Відкрити головне меню

Ни́жнів — село Тлумацького району Івано-Франківської області. Центр сільської ради. Розташований на правому березі Дністра, де впадає річка Товмачик, за 21 км від районного центру і за 30 км на схід від залізничної станції Івано-Франківськ.

село Нижнів
Nyzhniv gerb.png
Герб
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Тлумацький район
Рада/громада Нижнівська сільська рада
Код КОАТУУ 2625685601
Основні дані
Населення 1991
Площа 18,454 км²
Густота населення 107,89 осіб/км²
Поштовий індекс 78013
Телефонний код +380 03479
Географічні дані
Географічні координати 48°56′42″ пн. ш. 25°05′48″ сх. д. / 48.94500° пн. ш. 25.09667° сх. д. / 48.94500; 25.09667Координати: 48°56′42″ пн. ш. 25°05′48″ сх. д. / 48.94500° пн. ш. 25.09667° сх. д. / 48.94500; 25.09667
Водойми Дністер, Тлумачик
Місцева влада
Адреса ради 78013, Івано-Франківська обл., Тлумацький р-н, с. Нижнів, тел. 6-27-91
Карта
Нижнів. Карта розташування: Україна
Нижнів
Нижнів
Нижнів. Карта розташування: Івано-Франківська область
Нижнів
Нижнів
Мапа

CMNS: Нижнів на Вікісховищі

Через Нижнів проходить автодорога Н18 Івано-Франківськ — Бучач — Тернопіль.

Населення — приблизно 2390 осіб.

Нижнівській сільській раді підпорядковані населені пункти:

Природні умовиРедагувати

У районі села починається Дністровський каньйон Івано-Франківської області унікальним відслоненням юрського періоду. Одна з «гір» (горбів; правий берег Дністра) місцевою говіркою називається Ґоявка (в науковій літературі — Гоївка[1]).

НазваРедагувати

Назва села походить, очевидно, від того, що Нижнів розташований внизу стосовно горбистої поверхні навколишньої місцевості. Тут розлога долина, що під час повеней часто повністю заливається водами Дністра, переходить у вузьке русло-каньйон, видовбаний за сотні тисяч років найбільшою прикарпатською річкою в цементованих пісковинах Подільської височини. Коли Дністер був головним шляхом сполучення в цих місцях, керманичі плавальних засобів населений пункт у тому місці, з якого починається небезпечніше плавання крученим вузьким яром, на відміну від поселень, розміщених вище на берегах річки, назвали ім'ям, що походить від слів «низ», «нижній».

ГеографіяРедагувати

Нижнів лежить на висоті 205 метрів над рівнем Чорного моря.

АрхеологіяРедагувати

Поблизу Нижнева (1,1 км на північ в урочищі Гоївка) розташована археологічна пам'ятка — стоянка часів кінця палеоліту, яку обстежували 1972 року.[1]

ІсторіяРедагувати

Польський періодРедагувати

 
Дьйордь (Георг) та Ядвіґа Боїми

4 лютого 1437 року — в записі № 141 «Найдавніших записів галицьких судів 1435—1475 років» «Актів ґродських і земських» фігурує Річ Трибух з Нєснова (тобто Нижнева, лат. Ricz Tribuch de Nyesnow);[2] в записі № 145 фігурує пан Ігнат Кутиський з Нєшнева (очевидно, власник поселення; лат. dominus Ihnath Kutisky de Nyesznow[3] — суддя земський галицький, він же Ihnath de Cuthyscza de Nyesznow et Bratisszow[4]).

Щодо перших письмових згадок про село, то їх можна знайти у Львівському державному історичному архіві. Наступна згадка відноситься до XV століття. В цьому документі говориться, що в 1441 році укладена угода про купівлю-продаж, за якою нижнівський шляхтич Зборислав купив у шляхтича з Петрилова два озера: Бик та Чернилів, заплативши 9 гривень, і таким чином дістав право ловити рибу в цих водоймищах і використовувати їх за власним бажанням.

У другому документі йде мова про те, що в 1474 році розглядалася в галицькому суді справа про вбивство паном Феліюсом із Нижнева' батька пана Петра з Мокросаду. Суд виніс вирок, що винний повинен заплатити синові вбитого двоє коней вартістю 20 гривень, або, якщо розрахунок не буде проведено своєчасно, віддати в заставу село Галешів (сучасне Олешів).

У XV ст. в Нижневі постала римо-католицька парафія[5].

У 1502—1503 роках село захоплене молдаванами під проводом господаря Штефана ІІІ Чел-Маре.[6] Є згадка, що Штефан, молдавський воєвода, у 1502 році наказав побудувати в Нижневі нову пристань для плавання по Дністру, зруйнувавши перед тим пристань у Коропці. Покуття залишалось під Молдавією до 1505 року[7].

1508 року селу надане магдебурзьке право — Нижнів став містечком, цей статус зберігав до Першої світової війни.

Пізніше дідичем Нижнева був воєвода руський до 1508 року Ян Фредро.

 
містечко Нижнів на мапі Королівства Галичини та Володимирії в 1777—1782 роках
 
Стара світлина

Інший документ, молодший від попереднього на 104 роки, повідомляє про наслідки люстрації (ревізії) у Нижневі: 1578 року містечко мало чотирьох власників: Кшиштофа Блюдницького (Блюдницькі, або Блудницькі гербу Топач чи Леліва[8], невідомо, повністю чи частково, були власниками містечка на межі XVI—XVII ст.), Евстахія (Стаха) Копичинського, Скотніцького, Свирчовського. Володіли таким майном:

  • Кшиштоф Блюдницький мав 11 ланів[9], 2 загородники, 2 священики і одного ремісника;
  • Евстахіуш Копичинський (дідич Копичинців, Вікнян[10])  — 7 ланів і одного ремісника; документ засвідчує про існування феодально-кріпосницьких відносин на Прикарпатті.

Дружина Дьйордя Бойма — фундатора родинної ренесансової каплиці-усипальниці Боймів біля Латинської катедри (собору) — Ядвіга, за написом на її портреті там само, підписувалася "з Нижнева." Ілько Лемко стверджує, що вона була другою зрадливою дружиною Бойма, донькою королівського урядника Анчевського[11].

У 1628 році Шимон Копичинський (пом. до 1631) набув запис на Нижневі від Вонсовичевої.[10]

Дідич Александер Копичинський у 1640 році убив свого швагра Яна Маковецького гербу Помян (другого чоловіка сестри Барбари) в його домі. Потім продав маєтності в містечку Нижнів, селах Олешів, Кутище, Братишів, Новосілки, Вікняни та заховався, побоюючись судового процесу. В 1642 році «зізнав» запису доживоття разом з дружиною Ельжбетою (Єлизаветою) Дрогойовською. Убитий козаками у Панівцях (також тоді викрадено всі привілеї).

1647 року власником маєтності в Нижневі був коломийський староста[12] Станіслав «Ревера» Потоцький.[13]

Пйотр — брат Александера, з дружиною — Зоф'єю Броневською мали доньку Барбару, чоловіком якої був Марек Секежинський. Вона як удова в 1693 році продала свою маєтність Нижнів представнику роду Яблоновських.[10]

З XVIII ст. власниками (дідичами) були Станіслав Вінцентій, його нащадки Антоній Барнаба (1732—1799), Людвік (1784—1864), Кароль (1807—1885, з 1834 року) Яблоновські гербу Прус ІІІ.

Австрійський періодРедагувати

За наказом командування 4-ї австрійської армії в липні 1854 року 9 піонерів та 30-50 робітників під командуванням оберлейтенанта Леонхардта збудували дерев'яний міст через Дністер у Нижневі, а будівництво ускладнювали рвучка течія і скелясте дно додатково. Ширина річки у цьому місці становила 227 метрів, глибина залежно від стану води коливалася від 4 до 6 метрів[14].

1854 року дідичем став Авґуст граф Блюгдорн. У 1861 році дідичем став граф Теодор Лянцкоронський (1823—1891, син Теодора та Юзефи Стадніцької; його дружина — Ружа Росновська з Тартакова[15]), після нього донька Стефанія — дружина Яна Урбанського (документальне підтвердження — до 1930 року).[13]

У 1884 р проклали залізницю Станиславів — Гусятин і відкрили станцію Нижнів.

Об 11.00 26 лютого 1906 р. почалося віче в містечку у справі виборчої реформи (були присутні 10-12 000 осіб із повітів Бучач, Товмач). У президії віча були парох о. О. Левицький, сотрудник о. Коростіль, реферат читав студент Федір Іван Олесницький. Віче відмовило в слові секретарю повітової ради Валевському. Після закінчення віча надійшли близько 600 січовиків із Ляцького з малиновим прапором, який хотів відібрати товмацький повітовий комісар Дуніковський (не дозволили). З цього приводу виступав посол Юліян Романчук у Відні (підтриманий Ернестом Теодором Брайтером, Іґнацієм Дашинським).[16]

Під час першої світової війни містечко зазнало руйнації.

Західноукраїнська Народна РеспублікаРедагувати

Після початку наступу польських окупантів по всьому фронту 28 червня 1919 року біля Нижнева розгорнулись жорстокі бої.[17] Командантом військового округу «Нижнів» був Володимир Бемко. Організацією охорони стратегічних мостів через Дністер після утворення ЗУНР керував народний вчитель, поручник армії Австро-Угорщини Андрій Яремчук, командиром охоронного підрозділу був уродженець Монастириська Євген Рибак.[18]

Період польської окупаціїРедагувати

 
Нижнів, залізничний міст, літо 1938

Заходами читальні товариства «Просвіта» 23 серпня 1931 року в Нижневі відбулося святкування, приурочене до 50-річчя товариства «Рідна школа»[19].

До гміни Нижнів крім власне Нижнева входили також села Діброва і Смерклів. Згідно адміністративної реформи, 1 серпня 1934 містечко стало центром об'єднаної сільської ґміни Нижнів, до якої включили ще 4 сільські гміни.

У 1939 році в Нижневі проживало 4 930 мешканців, з них 3 230 українців-грекокатоликів, 955 українців-римокатоликів, 100 поляків, 650 євреїв і 5 німців[20]

Друга світова війна, радянський періодРедагувати

Після початку німецько-радянської війни угорські війська якийсь час контролювали територію від Станиславова до Бучача[21]. У серпні 1942 року автотранспорт переправляли з берега на берег поромом.[22]

Після війни влада СРСР вважала непотрібною залізницю і не відновила її, чим спричинила деградацію Нижнева.

Під час будівництва торгового центру з рестораном упав баштовий кран.

Період Відновлення НезалежностіРедагувати

Повені та паводкиРедагувати

Через розташування в долині Дністра, періодично затоплюється нижня частина села[23].

РелігіяРедагувати

 
Римо-католицький монастир та костел, Нижнів, до 1905 року

Є дві церкви (УГКЦ):

  • Церква Введення у Храм Пр. Богородиці[24][25]
  • Церква Св. Арх. Михайла[26]

Монастирі РКЦРедагувати

Історія нижнівських монастирів налічує близько восьми століть. Започаткована у XIIXIII ст, коли на землях Галицького князівства з'являються перші чернечі оселі з центром у Галичі. Чимало монастирів виникало на його відносно віддаленій окрузі. Однією з важливих функцій давньоруських монастирів була оборонна, тому значна кількість поставала на найвигідніших в оборонному значенні місцях — на мисоподібних виступах високих берегів річок, пагорбах, інших важкодоступних місцях. Оточені природними ярами або штучно насипаними валами та ровами такі чернечі осідки входили поряд із укріпленими городищами у планомірну систему оборонно-сторожових пунктів. Багато таких пунктів виникало вздовж Дністра.

В українській історичній літературі нижнівські монастирі не досліджувалися, є дослідження польських вчених. Монастирі Нижнева, які існували тут протягом XII—XIII — першої половини XX ст., до нинішнього дня не збереглися; зокрема, не збереглися римо-католицький монастир (кляштор) оо. паулінів, фундований у січні 1740 року дідичем Станіславом Вінцентієм Яблоновським (воєводою равським[27]), відновлений та консекрований (освячений) 1842 року костел святого Станіслава оо. паулінів[28]

Лютого 1740 року в монастирі з'явились кілька ченців. У березні 1742 року призначили пріора монастиря паулінів. Фундацію монастиря 1764 року затвердив львівський латинський архієпископ Вацлав Геронім Сєраковський. Відомий львівський сницар Матвій Полейовський у 1770-х роках виготовив новий вівтар для костелу паулінів у Нижневі-над-Дністром (не збережений). 2 лютого 1786 року урядом Австрії монастир був закритий.[27]

1881 року рада згромадження сестер-непорочниць прийняла проект засновниці Марцеліни Даровської, за яким монастир паулінів ставав навчальним закладом для дітей з родин, які постраждали за участь у польському повстанні 1863 року. 24 травня 1881 року в дідича Теодора графа Лянцкоронського було викуплено ґрунт кляштору, 1883 року відкрито школу, каплицю.

Під час Першої світової війни монастир перебував у руках різних армій, був пограбований. 1926 року проведено ремонт. 14 жовтня 1939 року черниці змушено підписали зречення від кляштору, 1 листопада покинули його, літургічні предмети заховали у пивницях та в парафіян (не віднайдені). 16 липня 1941 року монахині повернулись до монастиря (разом з приходом гітлерівців). 1944 року монастир горів, більшість сестер евакуювалися до Шиманува. У серпні 1944 року загинули 2 монахині-непорочниці, в березні 1945 року — 2 монахині-юзефітки; сестру Францішку Косьоровську облили бензином, спалили живцем.[29]

Костел у Нижневі не витримав татарських набігів у 1620—1630-х роках. Під час канонічної візитації львівського латинського архієпископа Яна Скарбека 1721 року на його місці був пам'ятний хрест.[30]

 
Cимволічна могила воякам УПА

Пам'яткиРедагувати

  • символічна могила воякам УПА.

ТранспортРедагувати

Давніше через містечко проходила одноколійна залізниця Станиславів — Бучач — Гусятин — Ярмолинці — частина Галицької трансверсальної залізниці, будівництво якої розпочалося в 1883 році. До листопада 1884 завершилось на відтинку до Бучача (зокрема, через станції Хриплин, Палагичі[31]). Перший вантажний потяг на лінії Станіслав — Бучач поїхав 1 листопада 1884 р., перший пасажирський — 15 листопада 1884.[32] Залізницю розібрали за наказом нацистів під час їх відступу в ході Другої світової війни. У Нижневі була залізнична станція, відстань до залізничного вокзалу Станиславова складала 34 км[33]. З 1817 р. через містечко проходив брукований так званий державний Віденський гостинець Бучач — Озеряни — Монастириська — Нижнів — Станиславів[34][35].

У наші дні через Нижнів проходить автодорога Н18 Івано-Франківськ — Бучач — Тернопіль — частина південно-східної гілки колишнього державного гостинця Бережани — Монастириська — Станиславів,[36] який також називали «Тракт Бережанський.»[37] Зберігся автомобільний міст через Дністер, збудований за часів Австро-Угорщини, який зараз має асфальтове покриття (давніше дерев'яне[38]).

ОсобливостіРедагувати

Місцева говіркаРедагувати

Вживають переважно старші жителі. Назва села — Ніжньїв, Ніжнів; картопля — мандибурка, взуйся — вбуйсє, бур'ян — хопта, вгодована — ґелевата (про корову)… Закінчення дієслів наказової форми — -сє (наприклад, смійсє і т. д.) Замість літературного закінчення -як вживають -єк (наприклад, Вінтонєк… тощо).

Словом вуйно звертаються також до сестри батька.

ПрізвиськаРедагувати

Багато мешканців села мають свою «вуличну» кличку. Наприклад, Ґрубий (-а), Джміль, Подолянка, Гнида, Фіст, Фертик, Рафиль, Хрунь, Бас, Капшук, Бомбела та інші.

Цікаві фактиРедагувати

Відомі людиРедагувати

 
Яблоновський Станіслав Вінцентій — фундатор костелу в Нижневі

НародилисяРедагувати

Проживали, перебували, працювалиРедагувати

ПарохиРедагувати

  • о. В. Скоробагатий — нагороджений імператором Австро-Угорщини за «патріотичну поведінку супроти ворога» під час Першої світової війни[46]

ПохованіРедагувати

ДідичіРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б Герета І. П. та ін. Археологічні пам'ятки Прикарпаття і Волині Кам'яного віку. — К. : Наукова думка, 1981. — С. 39.
  2. Akta grodskie i ziemskie z archiwum t. zw. bernardyńskiego… — Lwów, 1887. — Т. XII. — 552 s. — S. 16. (пол.)
  3. Akta grodskie i ziemskie z archiwum t. zw. bernardyńskiego… — T. XII. — S. 17.
  4. Akta grodskie i ziemskie z archiwum t. zw. bernardyńskiego… — T. XII. — S. 467.
  5. Betlej A. Kościoł parafialny p.w. Św. Stanisława biskupa i Św. Jana Chrzciciela oraz klasztor SS. Niepokalanek (dawniej OO. Paulinów) w Niżniowie… — S. 230.
  6. Kurzej M. Kościoł parafialny p.w. Św. Anny w Tłumaczu // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. — Kraków : Antykwa, drukarnia Skleniarz, 2006. — T. 14. — S. 425. — ISBN 83-89273-42-X. (пол.)
  7. Молдавсько-польська границя на Покутю до смерти Стефана Великого — Мирон Кордуба (с. 181—183). Чтиво. Процитовано 2016-03-06. 
  8. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1900. — Cz. 1. — T. 1. — S. 294. (пол.)
  9. Лан = близько 25 гектарів.
  10. а б в Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — T. 11. — 1907. — S. 124. (пол.)
  11. Лемко І. Цікавинки з історії Львова. — Львів : Апріорі, 2011. — С. 36. — ISBN 978-617-629-024-7.
  12. Potoccy (01) Архівовано 5 березень 2016 у Wayback Machine. (пол.)
  13. а б Betlej A. Kościoł parafialny p.w. Św. Stanisława bikcupa i Św. Jana Chrzciciela oraz klasztor SS. Niepokalanek (dawniej OO. Paulinów) w Niżniowie… — S. 229.
  14. Дєдик О. Галичина у планах віденських стратегів: концепції, комунікації та фортифікації // Цитаделя: Львівський мілітарний альманах. — 2013. — Ч. 1 (9). — С. 20-30. — ISSN 2074-0921.
  15. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1909. — Cz. 1. — t. 13. — S. 340. (пол.)
  16. Ляцьке / Каледоскоп Минулого // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 579—581..
  17. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 202.
  18. Гуцуляк М. Перший листопад 1918 на Західних землях України. — К. : «Либідь», 1993. — 408 с.: іл. — С. 388—390. — ISBN 5-325-00302-X.
  19. Свята «Рідної школи» // Діло. — 1931. — Ч. 225 (12281) (8 жовтня). — С. 2.
  20. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 93.
  21. Путь через Галицию. (рос.)
  22. Містами й селами Галичини[недоступне посилання з липень 2019] // Краківські вісті. — 1942. — Ч. 183 (630, 19 серп.). — С. 3.
  23. Паводок на Дністрі в липні 2010 року
  24. Церква Введення у Храм Пр. Богородиці 1872
  25. Леся ЗЬОЛА. «Краса й добро». — «Галичина», 25 вересня 2018 року.
  26. Церква Св. Арх. Михайла 1755 (на цвинтарі)
  27. а б Betlej A. Kościoł parafialny p.w. Św. Stanisława… — S. 230.
  28. Нижнів у «Словнику ґеоґрафічному Королівства Польського.»
  29. Betlej A. Kościoł parafialny p.w. Św. Stanisława… — S. 230—231.
  30. Betlej A. Kościoł parafialny p.w. Św. Stanisława… — S. 231.
  31. Томін Ю., Романишин Ю., Коритко Р., Паращак І. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів : ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — С. 158 (мапа-схема). — ISBN 978-617-655-000-6.
  32. Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 63.
  33. Inlender A. Illustrirter Führer auf den k.k. Österr. Staatsbahnen für die Strecken… — Wien : Steyrermühl, ca 1895. — S. 77—78. (нім.)
  34. Czyż A. S., Gutowski B. Cmentarz miejski w Buczaczu. — Warszawa : drukarnia «Franczak» (Bydgoszcz), 2009. — Zeszyt 3. — S. 21. — (Zabytki kultury polskiej poza granicami kraju. Seria C). — ISBN 978-83-60976-45-6. (пол.)
  35. Історія залізниці на Тернопільщині. Архів оригіналу за 23 лютий 2018. Процитовано 6 червень 2017. 
  36. Андрусяк Н. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 56.
  37. Stupnicki H. Galicya pod wzgledem topograficzno-geograficzno-historycznym, skreslona przez Hipolita Stupnickiego: Z mapą. — Lwów : Nakładem A. J. Madfesa i H. Bodeka, 1869. — S. 15. (пол.)
  38. принаймні ще наприкінці 1970-х
  39. «Скрябін» — «Руїна» (відео)
  40. Вінтонів Іван Степанович. Архів оригіналу за 26 серпень 2014. Процитовано 23 серпень 2014. 
  41. Blazejowskyj D. Historical Šematism of the Archeparchy of L'viv (1832—1944)… — S. 237.
  42. Schematismus… 1843. — С. 16. (лат.)
  43. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР… — С. 77.
  44. Антон Левицький нар. 1832 пом. 28 квітня 1909
  45. Lewicki K. Chołodecki Białynia Jozef Dominik (1852—1935) // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków : Polska Akademia Umiejętności — Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1937. — T. III. — S. 403. Reprint. Zakład Narodowy im. Ossolińskich, Kraków, 1989. — ISBN 8304032910. (пол.)
  46. Делятинський, Р. Станиславівська єпархія Греко-католицької церкви в суспільному житті Галичини (1885–1946 рр.). — Івано-Франківськ, 2017. — С. 84.
  47. Janas E., Kłaczewski W., Kurtyka J., Sochacka A. (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV—XVIII wieków. — Kórnik : Biblioteka Kórniсka, 1998. — S. 58. — ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8.
  48. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1905. — Cz. 1. — T. 8. — S. 113. (пол.)

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати