Шаляпін Федір Іванович
Фе́дір Іва́нович Шаля́пін (1 (13) лютого 1873 — 12 квітня 1938) — російський оперний співак (бас).
| Шаляпін Федір Іванович | |
|---|---|
рос. Фёдор Ива́нович Шаля́пин  | |
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 1 (13) лютого 1873[1][2][…] |
| Місце народження | Lisitsyn-Emelin Housed, Казань, Російська імперія[1][4][…] |
| Дата смерті | 12 квітня 1938[6][3][…] (65 років) |
| Місце смерті | Париж, округ Парижd[4][5] |
| Причина смерті | лейкоз[8] |
| Поховання | Новодівичий цвинтар[8][9] і Батіньйоль[8] |
| Громадянство |  Російська імперія Російська республіка.svg){kind=small} Російська СФРР |
| Професії | співак, оперний співак, актор, танцюрист, письменник |
| Вчителі | Усатов Дмитро Андрійович[8] |
| Співацький голос | бас |
| Інструменти | вокал[d] |
| Жанри | опера |
| Лейбли | Victor Talking Machine Companyd |
| Нагороди | |
| У шлюбі з | Іоле Торнагіd[10][8] |
| Діти | Boris Chaliapind, Шаляпін Федір Федоровичd, Шаляпіна Марина Федорівна і Tatiana Fedorovna Saljapinad[11] |
| Автограф |  |
 Твори у Вікіджерелах Файли у Вікісховищі | |
Ранні роки
ред.Народився у 1873 році, син селянина Вятської губернії. У 1890 році поступив в Уфі у хор трупи Семенова-Самарського. В 17-річному віці Шаляпіну випадково довелося дебютувати, як солісту, замінивши в опері Монюшко «Галька» захворілого артиста. Цей дебют виявився вдалим і Ф. Шаляпіну зрідка стали доручати невеликі оперні партії, наприклад Феррандо в «Трубадурі». У наступному році Шаляпін виступив у партії Невідомого в «Аскольдовій могилі» Верстовського.
Йому було запропоноване місце в уфимському земстві, але в Уфу приїхала українська трупа Деркача, до якої й примкнув Шаляпін. Мандри з нею привели його в Тифліс, де він вперше зміг серйозно розпочати працю над своїм голосом, завдяки співаку Д. А. Усатову. Шаляпін прожив у Тифлисі цілий рік, виконуючи в опері перші басові партії.
В 1893 році він перебрався до Москви, а в 1894 р. — до Петербурга, де співав в Аркадіі й Панаєвському театрі, у трупі Зазуліна. В 1895 р. він вийшов на сцену Маріїнского театру у Петербурзі й співав з успіхом партії Мефистофеля («Фауст» Ш. Гуно) і Руслана («Руслан і Людміла» М. Глінки).
У Росії
ред.
Різностороннє обдарування Шаляпіна проявило себе і в комічній опері «Таємний шлюб» Д. Чімарози, але все-таки не отримало належної оцінки. Згодом Шаляпіна помітив російський меценат С. І. Мамонтов та запросив його у свою приватну оперу в Москві. Відтоді (1896 р.) почалася блискуча творча діяльність Шаляпіна. Він співав в операх «Князь Игорь» О. П. Бородіна, «Псковитянка» М. А. Римского-Корсакова, «Русалка» О. С. Даргомижського, «Іван Сусанін» М. І. Глінки і в багатьох інших.
Ф. Шаляпін був високо оцінений у Мілані, де виступив у театрі «La Scala» у головній ролі «Мефистофеля» А. Бойто. Потім Шаляпін перейшов на сцену імператорської російської опери в Москві, де мав величезний успіх. Гастролі Шаляпіна в Петербурзі на Маріїнській сцені становили свого роду події в петербурзькому музичному світі.
29 квітня 1905 Ф. Шаляпін виступив у Києві з безкоштовним концертом для кількох тисяч робітників, де він вперше публічно виконав пісню «Дубінушка»[12].
У 1912 році в шлюбі з Марією Петцольд народилася донька Марина.
Після Жовтневого перевороту повернувся до Маріїнського театру, де йому було доручено художнє керівництво. У сезоні 1918-19 проспівав близько 80 спектаклів; виступав із концертами перед робочою і червоноармійською аудиторією. У листопаді 1918 Рада Народних Комісарів присвоїла Шаляпіну звання народного артиста як «высокодаровитому выходцу из народа». 1919 Ф. Шаляпіна обрано до Директорії Маріїнського театру.
