Відкрити головне меню

Борщі́вський пові́т (пол. Powiat borszczowski) — історична адміністративно-територіальна одиниця на українських землях, що входила до складу різних держав: Австро-Угорщини, Західно-Української Народної республіки, Польщі та УРСР. Адміністративний центром було місто Борщів. Його населення становило 5 100 осіб.

Борщівський повіт
Powiat borszczowski
POL powiat borszczowski map.svg
Повіт на мапі воєводства
Країна Польща Польща
Воєводство Тернопільське
Адміністративний центр Борщів
Населення: 103 300 (1931)
Площа: 1067
Густота: 97


TERYT: Код ISO:
Адмніністративний поділ
гміни міські 3
місько-сільські
сільські 14
Адміністрація
Мапа

Сучасний Борщівський район.

ГеографіяРедагувати

Територія становила 741 км², Населення — 94 487 особи.

У складі Австро-УгорщиниРедагувати

У складі ЗУНРРедагувати

Повіт входив до Тернопільської військової області ЗУНР. Борщівським повітовим комісаром був Бараник Василь (1880—1941).

Під польською окупацієюРедагувати

Після українсько-польської війни в 1919 році був окупований Польщею.

Включений до складу Тернопільського воєводства Польської республіки після утворення воєводства у 1920 році на окупованих землях ЗУНР.

РозташуванняРедагувати

Борщівський повіт розташувався на південному сході Тернопільського воєводства. З півдня і зі сходу межа проходила по річках відповідно Дністру та Збруча. Борщівський повіт межував з двома країнами — Румунією та Радянським Союзом. Село Окопи святої Трійці знаходилося на крайньому південному сході, при гирлі Збруча.

Адміністративний поділРедагувати

 
Борщівський повіт

1 лютого 1922 р. розпорядженням Ради Міністрів земську управу повіту ліквідовано і підпорядковано до Чортківського повіту[1].

15 червня 1934 р. села Капустинці, Тарнавка і Звягель передані з Борщівського повіту до Чортківського[2].

1 серпня 1934 р. здійснено новий поділ на сільські ґміни[3] внаслідок об'єднання дотогочасних (збережених від Австро-Угорщини) ґмін, які позначали громаду села. Новоутворені ґміни відповідали волості — об'єднували громади кількох сіл або (в дуже рідкісних випадках) обмежувались єдиним дуже великим селом.

Міста (Міські ґміни)Редагувати

  1. містечко Борщів — місто з 1934 р.
  2. м. Мельниця-Подільська — міська ґміна з 1934 р.[4]
  3. містечко Скала-Подільська — місто з 1934 р.

Сільські ґміниРедагувати

Кількість:

1920—1934 рр. — 72

1934 рр. — 69

1934—1939 рр. — 14

Об'єднані сільські ґміни 1934 року Старі сільські ґміни Кількість
1 Ґміна Більче-Золоте Більче-ЗолотеМонастирокМушкарів 3
2 Ґміна Вовківці Вовківці, МушкатівкаСлобідка-Мушкатівська 3
3 Ґміна Гермаківка ГермаківкаІване-ПустеНивраЗалісся 4
4 Ґміна Глибочок Верхняківці, ГлибочокОлексинціШершенівка 4
5 Ґміна Гуштин БурдяківціДубівкаГуштинЗбриж, Лосяч, Цигани 6
6 Ґміна Дзвинячка БабинціВільховецьВовківці, ДзвенигородДзвинячкаЛатківці 6
7 Ґміна Королівка Висічка, КоролівкаПищатинціСков'ятинСтрілківці, Юр'ямпіль 6
8 Ґміна Кривче Верхнє Верхнє Кривче, Нижнє КривчеСапогів 3
9 Ґміна Кудринці Завалля, КудринціМихайлівка, НовосілкаПанівці 5
10 Ґміна Озеряни Жилинці, КонстанціяКозаччинаЛанівцім. Озеряни, Пилатківці 6
11 Ґміна Окопи Святої Трійці БілівціБоришківціОкопи Святої ТрійціТрубчин 4
12 Ґміна Турильче БережанкаВербівкаГуштинка, ЗалуччяІванківПідпилип'я, Слобідка-Турильчицька, Трійця, Турильче 9
13 Ґміна Устя-Біскупське ГорошоваМихалківПилипче, Устя-Біскупське, Худиківці 5
14 Ґміна Шупарка БабинціХудіївціШишківці, Шупарка 4
передано до Чортківського повіту Капустинці (до 15.06.1934), Тарнавка (до 15.06.1934), Звягель (до 15.06.1934) 3
отримала статус міської м. Мельниця-Подільська (до 01.08.1934) 1

* Виділено містечка, що були у складі сільських ґмін та не мали міських прав.

ТранспортРедагувати

Борщівський повіт мав добре залізничне сполучення з іншими регіонами Галичини. До Тернополя проходила залізниця через Копичинці до Борщева. Також було залізничне сполучення із Станіславовим через Чортків та Вигнанку. Село Тересін (зараз хутір приєднаний до села Цигани) на той час було залізничним вузлом — одна колія йшла на Скалу-Подільську, інша на Іване-Пусте, що було кінцевою станцією. Залізницею населення повіту користувалося досить часто, оскільки це був єдиний зручний та дешевий транспорт.

Містечко Мельниця-Подільська і населені пункти, які знаходилися південніше не мали залізниці і через те люди повинні були доїжджати до села Іване-Пусте, щоби потягом добратися до необхідного місця.

Повітове місто Борщів розташувалося за 1.5 кілометри від залізниці на лінії Тересін-Іване-Пусте.

НаселенняРедагувати

У 1907 році українці-грекокатолики становили 69 % населення повіту[5].

У 1939 році в повіті проживало 109 940 мешканців (76 240 українців-грекокатоликів — 69.35 %, 18 060 українців-латинників — 16,43 %, 4 690 поляків — 4.27 %, 1 730 польських колоністів міжвоєнного періоду — 1,57 %, 9 220 євреїв — 8.39 %))[6].

Публіковані польським урядом цифри про національний склад повіту за результатами перепису 1931 року (з 103 277 населення ніби-то було аж 46 153 (44,69 %) поляків при 52 612 (50,94 %) українців, 4 302 (4,16 %) євреїв і 23 (0,02 %) німці) суперечать даним, отриманим від місцевих жителів (див. вище), національним пропорціям за допольським (австрійським 1907 року) та післяпольськими (радянським 1940 і німецьким 1943) переписами.

Радянський періодРедагувати

27 листопада 1939 р. повіт включено до новоутвореної Тернопільської області[7].

17 січня 1940 р. повіт ліквідовано в результаті поділу території на Борщівський, Мельниця-Подільський і Скала-Подільський райони.

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати