою з підсобними приміщеннями. За поздовжньою віссю будівлі — двоярусний з високим аттиком портал головного входу, за поперечною — трьохаркадні галереї бокових входів. Планування радіальне — з центру по радіусах у різних напрямах прокладено проходи до виходу. Сходи, що безпосередньо ведуть до театрального виходу, також мають яруси. Перекрита будівля системою металевих ферм, покриття цинкове. Покриття зали глядачів нагадує поверхню частини еліпсоїда, відсіченого площинами по горизонтальних і вертикальних осях симетрії, воно увінчане круглим ліхтарем з куполом, завершеним невисоким шпилем.

Екстер'єрРедагувати

Будівля театру виконана в стилі віденського бароко. Зовні структурно складається з 3 поверхів. 1-й (цокольний) і 2-й, прикрашені лише колонами тосканського ордера в лоджіях, утворюють одне ціле, виглядають громіздко й фундаментально, надаючи будівлі статичності. 3-й поверх — легший, ажурний, із витонченою обробкою деталей з арковими лоджіями, колонами та пілястрами іонійського ордера — приховує тяжкість нижніх поверхів і створює ілюзію легкості. Додаткові ефекти вносять витончений портик і куполоподібний дах. Будівля ніби «парить» над землею. Над фасадом підноситься скульптурна група, що зображує музу театральної трагедії Мельпомену в колісниці, запряженій 4 підкореними нею пантерами. Нижче розташовані дві також міфологічні скульптурні групи: ліворуч Орфей грає на кіфарі для кентавра, праворуч муза танцю Терпсіхора танцює з дівчинкою. На фронтоні портика римськими цифрами вказані декілька дат:

  • перший рядок — дати початку та закінчення спорудження театру (18841887);
  • другий рядок — фраза «театр горів» і рік 1925; потім рік 1967 і слово «реконструкція».

Обабіч центрального входу — скульптурні групи, що втілюють Комедію та Трагедію: ліворуч — фрагмент трагедії Евріпіда «Іполіт», праворуч — епізод із комедії Арістофана «Птахи».
Вздовж фронтону в круглих нішах верхнього поверху встановлені бюсти російських письменників і композиторів: Олександра Пушкіна, Михайла Глінки, Олександра Грибоєдова, Миколи Гоголя (скульптори — Ф. Неталі й Ф. Фрідль, ліпнина — Л. Стрікциуса під керівництвом Ф. Етеля).

Скульптурна група «Трагедія»
Терпсіхора з дівчинкою
Скульптурна група «Комедія»

Інтер'єрРедагувати

 
Золоті скульптури на сходах

Найгарніша частина будівлі — інтер'єр, перш за все, зала глядачів, створена в стилі пізнього французького рококо та прикрашена ліпними позолоченими орнаментами. В основу композиції, що прикрашає стелю, покладено 4 картини-медальйони роботи Лефлера на сюжети з п'єс Вільяма Шекспіра («Гамлет», «Сон літньої ночі», «Зимова казка», «Як вам це сподобається»). Вражає витонченістю ажурних деталей велика люстра в центрі стелі.

Привертають увагу витончена ліпнина в ярусах, бокових вестибюлях і вздовж сходів, що ведуть до лож, оригінальні світильники, канделябри й орнаменти бронзових інкрустацій. Вражає своїм смаком завіса, створена за ескізом Олександра Головіна.

Площа сцени — 500 кв. метрів.

Унікальна акустика приміщення дозволяє доносити навіть шепіт зі сцени до кожного куточка зали.

У залі місця для глядачів розміщені в партері, ложах бенуару, бельетажу, 1-го та 2-го ярусів і на галерці. Серед лож виділяється «царська» ложа — в центрі бельетажу просто навпроти сцени. У 1-му ряду вона має 12 крісел.

Вид із залу на сцену
Вид із залу на стелю
Зал
Люстра у залі

РеставраціїРедагувати

  • Щоб зупинити осідання будівлі й утворення тріщин в її опорних конструкціях, в 1955-1956 рр. виконали роботи зі зміцнення фундаменту театру шляхом його силікатування рідким склом (залито близько 6 млн л розплавленого скла через шурфи в фундамент).
  • 1965-1967 — повна реставрація театру — як зовні, так і всередині. Уряд СРСР витратив 4 млн крб і 9 кг щирого сусального золота. Проте ці заходи допомогли не надовго — театр збудували на осадових породах, тому процес його руйнації тривав.
  • До середини 1990-х рр. будівля дійшла катастрофічного стану, і 1996 року Кабінет Міністрів України виділив кошти на нову капітальну реставрацію. Закінчення робіт спершу планували на 1999 рік, а потім неодноразово переносили через нестачу коштів. Було зміцнено фундамент шляхом заливки залізобетонних паль. Повну реставрацію будівлі завершили 2007 року.

Велика панорама приміщення театруРедагувати

Нічна панорама відреставрованого приміщення оперного театру
 
Афіша на відкриття 1-го сезону театру Одеси, 1887

Творчі подіїРедагувати

Театру належать великі заслуги в розвитку музичної культури на Півдні України.

Диригентами спектаклів і симфонічних концертів виступали: Антон Рубінштейн, Едуард Направник, Антон Аренський, Олександр Глазунов та інші.

1926 — театру було присвоєно звання «академічний».

1931 — музичний керівник театру Йосип Прібік (1894-1937) став народним артистом УРСР.

1937 — головний диригент Самуїл Столерман (1927-1944) удостоєний звання народного артиста УРСР.