За кордоном
ред.Незважаючи на визнання на батьківщині, в 1922 Шаляпін покидає Росію. Виступав у США (зокрема в Метрополітен Опера, в Чикаго та інших містах), Парижі, Лондоні, Берліні, Барселоні, Мілані (Ла-Скала) та інших містах, брав участь у російських антрепризах (у тому числі в 1930-31 у спектаклях «Російської опери» Церетелі і В. Де Базиля «Князь Ігор», «Русалка» і «Борис Годунов»). Останній публічний виступ співака відбувся в 1937.
Ф. Шаляпін виступав також як оперний режисер, знімався в кіно (виконав головну роль у фільмі «Дон Кіхот», 1932, музика Ж. Ібера). Автор мемуарів «Сторінки з мого життя» (1917), «Маска й душа» (1932).
Помер у Парижі від лейкозу. В 1984 був перепохований на Новодівочому цвинтарі.
Аудіо
ред.- ⓘ, виконує Ф.Шаляпін
Див. також
ред.- 2562 Шаляпін — астероїд, названий на честь співака[13].
Примітки
ред.- ↑ а б Г. Риман Шаляпин // Музыкальный словарь: Перевод с 5-го немецкого издания / под ред. Ю. Д. Энгель — Москва: Музыкальное издательство П. И. Юргенсона, 1901. — Т. 3. — С. 1412–1413.
- ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ а б Feodor Ivanovich Chaliapin
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118606352 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Freidin G. Encyclopædia Britannica
- ↑ а б в г д https://www.russinitalia.it/dettaglio.php?id=947
- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ https://www.russinitalia.it/dettaglio.php?id=824
- ↑ http://www.accademiamoroniana.it/Saggi/Cartolina%20postale.pdf
- ↑ Шаляпин Ф. И. Маска и душа. — М.: Союзтеатр, 1990.
- ↑ Lutz D. Schmadel. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin, Heidelberg : Springer-Verlag, 2003. — 992 (XVI) с. — ISBN 3-540-00238-3.
Джерела
ред.- Комаренко Т. О. Шаляпін Федір Іванович [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 590. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Енциклопедія Брокгауза і Єфрона
- Марков П. А., ред. Театральная энциклопедия. — Т. 5. — М., 1967. — С. 65. (рос.)
Література
ред.- Історія вокального мистецтва / О. Д. Шуляр: [монографія]: Ч.ІІ. — Івано-Франківськ, «Плай» 2012. — С.69
Посилання
ред.- «Шаляпиниана» из радиоцикла Максима Малькова «Из коллекции редких записей» [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Єва Бандровська-Турська. Спогади артистки. [Архівовано 6 вересня 2017 у Wayback Machine.](Фрагмент книги) «Чітельнік». Варшава. 1989 р., стор. 237. Переклад з польської М.Малькова — електр. изд. СПб. 2016. (рос.)
- Пола Негрі. Шаляпін в моєму домі. [Архівовано 6 вересня 2017 у Wayback Machine.] (Фрагмент книги «Згадує П.Негрі», 1970). Пер. з пол. М. Малькова — електр. изд. СПб. 2016. (рос.)
- Петро Золотовіч (Петър Золотович) Шаляпін в Софії. [Архівовано 16 серпня 2017 у Wayback Machine.] Журнал «Поглед» (Софія), 1984, № 47-49. Пер. з болгарської. М. Малькова — електр. изд. СПб. 2016. (рос.)
- Єжи Чаплицький. Спогади про Ф. І. Шаляпіна. [Архівовано 16 серпня 2017 у Wayback Machine.] Пер. з пол. М. Малькова — електр. изд. СПб. 2016. (рос.)
- Жорж Кунеллі (Georges Cunelli). Тітта Руффо, Карузо і Шаляпін [Архівовано 6 вересня 2017 у Wayback Machine.] (пер. з англ. М.Малькова) — електр. изд. Джерело: Titta Ruffo. An Anthology. Edited by Andrew Farkas. Greenwood Press. London. England; pp. 63–68: G. Cunelli, Titta Ruffo, Caruso and Chaliapin. СПб. 2017. (рос.)
- М. М. Голінкін. Спогади про Шаляпіна [Архівовано 6 вересня 2017 у Wayback Machine.] (фрагменти мемуарів диригента «З палаців Яфета до колиб Сіма», Тель-Авів, 1957 г.). Пер. з івриту М. В. Копштейна, літ. ред. М. Малькова — електр. изд. СПб. 2017. (рос.)
- http://maysterni.com/publication.php?id=146334 [Архівовано 7 червня 2020 у Wayback Machine.]
- http://maysterni.com/publication.php?id=129488 [Архівовано 8 грудня 2017 у Wayback Machine.]