Вікіпедія

Домашнє насильство

насильство над рідними, людьми у співжитті чи у іншому близькому союзі
(Перенаправлено з Домашнє насилля)

Домашнє (побутове) насильство (англ. Domestic violence чи domestic abuse), або сімейне насильство (family violence)  — це насильство чи інше жорстоке поводження однієї людини (людей) над іншою (іншими) у рамці побутових відносин, таких як шлюб чи співжиття. Воно може називатися насильством з боку інтимного партнера, коли здійснюється чоловіком (дружиною) чи інтимним партнером(-кою), мати місце як у гетеросексуальних, так і в одностатевих стосунках[en], між людьми, що перебувають у дійсному шлюбі/стосунках чи що перебували в таких раніше. Домашнє насильство також включає насильство щодо дітей, батьків, старших родичок чи родичів та інші насильницькі акти між членами родини. В сучасному світі все більше жінок потерпають від домашнього насильства.[1]

«Qui aime bien châtie bien» (Б'є — значить любить): на передньому плані чоловік б'є дитину, на задньому — жінку. Карикатура Жана Гранвіля з Les cent proverbes.
Фіолетова стрічка — знак поширення інформованості про домашнє насильство та його попередження.

Домашнє насильство набуває численних форм, включно з фізичним, сексуальним, репродуктивним, економічним[en], психологічним, емоційним, вербальним та релігійним[en] насильством, та варіюється від прихованих, стертих форм на кшталт епізодів емоційного знущання (наприклад, сталкінгу чи залякування) до зґвалтувань у шлюбі та грубого фізичного насильства, як-от побиття, душіння, калічення жіночих геніталій чи обливання кислотою, що призводять до хронічних захворювань, інвалідності чи смерті. Вбивства в контексті домашнього насильства (domestic murders) включають побиття камінням, спалювання наречених, «убивства честі» та «смерть за посаг».

У світовому масштабі постраждалими від домашнього насильства в абсолютній більшості є жінки; жінки також страждають від важчих, порівняно із чоловіками, форм насильства[2][3]. Основним чи першочерговим мотивом партнерського насильства жінок щодо чоловіків є самозахист чи інше самозбереження (наприклад, емоційного здоров'я)[4][5][6][7]. При цьому домашнє насильство (поряд зі зґвалтуваннями) є одним з найбільш неосвітлюваних злочинів на світовому рівні.[8][9]

Інформованість про домашнє насильство, його сприйняття, визначення та документування широко варіюються між країнами. Домашнє насильство часто здійснюється в контексті примусових та дитячих шлюбів[10]. У деяких країнах домашнє насильство виправдане та узаконене, особливо у випадках реальної чи гаданої подружньої зради з боку жінки, і підтримується юридично. Дослідженнями доведено недвозначний та сильний зв'язок між рівнем гендерної нерівності у країні та поширеністю домашнього насильства.[11]

У аб'юзивних стосунках часто спостерігається цикл насильства, протягом якого чергуються зростання напруги, вчинення насильства та період примирення і спокою. Потерпілі можуть бути втягнуті в пастку цього циклу ізоляцією для сприяння насильству[en], насильницькою владою та контролем[en], травматичною прив'язаністю[en] до кривдників[12], суспільним схваленням насильства, нестачею фінансових ресурсів, страхом (залякуванням), соромом (звинуваченням жертви) та прагненням захистити дітей.

Кривдники чинять домашнє насильство, коли вірять, що насильство є дозволеним, прийнятним, узаконеним чи про нього не буде повідомлено. Такі уявлення спричинюють міжпоколінні цикли насильства серед дітей чи інших людей, котрі відчувають, що таке насильство є прийнятним, виправданим і на нього дивляться крізь пальці. Багато людей не усвідомлюють себе як кривдників чи жертв, розглядаючи свої досвіди насильства як «сімейні конфлікти, що вийшли з-під контролю».[13]

Наслідки домашнього насильства для потерпілих варіюються від фізичної інвалідизації, хронічних проблем зі здоров'ям, важких психічних порушень (таких, як ПТСР, депресія, синдром травми зґвалтування[en], наркоманія, тривожні розлади) до фінансової скрути та нездатності будувати здорові стосунки. Діти, що живуть у домівках з насильством, з раннього віку виявляють психологічні проблеми, такі як ухильність (avoidance), надчутливість до загроз, неконтрольована агресія, що призводять до вторинної травматизації.[14]

Визначення ред.

Вперше термін домашнього насильства (domestic violence) в сучасному значенні, тобто як насильство у домі, було вжито в 1973 році Джеком Ешлі в Парламенті Сполученого Королівства.[15][16] До того термін переважно стосувався масових заворушень, насильства всередині країни на противагу насильству з боку зарубіжної сили.[17][18]

Традиційно «домашнє насильство» асоціювалося перш за все з фізичним насильством. Вживалися терміни «насильство над дружиною» (wife abuse), «биття дружини» (wife beating, wife battering), проте їх уживаність пішла на спад із зусиллями з включення в категорію неодружених людей, нефізичних видів насильства, одностатевих стосунків та жінок-кривдниць. Наразі домашнє насильство широко визначається як таке, що включає «всі акти фізичного, сексуального, психологічного, економічного насильства», що можуть бути вчинені членом родини чи інтимним партнером.[19][20]

Термін «насильство з боку інтимного партнера» (intimate partner violence) часто вживається як синонім домашнього насильства,[21] хоча стосується лише насильства у парних стосунках (наприклад, в шлюбі, незареєстрованих стосунках співжиття чи між людьми в інтимному партнерстві, що не проживають разом).[22] Цим ВООЗ додає контролюючу поведінку[en] як форму насильства.[23] Насильство між інтимними партнер(к)ами досліджувалося як у між-, так і в одностатевих стосунках[24], а також на прикладі насильства чоловіків проти жінок та жінок стосовно чоловіків.[25]

«Сімейне насильство» (family violence) є ширшим за обидва зазначені терміном, воно використовується, щоб включити насильство над дітьми, людьми похилого віку[en] та інші насильницькі акти між членами родини.[21][26][27]

В 1993 ООН у Декларації про усунення насильства проти жінок визначила домашнє насильство як: «Фізичне, сексуальне та психологічне насильство, що відбувається в родині, включаючи побиття, сексуальні зловживання над дітьми жіночої статі удома, насильство, пов'язане з посагом, подружні зґвалтування, „жіноче обрізання“ та інші шкідливі для жінок традиційні практики, неподружнє насильство та насильство, пов'язане з експлуатацією».

Українське законодавство ред.

Законодавство про запобігання та протидію домашньому насильству складається з Конституції України, міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та інших нормативно-правових актів щодо недопускання насильства.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 2017 року дає таке визначення:

Домашнє насильство — діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь[28];

У законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (2017) визначаються форми домашнього насильства:

  • фізичне насильство — форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
  • сексуальне насильство — форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;
  • психологічне насильство — форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи;
  • економічне насильство — форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;[28]

В Законі також визначено наступні терміни: «постраждала дитина», «постраждала особа», «дитина-кривдник», «кривдник», «обмежувальний припис стосовно кривдника», «терміновий заборонний припис стосовно кривдника», «оцінка ризиків», «програма для кривдника», «програма для постраждалої особи», «профілактичний облік», «протидія домашньому насильству».[28]

В Законі також визначено, що запобігання домашньому насильству — система заходів, що здійснюються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, а також громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, та спрямовані на підвищення рівня обізнаності суспільства щодо форм, причин і наслідків домашнього насильства, формування нетерпимого ставлення до насильницької моделі поведінки у приватних стосунках, небайдужого ставлення до постраждалих осіб, насамперед до постраждалих дітей, викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі та обов'язки жінок і чоловіків, а також будь-яких звичаїв і традицій, що на них ґрунтуються[28].

Статистика ред.

Домашнє насильство поширене по всьому світу, в різних культурах[29] і не залежить від рівня матеріального достатку сім'ї[30]. При цьому індикатори нижчого соціоекономічного статусу (такі як безробіття та низький дохід) є факторами ризику вищих рівнів домашнього насильства[31].

Домашнє насильство описане в карело-фінському епосі Калевала, де чоловік б'є дружину батогом (ruoska)[32]. До середини 1800-х більшість законодавчих систем визначали побої дружини як дієву вправу для закріплення авторитету чоловіка над дружиною.[33][34]

Конкретна статистика по домашньому насильству фрагментарна, важкодоступна, часто просто відсутня[35].

В Росії, за даними на 2008 рік[36], насильство в тій чи іншій формі є майже в кожній четвертій родині, 2/3 умисних вбивств зумовлені сімейно-побутовими мотивами, а до 40 % всіх тяжких насильницьких злочинів вчинялося в сім'ях. За 2016 рік від насильницьких дій стосовно члена родини, постраждали 36 тисяч жінок і 14 тисяч чоловіків.[37]

Наслідки ред.

  • Втрата людських життів (вбивства, смерть внаслідок отриманих травм, самогубство, доведення до самогубствав контексті домашнього насильства).
  • Інвалідизація, хронічні хвороби внаслідок отриманих травм та психосоматично загострені захворювання.
  • Психічні розлади. Жертви домашнього насильства зазнають колосальної та хронічної психологічної травматизації, внаслідок котрої часто страждають від психічних розладів, найпоширеніші з яких: синдром навченої безпорадності (англ. battered wife syndrome[en]), стокгольмський синдром, синдром Діогена та посттравматичний стресовий розлад. У постраждалих може зростати схильність до суїциду, депресії, тривожних розладів, розладів харчової поведінки, алкоголізму, наркоманії, бродяжництва, патологічного накопичення.
  • Міжпоколінне відтворення насильства. Діти і підлітки, що стали свідками домашнього насильства, переймають гендерну модель насильницької поведінки і відтворюють її в наступному поколінні[38].
  • ВІЛ/СНІД. ВООЗ постановила, що жінки у аб'юзних стосунках значимо вище ризикують отримати ВІЛ/СНІД. Жінкам у таких стосунках важче домовлятися чи вимагати безпечного сексу з їх партнерами, їх частіше змушують до сексу, їм важче просити про належну діагностику, коли вони підозрюють, що заражені ВІЛ.[39] Десятилітнє дослідження в Руанді, Танзанії, Південній Африці та Індії послідовно виявило, що жінки, котрі страждають від насильства партнерів, більш імовірно заражаються ВІЛ.[40]
  • Вікарна (вторинна) травматизація. Особи, емоційно залучені в спілкування з безпосередніми учасниками конфліктів — друзі, рідні, сусіди, колеги, соціальні працівниці й працівники, лікарський склад, правоохоронці, адвокати, судді[41].
  • Державні витрати на реабілітацію постраждалих, судову систему, слідчі заходи, лікування інвалідизованого населення.

Причини та фактори ред.

Ключовим з факторів домашнього насильства є уявлення, що аб'юз чи насильство будь-яких форм є прийнятними. Інші фактори включають зловживання психоактивними речовинами, безробіття, проблеми з психічним здоров'ям, нестачу навичок копінгу, ізоляцію, залежність від аб'юзера та ряд інших характеристик.[42] Одним з різновидів емоційного насильства сучасності став пранк/розіграш), який заключається в тому, що члена родини жорстоко розігрують або звинувачують у тому, що людина не робила, щоб викликати бурхливу емоційну реакцію останнього, та знімають цю подію на камеру, внаслідок чого в жертви можлива поява психічних розладів та інших проблем зі здоров'ям (зокрема такі пранки популярні в російському Youtube).

Суспільне схвалення насильства ред.

Див. Культура зґвалтування, Гендерні стереотипи, Сексизм

Суспільні уявлення про домашнє насильство коливаються між регіонами та релігіями, проте в багатьох місцях поза Заходом організовані дуже викривлено та бідно. Причиною цього є те, що в більшості цих країн стосунки між чоловіком і дружиною не передбачають рівності, а уявляються як такі, де дружина має підкорятися чоловікові. Це укріплюється в законодавстві деяких країн (наприклад, в Ємені шлюбні правила вимагають від дружини буквального підкорення чоловікові та забороняють їй виходити з дому без його дозволу).[43]

 
Прийнятність права чоловіка (партнера) вдарити чи побити жінку (партнерку) серед жінок 15–49 років у різних арабських та ісламських країнах, ЮНІСЕФ, 2013.[44]

Згідно з Violence against Women in Families and Relationships, «У всесвітньому масштабі побої дружин розглядаються як законні за певних обставин більшістю населення у різних країнах, найзагальніше у ситуаціях реальної чи гаданої зради чи „непокори“ жінки чоловіку чи партнеру.»[45] Ці насильницькі акти проти дружини часто навіть не розглядаються суспільством (і чоловіками, і жінками) к форма насильства чи зловживання, зате вважаються спровокованими поведінкою дружини, котра і вважається винуватою. Дані уявлення перетинаються з таким інструментом сексуального насильства, як міфи про зґвалтування.

І доки побої дружин вважаються відповіддю на їх «неприйнятну» поведінку, в багатьох регіонах екстремальні акти жорстокості на кшталт убивств честі підтримуються значною частиною суспільства (в дослідженні підлітків Амману, столиці Йорданії, набагато ліберальнішій за інші частини країни, 33.4 % підлітків схвалили вбивства честі; дослідники очікують, «що в більш аграрних та традиційних областях Йорданії підтримка убивств честі буде навіть вищою»[46]).

У Вашингтон пост у 2012 році повідомлялося, «The Reuters TrustLaw назвали Індію однією з найгірших країн світу для жінок в цьому році, почасти через домашнє насильство, що часто розглядається там як заслужене. Звіт ЮНІСЕФ 2012 року показав, що 57 % індійських хлопчиків та 53 % дівчат у віці від 15 до 19 років думають, що побої дружин виправдані.»[47]

В консервативних культурах дружина, вбрана в одяг, розцінений як недостатньо благопристойний, може постраждати від серйозного насильства від рук свого чоловіка чи родичів, причому ці кримінальні дії розглядаються як прийнятні більшістю суспільства: так, 62.8 % жінок Афганістану сказали, що чоловік має право побити дружину, якщо вона носить неналежний одяг.[48]

Згідно з Антонією Пирвановою, однією зі складностей законодавчого провадження в сфері домашнього насильства є те, що чоловіки у більшості суспільств із чоловічим домінуванням не розуміють, що вчинення ними насильства стосовно їхніх дружин протирічить закону. В справі у Болгарії «чоловік, осуджений за жорстокі побої дружини, на питання судді про те, чи розуміє він, що вчинив, та чи розкаюється, сказав: „Але ж вона моя дружина“. Він навіть не розумів, що не має права бити її.»[49] За даними Фонду народонаселення ООН, «у деяких країнах, що розвиваються, практики, що гноблять жінок та шкодять їм — такі як побої дружин, вбивства „в ім'я честі“, калічення жіночих геніталій чи „смерть за посаг“ — виправдовуються та пропускаються без покарання як частина природного порядку речей»[50].

Тверді переконання серед населення певних суспільств, що в справах про домашнє насильство примирення з агресором більш прийнятне за заслужене покарання, є іншою причиною безкарності. 64 % держслужбовців Колумбії сказали, що якби в їхніх руках була справа про насильство інтимного партнера, то вони б обрали дії, спрямовані заохотити сторони примиритись.[51]

Звинувачення жертви також переважає над звинуваченням злочинця у багатьох культурах, включаючи країни Заходу: опитування Євробарометра 2010 року засвідчило, що 52 % опитаних погодилися з твердженням, що «провокативна поведінка жінок» була причиною насильства проти жінок; респонденти з Кіпру, Данії, Естонії, Фінляндії, Латвії, Литви, Мальти та Словенії найбільш схильні погоджуватися з цим дискримінаційним твердженням (в кожній з вказаних країн погодились більше 70 % опитаних).[52]

Шкідливі звичаї та традиції ред.

 
Плакат проти посагу в Бенгалуру, Індія

Локальні звичаї та традиції, що є втіленням суспільних уявлень про прийнятність насильства, часто відповідальні за підтримання певних форм домашнього насильства. Такі практики включають:

  • «синівські привілеї» (son preference), бажання сімей мати сина, а не доньку (особливо розповсджене в частинах Азії), що можуть призводити до зловживань (аб'юзу) та нехтування потребами дівчаток розчарованими членами родини; не кажучи вже про селективні аборти та інші форми феміциду.
  • дитячі шлюби та примусові шлюби;
  • посаг та насильство, пов'язане з невдоволенням обсягом плати за невістку, таке як «смерть за посаг»;
  • ієрархічну кастову систему, що стигматизує «нижчі касти» та «недоторканих», призводить до дискримінації та обмежених можливостей для жінок, роблячи їх більш вразливими до насильства;
  • жорсткі дрес-коди для жінок, що можуть використовуватись для насильства членами сім'ї;
  • традиція цнотливості: жорсткі вимоги до жіночої незайманості до шлюбу та насильство, пов'язане з неконформними жінками та дівчатами (зґвалтовані, вагітні поза шлюбом, вдови);
  • табу щодо менструального циклу, котрі ведуть до ізоляції, уникання та осуду жінок протягом менструації і впливають на доступ жінок до освіти, роботи та спільних ресурсів;
  • «жіноче обрізання» та інші практики калічення жінок без їх згоди й медичної необхідності;
  • ідеології «подружніх обов'язків та прав» на секс, що виправдовують шлюбні зґвалтування;
  • подвійні стандарти щодо подружньої зради для чоловіків (попускається та заохочується) та для жінок (гостро засуджується);
  • важливість, що надається «честі родини».[53][54][55]

Згідно зі звітом Human Rights Watch за 2003 рік, «Звичаї, такі як сплата „віна“ (платіж, здійснюваний чоловіком родині жінки, з якою він хоче вступити в шлюб), під час котрих чоловік по суті купує сексуальні стосунки та репродуктивні здатності своєї майбутньої дружини, підкреслюють соціально санкціоноване право чоловіків диктувати й нав'язувати умови сексу і використовувати силу, щоб робити це»[56]. Нині зусиллями ВООЗ, ООН (зокрема, ООН-Жінки), ЮНІСЕФ та низкою інших міжнародних організацій досягнуто прогресу в обмеженні звичаєвих практик, що піддають жінок небезпеці, з прийняттям у ряді країн відповідних законодавств Міжафриканський комітет з традиційних практик, що впливають на здоров'я жінок та дітей (Inter-African Committee on Traditional Practices Affecting the Health of Women and Children) — це НУО, що працює на зміну соціальних цінностей, підвищення самосвідомості та розробку законодавства проти шкідливих традицій Африки. Кримінальний кодекс Ефіопії 2004 року включив розділ 3 – Злочини проти життя, особистості та здоров'я посередництвом шкідливих традиційних практик.[57] Рада Європи прийняла Стамбульську конвенцію, спрямовану на системну боротьбу з насильством проти жінок та домашнім насильством, і зобов'язує країни, що підписали та ратифікували її, створювати та повністю впроваджувати законодавства проти актів насильства, раніше виправдовуваних традиціями, культурою, звичаями, честю чи корекцією того, що вважалося «неприйнятною» поведінкою.[58] ООН створила Handbook on effective police responses to violence against women для поширення посібників з менеджменту домашнього насильства[en] шляхом створення ефективних законів, правоохоронних заходів і практик та активностей спільнот з розвінчування соціальних норм, що виправдовують насильство, його криміналізації та створення систем ефективної підтримки для людей, що пережили насилля.[59]

Законність насильства ред.

Нестача адекватного законодавства, що криміналізує домашнє насильство, чим хоча б законодавства, що забороняє супутню поведінку, ускладнює прогрес стосовно його скорочення. Генеральний секретар Amnesty International вказує: «Неймовірно, що у ХХІ столітті деякі країни виправдовують дитячі шлюби та подружні зґвалтування, тоді як інші проголошують незаконними аборти, секс поза шлюбом та одностатеву сексуальну активність — навіть до покарання смертю».[60] Згідно з ВООЗ, «одна з найбільш поширених форм насильства проти жінок — те, що вчиняється чоловіками чи партнерами чоловічої статі». ВООЗ зазначає, таке насильство часто ігнорується, бо нерідко «законодавчі системи та культурні норми не вважають його злочином, а скоріше „приватною“ справою родини чи нормальною частиною життя».[61]

Криміналізація подружньої зради (за висновками ООН) призвела до розпалу насильства проти жінок, оскільки ці заборони зазвичай означали, в законі чи на практиці, контроль жіночої, але не чоловічої, поведінки та використовувались для раціонального обґрунтування актів насильства проти жінок.[62][63] За словами Верховної комісарки з прав людини Наві Піллей[en]: «Дехто вважав, і продовжує вважати, що домашнє насильство розташовується поза концептуальною рамкою міжнародних прав людини. Однак, за міжнародними законами та стандартами, існує чітка відповідальність держави з відстоювання прав жінок та гарантування свободи від дискримінації, що включає відповідальність за попередження, захист та компенсацію насильства — незалежно від статі та незалежно від статусу особи в сім'ї.»[64]

Права сімейної одиниці проти особистих ред.

Те, як збалансовано особисті права людини як частини сім'ї та права сім'ї як суспільного кластеру, сильно варіює в різних суспільствах. Це може впливати на ступінь, в який уряд буде бажати розслідувати родинні інциденти.[65] В деяких культурах від людей як членів родини очікується майже повна пожертва їх власними інтересами на користь інтересів родини як цілого; надмірні прояви персональної автономії засуджуються як неприйнятні; родина переважає над особистістю, а коли це перетинається з культурами честі культурами честі[en], особистий вибір, що може ушкодити репутацію родини у спільноті, може спричинювати екстремальні покарання, такі як «убивства честі».[66]

Примусові та дитячі шлюби ред.

Примусовим є шлюб, де одна чи обидві сторони одружені без їхньої вільно даної згоди.[67] Дитячий шлюб — це такий, де одна чи обидві сторони молодші за 18 років.[68] Примусові та дитячі шлюби пов'язані з високими показниками домашнього насильства.[10][68]

У багатьох частинах світу часто складно провести межу між примусовим та добровільним шлюбом: в численних культурах (особливо Південної Азії, Середнього Сходу та частин Африки), шлюби є наперед спланованими, часто скоро після народження дівчинки; ідея того, що дівчина йде проти бажань своєї родини та самостійно обирає собі майбутнього чоловіка, не є соціально прийнятною — немає потреби застосовувати насильство для примусу до шлюбу, майбутня наречена підкориться, бо просто не має іншого вибору, як і у випадках дитячих шлюбів, звичаїв посагу та викупу за наречену.[69]

Примусові та дитячі шлюби пов'язані з насильством як стосовно подружнього насильства всередині шлюбу, так і щодо насильства, пов'язаного зі звичаями та традиціями таких шлюбів: насилля та торгівля людьми пов'язані зі сплатою посагу та викупу за наречену, «убивства честі» — із відмовою жінки вступити в шлюб.[70][71][72][73]

Фонд народонаселення ООН у 2015 році зазначив, що «незважаючи на майже безвиключно взяті зобов'язання припинити дитячі шлюби, одна з трьох дівчаток у країнах, що розвиваються (за виключенням Китаю) імовірно буде одружена до свого 18-ліття. Одна з 9 дівчат буде одружена до свого 15-го дня народження».[74] За оцінками експерток та експертів Фонду «більше 67 мільйонів жінок у віці 20–24 років в 2010-му були одружені дівчатами, половина з них в Азії, одна п'ята — в Африці».[74] «У наступну декаду 14.2 мільйона дівчат до 18 років будуть одружені щорічно; а це 39,000 дівчат, одружені щодня, і даний показник зростатиме до 15.1 мільйона дівчат щорічно, починаючи з 2021 і до 2030, якщо поточні тенденції продовжуватимуться»[74].

Неможливість вийти зі стосунків ред.

Можливість жінок, що потерпають від домашнього насильства, полишити стосунки, є вирішальною для запобігання подальшому аб'юзу.

Дискримінаційні законодавства про шлюб, подружнє життя та розлучення відіграють роль у стрімкому розростанні насильства.[75][76] Згідно з Рашидою Манжу[en], спеціальною доповідачкою ООН про насильство проти жінок: «У багатьох країнах доступ жінки до власності залежить від її стосунку до чоловіка. Коли жінка розходиться з чоловіком чи після його смерті вона ризикує втратити свій дім, землю, домашні речі й товари та іншу власність. Неспроможність держав забезпечити рівні права власності при роз'їзді чи розлученні знеохочує жінок покидати насильницькі шлюби, адже жінок змушують обирати між насильством удома та злиднями на вулиці».

Законна неспроможність добитися розлучення також є фактором поширення домашнього насильства.[77] В деяких культурах, де шлюби є договірними контрактами між родинами попри волю жінок, жінки, що домагаються роз'їзду чи розлучення без схвалення своїх шлюбних партнерів чи розширеної родини та родичів, ризикують стати жертвами насильства, пов'язаного з «честю» («honor»- based violence).[66][78]

Звичай сплати викупу за наречену теж ускладнює вихід з шлюбу: якщо дружина хоче піти, чоловік може вимагати назад сплати віна від її родини.[79][80][81]

В традиційних спільнотах розлучена жінка часто зустрічає осуд та остракізм. І щоб уникнути цієї стигми, багато жінок обирають залишатися в шлюбі та терпіти насильство.[82]

В розвинутих країнах на кшталт Великої Британії жертви домашнього насильства стикаються з проблемами з отриманням альтернативного житла, які змушують їх залишатися в аб'юзивних стосунках.[83]

Занижена звітність про насильство ред.

Домашнє насильство є одним з найбільш недоосвітлених злочинів (повідомлень про котрі набагато менше, ніж їх фактів) у всьому світі.[8][9] Огляд насильства в інтимному партнерстві 2011 виявив, що чоловіки схильні не повідомляти про власні злочини та зловживання у домашньому насильстві, тоді як жінки схильні не повідомляти про власну віктимізацію (що вони є потерпілими) та переоцінювати власноруч скоєне насильство.[84][85] Фінансова чи родинна залежність, нормалізація насильства та самозвинувачення знижують імовірність того, що жінка заявить про те, що постраждала. На контрасті з цим, імовірність того, що чоловік заявить про насильство, котре вчинив він, знижують його страх та уникання законних наслідків, схильність звинувачувати партнерку та наративний фокус чоловіків на власних потребах.[84]

Дослідження 28 країн-учасниць Євросоюзу (2014) виявило, що лише 14 % жінок заявляли в поліцію про найбільш серйозні інциденти насильства від їх інтимних партнерів.[86] Звіт Північної Ірландії про домашнє насильство від 2009 року зазначив, що «неповідомляння (under-reporting) є проблемою, а домашнє насильство є найменш імовірним щодо повідомляння про нього правоохоронних органів з усіх насильницьких злочинів».[87]

В культурах, де поліція та законні авторитети мають репутацію корумпованих та зловживацьких, жертви домашнього насильства часто неохоче звертаються за офіційною допомогою.[88]

Імміграція ред.

В деяких країнах імміграційні політики прив'язані до шлюбного статусу особи, що бажає отримати громадянство, з особою спонсора. Це може призводити до потрапляння іммігрантки в пастку насильницьких стосунків — адже у випадку спроби роз'їзду чи розлучення їй загрожує депортація (і вона може бути звинувачена у фіктивному шлюбі).[89][90][91][92] Часто жінки прибувають з культур, де зазнають шельмування з боку своїх родин, якщо полишать шлюб та повернуться додому, тому вони обирають залишитись у шлюбі, що означає замкненість у циклі насильства.[93]

Домашнє насильство здійснюється в іммігрантських спільнотах, де часто дефіцитна обізнаність про закони та політики країни перебування. Дослідження першого покоління південно-азійських іммігрантів та іммігранток у Великій Британії виявило, що вони мало знали про те, що вважається кримінальною поведінкою за англійським законом. «Само собою, не було обізнаності, що у шлюбі можливе зґвалтування».[94][95] Дослідження в Австралії показало, що серед іммігранток, що пережили насильство з боку партнерів і не заявили про це, лише 16.7 % знали, що домашнє насильство нелегальне, тоді як 18.8 % не знали, що можуть отримати захист.[96]

Теорія непідпорядкування ред.

Теорія непідпорядкування чи непідкорення (nonsubordination theory, іноді — dominance theory) є розділом феміністської теорії права, що фокусується на нерівноправності владних позицій чоловіків та жінок[97] та служить базисом для розуміння домашнього насильства як частини ширшого концепту насильства проти жінок і причин його виникнення. Теорія зосереджується на конкретних сексуальних практиках, таких як контроль жіночої сексуальності (наприклад, репродуктивне насильство, заборона абортів, санкції сексуального життя жінки поза та в шлюбі, калічення геніталій), сексуальні домагання, порнографія[98], і стверджує, що суспільство, особливо чоловіки в ньому, використовують відмінності між статями для закріплення дисбалансу влад.[97] Теоретичні концепції непідпорядкування пояснюють домашнє насильство як інструмент підкорення жінок кількома шляхами:

  1. Повторюваність, регулярність і частота домашнього насильства показують, що воно не є результатом сильного гніву чи переконання, а скоріше формою підкорення. Адже домашнє насильство чинять щодо жінок у різних ситуаціях (наприклад, аб'юзери б'ють жінок як після близькості, так і після розлуки) і з різними смислами (фінансове, сексуальне, психологічне насильство…).[99] Через сенсаціоналізм, генерований у репортажах ЗМІ про «великі» чи надзвичайно жахливі випадки домашнього насильства, людям важко осмислити, як часто насправді домашнє насильство відбувається в суспільстві; а між тим від нього регулярно потерпає до половини людей у США, і переважна кількість жертв — жінки та дівчата. Така чисельність підважує уявлення, що домашнє насильство — результат лише невміння контролювати гнів: його породжує бажання кривдника підкорити жертву.[100]
  2. «Домашні боксери» часто користуються маніпулятивними та продуманими тактиками знущання, що «варіюються від пошуку та знищення бажаного жінкою об'єкта до побиття її по частинах тіла, де не лишається синців (наприклад, скальп) чи по частинах, котрі вона соромитиметься показати іншим.»[99] Ці тактики особливо корисні для аб'юзерів, котрі мають з жертвою спільних дітей, бо зазвичай кривдники контролюють сімейний бюджет, ускладнюючи жінці вихід зі стосунків, якщо це поставить її дітей під ризик.[101]
  3. Феномен «нападу розлучення» (separation assault), коли «боксер» дуже часто атакує жінку, котра намагалась чи намагається полишити насильницькі стосунки — тобто прямо використовує домашнє насильство для підкорення жінки.[100] Небажання злочинця, щоб жертва полишила стосунки, підкріплює ідею, що це насильство застосовується, щоб примусити жертву продовжити задовольняти потребу кривдника у підкоренні йому.[100]

Усе це — розмаїтість та хитрощі насильницької поведінки, використання дітей потерпілої, атаки під час розлучення — говорить про більшу проблему, ніж лише нездатність до належного управління гнівом, хоча гнів може бути побічним продуктом аб'юзних стратегій[99], мета яких — втримувати жертву (іноді — цілу родину) підпорядкованою та покірною аб'юзеру.[100]

Теорію непідпорядкування підтверджують дані психологічних досліджень зґвалтувань, згідно з якими в основі сексуального насильства чоловіків над жінками дуже рідко лежать мотиви сексуального задоволення, у більшості випадків — це мотиви влади та самоствердження.

Цикли насильства ред.

Сімейне насильство характеризується циклічністю, з якою воно спричинюється, реалізується та викликає повторне насильство.

Міжпоколінне насильство ред.

Спільним для аб'юзерів є те, що вони були свідками насильства у дитинстві, іншими словами, були учасниками міжпоколінних циклів домашнього насильства[102]. Це не означає, що всі діти, які бачать насильство, стануть аб'юзерами.[42] Розуміння та руйнування шаблонів міжпоколінного насильства може дати більше для його ліквідації, ніж інші підходи до менеджменту насильства.[102]

Responses that focus on children suggest that experiences throughout life influence an individual's propensity to engage in family violence (either as a victim or as a perpetrator). Researchers supporting this theory suggest it is useful to think of three sources of domestic violence: childhood socialization, previous experiences in couple relationships during adolescence, and levels of strain in a person's current life. People who observe their parents abusing each other, or who were themselves abused may incorporate abuse into their behaviour within relationships that they establish as adults.[103][104][105]

Чим більше дітей фізично карають, тим імовірніше вони у дорослості діятимуть насильницьки щодо своїх рідних, включаючи інтимних партнерок.[106] Діти, яких б'ють по сідницях, дорослими імовірніше заохочуватимуть удари партнерок, а також переживатимуть більше подружніх конфліктів та гніву загалом.[107] Численні дослідження довели, що фізичні покарання пов'язані з «вищими рівнями агресії між батьками, сиблінгами, ровесниками та подружжям», навіть коли спричинені іншими факторами.[108] Тоді як ці дані не підтверджують причинних зв'язків, численні лонгітюдні дослідження показали, що досвід фізичних покарань має прямий причинний вплив на подальшу агресивну поведінку. Так, фізичні покарання дітей (такі як висікання, ляпаси чи биття по сідницях) є предикторами слабшого засвоєння таких цінностей, як емпатія, альтруїзм, опір спокусам, і більшої антисоцальної поведінки, включно з насильством на побаченнях.[109]

В патрилінійних суспільствах по всьому світу молода наречена переїжджає до родини чоловіка. Як нова жінка в домі, вона отримує найнижчу чи одну з найнижчих позицію в родині і часто виступає суб'єктом насильства та зловживань, а також особливо сильно контролюється батьками чоловіка: з прибуттям невістки в родину статус свекрухи підвищується і тепер (часто вперше в житті) вона має значну владу над кимось, і «ця сімейна система сама починає продукувати міжпоколінні цикли насильства, де в минулому постраждала невістка стає насильницькою свекрухою своїй невістці».[110] Amnesty International повідомляє, що в Таджикистані «є майже ритуалом ініціації для свекрухи провести невістку крізь тортури, яких зазнала вона сама в молодості».[111] Таким чином патріархальні суспільні системи, в яких дружина сприймається як власність чоловіка, заохочують гноблення жінок одна одною.

Аб'юзивна влада і контроль ред.

 
Колесо влади та контролю і техніки, які використовує аб'юзер

Влада і контроль в аб'юзивних стосунках є способами тиску кривдників на жертв, щоб зберігати контроль над стосунками.[112] У багатьох випадках кривдники цілком здатні себе контролювати, але обирають цього не робити з причин вигоди.[113] Каузальний погляд на домашнє насильство в тому, що воно є стратегією утримання чи збереження влади і контролю над жертвою. Теорія зисків і витрат (cost-benefit theory) Бенкрофт стверджує, що насильство винагороджує кривдника іншими чи додатковими шляхами, крім простого здійснення влади над його мішенню.[113]

Інколи особа шукає повної влади та контролю над своєю партнеркою чи партнером (в усіх областях їх життя, таких як соціальна, приватна, професійна та фінансова) та користується різними шляхами, щоб досягти цього, включно з фізичним насильством.[114] Duluth Domestic Abuse Intervention Project розробив «Колесо влади і контролю» (Power and Control Wheel) для ілюстрації цього: влада і контроль в центрі оточені шпицями (техніками, використовуваними аб'юзером): застосування сили та покарань, залякування й шантаж, емоційне насильство, ізоляція (покарання самотністю), применшування шкоди (газлайтинг), заперечення, що насильство відбулося, обман, звинувачення, соромлення та висміювання жертви, що «бере все занадто близько до серця», використання дітей чи тварин як способів розширити кару, якщо жінка вдається до дій, заклики до релігійних «законів» чи приписів, обмеження доступу до подруг/друзів та ресурсів, економічне насильство та чоловічі привілеї.[115] Модель, крім того, не включає зміст насильства та психологічні проблеми.[116]

Цикл насильства ред.

 
Цикл домашнього насильства за теорією Ленор Вокер

Теорія про циклічний характер домашнього насильства представлена в 1970-ті американською дослідницею Ленор Едною Вокер[en][117]. Згідно з концепцією, домашнє насильство — це цикл дій з чотирьох стадій, що повторюються зі збільшенням частоти:

  1. Наростання напруженості в родині. У стосунках зростає невдоволеність, і між людьми порушується спілкування. Жертва намагається угамувати агресора.
  2. Насильницький інцидент. Відбувається сплеск жорстокості вербального, емоційного чи фізичного характеру, супроводжуваний гнівом агресора, звинуваченнями жертви, погрозами їй, залякуванням та іншим психологічним насильством.
  3. Примирення[118]. Агресор вибачається, наводить свої пояснення причин жорстокості, у котрих перекладає вину на жертву, заперечує насилля, що відбулося, переконує жертву в перебільшенні подій («роздуванні з мухи слона»), запевняє, що їй «здалося», розвиваючи в жертві сумніви у її психічній адекватності (газлайтинг).
  4. Спокійний період у стосунках («медовий місяць»). Інцидент насилля забуто, агресор пробачений. Якість стосунків повертається до першопочаткового (коли вони лише починалися).

Після «медового місяця» стосунки повертаються на першу стадію і цикл повторюється. З часом кожна фаза скорочується, спалахи жорстокості частішають і завдають все більшої шкоди. Жертва стає все менш здатною врегульовувати ситуацію самостійно чи бодай впливати на неї[119]. Цикл насильства замикає потерпілих в системі насильницьких відносин, розмиваючи їхню ідентичність, здатність опиратися, надію на звільнення та уявлення про прийнятне у міжособистісних стосунках, і належить до ключових факторів неосвітлюваності та стійкості існування домашнього насильства.

Протидія ред.

Відповідальність за домашнє насильство у різних країнах трактується неоднаково. Навіть у наш час є країни, де традиції і суспільна думка вважають його нормою існування сім'ї. Так, у 2010 Об'єднані Арабські Емірати постановили, що чоловік має право фізично карати дружину та дітей, поки не залишає фізичних шрамів[120]. Тоді як у найбільш розвинутих країнах домашнє насильство вважається неприйнятним більшістю населення, у багатьох регіонах світу досі панують інші погляди: за дослідженням ЮНІСЕФ, відсоток жінок 15–49 років, які вважають, що чоловік має право вдарити чи побити дружину за певних обставин, складає: 90 % в Афганістані та Йорданії, 87 % у Малі, 86 % у Гвінеї та Східному Тиморі, 81 % в Лаосі, 80 % в Центральноафриканській Республіці.[121] Відмова підкорятися бажанням чоловіка часто наводиться як виправдання насильства у країнах, що розвиваються:[122] наприклад, 62.4 % жінок Таджикистану виправдовують побої дружини, якщо вона виходить на вулицю з дому не повідомивши чоловікові; 68 %, якщо вона сперечається з ним; 47.9 %, якщо вона відмовляється мати з ним секс.[123]

Рівень суспільної терпимості до домашнього насильства варіюється залежно від особливостей національної культури та ступеня корумпованості державних структур.

У світовій практиці є два основних підходи запобігання домашньому насильству:

  1. ресторативний підхід, спрямований на врегулювання конфлікту і збереження сім'ї, включає модеровані товариські суди і примусові програми медичної та психологічної допомоги,
  2. каральний, спрямований на руйнування циклу насильства (англ. breaking the cycle of violence) шляхом розірвання стосунків між конфліктуючими сторонами[124]. Каральний підхід домінує в більшості країн з розвинутою законодавчою базою і передбачає різноманітні міри відповідальності за вчинене домашнє насильство.

За країнами ред.

В законодавствах більшості країн діє спеціальний закон про запобігання домашньому насильству; майже в усіх західних країнах і в багатьох пострадянських країнах домашню насильство є окремим злочином[125]. При цьому у багатьох країнах покарання взагалі не передбачається. За законодавством деяких країн покарання настає лише за окремі форми насильства.

Україна. Базове законодавство про попередження домашнього насильства в сім'ї, прийняте в Україні в 2001 році[126], на початку 2010-х працювало проблемно.[127] В грудні 2017 року Верховна Рада України ввела кримінальну відповідальність за домашнє насильство, що передбачає як покарання від 150 годин громадських робіт до двох років ув'язнення. У визначення домашнього насильства входять побиття, примушування до сексу, психологічний тиск та обмеження в грошах на елементарні потреби. Закон розповсюджується й на пари в незареєстрованому співжитті. За примус до співжиття чи шлюбу передбачене покарання ув'язненням[128].

Білорусь. В Білорусі 16 квітня 2014 року набрав чинності закон «Про основи діяльності з профілактики правопорушень»[129], що дозволяє тимчасово виселити громадянина, що здійснив насильств в сім'ї, зі спільного з потерпілими житлового приміщення[130]. Тільки за 2015 рік за цим законом винесено 1152 приписи про тимчасове виселення[130]. Після вступання закону в силу кількість зареєстрованих випадків нанесення тяжкої шкоди здоров'ю в Білорусі почало знижуватись: в 2013 році таких злочинів було 1005[131], в 2015—842.[132]

Казахстан. В Казахстані закон про профілактику домашнього насильства прийнятий наприкінці 2009 року[133].

Киргизія. В Киргизії базовий закон про захист від домашнього насильства прийнято в 2003-му[134], в 2012-му його реалізація все ще стикалася зі складнощами[135].

Росія. В Росії немає окремого закону про попередження домашнього насильства. Загальна декларація прав людини (1948) і Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1992) мають декларативний характер. Кримінальний кодекс РФ передбачає відповідальність за умисні злочини проти життя, здоров'я і статевої недоторканності, проте ці акти спрямовані не на попередження, а на ліквідацію наслідків, і починають діяти після факту вчинення насильства[136]. Щоб законодавчо захистити жінок, суспільна діячка Олена Попова організувала всеросійську кампанію «За захист від насильства в сім'ї». Розміщена нею петиція з вимогою до Госдуми прийняти проект закону про захист від домашнього насильства зібрала більше 140 тис. підписів, ставши однією з наймасовіших в Рунеті.[137]

Франція. Франція, батьківщина руху за права жінок, може стати першою країною з передбаченою кримінальною відповідальністю навіть за словесні образи в родині, проект такого закону[138] розроблений в 2009 і дискутувався в 2012 році[139].

Цей розділ потребує доповнення. (серпень 2018)

Якщо Ви потерпаєте від насильства ред.

Маркери потенційного аб'юзера ред.

Деякі ознаки потенційної людини-домашнього тирана помітні при першому знайомстві:

  • не звертається на ім'я, а вигадує для візаві прізвиська,
  • перекривлює слова співрозмовнці (співрозмовника),
  • не вважає важливим те, що інші у діалозі говорять і роблять,
  • роздратовано реагує на відмову або незгоду,
  • вважає, що жінок і дітей можна бити, «щоб виховати»;

Інші маркери проявляються з часом. До них належать:

  • спроби контролювати чи змінити людину,
  • слідкування через соцмережі чи знайомих,
  • зауваження щодо одягу іншої людини і нав'язування, що їй слід носити,
  • негативні висловлювання про рідних і близьких, спроби обмежити спілкування з ними,
  • ревнощі до подруг та друзів, знайомих, навіть улюблених занять,
  • ультиматуми в дусі «або я, або хтось»[140].

Література про домашнє насильство ред.

Про аб'юзні, насильницькі, токсичні стосунки, що нерідко є стосунками любовної залежності, написано чимало психологічної літератури як для фахівців/фахівчинь з допомоги жертвам насильства, так і для людей, котрі підозрюють, що вони опинилися в стосунках насильства. Серед літератури жанру self-help:

  • Ланді Банкрофт «Для чого він це робить?» (Lundy Bancroft. Why does he do that? Inside the mind of angry and controlling men, 2002);
  • Ланді Банкрофт «Чоловіки-тирани. Як зупинити чоловічу жорстокість» та інші книги автора;
  • Робін Норвуд «Жінки, які кохають до нестями» (Robin Norwood. Women Who Love Too Much, 1985), та серія пов'язаних книг;
  • Сюзен Форвард «Токсичні батьки» (Susan Forward. Toxic Parents: Overcoming Their Hurtful Legacy and Reclaiming Your Life, 1989);
  • Роберт Д. Хаер «Позбавлені совісті. Лякаючий світ психопатів» (Robert D. Hare. Without Conscience: The Disturbing Workd of the Psychopaths Among us, 1993).

У мистецтві ред.

Драма домашнього насильства знайшла відображення у мистецтві, особливо у художній літературі та кіно.

  • Палац Броуді (Палац капелюшника) (1931) — роман Арчибальда Кроніна, екранізований у 1941 році.
  • Трамвай «Бажання» (1947) — п'єса Теннесі Вільямса.
  • Фреска (1958) — роман Магди Сабо, зображає подружнє насильство та насильство над дітьми.
  • Тереза Батиста, утомлена воювати (1972) — роман Жоржі Амаду.
  • Керрі (1974) — роман Стівена Кінга про насильство над дівчинкою з боку матері.
  • Воно (1986) — роман жахів С. Кінга з елементами насильства, пережитого в дитинстві.
  • Долорес Клейборн (1992) — реалістичний психологічний роман С. Кінга та фільм (1995) про переживання та наслідки насильства над жінкою від інтимного партнера; батько сексуально розбещує дочку.
  • Роза Марена (1995) — роман-трилер С. Кінга, де яскраво зображено вплив систематичного домашнього насильства партнера на психічний стан жінки.
  • Ріка Офелія (1995) — твір Джастіна Етлера про сексуальне насильство в стосунках протагоністки з інтимним партнером.
  • Лихоманка (1998) — роман Тесс Геррітсен.
  • Дві жінки (1999) — детективний роман Мартіни Коул.
  • Злочини минулого — детективний роман Кейт Аткінсон, що поєднує різні види домашнього насильства.
  • Суад. Спалена заживо (2003).
  • Моя чужа дочка (2007) — психологічний трилер Саманти Хаєс.
  • Тисяча сяючих сонць (2007) — роман Халеда Хоссейні, одна з центральних тем — насильство над дружиною.
  • Велика маленька брехня (2017) — телесеріал HBO про домашнє насильство у позірно благополучній родині, міжпоколінну передачу насильства проти жінок, процес виходу жінки з насильницьких стосунків, створений за однойменною новелою Ліян Моріарті (2014).

Фільми про домашнє насильство містяться в цій категорії.

Насильство проти жінок ред.

 
Джордж Беллоуз. П'яний батько
Докладніше: Насильство проти жінок

Фонд народонаселення ООН визначив насильство проти жінок та дівчат одним з найбільш поширених на планеті злочинів проти прав людини, ствердивши, що «кожна з трьох жінок зіткнеться з фізичним чи сексуальним насильством протягом свого життя.»[141]

Хоча точні оцінки ще обговорюються, існує достатній корпус крос-культурних доказів того, що жінки є жертвами домашнього насильства на порядки частіше за чоловіків.[3][142][143] Крім того, досягнуто широкого консенсусу, що жінки набагато частіше за чоловіків потерпають від важких форм насильства та їх значно імовірніше кривдять аб'юзивні партнери, і ці тенденції загострюються та погіршуються економічною та соціальною залежностями жінок від чоловіків.[2][142][143][144] Насильство проти жінок менш тотально розповсюджене в розвинутих країнах Заходу, а більш нормалізованим є у країнах, що розвиваються.[145]

У Декларації про усунення насильства проти жінок, прийнятій ООН у 1993 році, постановлено, що «насильство проти жінок є втіленням історично нерівних владних відносин між чоловіками та жінками, котрі призвели до домінування чоловіків та дискримінації жінок чоловіками та до недопускання повноцінного розвитку жінок; і тому насильство проти жінок є одним з ключових соціальних механізмів, з допомогою котрих жінок примушують до позиції підлеглості стосовно чоловіків».[146] Декларація класифікує насильство проти жінок у три категорії: насильство, що відбувається в родині (домашнє насильство), таке, що відбувається в суспільстві, і насильство, яке чинить чи виправдовує держава.

У Міжамериканській конвенції про попередження, покарання та ліквідацію насильства проти жінок (Inter-American Convention on the Prevention, Punishment, and Eradication of Violence against Women) домашнє насильство є однією з трьох категорій насильства проти жінок і визначене як насильство проти жінок, котре здійснюється «у сімейній чи домашній одиниці чи в інших міжособистісних стосунках, незалежно від того, чи поділяє (поділяв) злочинець із жінкою спільне місце проживання».[147]

У прецедентній справі Opuz v Turkey Європейський суд з прав людини вперше визнав домашнє насильство за ознакою статі формою дискримінації за Конвенцією про права людини.[148][149]

Поширеність ред.

 
Рівень фізичної безпеки жінок, 2015.

Проблема домашнього насильства має всесвітній характер. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, домашнє насильство торкнулося кожної шостої жінки світу. Рівень насильства стосовно жінок, як правило, залежить від економічного розвитку країн: у країнах з низьким розвитком економіки жінки зазнають більшого насильства і сприймають його як належне.

Побої дружин стали нелегальними у США аж біля 1920-го.[150][151]

Відсоток жінок, що заявили про фізичне насильство з боку інтимного партнера, коливається від 69 % до 10 % залежно від країни.[152] У США насильство з боку інтимного партнера складає біля 15 % від усіх насильницьких злочинів.[153] Дослідження Центрів з контролю та профілактики захворювань у США 2017 року виявило, що більше половини всіх убивств жінок здійснили інтимні партнери, 98 % з яких — чоловіки.[154]

До домашнього насильства проти жінок відносяться фізичне насильство («убивства честі», «смерть за посаг», спалювання наречених, калічення: «жіноче обрізання», обливання кислотою; побої дружин та партнерок), зґвалтування у шлюбі, репродуктивне, економічне, психологічне насильство (наприклад, залякування, переслідування, приниження) та інші злочини.

Феміцид зазвичай визначається як гендерно-зумовлене вбивство жінок чоловіками. Феміцид часто чинять в контексті домашнього насильства (як, наприклад, «вбивства честі» та «смерть за посаг»). Для цілей статистики феміцид часто визначають як будь-які вбивства жінок. Країнами з найбільшою кількістю феміцидів є Сальвадор, Ямайка, Гватемала, Південна Африка та Росія (дані за вересень 2004).[155] Між тим, у Сальвадорі та Колумбії, де показники феміцидів дуже високі, лише 3 % всіх феміцидів вчиняють поточні чи екс-інтимні партнери, тоді як на Кіпрі, у Франції та Португалії ці партнери відповідальні за більш ніж 80 % всіх справ про феміциди.[155]

Серед причин домашнього насильства проти жінок як загальні фактори домашнього насильства, так і проблеми гендерної нерівності, такі як гендерні стереотипи та ролі, міфи про зґвалтування, сексуальна об'єктивація жінок.

На системну протидію домашньому насильству та насильству проти жінок спрямована Стамбульська конвенція, де пропонуються випробувані практикою стратегії боротьби з цими видами насильства на державному, муніципальному та кадровому рівнях (від просвіти у школах до створення шелтерів для постраждалих жінок та дітей, включно з системою кваліфікованої медико-психологічної, юридичної, фінансової допомоги жертвам домашнього насильства). Для залучення до протидії домашньому насильству чоловіків була також підписана Дублінська декларація/Дублінська конвенція Ради Європи, де пропонується врахування ролі чоловіків та хлопчиків, проведення разом з ними освітніх заходів для запобігання та виходу з ситуації домашнього насильства.

