«Аї́да» (італ. Aida) — опера на 4 дії 7 картин італійського композитора Джузеппе Верді на лібрето Антоніо Гісланцоні. Побудована на автентичному локальному єгипетському матеріалі (сценарій написав французький єгиптолог Огюст Маріетт).

Опера «Аїда»
італ. Aida española[1][2]
Афіша до постановки у Клівленді, 1908
Композитор Джузеппе Верді[2]
Автор лібрето Антоніо Гісланцоні[2]
Мова лібрето італійська
Жанр опера[2]
Кількість дій 4 Дія (театр)[2]
Рік створення 1871
Перша постановка 24 грудня 1871[2]
Місце першої постановки Хедивова опера, Каїр
Інформація у Вікіданих

CMNS: Аїда у Вікісховищі

Перша постановка — Хедивова опера, Каїр, 1871 р. п/о Д. Боттезіні мала тріумфальний успіх. Перша постановка на батьківщині композитора — Мілан, Ла Скала, 1872 р. п/о Ф. Фаччо.

Поширена думка про те, що опера буцім-то написана з нагоди відкриття Суецького каналу в 1869 році, або відкриття Хедивової опери (Rigoletto) того ж року. Насправді Верді було запропоновано скласти оду для відкриття каналу, але той відмовився на тій підставі, що він не пише «п'єси на випадок».[3]..та сказати Не зав'язати... чималий гонорар та ймовірність,що оперу напише найвідоміший,,конкурент Вагнер змусило переосмислити своє рішення. До речі,оперу не вдавалося вчасно завершити і,,погрози щодо Вагнера стали реальними,що, мабуть,і допомогло написати оперу вчасно

Характеристика ред.

Верді довів у «Аїді» високу життєздатність принципів класичної опери, яку Вагнер оголосив мертвою. Зберігаючи завершені номери — арії, дуети, ансамблі, хори, геніальний музикант-драматург об'єднав їх у великі драматичні сцени, наповнивши гострою конфліктністю. Сила Верді — у вмінні розкрити через виразну мелодію почуття, характер, ситуацію. В «Аїді» це мистецтво досягло нових вершин. По проникливості, психологічному та емоційному багатстві, пластичній ясності та чарівності мелодій центральні вокальні епізоди опери перевершують все, що було досягнуто композитором раніше. Кожний з героїв — Аїда, Радамес, Амнеріс, Амонасро, Рамфіс — неповторний характер, образ, що володіє тільки йому властивим інтонаційним строєм. І арії, й ансамблі, і окремі фрази виконують важливу дієву функцію.

Музична драматургія наскрізь конфліктна. Це — опера драматичних зіткнень, напруженої боротьби не тільки між ворогами, але й між закоханими. Звідси своєрідна дуетність «Аїди» — в прямому та переносному сенсі. Навряд чи знайдеться інша опера, в якій було б стільки дуетів або «поєдинків» двох героїв (Аїда—Амнеріс, Аїда—Амонасро, Аїда—Радамес, Амнеріс—Радамес та фінальний дует Аїди—Радамеса). Значну дієву функцію виконують також великі, розгорнуті ансамблі, хори та оркестр.

Джерело: Оперний словник. — М., 1965

Дійові особи ред.

партія голос Виконавець на світовій прем'єрі в Каїрі
24 грудня 1871
(Диригент: Джованні Боттезіні)
Виконавець на прем'єрі в Європі
8 лютого 1872[4]
(Диригент: Франко Фаччо)
Фараон — єгипетський цар Бас Томмазо Коста Паріде Паволері
Рамфіс — верховний жрець бас Паоло Медіні Ормондо Маїні
Радамес — молодий начальник
палацової варти
Тенор П'єтро Монджині Джузеппе Фанчеллі
Амнеріс — дочка фараона Мецо-сопрано Елеонора Гроссі Марія Вальдман
Аїда — ефіопська рабиня Сопрано Антонієтта Анастазі-Поццоні Тереза ​​Штольц
Амонасро — ефіопський цар, батько Аїди Баритон Франческо Штеллер Франческо Пандольфіні
Гонець тенор Луїджі Стеккі-Боттарді Луїджі Вістаріні
Голос жриці сопрано Марієтта Алльєві
Жерці, жриці, придворні, солдати, слуги, раби і полонені ефіопи, єгипетський народ

Зміст ред.

 
Тереза Штольц в ролі Аїди
 
Ескіз костюму до опери Огюста Марієтта

Єгипет воює з Ефіопією. Начальник палацової варти Фараона Радамес, призначений полководцем єгипетських військ у цій війні, і ефіопська царівна Аїда (тепер рабиня) люблять одне одного. Але Амнеріс (дочка єгипетського Фараона) також закохана в Радамеса і, здогадуючись про свою суперницю, намагається вивідати в нього цю таємницю. Мріючи про славу полководця, Радамес вирішує попросити Фараона подарувати йому Аїду, як тільки він повернеться тріумфатором. Аїда розривається між почуттями до Радамеса і любов'ю до батьківщини.