2007 — Указом Президента Віктора Ющенка надано статус «національний».

У театрі відбуваються симфонічні концерти, зокрема, органні, бо театр має найкращі в місті акустичні дані.

При театрі впродовж кількох десятків років працює дитяча балетна школа — унікальний творчий заклад міста і «кузня кадрів» для балетної трупи театру.

 
Панорама зі сторони парку

ТрупаРедагувати

Генеральний директор театру (з 5 листопада 2010 року) — Надія Бабич.

У театрі велика оперна трупа, серед якої можна відзначити народних артистів України:

Балетна трупа театру складається зі 111 осіб. Серед них виділяються заслужені артисти України Олена Добрянська, Сергій Доценко, Ольга Рожевич та заслужений артист республіки Молдова Володимир Статний.

Артисти балету гастролювали в Канаді, Японії, В'єтнамі, Шрі-Ланці, Китаї, Угорщині, Болгарії, Фінляндії, Південній Кореї, Італії, Іспанії, Португалії — з Маю Плісецькою, Індонезії, Швейцарії, Швеції та інших країнах.

Головний диригент Одеського національного академічного театру опери та балету — В'ячеслав Чорнухо-Воліч.

У 1958-1970 роках головним балетмейстером був заслужений діяч мистецтв УРСР — Микола Трегубов, 1976-1988-х Віктор Смирнов-Голованов. З липня 2017 року художній керівник балету народна артистка України Олена Барановська – єдина балерина, яка представляла Україну в останньому концерті пана Рудольфа Нурєєва в Лондоні.

РепертуарРедагувати

В репертуарі:

Серед найвідоміших і вдалих постановок театру можна назвати такі спектаклі: «Кармен», «Травіата», «Трубадур», «Ріголетто», «Запорожець за Дунаєм», «Чіо-Чіо-Сан» («Мадам Баттерфляй»), «Наталка Полтавка», «Жізель», «Лускунчик», «Спляча красуня». На цих спектаклях зала зазвичай повна.

У літературіРедагувати

Олександр Сергійович Пушкін «Євгеній Онєгін» (розділ «Уривки з подорожі Онегіна»(рос.)).[6]

 
«Но уж темнеет вечер синий,
Пора нам в оперу скорей:
Там упоительный Россини,
Европы баловень — Орфей…»
«…А только ль там очарований?
А разыскательный лорнет?
А закулисные свиданья?
A prima donna? а балет?…»
 

Цікаві факти, пов'язані з Одеською ОпероюРедагувати

У 2007 році Національний банк України випустив ювілейні монети з нейзильберу і срібла, номіналом 5 і 10 гривень відповідно, присвячені Одеському державному академічному театру опери та балету.[7]

Журнал Forbes 2008 року включив будівлю Одеського театру опери та балету до переліку 11 найцікавіших визначних пам'яток Східної Європи[8].

Див. такожРедагувати

ПерсоналіїРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Forbes радить читачам їхати в Україну. Архів оригіналу за 2011-08-19. Процитовано 2013-04-15. 
  2. В. С. Максименко. «Храм и вічний музей мистецтва»: Сторінки двохсотлітньої історії культури Одеси на фони Міського театру. — Одеса : Юридична література, 2001. — С. 33.
  3. «Одесса, 1794—1894: К столетию города». — Одесса : Изд. городского общественного управления, 1894—95. — 836 с. (рос.)
  4. Michael Forsythe. Buildings for Music. — Cambridge University Press. — 344 с. (англ.)
  5. Указ про присвоєння театру статусу Національного на сайті Президента (ua). Архів оригіналу за 2011-08-19. Процитовано 14 грудня 2007. 
  6. Викитека
  7. Офіційний сайт НБУ
  8. УНІАН. «Forbes» включил Одесскую оперу в список самых интересных достопримечательностей. — 2008. — 21 лютого. (рос.)

ПосиланняРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр : [монографія] : Ч.ІІ. – Івано-Франківськ, «Плай» 2012. – С.239
  • Пам'ятники містобудування й архітектури Української РСР, довідник в 4 томах / гол.ред.— Н. Л. Жаріков. — Київ : Будівельник, 1983–1986. (рос.)
  • «Одесса, 1794—1894: К столетию города». — Одесса : Изд. городского общественного управления, 1894—95. — 836 с.
  • Odessa Opera House = Одеський оперний театр / Text by A. Artemov, I. Ignatkin. — Kiev : «Mystetstvo», 1969. — 24 с. — 20 000 прим. (англ.)
  • Одеський театр опери та балету / Автори—упорядники Ю. С. Євелєва, С. М. Коган. — Київ : «Мистецтво», 1975. — 48 с. — 20 000 прим. (укр.) (рос.) (англ.)
  • Одесский театр оперы и балета. Фотоочерк / Автор-составитель Анатолий Григорьевич Довгонос. — 2—е. — Одесса : «Маяк», 1980. — 48 с. — 100 000 прим. (рос.) (англ.)
  • Б. Дерев'янко. Одесский театр оперы и балета. Фотоочерк. — Одесса : Маяк, 1984. — 118 с. — 25 000 прим. (рос.) (англ.)
  • В. С. Максименко. «Храм і вічний музей мистецтва»: Сторінки двохсотлітньої історії культури Одеси на фони Міського театру. — Одеса : Юридична література, 2001. — С. 33.
  • Michael Forsythe. Buildings for Music. — Cambridge University Press. — 344 с. (англ.)