Стаття 4 Декларації ООН про викорінення насильства проти жінок[156] вказує на необхідність сприяти проведенню досліджень, збору інформації про розповсюдженість будь-яких форм насильства щодо до жінок, особливо відомостей щодо насильства в родині, а також заохочувати дослідження причин, характеру та ступеня наслідків насильства щодо жінок. Підкреслено, що результати таких досліджень обов'язково повинні оприлюднюватися.

Насильство над дітьми ред.

Докладніше: Насильство над дітьми

Насильство над дітьми — це дії, що завдають шкоди дитині з боку людей, на яких покладено догляд та опіку над нею. До нього відносяться всі види насильства, притаманні дорослим, а також занедбаність і нехтування потребами дитини.

Поширеність та види ред.

Відповідно до тлумачення ВООЗ: жорстке поводження з дітьми включає всі форми фізичного та емоційного поганого ставлення рідних до особи, яка не досягла 18-річного віку, що спричиняє дійсну або потенційну шкоду здоров'ю, розвитку та гідності дитини[157]. Жертва може потерпати від дій дорослих членів родини або старших дітей в сім'ї.

Фактори ризику, що сприяють виникненню насильства над неповнолітньою особою:

  • незадовільне матеріальне становище;
  • втрата роботи одним із батьків;
  • кризові ситуації в сім'ї;
  • наркотична та алкогольна залежність;
  • риси характеру членів родини;
  • брак навичок виховання у дорослих;
  • соціальна ізоляція родини.

Одним із видів насильства над дитиною є нехтування[158] інтересами та потребами дитини, яке може проявлятися відсутністю належного забезпечення основних потреб — в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі. Прикладом нехтування є залишення дитини без нагляду дорослих, внаслідок чого може статися нещасний випадок. Від нехтування найбільше страждають діти молодшого віку.

За переглянутими у вересні 2016 року даними, ВООЗ означає наступні обсяги проблем:

  • щорічно відбувається 41 000 вбивств дітей віком до 15-ти років. Чисельні летальні випадки внаслідок нехтування та недбалого поводження при цьому не враховуються;
  • кожна четверта доросла людина зізнається, що у дитинстві зазнала фізичного насильства;
  • одна із 5 жінок і один із 13 чоловіків пережили сексуальне насильство в дитячому віці;
  • найбільш поширеними формами насильства над дітьми є нехтування та емоційне знущання;
  • наслідки жорстокого поводження з дітьми впливають на фізичне та психічне здоров'я населення, соціальне життя та зайнятість, сповільнюють соціальний та економічний розвиток країн.

Згідно з дослідженнями Ради Європи, кожна 5-та дитина в Україні зазнає різних форм сексуального насильства (від розбещення до зґвалтування). Кожна 3-тя дитина стає жертвою фізичного насильства, а кожна 2-га — жертвою психологічного[159].

Наслідки ред.

Фізичне, емоційне та психологічні види насильства батьків над дітьми у сукупності підсилюють дію кожного з них, зумовлюючи виникнення в дитини певних ознак, що характеризують її переживання і поведінку. Дослідження показують, що домашнє насильство негативно впливає на фізичний розвиток дитини, включаючи загальний стан здоров'я, координацію, силу, зір, слух, здатність набувати знання, необхідні для нормального життя. В дітей, що потерпали від насильства, занижена самооцінка, вони вважають себе не вартими любові, мають проблеми у співпраці з іншими та вмінні відрізняти добро від зла.

Якщо між дітьми та батьками немає взаємозв'язку, панує постійна атмосфера напруженості між самими батьками, це приводить до того, що дитина прагне якомога менше перебувати вдома, втрачає емоційний контакт з батьками, виходить з-під соціального контролю дорослих. У таких дітей розвиваються соціально-психологічні якості потенційного правопорушника. Значна кількість конфліктів та форм соціально неадекватної поведінки як удома, так і в школі, провокується дорослими. Підлітки, які стають жертвами фізичного та психічного насильства в сім'ї — в школі поповнюють категорію «важких учнів».

Причини ред.

Як правило, більшість батьків, яких жорстоко карали в дитинстві, самі карають дітей. Внаслідок негараздів у житті дорослі спрямовують свій гнів та обурення проти власної дитини, навіть без наміру зашкодити. Батько або мати можуть застосовувати насильницькі методи виховання через почуття безсилля, брак навичок спілкування з дитиною, відсутність демократичних цінностей. Не всі з батьків розуміють, що покарання — це психологічна травма. Велику роль відіграюсь стереотипи, поблажлива думка суспільства щодо авторитарних методів виховання. Батьки часто можуть без злого умислу завдати дитині шкоду, яка спричинить проблеми в дорослому житті.

Ознаки насильства над дітьми ред.

Знущання над дітьми в сім'ях зазвичай відбувається циклічно. Може бути раптовим (як наслідок — важка фізична травма або смерть), довготривалим і систематичним. Насильницькі дії не завжди є очевидними, але завжди загрожують повноцінному розвитку, здоров'ю, а іноді — навіть життю дитини. Для суспільства важливо знати ознаки проявів будь-яких видів насильства над дітьми, щоб своєчасно виявити його факт та захистити дитину.

Ознаки фізичного насильства ред.

Травматичне ушкодження може бути нанесене умисно, в тому числі, як дисциплінарне покарання, а може бути отримане дитиною внаслідок недогляду батьків, що розцінюється як недбале поводження, нехтування потребами дитини. Ознаки фізичного насильства над дитиною (хоча можуть існувати й інші причини до певних ознак поведінки, як от психологічні, психічні, емоційні, різні види аутичних розладів):

Окремими авторами залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, постачання їй отруйних речовин або «медичних препаратів, що викликають одурманювання» (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем) розглядаються як фізичне насильство.

Ознаки сексуального насильства ред.

Сексуальне насильство або розбещення є найбільш прихованими видами насильства над дітьми, їх виявити найважче. Дорослі, використовуючи дівчинку чи хлопчика для задоволення власних сексуальних потреб, спонукають дитину до таємності і мовчання, зазвичай через сором, що його вона може відчувати.

До такого виду насильства відноситься:

  • зґвалтування;
  • орально-генітальні ласки як дитини, так і дитиною;
  • використання дитини для сексуальної стимуляції дорослого;
  • сексуальна експлуатація для виготовлення дитячої порнографії або втягнення в проституцію;
  • розбещення — залучення до спостереження за статевим актом, перегляду порнографії, надсилання текстових повідомлень сексуального характеру;
  • демонстрація геніталій, у тому числі, коли мама проходить у ванну без одягу або ж дорослий відправляє дитині оголені фото/відео;
  • еротизована ласка і турбота, як-от: поцілунки з дитиною у губи або коли батьки миють досить дорослих дітей чи сплять з ними в одному ліжку.

Деякі ознаки сексуального насильства над дитиною, хоча більшість з них можуть стосуватися виключно вікового чи психологічного плану і не стосуватися сексуального насильства:

Сексуальне насильство, окрім коїтусу, орального і анального сексу, включає мастурбацію, інші тілесні контакти з геніталіями, залучення дитини в проституцію, порнобізнес, оголення перед дитиною геніталій та сідниць, підглядання за дитиною, коли вона цього не підозрює: під час роздягання, відправлення природних потреб. У дитячому віці розірваний гімен, зазвичай, загоюється дуже швидко, а у пубертаті гіменальний отвір може природно розширюватися, тому відсутність пошкодження гімену не свідчить про відсутність сексуального насильства над дівчинкою.

Ознаки психологічного (емоційного) насильства ред.

Дорослі іноді навіть не замислюються, що вчиняють насильницькі дії по відношенню до дитини. На відміну від інших видів насильства, емоційне не має «тілесних доказів», якщо не супроводжується фізичним, але психологічне знущання над дитиною спроможне нанести не меншу шкоду. Воно може включати погрози, залякування, поводження з дитиною як з рабом чи прислугою, ізоляцію, насмішки, брехню, приниження гідності, брутальність, жорстокий розіграш, наклепі, тощо. Поведінка дітей, які пережили психологічне насильство, може бути як занадто нормативною, орієнтованою на похвалу, так і агресивною.

Ознаки емоційного насильства над дитиною:

  • затримка психічного та соціального розвитку;
  • заїкання, порушення мови;
  • розлади сну;
  • відсутність апетиту, або, навпаки, надмірне вживання їжі;
  • синдром гіперактивності;
  • систематичне повторювання дій, зокрема — розкачування, смоктання пальців, кусання;
  • агресивна поведінка;
  • навмисне самоушкодження.

Майже завжди у дитини розвиваються психосоматичні розлади. Проявами їх є біль у животі, приступи мігрені, гіпертермія, диспепсичні розлади. Вплив психологічної травми на здоров'я дитини часто недооцінюють, тому вкрай рідко постає питання щодо втручання соціальних служб в життя родини.

Ознаки нехтування ред.

Розрізняють педагогічне, емоційне, медичне нехтування потребами дитини. Зазвичай вони поєднуються. Всім відоме значення харчування, гігієни, догляду, отримання малечею своєчасної медичної допомоги для повноцінного росту та розвитку. Через соціальну незрілість, зловживання алкоголем або наркотичними речовинами, власні переконання, відсутність допомоги з боку інших членів родини — батьки створюють небезпечне середовище для дитини.

Ознаки нехтування потребами дитини:

  • брудний та пошкоджений одяг, невідповідний до сезону;
  • мала або надлишкова вага тіла;
  • недоглянута шкіра, нігті, волосся;
  • відсутність навичок самообслуговування, притаманних віку;
  • наявність хронічних захворювань — анемії, рахіту, карієсу, тощо;
  • невміння спілкуватись з дорослими та однолітками;
  • ховання або крадіжки їжі;
  • педагогічна занедбаність;
  • короста та педикульоз.

Смерть дітей, що настала внаслідок пожежі, отруєння, падіння з висоти, утоплення, нападу тварин — відносять до насильницької, але вона не враховується в показник смертності внаслідок насильства над дітьми. Суспільство розцінює це як нещасні випадки, хоча при більш детальному вивченні обставин, такі види дитячих смертей можуть бути наслідками саме нехтування та недбалого поводження.

Протидія ред.

 
Законодавча заборона тілесних покарань дітей у різних країнах світу

Стаття 19 Конвенції ООН про права дитини підкреслює, що «держави-учасниці повинні вживати всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітних заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину».

Також правам дитини на свободу від сімейного насильства присвячені розділи Стамбульської конвенції, Декларації про усунення насильства проти жінок та інші міжнародні правозахисні документи. Дублінська декларація описує важливість участі та механізм залучення чоловіків і хлопців до протидії домашньому насильству. На жаль, без Дублінської декларації для забезпечення прав дітей статті Стамбульської декларації мають декларативний характер.

Європейська конвенція з прав людини зобов'язує Держави-учасниці забезпечити ефективну протидію домашньому насильству. Для забезпечення дотримання Державами-учасницями зобов'язань за Європейською конвенцією з прав людини функціонує Європейський суд з прав людини. У випадку порушення державою своїх зобов'язань жертва порушення може звернутися до Європейського суду з прав людини зі скаргою[160].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ Жертви сімейного насильства у Кропивницькому: куди звертатися за допомогою, що робити? - kropyvnychanka.com (укр.). 11 січня 2023. Процитовано 13 січня 2023.
  2. ↑ а б McQuigg, Ronagh J.A. (2011), Potential problems for the effectiveness of international human rights law as regards domestic violence, у McQuigg, Ronagh J.A. (ред.), International human rights law and domestic violence: the effectiveness of international human rights law, Oxford New York: Taylor & Francis, с. 13, ISBN 9781136742088, архів оригіналу за 15 травня 2016, This is an issue that affects vast numbers of women throughout all nations of the world. [...] Although there are cases in which men are the victims of domestic violence, nevertheless 'the available research suggests that domestic violence is overwhelmingly directed by men against women [...] In addition, violence used by men against female partners tends to be much more severe than that used by women against men. Mullender and Morley state that 'Domestic violence against women is the most common form of family violence worldwide.'
  3. ↑ а б García-Moreno, Claudia; Stöckl, Heidi (2013), Protection of sexual and reproductive health rights: addressing violence against women, у Grodin, Michael A.; Tarantola, Daniel; Annas, George J. та ін. (ред.), Health and human rights in a changing world, Routledge, с. 780—781, ISBN 9781136688638, архів оригіналу за 6 травня 2016, Intimate male partners are most often the main perpetrators of violence against women, a form of violence known as intimate partner violence, 'domestic' violence or 'spousal (or wife) abuse.' Intimate partner violence and sexual violence, whether by partners, acquaintances or strangers, are common worldwide and disproportionately affect women, although are not exclusive to them.
  4. ↑ Swan, Suzanne C.; Gambone, Laura J.; Caldwell, Jennifer E.; Sullivan, Tami P.; Snow, David L. (2008). A Review of Research on Women’s Use of Violence With Male Intimate Partners. Violence and victims. 23 (3): 301—314. PMC 2968709. PMID 18624096.
  5. ↑ Bair-Merritt, Megan H; Crowne, Sarah Shea; Thompson, Darcy A; Sibinga, Erica; Trent, Maria; Campbell, Jacquelyn (2010). Why Do Women Use Intimate Partner Violence? A Systematic Review of Women’s Motivations. Trauma, violence & abuse. 11 (4): 178—189. doi:10.1177/1524838010379003. PMC 2994556. PMID 20823071.
  6. ↑ Loseke, Donileen R.; Gelles, Richard J.; Cavanaugh, Mary M. (2005). Current Controversies on Family Violence (англ.). SAGE. ISBN 9780761921066.
  7. ↑ Dasgupta, Shamita (1 листопада 2002). A Framework for Understanding Women's Use of Nonlethal Violence in Intimate Heterosexual Relationships. Violence Against Women. 8: 1364—1389. doi:10.1177/107780102237408#articleCitationDownloadContainer (неактивний 2018-05-29). Архів оригіналу за 18 липня 2020. Процитовано 12 серпня 2018 — через Sagepub.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із неактивним DOI станом на травень 2018 (посилання)
  8. ↑ а б Strong, Bryan; DeVault, Christine; Cohen, Theodore (16 лютого 2010). The Marriage and Family Experience: Intimate Relationships in a Changing Society. Cengage Learning. с. 447. ISBN 978-1133597469. Архів оригіналу за 10 січня 2017.
  9. ↑ а б Concannon, Diana (11 липня 2013). Kidnapping: An Investigator’s Guide. Newnes. с. 30. ISBN 978-0123740311. Архів оригіналу за 10 січня 2017.
  10. ↑ а б WHO (7 березня 2013). Child marriages: 39,000 every day. who.int. World Health Organization. Архів оригіналу за 14 квітня 2014. Процитовано 11 квітня 2014. Joint news release Every Woman Every Child/Girls Not Brides/PMNCH/United Nations Foundation/UNFPA/UNICEF/UN Women/WHO/World Vision/World YWCA/
  11. ↑ Esquivel-Santoveña, Esteban Eugenio; Lambert, Teri L.; Hamel, John (January 2013). Partner abuse worldwide (PDF). Partner Abuse. 4 (1): 6—75. doi:10.1891/1946-6560.4.1.6. Архів оригіналу (PDF) за 5 лютого 2016.
  12. ↑ Dutton, Donald; Painter, S.L. (1 січня 1981). Traumatic bonding: The development of emotional attachments in battered women and other relationships of intermittent abuse. Victimology. 6: 139—155. Архів оригіналу за 22 червня 2018. Процитовано 11 серпня 2018.
  13. ↑ Halket, Megan Mcpherson; Gormley, Katelyn; Mello, Nicole; Rosenthal, Lori; Mirkin, Marsha Pravder (2013). Stay with or Leave the Abuser? The Effects of Domestic Violence Victim's Decision on Attributions Made by Young Adults. Journal of Family Violence. 29: 35—49. doi:10.1007/s10896-013-9555-4.
  14. ↑ Schechter, Daniel S.; Zygmunt, Annette; Coates, Susan W.; Davies, Mark; Trabka, Kimberly A.; McCaw, Jamie; Kolodji, Ann; Robinson, Joann L. (2007). Caregiver traumatization adversely impacts young children's mental representations on the MacArthur Story Stem Battery. Attachment & Human Development. 9 (3): 187—205. doi:10.1080/14616730701453762. PMC 2078523. PMID 18007959.
  15. ↑ National Women's Aid Federation [Архівовано 2012-01-13 у Wayback Machine.].
  16. ↑ House of Commons Sitting (1973) [Архівовано 2012-10-24 у Wayback Machine.] Battered Women.
  17. ↑ Domestic violence in the Times: From civil unrest to spouse abuse. The New York Times. 10 вересня 2014. Архів оригіналу за 22 липня 2016. Процитовано 26 березня 2016.
  18. ↑ The federalist papers : no. 43 The same subject continued (The powers conferred by the constitution further considered). Yale Law School, Avalon Project, Documents in History, Law and Diplomacy. Архів оригіналу за 26 березня 2016. Процитовано 26 березня 2016.
  19. ↑ Convention on preventing and combating violence against women and domestic violence (CETS No. 210). conventions.coe.int. Рада Європи. Архів оригіналу за 6 вересня 2013. Процитовано 8 вересня 2013.
  20. ↑ Ramos Jr., George H. San Diego Domestic Violence Attorney. ramoscriminallawyer.com. George H. Ramos Jr. Архів оригіналу за 13 червня 2014. Процитовано 24 січня 2014.
  21. ↑ а б Wallace, Harvey (2005), Characteristics of family violence, у Wallace, Harvey (ред.), Family violence: legal, medical, and social perspectives, Boston, Massachusetts: Pearson, с. 2, ISBN 9780205418220
  22. ↑ Krug, Etienne G.; Dahlberg, Linda L.; Mercy, James A.; Zwi, Anthony B.; Lozano, Rafael (2002). World report on violence and health. Geneva, Switzerland: World Health Organization. ISBN 9789240681804.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  23. ↑ WHO. Understanding and addressing intimate partner violence (PDF). Geneva, Switzerland: World Health Organization. WHO/RHR/12.36. Архів оригіналу (PDF) за 7 березня 2016.
  24. ↑ Renzetti, Claire M.; Miley, Charles Harvey, ред. (1996). Violence in gay and lesbian domestic partnerships. New York: Harrington Park Press. ISBN 9781560230748.
  25. ↑ Johnson, Michael P.; Ferraro, Kathleen J. (November 2000). Research on domestic violence in the 1990s: making distinctions. Journal of Marriage and Family. 62 (4): 948—963. doi:10.1111/j.1741-3737.2000.00948.x. JSTOR 1566718.
  26. ↑ WHO (2015). Child maltreatment (PDF). Geneva, Switzerland: World Health Organization. Архів оригіналу (PDF) за 1 травня 2015. Процитовано 22 серпня 2015.
  27. ↑ WHO (2015). Elder abuse. Geneva, Switzerland: World Health Organization. Архів оригіналу за 8 вересня 2015. Процитовано 22 серпня 2015.
  28. ↑ а б в г Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 2017 року. Архів оригіналу за 2 травня 2018. Процитовано 1 травня 2018.
  29. ↑ Watts, C.; Zimmerman, C. (2002). «Violence against women: Global scope and magnitude». The Lancet 359 (9313): 1232—1237. doi:10.1016/S0140-6736(02)08221-1. PMID 11955557
  30. ↑ Waits, Kathleen (1984—1985). «The Criminal Justice System's Response to Battering: Understanding the Problem, Forging the Solutions». Washington Law Review 60: 267—330.
  31. ↑ Capaldi, Deborah та ін. (April 2012). A Systematic Review of Risk Factors for Intimate Partner Violence. Partner Abuse. 3 (2): 231—280. doi:10.1891/1946-6560.3.2.231. PMC 3384540. PMID 22754606. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
  32. ↑ Kolmaskolmatta runo [Архівовано 12 серпня 2018 у Wayback Machine.] 23:705-720
  33. ↑ The Editors of Encyclopædia Britannica. Domestic violence. Encyclopedia Britannica Online. Архів оригіналу за 27 червня 2015. Процитовано 31 жовтня 2011. In the early 1800s most legal systems implicitly accepted wife-beating as a husband’s right, part of his entitlement to control over the resources and services of his wife.
  34. ↑ Felter, Elizabeth (1997), A history of the state's response to domestic violence, у Daniels, Cynthia R. (ред.), Feminists negotiate the state: the politics of domestic violence, Lanham, Maryland: University Press of America, с. 5—10, ISBN 9780761808848.
  35. ↑ Ни закона, ни справедливости: Насилие в отношении женщин в России // Под ред. Марины Писклаковой-Паркер и Андрея Синельникова. — М.: Эслан, 2010 г.
  36. ↑ Резолюция круглого стола на тему: «Влияние насилия в семье на здоровье женщин и детей» от 20 сентября 2012 г. [Архівовано 31 жовтня 2013 у Wayback Machine.] Комитет Государственной Думы по охране здоровья
  37. ↑ БГД. www.gks.ru. Архів оригіналу за 25 серпня 2018. Процитовано 22 травня 2018.
  38. ↑ Домашнее насилие с точки зрения вашего ребенка : [англ.] : [арх. 18.06.2012] / Мария Муньоз Канта // The Westchester Guardian. — 2010. — 18 March. — Дата звернення: 14.05.2010.
  39. ↑ WHO (November 2004). Violence against women and HIV/AIDS: critical intersections: intimate partner violence and HIV/AIDS (PDF). Information Bulletin Series. Geneva, Switzerland: World Health Organization. Bulletin no. 1. Архів оригіналу (PDF) за 25 жовтня 2013.
  40. ↑ UN Women (October 2015). Facts and figures: ending violence against women. unwomen.org. UN Women. Архів оригіналу за 27 серпня 2015.
  41. ↑ В.В.Мотов. Обзор журнала Американской академии психиатрии и права, 2009 (PDF). Независимая психиатрическая ассоциация России, ISSN: 1028-8554, N2, III, 2009, стр.63-64. Архів оригіналу (PDF) за 25 квітня 2012. Процитовано 15 мая 2010. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |description= та |datepublished= (довідка)
  42. ↑ а б Newman, Willis C.; Newman, Esmeralda (2008), What is domestic violence? (What causes domestic violence?), у Newman, Willis C.; Newman, Esmeralda (ред.), Domestic violence: causes and cures and anger management, Tacoma, Washington: Newman International LLC, с. 11, ISBN 9781452843230, архів оригіналу за 22 жовтня 2015
  43. ↑ Amnesty International (November 2009). Yemen's dark side: discrimination and violence against women and girls. Amnesty International. Архів оригіналу за 10 грудня 2015. Процитовано 11 квітня 2014. Pdf. [Архівовано 2016-03-26 у Wayback Machine.]
  44. ↑ UNICEF (January 2013). Monitoring the situation of women & children: Afghanistan multiple indicator cluster survey 2010–2011. Central Statistics Organisation, UNICEF. Архів оригіналу за 2 січня 2015. Процитовано 11 квітня 2014. Pdf. [Архівовано 2014-01-11 у Wayback Machine.]
  45. ↑ Flood, Michael; Pease, Robert; Taylor, Natalie; Webster, Kim (2009), Reshaping attitudes towards violence against women, у Buzawa, Eve S.; Stark, Evan (ред.), Violence against women in families and relationships, Volume IV: the media and cultural attitudes, Santa Barbara, California: Praeger/ABC-CLIO, с. 184, ISBN 9780275998547 Details. [Архівовано 2017-01-10 у Wayback Machine.]
  46. ↑ Maher, Ahmed (20 червня 2013). Many Jordan teenagers 'support honour killings'. BBC news. BBC. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 9 вересня 2013.
  47. ↑ Khazan, Olga; Lakshmi, Rama (29 грудня 2012). 10 reasons why India has a sexual violence problem. The Washington Post. Nash Holdings LLC. Архів оригіналу за 12 травня 2015. Процитовано 9 грудня 2015.
  48. ↑ Monitoring the Situation of Women & Children. [Архівовано 2016-02-05 у Wayback Machine.] Afghanistan Multiple Indicator Cluster Survey 2010/2011. Central Statistics Organisation. UNICEF. January 2013. Retrieved 11 April 2014.
  49. ↑ Staff writer (8 березня 2014). Seven women die in EU each day due to domestic violence. Novinite. Bulgaria: One Click Media Group. Архів оригіналу за 5 квітня 2015.
  50. ↑ UNFPA (April 2015). Taking a stand against practices that harm women. United Nations Population Fund. Архів оригіналу за 4 квітня 2015.
  51. ↑ Álvarez, Camilo Segura (5 березня 2015). Colombia sigue legitimando la violencia contra la mujer. El Espectador. Fidel Cano Correa. Архів оригіналу за 10 травня 2015.
  52. ↑ TNS (September 2010), Annexes: Tables: QC4.11 Please tell me whether you consider each of the following to be a cause of domestic violence against women, or not?: The provocative behaviour of women., у TNS (ред.), Special Eurobarometer 344: Domestic violence against women, Brussels, Belgium: European Commission, архів оригіналу за 11 грудня 2015
  53. ↑ UNESCAP (November 2012). Harmful traditional practices in three counties of South Asia: culture, human rights and violence against women. United Nations Economic and Social Commission for Asia and the Pacific. Архів оригіналу за 11 грудня 2015. Gender and Development Discussion Paper Series No. 21. Pdf. [Архівовано 2014-02-10 у Wayback Machine.]
  54. ↑ Heinisch-Hosek, Gabriele (March 2009). Tradition and violence against women. Federal Chancellery of Austria. Архів оригіналу за 11 грудня 2015. Pdf.
  55. ↑ UNFPA (12 листопада 2008). Addressing harmful traditions in a refugee camp in Chad. United Nations Population Fund. Архів оригіналу за 21 лютого 2014.
  56. ↑ Human Rights Watch (December 2003). Policy paralysis: a call for action on HIV/AIDS-related human rights abuses against women and girls in Africa (PDF). Human Rights Watch. Архів оригіналу (PDF) за 11 березня 2016.
  57. ↑ Ethiopia (2004), Book V: Crimes against individuals and the family, Title I: Crimes against life, person and health, Chapter III: Crimes committed against life, person and health through harmful traditional practices, Proclamation No. 414/2004: The criminal code of the Federal Democratic Republic of Ethiopia, Addis Ababa, FDR Ethiopia: Federal Democratic Republic of Ethiopia, с. 191—197, архів оригіналу за 11 грудня 2015 Pdf. [Архівовано 2016-02-05 у Wayback Machine.]
  58. ↑ Council of Europe. Convention on preventing and combating violence against women and domestic violence (CETS No. 210). Council of Europe. Архів оригіналу за 16 лютого 2015. Процитовано 22 серпня 2015.
  59. ↑ UNODC (2010), Introduction: justice system responses and victim protection · Preventive approaches · Responding to violence against women: the role of the police · Procedural law, у UNODC (ред.), Handbook on effective police responses to violence against women (PDF), Criminal Justice Handbook Series, Vienna, Austria: United Nations Office on Drugs and Crime, с. 19, 37—86, ISBN 9789211302912, архів оригіналу (PDF) за 28 травня 2015
  60. ↑ Amnesty International (6 березня 2014). Women and girls: sexual and reproductive rights under threat worldwide. amnesty.org. Amnesty International. Архів оригіналу за 6 грудня 2014. Процитовано 22 серпня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  61. ↑ WHO. Gender, equity, human rights: gender based violence. Geneva, Switzerland: World Health Organization. Архів оригіналу за 23 квітня 2015. Процитовано 22 серпня 2015.
  62. ↑ OHCHR (18 жовтня 2012). Statement by the United Nations Working Group on discrimination against women in law and in practice. Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights. Архів оригіналу за 26 квітня 2014. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  63. ↑ UN Women. Decriminalization of adultery and defenses. endvawnow.org. Virtual Knowledge Centre to End Violence Against Women and Girls, UN Women. Архів оригіналу за 8 січня 2016. Процитовано 22 серпня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  64. ↑ OHCHR (8 березня 2010). High Commissioner speaks out against domestic violence and "honour killing" on occasion of International Women's Day. Office of the United Nations High Commissioner for Human Rights. Архів оригіналу за 14 липня 2014. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  65. ↑ Human Rights Watch (July 2001). Uzbekistan: Sacrificing women to save the family? Domestic violence in Uzbekistan (PDF). hrw.org. Human Rights Watch. Архів оригіналу (PDF) за 5 лютого 2016. Процитовано 22 серпня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  66. ↑ а б Staff writer. FAQ: frequently asked questions about honour based violence (HBV) and honour killings. hbv-awareness.com. Honour Based Violence Awareness (HBVA). Архів оригіналу за 15 серпня 2015. Процитовано 22 серпня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  67. ↑ Staff writer. Ethics guide: forced marriage: introduction. BBC Ethics. BBC. Архів оригіналу за 3 вересня 2015. Процитовано 22 серпня 2015. {{cite news}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  68. ↑ а б Human Rights Watch (14 червня 2013). Q&A: child marriage and violations of girls' rights. hrw.org. Human Rights Watch. Архів оригіналу за 6 серпня 2015. Процитовано 22 серпня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  69. ↑ Shahinian, Gulnara. Report of the Special Rapporteur on contemporary forms of slavery, including its causes and consequences: thematic report on servile marriage. United Nations Human Rights Council. A-HRC-21-41. Архів оригіналу за 3 вересня 2017. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  70. ↑ Staff writer. Ethics guide: forced marriage. BBC Ethics. BBC. Архів оригіналу за 9 квітня 2014. Процитовано 11 квітня 2014. {{cite news}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  71. ↑ Khan, Nasrin; Hyati, Selma (September 2012). Bride-price and domestic violence in Timor-Leste: a comparative study of married-in and married-out cultures in four districts. United Nations Population Fund. Архів оригіналу за 11 грудня 2015. Процитовано 12 серпня 2018. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  72. ↑ Hague, Gill; Thiara, Ravi K.; MIFUMI (July 2009). Bride-price, poverty and domestic violence in Uganda. University of Bristol, University of Warwick, and The MIFUMI Project. Executive summary. [Архівовано 2015-12-11 у Wayback Machine.] Full report. [Архівовано 2015-12-14 у Wayback Machine.]
  73. ↑ Hague, Gill; Thiara, Ravi K.; Turner, Atuki (November–December 2011). Bride-price and its links to domestic violence and poverty in Uganda: a participatory action research study. Women's Studies International Forum. 34 (6): 550—561. doi:10.1016/j.wsif.2011.06.008.
  74. ↑ а б в UNFPA. Marrying too young: end child marriage (PDF). United Nations Population Fund. Архів оригіналу (PDF) за 21 вересня 2015. Процитовано 22 серпня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  75. ↑ Human Rights Watch (December 2004). Egypt: divorced from justice: women’s unequal access to divorce in Egypt: VI. Condemning women to a life of violence (PDF). hrw.org. Human Rights Watch. Архів оригіналу (PDF) за 5 лютого 2016. Процитовано 22 серпня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  76. ↑ Farouk, Sharmeen A. (April 2005). Violence against women: a statistical overview, challenges and gaps in data collection and methodology and approaches for overcoming them. Geneva, Switzerland: UN Division for the Advancement of Women, UN Economic Commission for Europe and the World Health Organization. Expert Group Meeting. Pdf. [Архівовано 2016-12-13 у Wayback Machine.]
  77. ↑ Conway-Turner, Kate; Cherrin, Suzanne, Sexual harassment: can women be comfortable in the public world?, у Conway-Turner, Kate; Cherrin, Suzanne (ред.), Women, families, and feminist politics: a global exploration, Oxford New York: Taylor & Francis, с. 198, ISBN 9781560239352
  78. ↑ Mayell, Hillary (12 лютого 2002). Thousands of women killed for family "honor". National Geographic News. National Geographic Society. Архів оригіналу за 19 жовтня 2015. Процитовано 22 серпня 2015. {{cite news}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка) Pdf. [Архівовано 2015-11-29 у Wayback Machine.]
  79. ↑ Protecting the girl child: using the law to end child, early and forced marriage and related human rights violations (PDF). Equality Now. January 2014. Архів оригіналу (PDF) за 28 травня 2015. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  80. ↑ Lelieveld, Marlijn (April 2011). Child protection in the Somali region of Ethiopia (PDF). Save the Children. Архів оригіналу (PDF) за 24 вересня 2015. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  81. ↑ Stange, Mary Z.; Oyster, Carol K.; Sloan, Jane E. (2011), Equatorial Guinea, у Stange, Mary Z.; Oyster, Carol K.; Sloan, Jane E. (ред.), Encyclopedia of women in today's world, volume 1, Thousand Oaks, California: Sage Reference, с. 496, ISBN 9781412976855
  82. ↑ Fields, Rona (2014), The Negev Bedouin: a contemporary remnant of ancient tribal society, у Fields, Rona (ред.), Against violence against women: the case for gender as a protected class, Basingstoke: Palgrave Macmillan, с. 63—64, ISBN 9781137439178
  83. ↑ The domestic violence victims 'left begging for a home' [Архівовано 2017-10-31 у Wayback Machine.] BBC
  84. ↑ а б Chan, Ko Ling (March–April 2011). Gender differences in self-reports of intimate partner violence: a review (PDF). Aggression and Violent Behavior. 16 (2): 167—175. doi:10.1016/j.avb.2011.02.008. Архів оригіналу (PDF) за 8 грудня 2015. {{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  85. ↑ Chan, Ko Ling (January 2012). Gender symmetry in the self-reporting of intimate partner violence (PDF). Journal of Interpersonal Violence. 27 (2): 263—286. doi:10.1177/0886260511416463. PMID 21920874. Архів оригіналу (PDF) за 8 грудня 2015. {{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  86. ↑ UN Women. Facts and figures: ending violence against women. unwomen.org. UN Women. Архів оригіналу за 27 серпня 2015. Процитовано 22 серпня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  87. ↑ Staff writer (24 березня 2009). Domestic call 'every 23 minutes'. BBC news. Northern Ireland: BBC. Архів оригіналу за 11 грудня 2015. Процитовано 22 серпня 2015. {{cite news}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  88. ↑ Staudt, Kathleen; Robles Ortega, Rosalba (2010), Surviving domestic violence in the Paso del Norte border region, у Staudt, Kathleen; Monárrez Fragoso, Julia E.; Fuentes, César M. (ред.), Cities and citizenship at the U.S.-Mexico border: the Paso del Norte metropolitan region, New York: Palgrave Macmillan, с. 79—80, ISBN 9780230112919
  89. ↑ Douglas, Debbie; Go, Avvy; Blackstock, Sarah (5 грудня 2012). Editorial opinion: Canadian immigration changes force women to stay with sponsoring spouse for two years. The Star. Toronto, Canada: Star Media Group, Torstar Corporation. Архів оригіналу за 4 вересня 2015. Процитовано 22 серпня 2015. {{cite news}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  90. ↑ Domestic violence victims must not be trapped by deportation fears. immigrantcouncil.ie. The Immigrant Council of Ireland (ICI). May 2013. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Briefing document by the Domestic Violence Coalition. [Архівовано 2016-02-05 у Wayback Machine.]
  91. ↑ AFP in Sydney (1 серпня 2014). Australian migrants trapped in 'slave-like' marriages. The Guardian. Guardian Media Group. Архів оригіналу за 11 жовтня 2015. Процитовано 22 серпня 2015. {{cite news}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  92. ↑ Lyneham, Samantha; Richards, Kelly. Human trafficking involving marriage and partner migration to Australia (PDF). Research and Public Policy Series. Canberra, Australia: Australian Institute of Criminology. Paper no. 124. Архів оригіналу (PDF) за 5 лютого 2016. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  93. ↑ Raza, Nusrat (2011). Visa for hell. Lahore: Best Books Publications. OCLC 772450148.
  94. ↑ McVeigh, Tracy (19 вересня 2015). Abuse going unreported in Britain’s south Asian communities – study. The Guardian. Guardian Media Group. Архів оригіналу за 12 серпня 2016. {{cite news}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  95. ↑ Cowburn, Malcolm; Gill, Aisha K.; Harrison, Karen (January 2015). Speaking about sexual abuse in British South Asian communities: offenders, victims and the challenges of shame and reintegration. Journal of Sexual Aggression, special issue: Community reintegration of sexual offenders. Taylor and Francis. 21 (1): 4—15. doi:10.1080/13552600.2014.929188.
  96. ↑ Satyen, Lata; Ranganathan, Archna; Piedra, Steve; Simon, Ben; Kocsic, Jessica (May 2013). Family violence in migrant women in Australia: strategies for migrant men to reduce the violence. Conference paper for the White Ribbon International Conference, Sydney, Australia, 13–15 May 2013. Conference paper. [Архівовано 2015-12-22 у Wayback Machine.] Powerpoint presentation. [Архівовано 2015-12-22 у Wayback Machine.]
  97. ↑ а б Bartlett et al., p. 327
  98. ↑ Bartlett et al., p. 328
  99. ↑ а б в Bartlett et al., p. 389–392, citing Fischer, Karla et al. (1993) The Culture of Battering and the Role of Mediation in Domestic Violence Cases [Архівовано 6 липня 2018 у Wayback Machine.], 46 SMU L. Rev. pp. 2117, 2121—2130, 2133, 2136—2138, 2141
  100. ↑ а б в г Bartlett et al., p. 392–393, citing Mahoney, Martha R. (1991). Legal Images of Battered Women: Redefining the Issue of Separation. Michigan Law Review. 90: 1. doi:10.2307/1289533. JSTOR 1289533.
  101. ↑ Bartlett et al., p. 413
  102. ↑ а б Simons, Ronald L.; Johnson, Christine (1998), An examination of competing explanations for the intergenerational transmission of domestic violence, у Danieli, Yael (ред.), International handbook of multigenerational legacies of trauma, New York London: Plenum Press, с. 553—570, ISBN 9780306457388, архів оригіналу за 4 липня 2014 {{citation}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  103. ↑ Kalmuss, Debra; Seltzer, Judith A. (1984). The effect of family structure on family violence: the case of remarriage. Durham, New Hampshire. Paper presented at the Second National Conference for Family Violence Researchers.
  104. ↑ Kalmuss, Debra (February 1984). The intergenerational transmission of marital aggression. Journal of Marriage and Family. 46 (1): 11—19. doi:10.2307/351858. JSTOR 351858.
  105. ↑ Kalmuss, Debra; Seltzer, Judith A. (February 1986). Continuity of marital behavior in remarriage: the case of spouse abuse. Journal of Marriage and Family. 48 (1): 113—120. doi:10.2307/352234. JSTOR 352234.
  106. ↑ Gershoff, E.T. (2008). Report on Physical Punishment in the United States: What Research Tells Us About Its Effects on Children (PDF). Columbus, OH: Center for Effective Discipline. с. 16. Архів оригіналу (PDF) за 27 січня 2016. Процитовано 12 серпня 2018. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  107. ↑ Committee on Psychosocial Aspects of Child and Family Health (April 1998). Guidance for effective discipline. Pediatrics. 101 (4 Pt 1): 723—8. PMID 9521967.
  108. ↑ Durrant, Joan; Ensom, Ron (4 вересня 2012). Physical punishment of children: lessons from 20 years of research. Canadian Medical Association Journal. 184 (12): 1373—1377. doi:10.1503/cmaj.101314. PMC 3447048. PMID 22311946.
  109. ↑ Durrant, Joan (March 2008). Physical Punishment, Culture, and Rights: Current Issues for Professionals. Journal of Developmental & Behavioral Pediatrics. 29 (1): 55—66. doi:10.1097/DBP.0b013e318135448a. PMID 18300726. Архів оригіналу за 5 лютого 2016. {{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  110. ↑ Ruether, Rosemary Radford (2005), The greening of world religions, у Ruether, Rosemary Radford (ред.), Integrating ecofeminism, globalization, and world religions, Lanham, Maryland: Rowman & Littlefield Publishers, с. 50, ISBN 9780742535305
  111. ↑ Amnesty International (24 листопада 2009). Violence is not just a family affair: women face abuse in Tajikistan (PDF). Amnesty International. Paper no. EUR 60/001/2009. Архів оригіналу (PDF) за 7 липня 2015. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  112. ↑ Staff writer. Violence wheel. Domestic Abuse Violence Project (aka Duluth Model). Архів оригіналу за 23 лютого 2014. Процитовано 18 квітня 2014. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  113. ↑ а б Bancroft, Lundy (2003). Why does he do that?: Inside the minds of angry and controlling men. New York, New York: Berkley Books. ISBN 9780425191651. Details. [Архівовано 2015-11-01 у Wayback Machine.]
  114. ↑ Department of Justice (Canada). About family violence. justice.gc.ca. Canadian Department of Justice. Архів оригіналу за 12 вересня 2015. Процитовано 22 серпня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  115. ↑ Power and control wheel (PDF). National Center on Domestic and Sexual Violence. Архів оригіналу (PDF) за 14 березня 2015. Процитовано 18 листопада 2011. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  116. ↑ Twohey, Megan (2 січня 2009). How can domestic abuse be stopped?. Chicago Tribune. Tribune Publishing. Архів оригіналу за 16 лютого 2011. Процитовано 16 квітня 2011. {{cite news}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  117. ↑ Walker, Lenore E. (1979) The Battered Woman. New York: Harper and Row.
  118. ↑ В некоторых интерпретациях эта стадия объединена с последующей из-за её кратковременности, и тогда цикл представляется как трехфазовый.
  119. ↑ Домашнее насилие как проблема современного общества[недоступне посилання з Июнь 2018]. Пазухина С. В., Фокин И. В., Фуртаева Е. И., НОУ ВПО Тульский институт управления и бизнеса, г. Тула. Проверено: 14 мая 2010.
  120. ↑ CNN Wire Staff (19 жовтня 2010). Court in UAE says beating wife, child OK if no marks are left. cnn.com. CNN. Архів оригіналу за 25 березня 2012. Процитовано 24 січня 2014. {{cite news}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  121. ↑ Childinfo. Attitudes towards wife beating: percentage of women aged 15–49 who think that a husband/partner is justified in hitting or beating his wife/partner under certain circumstances. childinfo.org. Childinfo: monitoring the situation of children and women. Архів оригіналу за 4 липня 2014. Процитовано 8 вересня 2013.
  122. ↑ Home page. Measure DHS (Demographic and Health Surveys): Quality information to plan, monitor and improve population, health, and nutrition programs. 4 квітня 2013. Архів оригіналу за 14 лютого 2014. Процитовано 8 вересня 2013. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  123. ↑ State Committee on Statistics of the Republic of Takistan (2007). Tajikistan multiple indicator cluster survey 2005, final report (PDF). Dushanbe, Tajikistan: State Committee on Statistics of the Republic of Takistan. Архів оригіналу (PDF) за 23 вересня 2015.
  124. ↑ K. van Wormer. Restorative Justice as Social Justice for Victims of Gendered Violence: A Standpoint Feminist Perspective. Social Work, April 2009, Vol.54, N2, pp.107-115. Архів оригіналу за 12 серпня 2018. Процитовано 15 мая 2010. {{cite web}}: Cite має пусті невідомі параметри: |description= та |datepublished= (довідка)
  125. ↑ России нужен закон по профилактике домашнего насилия, считают в ОП. РИА Новости. 14 января 2013 года. Архів оригіналу за 12 серпня 2018. Процитовано 12 серпня 2018.
  126. ↑ «Закон о предотвращении насилия в семье»(2001).
  127. ↑ Ukraine: Domestic Violence - Blaming the Victim[недоступне посилання] : [арх. 10.09.2008]. — Amnesty International, AI Index: EUR 50/005/2006, 2006. — 21 November. — Дата звернення: 15 мая 2010.
  128. ↑ Рада ввела уголовную ответственность за домашнее насилие. Архів оригіналу за 12 серпня 2018. Процитовано 12 серпня 2018.
  129. ↑ Семейных дебоширов выселят. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 12 серпня 2018.
  130. ↑ а б Пятая по счету профилактическая акция «Дом без насилия» стартовала в Беларуси. Архів оригіналу за 20 квітня 2016. Процитовано 12 серпня 2018.
  131. ↑ Общая статистика за 2013 год. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 12 серпня 2018.
  132. ↑ Общая статистика за 2015 год. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 12 серпня 2018.
  133. ↑ «Закон о профилактике бытового насилия» (2009).
  134. ↑ «Закон о социально-правовой защите от насилия в семье» (2003).
  135. ↑ Семейное насилие – почему закон не помогает? : [арх. 25.04.2012] / Александра Елиференко // Проект "Открытый Кыргызстан". — 2008. — 16 вересня. — Дата звернення: 15 мая 2010.
  136. ↑ Законодательная база, регулирующая вопросы домашнего насилия : [арх. 25.04.2012] / М. Макеева. — Агентство социальной информации, 2003. — 7 січня. — Дата звернення: 15 мая 2010.
  137. ↑ Госдума, требуем принять закон против домашнего насилия. Архів оригіналу за 2 березня 2021. Процитовано 1 квітня 2022.
  138. ↑ Законопроект об усилении защиты жертв, предотвращении и пресечении насилия в отношении женщин : [арх. 25.04.2012] / Национальная ассамблея Франции. — 2009. — 27 novembre. — Дата звернення: 15 мая 2010.
  139. ↑ France May Make Mental Violence a Crime : [арх. 25.04.2012] / S.Erlanger // The New York Times. — 2010. — 25 February. — Дата звернення: 15 мая 2010.
  140. ↑ Б'є — значить любить? Як розпізнати насильника на початку відносин [Архівовано 12 серпня 2018 у Wayback Machine.] (ефір Громадського радіо від 15 грудня 2017, 14:47).
  141. ↑ UNFPA. Gender-based violence. unfpa.org. United Nations Population Fund. Архів оригіналу за 15 серпня 2015. Процитовано 22 серпня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  142. ↑ а б Rogers, Kenneth; Baumgardner, Barbara; Connors, Kathleen; Martens, Patricia; Kiser, Laurel (2010), Prevention of family violence, у Compton, Michael T. (ред.), Clinical manual of prevention in mental health (вид. 1st), Washington, DC: American Psychiatric Publishing, с. 245, ISBN 9781585623471, Women are more often the victims of domestic violence than men and are more likely to suffer injuries and health consequences...
  143. ↑ а б Brinkerhoff, David; Weitz, Rose; Ortega, Suzanne T. (2013), The study of society, у Brinkerhoff, David; Weitz, Rose; Ortega, Suzanne T. (ред.), Essentials of sociology (вид. 9th), Belmont, California: Wadsworth Cengage Learning, с. 11, ISBN 9781285545899, архів оригіналу за 10 січня 2017, A conflict analysis of domestic violence, for example, would begin by noting that women are battered far more often and far more severely than are men... {{citation}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  144. ↑ Establishing minimum standards on the rights, support and protection of victims of crime, and replacing Council Framework Decision 2001/220/JHA. Directive No. 2012/29/EU of 2012-10-25. EUR-Lex. Процитовано 7 грудня 2015.
  145. ↑ Felson, Richard (2002). Violence and gender reexamined. American Psychological Association. с. abstract. ISBN 1557988951. Архів оригіналу за 10 квітня 2016. Процитовано 11 серпня 2018.
  146. ↑ UNFPA (2008). UNFPA strategy and framework for action to addressing gender-based violence 2008–2011 (PDF). New York: United Nations Population Fund. ISBN 9780897149518. Архів оригіналу (PDF) за 5 лютого 2016. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  147. ↑ Multilateral treaties: Inter-American convention on the prevention, punishment and eradication of violence against women "Convention of Belém do Pará". oas.org. Department of International Law, Organization of American States. Архів оригіналу за 13 квітня 2016. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  148. ↑ ECtHR. Opuz v. Turkey. hudoc.echr.coe.int. Європейський суд з прав людини. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 22 серпня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  149. ↑ Interights. Opuz v. Turkey. interights.org. INTERIGHTS: International Centre for the Legal Protection of Human Rights. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 22 серпня 2015. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  150. ↑ No-drop prosecution of domestic violence: just good policy, or equal protection mandate?. thefreelibrary. Farlex. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 22 серпня 2015.
  151. ↑ Hanna, Cheryl (2002). Domestic violence. У Encyclopedia.com (ред.). Encyclopedia of Crime and Justice. Gale Group. Архів оригіналу за 3 вересня 2016. {{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  152. ↑ Heise, Lori; Ellsberg, Mary; Gottemoeller, Megan (1999). Ending violence against women (PDF). Population Reports. Series L. Johns Hopkins University, Population Information Program, Baltimore. XXVII (4): 11. Архів оригіналу (PDF) за 23 грудня 2015. {{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  153. ↑ Gedulin, George. San Diego Domestic Violence Attorney. gedulinlaw.com. George Gedulin. Архів оригіналу за 27 серпня 2016. Процитовано 25 серпня 2016. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  154. ↑ Petrosky, Emiko; Blair, Janet M.; Betz, Carter J.; Fowler, Katherine A.; Jack, Shane P.D.; Lyons, Bridget H. (2017). Racial and Ethnic Differences in Homicides of Adult Women and the Role of Intimate Partner Violence — United States, 2003–2014. MMWR. Morbidity and Mortality Weekly Report. 66 (28): 741—746. doi:10.15585/mmwr.mm6628a1. ISSN 0149-2195. PMID 28727682. Архів оригіналу за 21 серпня 2017. {{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  155. ↑ а б Small Arms Survey (February 2012). Femicide: a global problem — research note 14. Small Arms Survey Research Notes. Graduate Institute of International and Development Studies. Архів оригіналу за 5 лютого 2016. {{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)
  156. ↑ Декларація про викорінювання насилля щодо жінок | від 20.12.1993. zakon3.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 2 травня 2018. Процитовано 1 травня 2018.
  157. ↑ Прес-центр ВООЗ. Насилие в отношении детей [Архівовано 29 червня 2018 у Wayback Machine.]. http://www.who.int [Архівовано 29 липня 2007 у Wayback Machine.] (рос., англ.). Перевірено 29 червня 2018.
  158. ↑ (Fedoryshyn), Галина Федоришин (2014). Нехтування потребами дитини як вид насильства та його наслідки (Neglect of Children`s Needs as a Species Violence and its Consequences). Збірник наукових праць: психологія (Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія) (укр.). Т. 0, № 0. с. 182—190. ISSN 2522-9109. Архів оригіналу за 8 травня 2018. Процитовано 7 травня 2018.
  159. ↑ Укрінформ. Лікарів навчатимуть розпізнавати ознаки насильства у дітей [Архівовано 29 червня 2018 у Wayback Machine.]. 27.02.2018. Перевірено 29 червня 2018.
  160. ↑ Подання заяви (скарги) до ЄСПЛ щодо домашнього насильства. www.ukrlegist.com. Процитовано 2 липня 2023.

Джерела ред.

Література ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Домашнє_насильство&oldid=41979668