Шаляпін Федір Іванович
Фе́дір Іва́нович Шаля́пін (1 (13) лютого 1873 — 12 квітня 1938) — російський оперний співак (бас).
| Шаляпін Федір Іванович | |
|---|---|
| рос. Фёдор Ива́нович Шаля́пин | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 1 (13) лютого 1873 |
| Місце народження | Казань, Казанський повіт[d], Казанська губернія, Російська імперія[1] |
| Дата смерті | 12 квітня 1938 (65 років) |
| Місце смерті | Париж |
| Країна | Російська імперія, СРСР, Російська Республіка і РРФСР |
| Професії | співак, оперний співак[d] і актор |
| Співацький голос | Бас |
| Нагороди | Помилка Lua у Модуль:Wikidata у рядку 218: Функція, вказана у value-function, не знайдена.. |
 Цитати у ВікіцитатахФайли у Вікісховищі? | |
Зміст
Ранні рокиРедагувати
Народився у 1873 році, син селянина Вятської губернії. У 1890 році поступив в Уфі у хор трупи Семенова-Самарського. В 17-річному віці Шаляпіну випадково довелося дебютувати, як солісту, замінивши в опері Монюшко «Галька» захворілого артиста. Цей дебют виявився вдалим і Ф.Шаляпіну зрідка стали доручати невеликі оперні партії, наприклад Феррандо в «Трубадурі». У наступному році Шаляпін виступив у партії Невідомого в «Аскольдовій могилі» Верстовського.
Йому було запропоноване місце в уфимському земстві, але в Уфу приїхала українська трупа Деркача, до якої й примкнув Шаляпін. Мандри з нею привели його в Тіфліс, де він вперше зміг серйозно розпочати працю над своїм голосом, завдяки співаку Д. А. Усатову. Шаляпін прожив у Тифлисі цілий рік, виконуючи в опері перші басові партії.
В 1893 році він перебрався до Москви, а в 1894 р. — до Петербурга, де співав в Аркадіі й Панаєвському театрі, у трупі Зазуліна. В 1895 р. він вийшов на сцену маріїнского театру у Петербурзі й співав з успіхом партії Мефистофеля («Фауст» Ш. Гуно) і Руслана («Руслан і Людміла» (М. Глінки)).
В РосіїРедагувати
Різностороннє обдарування Шаляпіна проявило себе і в комічній опері «Таємний шлюб» Д. Чімароза, але все-таки не отримало належної оцінки. Згодом Шаляпіна помітив відомий російський меценат С. І. Мамонтов, та запросив його у свою приватну оперу в Москві. Із цього часу (1896 г.) почалася блискуча діяльність Шаляпіна. Він співає в операх «Князь Игорь» (О. П. Бородіна, «Псковитянка» М. А. Римского-Корсакова, «Русалка» О. С. Даргомижського, «Іван Сусанін» М. І. Глінки й у багатьох інших операх.
Ф.Шаляпін був високо оцінений в Мілані, де виступив у театрі «La Scala» у головній ролі «Мефистофеля» А. Бойто. Потім Шаляпін перейшов на сцену імператорської російської опери в Москві, де мав величезний успіх. Гастролі Шаляпіна в Петербурзі на Маріїнській сцені становили свого роду події в петербурзькому музичному світі.
Після Жовтневого перевороту повернувся до Маріїнського театру, де йому було доручено художнє керівництво. В сезоні 1918-19 проспівав близько 80 спектаклів; виступав з концертами перед робочою і червоноармійською аудиторією. У листопаді 1918 Рада комісарів присвоїла Шаляпіну звання народного артиста як «высокодаровитому выходцу из народа». В 1919 Ф.Шаляпін був обраний у Директорію Маріїнського театра.
За кордономРедагувати
Незважаючи на визнання на батьківщині, в 1922 Шаляпін покидає Росію. Виступав у США (зокрема в Метрополітен Опера, в Чикаго та інших містах), Парижі, Лондоні, Берліні, Барселоні, Мілані (Ла Скала) та інших містах, брав участь у російських антрепризах (у тому числі в 1930-31 у спектаклях «Російської опери» Церетелі і В. Де Базиля «Князь Ігор», «Русалка», і «Борис Годунов»). Останній публічний виступ співака відбувся в 1937.
Ф. Шаляпін виступав також як оперний режисер, знімався в кіно (виконав головну роль у фільмі «Дон Кіхот», 1932, музика Ж. Ібера). Автор мемуарів «Сторінки з мого життя» (1917), «Маска й душа» (1932).
Помер у Парижі від лейкозу. В 1984 був перепохований на Новодівочому цвинтарі.
АудіоРедагувати
Арія Варязького гостя з опери "Садко"опис файлу, виконує Ф.Шаляпін
Див. такожРедагувати
- 2562 Шаляпін — астероїд, названий на честь співака[2].
ПриміткиРедагувати
- ↑ Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118606352 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- ↑ Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.
ДжерелаРедагувати
- Комаренко Т. О. Шаляпін Федір Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 590. — ISBN 978-966-00-1359-9.
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Шаляпін Федір Іванович |
| Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Шаляпін Федір Іванович |
- Енциклопедія Брокгауза і Єфрона
- Марков П. А., ред. Театральная энциклопедия. — Т. 5. — М., 1967. — С. 65. (рос.)
ПосиланняРедагувати
- «Шаляпиниана» из радиоцикла Максима Малькова «Из коллекции редких записей»
- Ева Бандровська-Турська. Спогади артистки. (Фрагмент книги) «Чітельнік». Варшава. 1989 р., стор. 237. Переклад з польської М.Малькова — електр. изд. СПб. 2016. рос.
- Пола Негрі. Шаляпін в моєму домі. (Фрагмент книги «Згадує П.Негрі», 1970). Пер. з пол. М. Малькова — електр. изд. СПб. 2016. рос.
- Петро Золотовіч (Петър Золотович) Шаляпін в Софії. Журнал «Поглед» (Софія), 1984, № 47-49. Пер. з болгарської. М. Малькова — електр. изд. СПб. 2016. рос.
- Єжи Чаплицький. Спогади про Ф. І. Шаляпіна. Пер. з пол. М. Малькова — електр. изд. СПб. 2016. рос.
- Жорж Кунеллі (Georges Cunelli). Тітта Руффо, Карузо і Шаляпін (пер. з англ. М.Малькова) — електр. изд. Джерело: Titta Ruffo. An Anthology. Edited by Andrew Farkas. Greenwood Press. London. England; pp. 63-68: G. Cunelli, Titta Ruffo, Caruso and Chaliapin. СПб. 2017. рос.
- М. М. Голінкін. Спогади про Шаляпіна (фрагменти мемуарів диригента «З палаців Яфета до колиб Сіма», Тель-Авів, 1957 г.). Пер. з івриту М. В. Копштейна, літ. ред. М. Малькова — електр. изд. СПб. 2017. рос.
- Володимир Стасов. Радість незмірна укр.
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |