Відкрити головне меню

ЯНеБоюсьСказати

Cоціальна флешмобна акція щодо проблеми гендерно-зумовленого насильства в Україні
Сексуальне насильство у світі за 2010—2012 роки на 100000 осіб

#яНеБоюсьСказати (рос. #яНеБоюсьСказать)   — всеукраїнський мережевий флешмоб-соціальна акція з висвітлення проблеми сексуального насильства над жінками в Україні, започаткована Анастасією Мельниченко, громадською активісткою, феміністкою, журналісткою, директоркою ГО «STUDENA».

ПочатокРедагувати

Флешмоб було започатковано 5 липня 2016 року, коли Анастасія Мельниченко опублікувала допис у Facebook, до розповіла про свій досвід сексуального насилля і закликала інших жінок і чоловіків  розповідати свої історії.[1] Цей пост став початком онлайн флешмобу #яНеБоюсьСказати, який триває й досі. До акції долучилися не лише українки і українці, але й представники інших країн. Активну участь в акції брали публічні особи та ЗМІ, що допомогло флешмобу набути великої популярності.

СутністьРедагувати

 
Чоловіки, що змушували жінок до сексу (за спаданням): незнайомці; родичі; батьки/вітчими; бойфренди; чоловіки; не визначено

Розміщення інформативної основи під хештегом #яНеБоюсьСказати пов'язане з відвертими розповідями з життя щодо сексуальних домагань, зґвалтування, байдужого ставлення правоохоронних органів та засудження близькими оповідачок, котрі пережили гендероване, здебільшого сексуальне насильство. Метою акції є привернення уваги суспільства до проблем сексуального насильства проти жінок а також проблеми звинувачень жертви, над якою здійснили насильство.

Я хочу, аби сьогодні говорили ми, жінки. Аби ми говорили про насильство, яке пережила більшість з нас. Я хочу, аби ми не оправдувалися “я йшла у спортивках серед дня, а мене все одно схопили”. Бо нам не треба оправдуватися. Ми не винні, винен ЗАВЖДИ насильник.

Я не боюсь говорити. І я не почуваюся винною.[2]

Як стверджують соціологиня Тамара Марценюк та комп'ютерна лінгвістка Христина Скопик  у своєму аналізі онлайн флешмобу #яНеБоюсьСказати, акція стала історією супротиву українського суспільства щодо сексуального насилля та замовчування цієї проблеми.

Це розповідь про життя в ситуації перманентного насильства щодо жінок, яку ще називають «культурою зґвалтування»[3]

Авторки зазначають, що виведення теми сексуального насилля над жінками на рівень публічної дискусії, звертає увагу на те, що зґвалтування — це спосіб підтримання чоловічої влади.

У суспільстві «культури зґвалтування» жінки змушені постійно думати, як їм поводитися, щоб запобігти насиллю, та його однаково не вдається уникнути.[4]

РеакціяРедагувати

У акціх взяли участь сотні користувачок і користувачів соціальної мережі Facebook, як в Україні, так і за її міжами[5].

Уже з перших днів флешмобу низка ЗМІ й організацій підготували статті та репортажі про #яНеБоюсьСказати. З'явилися перші оперативні реакції на флешмоб — переповідання історій, якими ділилися жертви, інформація про початок флешмобу, коментарі психологів і психологинь, подекуди навіть інформація про те, що робити у випадку, коли ви зазнали насильства.[6].

Під окремими дописами жінки та чоловіки розповіли про історії, які вони бачили серед перехожих чи знайомих. Відвертість більшості історій викликала жваву дискусію в українському інтернет-просторі, тоді як за кордоном більше обурені їх змістом. Флешмоб підняв табуйовану в Україні тему сексуального аб'юзу жінок і вказав на реальні, неофіційні масштаби проблеми.

Важливим аспектом є також залучення чоловіків до цієї акції, адже гендерно зумовлене насильство в Українському, і не тільки, суспільстві вважається лише жіночою «проблемою». Завдяки #яНеБоюсьСказати чоловіки мали змогу розповісти свої історії і привернути увагу досексуального  насильства над чоловіками.

Я чоловік, мені 37, а коли було 11, мене намагався звабити привстаркуватий розпусник. Ліг зі мною спати. Я втік коли він почав мене мацати. Сексу не сталося. Розтління дітей це огидно, секс за примусом – негідно. [7]

Інтернет-видавництва BBC Україна, ТСН, Global Voices[en] та ряд інших видань опублікували інформацію про подію. Загалом про флешмоб #яНеБоюсьСказати, станом на 6 лютого 2017 року, розповіли 138 новинних сайти, де було написало 278 постів.[8]

КнигаРедагувати

Ідея написати книгу з'явилась після того як авторка хештегу  #яНеБоюсьСказати, Анастасія Мельниченко, дізналась про те, що росіяни хочуть видавати книгу за хештегом #яНеБоюсьСказати, де мали б розказувати про те, як не допустити насильства. За словами Анастасії, це обурило їїЦе обурило Анастасію, адже одна з основних ідей її акції — не звинувачувати жертву.

У 2017 році за історіями флешмобу вийшла книга Анастасії Мельниченко «#ЯНеБоюсьСказати. Найвідвертіша книжка для підлітків», де освітлюються теми сексуальної освіти, буллінгу, об'єктивації та фемінізму, сексуальне насильство і стратегії поведінки при зіткненні з ним.

Ось що говорить сама авторка про свою книгу:

... книжка про підлітків і про їхні проблеми, про які зазвичай не говорять вголос. Наприклад, про харчові розлади, про ранню вагітність та зґвалтування, про зраду між друзями, про смерть і невиліковні хвороби. У моїй книжці група підлітків проходить через усі ці випробування і допомагає одне одному їх подолати. [9]

Аналогічні акціїРедагувати

За своєю сутністю, акція схожа на організований Міжнародний флешмоб проти насильства над жінками, який тривав у 2017 році році з 25 листопада по 1 грудня. Тоді під хештегом ‪#‎RedMyLips‬ жінки фарбували губи червоною помадою та розміщували селфі у соціальні мережі. Дана ініціатива проходить у квітні в США — в місяць публічної дискусії щодо сексуального насильства.

У Twitter вже проходила схожа акція, тоді у світовий тренд вийшов хештег #sendeanlat («Розкажи свою історію про насилля») через вбивство студентки Озгеджан Ослан, яка захищала себе від сексуального нападу[7]

Флешмоб #ГодіМовчати, започаткований Анастасією Сальниковою, активісткою правозахисної організації «Природні права». Акція спрямована на протидію акушерському насильству над жінками. Існує також  багато міжнародних акцій, подібних до #ГодіМовчати, таких як ‪#‎breakthesilence‬ та ‪#‎bastatacere‬, що також спрямовані проти насильства в галузі акушерства в різних країнах світу.

Однією з найбільш поширених стала соціальна акція-флешмоб проти сексуального насильства і сексуальних домагань, поширені в соціальних мережах в жовтні 2017 року в результаті секс-скандалу навколо кінопродюсера Гарві Вайнштейна. Акція мала назву #MeeToo і була започаткована голівудською акторкою, Алісою Мілано у Twitter, де акторка запропонувала жінкам ставити лайк і робити репост, щоб поділитися власним сумним досвідом пережитого насильства.[10].

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Nastya Melnychenko. www.facebook.com (uk). Процитовано 2019-04-10. 
  2. Nastya Melnychenko. www.facebook.com (uk). Процитовано 2019-04-10. 
  3. Соціологічний аналіз онлайн флешмобу #яНеБоюсьСказати: хто і що говорить про гендерне насильство. Гендер в деталях. Процитовано 2019-04-10. 
  4. Соціологічний аналіз онлайн флешмобу #яНеБоюсьСказати: хто і що говорить про гендерне насильство. Гендер в деталях. Процитовано 2019-04-10. 
  5. #‎яНеБоюсьСказати: українки діляться історіями про домагання. BBC Україна. Процитовано 2016-07-06. 
  6. Соціологічний аналіз онлайн флешмобу #яНеБоюсьСказати: хто і що говорить про гендерне насильство. Гендер в деталях. Процитовано 2019-04-10. 
  7. а б #‎яНеБоюсьСказати – мережею ширяться особисті історії про #насильство. Громадський простір. Процитовано 2016-07-06. 
  8. Соціологічний аналіз онлайн флешмобу #яНеБоюсьСказати: хто і що говорить про гендерне насильство. Гендер в деталях. Процитовано 2019-04-10. 
  9. Welle (www.dw.com), Deutsche. #MeToo і #яНеБоюсьСказати: Анастасія Мельниченко про значення флешмобів проти сексуального насильства | DW | 19.10.2017. DW.COM (uk-UA). Процитовано 2019-04-10. 
  10. MeToo. Вікіпедія (uk). 2018-11-23. Процитовано 2019-04-10. 

ПосиланняРедагувати