Поки Радамес на війні, Амнеріс вирішує випробувати Аїду і після удавано-ласкавих слів говорить їй, що полководець убитий. Уражена горем Аїда видає свої почуття. Амнеріс гнівно докоряє їй за те, що вона, рабиня, посміла змагатися з самою дочкою фараона.

Радамес здобуває блискучу перемогу над ефіопами і повертається з тріумфом в Фіви, ведучи за собою полонених. Аїда з жахом впізнає серед них свого батька — ефіопського царя Амонасро, який приховує своє справжнє становище. Верховний жрець наполягає на страті полонених, але Радамес просить за них перед фараоном. В знак нагородження фараон оголошує Радамеса своїм спадкоємцем престолу і дарує йому в дружини Амнеріс.

Ефіопський цар, бажаючи повернути собі вітчизну і знаючи про любов Аїди до Радамеса, говорить їй про необхідність дізнатися від Радамеса шлях, по якому повинні пройти єгипетські війська, щоб ефіопи могли раніше зайняти цей шлях. Аїда відмовляється, і тоді Амонасро в гніві говорить їй: «Ти вже не моя дочка більше, тільки рабиня фараона».

Аїда з гіркотою погоджується. Вночі на березі Нілу відбувається побачення Аїди з Радамесом. Аїда пропонує йому втікати в Ефіопію. Закоханий Радамес після деяких коливань погоджується і на прохання Аїди називає вільний від єгиптян шлях, яким ефіопи можуть пройти. Ефіопський цар Амонасро, підслухавши розмову, приєднується до них, обіцяючи Радамесові щастя в своїй країні. Несподівано до них виходять Амнеріс і верховний жрець Рамфіс, які підслухали все. Радамес захищає дочку фараона від ефіопського царя і добровільно здається в руки варти. Аїда і Амонасро зникають. Амнеріс обіцяє Радамесові врятувати його, якщо він погодиться забути Аїду. Але він залишається непохитним.

На суді Радамес вперто відмовчується і, незважаючи на відчай і протест Амнеріс, отримує засудження за зраду до поховання живцем. Опинившись зачиненим у підземеллі, Радамес бачить Аїду. Вона дізналася про долю коханого і таємно проникла в підземелля, щоб померти разом з ним. З'єднані, Аїда і Радамес мріють про щастя на небі; Амнеріс, в траурному одязі, стоїть у храмі над плитою в підземеллі і просить у богів мир і відраду своєму улюбленому Радамеса після смерті.

Аїда і Соломія Крушельницька ред.

 
Крушельницька в ролі Аїди

Вперше Крушельницька виступає у ролі Аїди у Львові 1894 року. Вона захопилася цією оперою ще під час навчання у Мілані. В листі до Михайла Павлика від 10 березня 1894 року вона пише:

«Тішуся дуже, що любите „Аїду“, я ж в ній так замилувана, що часом за плачем перестаю співати. Мені се видно, тим більше, що я холодного темпераменту і нерви мої сильні, як посторонки…»

Це був складний період у творчій біографії співачки: перші її виступи у Львові холодно зустріли і вчителі, і музична критика. Причиною була зміна теситури голосу, а також інтриги в театрі. Артистка з дня на день чекала, що дирекція театру Скарбка розірве з нею контракт. Але успіх «Аїди» врятував ситуацію. У листі до Павлика від 10 червня йдеться:

«…по другім моїм виступі в „Аїді“ зі Шляфенбергом прийшли до мене з ґратуляціями і сказали, що остають при зробленім контракті…»

Роль єгипетської рабині назавжди залишається в репертуарі Крушельницької. Виступає в цій ролі в Одесі, Сантьяго (Чилі). Саме «Аїду» вибирає для свого дебюту у Варшаві (1898) і в Петербурзі (1900), де співає у суцвітті найкращих оперних співаків своєї епохи — Карузо (Радамес), Баттістіні (Амонасро), Арімонді (Рамфіс). Тріумфом був дебют Соломії Крушельницької в ролі Аїди 17 січня 1903 року в Неаполітанському театрі «Сан-Карло»; Крушельницькій-Аїді аплодували і Рим, і Лісабон, і Буенос-Айрес. Це було визначне явище в історії оперного виконавства. Артистка дуже серйозно ставилась до кожної ролі і використовувала усі засоби, щоб донести до слухача свій задум. Костюм Аїди вона замовила у модній паризькій майстерні. Саме у цьому вбранні та характерному головному уборі Соломія Крушельницька позувала французькому художнику Е. Леві, який зробив графічний портрет співачки. Малюнок вмістили паризькі газети в 1902 році. Збереглось чимало відгуків і рецензій на виступи Соломії Крушельницької у цій ролі.

У 1907—1908 роках фірма «Фонотипія» зробила записи голосу Соломії Крушельницької у ролі Аїди на двох грамофонних платівках. Методи звукозапису початку XX ст. були занадто недосконалими, щоб передати всю красу голосу славетної співачки.

Примітки ред.

  1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в г д е Archivio Storico Ricordi — 1808.
  3. Budden, Vol. 3, pp. 163—187
  4. Альманах Amadeus. Архів оригіналу за 4 червня 2012. Процитовано 6 березня 2012. 

Посилання ред.