Борщів

місто в Тернопільській області (Україна)

Борщі́в — місто в Україні, Тернопільська область, Чортківський район, Борщівська міська громада. Центр Борщівської міської громади. Колишній центр Борщівського району. Розташоване на південному сході області, на лівому березі річки Нічлава — притоки Дністра. Населення — 11,4 тисяч осіб (2003). Залізнична станція. Автобусне сполучення від 1958. Відомий з 1456 року. Відстань до Тернополя — 102 км.

Борщів
Borschiw s.png
Герб Борщова
Народний будинок (мур) Борщів.jpg
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район Чортківський район
Громада Борщівська міська громада
Код КОАТУУ: 6120810100
Засноване 1456
Магдебурзьке право 1629
Статус міста з 1939 року
Населення 11 077 (01.01.2017)[1]
Площа 3 км²
Поштові індекси 48700
Телефонний код +380-3541
Координати 48°48′08″ пн. ш. 26°02′24″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 290 м
Водойма р. Нічлава
Назва мешканців борщів'я́нин, борщів'я́нка, борщів'я́ни
День міста 24 серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Борщів
До обл./респ. центру
 - залізницею 118 км
 - автошляхами 102 км
Міська влада
Адреса 48702., Тернопільська обл., м. Борщів, вул. Грушевського, 2
Вебсторінка https://borschivrada.gov.ua/
Міський голова Чопик Ігор Казимирович[2]

Commons-logo.svg Борщів у Вікісховищі

Карта
Борщів. Карта розташування: Україна
Борщів
Борщів
Борщів. Карта розташування: Тернопільська область
Борщів
Борщів

Походження назвиРедагувати

Ойконім виник як посесив на -ів від поширеного антропоніма Борщ[3].

Легенда пов'язує назву міста з часами татарського лихоліття, мешканці містечка нібито втопили татарина в казані з борщем[4].

ІсторіяРедагувати

ПередісторіяРедагувати

На місці Борщева існувало давньоруське укріплення, яке з 1199 року належало до Галицько-Волинського князівства. Після XIV століття воно відійшло до литовських та польських господарів.

Польський періодРедагувати

Перша писемна згадка — 1456 рік.

В половині 16 століття селом Борщів володіли шляхтичі Борщовські.

В 1578 році володів кам'янецький підстолій Ян Пйотровскі гербу Юноша.

На початку 17 століття споруджувався замок, згодом перебудований на палац (не зберігся).

В 1620 році Єжи Дидинський, кам'янецький суддя, викупив Борщів у Будзинського.[5]

У 1629 році Борщів одержав магдебурзьке право на самоврядування. Місто отримало свій герб — золотий сніп на тлі поздовжніх кольорових смуг. А також три щорічних ярмарки та один щотижневий у четвер.

В 1629 році в місті було 305 будинків[6].

В другій половині 17 століття містом володів Геронім Лянцкоронський[7].

Протягом 11 років (16721683) володіють містом турки.

У 1767 році відбувся судовий процес між братами Феліксом Юзефом, Юзефом, Філіпом, Леопольдом Лянцкоронськими з одного боку та представниками родини шляхтичів Ширинів щодо маєтності Борщова[8].

Австрійський періодРедагувати

 
Борщівська міськрада, січень 2007 року

У травні 1774 р. місто відвідав легендарний Олекса Довбуш. Перекази свідчать, що з допомогою прислуги опришки увірвалися до панського палацу. Пан на колінах просив помилування, давав викуп, але Довбуш напослідок йому промовив: «Не за маєтками твоїми я сюди прийшов, а по твою душу, аби ти людей більше не мучив».

Місто поперебувало під владою Польщі до її поділу, потім відійшло до Австрії в 1772.

18091815 перебував під владою Росії, після чого повернений до володінь Габсбургів, був центром повіту. Від 1882 діє тютюнно-ферментаційна фабрикака. Працювали гуральня, броварня, цегельня, папірня.

1886 побудована церква Успіння Пресвятої Богородиці.

1891 року заснована читальня «Просвіти», її організатор і перший голова — В. Дроздовський. Потім очолювали М. Дорундяк, А. Лунів, П. Смаль, о. Й. Малицький, В. Чировський, Й. Шалацький.

1907 року Дем'ян Савчак відкрив приватну адвокатську канцелярію в Борщові; очолював (віце-маршалок[9]) повітову раду в Борщові.

Від серпня 1914 до липня 1917 Борщів окупували російські війська.

Період Української революціїРедагувати

Під час відступу УГА (травень-червень 1919 року; до початку Чортківської офензиви) в ході українсько-польської війни 1918—1919 років в місті розташовувалась команда (командування) І-го корпусу УГА.[10]

На початку липня 1919 р. до Борщова переїхав уряд ЗУНР на чолі з президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем. 8 липня 1919 р. до міста прибув головний отаман Армії УНР Симон Петлюра з представниками штабу Армії УНР для переговорів з президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем. На зустрічі, враховуючи безвихідність ситуації, було прийнято рішення про перехід УГА та уряду ЗУНР за річку Збруч.[11]

Від 27 липня до 15 вересня 1920 року у Борщові перебували війська Червоної Армії, був організований більшовицький ревком.

1920-ті-1940-віРедагувати

До вересня 1939 Борщів — повітове місто Тернопільського воєводства Польщі. Діяли приватна польська гімназія, польська та єврейська семирічні школи, українська дворічна школа.

17 вересня 1939 ЧА знову вступила в місто.

Від 7 липня 1941 до 6 квітня 1944 Борщів перебував під німецькою окупацією. Нацисти створили тут Борщівське гетто, ліквідоване в липні 1943 року. Борщів зайнятий 23 березня 1944 р. військами Першого українського фронту в ході Проскурівсько-Чернівецької операції: 1 ТА — 44 гв. тбр (полковник Гусаковський Йосип Іраклійович) 11 гв. тк (генерал-лейтенант т/в Гетьман Андрій Лаврентійович)[12].

Радянська окупаціяРедагувати

Період незалежної УкраїниРедагувати

З 30 червня 2016 року центр Борщівської міської громади.[13]

До 19 липня 2020 р. місто було адміністративним центром Борщівського району, допоки не ввійшло до Чортківського району[14].

В 2020-21 рр відбувалися зйомки чотирисерійного циклу телепередач «Жива УПА.Тернопільщина»

НаселенняРедагувати

У 1810 році в місті було 317 родин, 286 житлових будинків і 1054 мешканці[15].

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення міста був таким[16]:

Мова Число осіб Відсоток
українська 98,48
російська 1,18
вірменська 0,14
білоруська 0,05
молдовська 0,04
польська 0,04
болгарська 0,01
єврейська 0,01
німецька 0,01
угорська 0,01

Пам'яткиРедагувати

У місті є пам'ятки історії та архітектури:

ЗамокРедагувати

На початку 17 століття у Борщові споруджено замок.

Переїжджаючи через місто 10 січня 1672 р. Ульріх фон Вердум записав у своєму щоденнику: «Оточують його непогані вали з землі і палісади». Потім його перебудували на палац. У 1763 р. на території замку зведено костел. А від замку залишилися ще величезні пивниці і підземні ходи.

НекрополіРедагувати

 
Меморіал слави

Кладовище радянських воїнів, полеглих у ІІ світовій війні, розташоване у парку по вул. Шевченка.

Над братською могилою радянських воїнів здіймається фігура «Скорботної матері». За скульптурою на 9-ти мармурових плитах викарбувані прізвища воїнів, похованих у братській могилі та в 78 окремих похованнях. Списки осіб зберігаються в Борщівському райвійськкоматі.

Пам'ятникиРедагувати

 
Пам'ятник І.Франку
 
Пам'ятник Т.Шевченку

Споруджені пам'ятники:

ОсвітаРедагувати

Діють:

  • три середні школи,
  • дитяча музична школа,
  • агротехнічний коледж,
  • ПТУ,
  • ДЮСШ.

КультураРедагувати

Працюють:

Фестивалі та конкурсиРедагувати

«Борщ'їв»Редагувати

Щорічний фестиваль борщу «Борщ'їв» проходить на центральній площі містечка Борщів. Місцеві господині змагаються у приготуванні національної страви, яке в давнину дало назву цьому невеликому населеному пункту. За легендою туркам, що захопили місто одна з місцевих господинь подала борщ. Однак їм весь час щось не подобалося. Нарешті розлючена кухарка вдарила отамана черпаком по голові і втопила у борщі. Тому й місто так назвали — Борщів. В цьому році фольклорне свято «В Борщівському краї цвітуть вишиванки» та фестиваль «Борщ'їв 2012» пройдуть орієнтовно 1-2 вересня. Всього планується представити близько 50-ти видів борщу. Крім того, традиційно приготують борщ у великому казані на вогнищі, скуштувати який зможуть усі охочі.

«В Борщівському краї цвітуть вишиванки»Редагувати

Велике дійство яке об'єднує два грандіозні фестивалі «В Борщівському краї цвітуть вишиванки» та «Борщ'Їв» проходить щорічно у місяці вересні на Борщівській землі.

Програма фестивалю завжди насичена, весела, цікава, пізнавальна і смачна. Адже тут можна відвідати виставку вишиванок усіх населених пунктів району, також вишиванки привозять майстри з усієї України, охочі можуть поторгуватися на аукціоні-розпродажі вишиванок відомих колекціонерів і майстринь України, відвідати майстер-класи відомих майстринь-вишивальниць, взяти участь в конкурсі пісні про вишивання, скуштувати понад 50 видів справжнього українського борщу, насолодитись народною музикою, піснями, танцями, та і просто гарно відпочити.

Візитівкою Борщівщини стала сорочка, вишита саме чорними нитками. Як розповідає давня легенда, домінуючий чорний колір шиття пов'язаний з конкретними подіями трагічної історії України. У XV—XVII століттях Борщівський край був постійним об'єктом нападів турків і татар. Після одного з таких нападів у кількох наддністрянських селах загинули всі чоловіки. Тоді дівчата і жінки, оплакуючи свої гіркі долі, поклялися протягом кількох поколінь носити траур за загиблими коханими і вінчатися у сорочках, вишитих чорними нитками… Давня бабусина й прабабусина «борщівська бавляна сорочка» цінується і в Україні, і за кордоном. Вона шита «по рукавах», її найголовнішими ознаками є біле домоткане, — здебільшого конопляне — полотно, а також вишивка грубою вовняною ниткою — «чорною бавною». Саме ті жінки, які вишивали такі сорочки у 20-30 роках минулого століття, були останнім поколінням пов'язаним благородною обіцянкою. Мистецтвознавці стверджують, що на сьогодні залишились два найбільш популярні види вишивки: полтавська та борщівська [Архівовано 17 березня 2014 у Wayback Machine.], як феноменальне явище, у якому закарбовані фрагменти трипільської культури.

Саме тому, головною метою фестивалю «В Борщівському краї цвітуть вишиванки» є відродження техніки шиття чорної борщівської сорочки, збереження та відновлення етнографічної спадщини Борщівщини, відтворення автентичності українського національного костюма, звичаїв та обрядів Надзбручанського краю, привернення широкого кола населення до народної культури, фольклору, звичаїв, традицій, обрядів, популяризація української мови.

Охорона здоров'яРедагувати

У місті працює лікарня.

ПромисловістьРедагувати

Підприємства:

Засоби масової інформаціїРедагувати

Діючі періодичні видання: газета «Галицький вісник»

Колишні періодичні видання:

  • газета «Борщівський голос» — орган Державного повітового комісаріату ЗУНР у м. Борщів. Виходила з лютого або березня 1919. У ЛНБ збережено 2 числа за 1919. Серед рубрик — «Урядовий відділ», «Оголошення»[18].

Відомі людиРедагувати

Середні школи у місті закінчили:

Проживають:

  • відома українська поетеса, кавалер ордена Княгині Ольги третього ступеня громадська діячка Ганна Костів-Гуска,
  • Петро Довгошия — знаний публіцист, заслужений журналіст України, письменник, автор 6-ти книг, голова товариства «Просвіта» на Борщівщині з 1989 року, ініціатор її відродження.
  • Галина Онишко — заслужений працівник культури України, директор школи мистецтв
  • журналістка письменниця Марія Фафруник-Довгошия — редактор газети «Галицький вісник», авторка 7 книг віршів і прози
  • Василь Стецько, художник, член Національної спілки художників України
    • С. Маковський, нині покійний, художник
    • М. Роженко, нині покійна, художниця
  • Тетяна Окальська, художник-графік, майстер сучасного образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.
  • К. Богуцька — одна з праведників народів світу[19]
  • Володимир Дутчак — актор, режисер народних театрів, радіожурналіст, письменник, лауреат Всеукраїнського конкурсу театрального мистецтва, автор 6 книг віршів та прози.

Тут працювали Лесь Курбас, брати Коссаки, Микола Горбаль — політв'язень і правозахисник,.

У 1895—1901 роках у Борщові бували Іван Франко (1895), Михайло Грушевський, який брав участь у відкритті Народного дому, деякий час тут працював адвокат І. Калиновський, від 1914 року жила співачка Л. Петровичева.

ПохованіРедагувати

  • Єжи Дидинський — суддя гродський та підкоморій кам'янецький, був похований у костелі міста[20]
  • Петровичева Людмила Миколаївна (справжнє прізвище та ім'я — Кравчуківна-Смалева Ванда; 1882—1971) — українська співачка (меццо-сопрано).

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Міський голова [Архівовано 26 листопада 2021 у Wayback Machine.] // Борщівська міська рада
  3. Борщів // Етимологічний словник топонімів України / В. В. Лучик; відп. ред. В. Г. Скляренко. — К.: ВЦ «Академія», 2014. — С. 64. — 544 с. — ISBN 978-966-580-454-3.
  4. Борщів // Ім'я вашого міста: Походження назв міст і селищ міського типу Української РСР / Ю. М. Кругляк. — К.: Наукова думка, 1978. — С. 19.
  5. Polona. polona.pl. Архів оригіналу за 22 вересня 2018. Процитовано 22 вересня 2018. 
  6. Крикун, Микола (2015). Документи комісарського суду Подільського воєводства 1678-1679 років (Українською). Львів: Видавництво Українського католицького університету. с. 122. ISBN 978-966-2778-30-4. 
  7. Там же. 
  8. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1909. — Cz. 1. — T. 13. — S. 349. (пол.)
  9. Гуцал П., Колодницький С., Пиндус Б. Савчак Дем'ян Антонович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 217. — ISBN 978-966-528-279-2.
  10. Макотерський Ю. Тигровий скок. — Чортків, 2004. — С. 9.
  11. Полянський О. Західна Україна у двох революціях. — Тернопіль : Джура, 1998. — іл. — С. 48.
  12. Архівована копія. Архів оригіналу за 23 серпня 2011. Процитовано 11 вересня 2009. 
  13. ВВРУ, 2017, № 9, стор. 35
  14. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  15. Акт передачі Тернопільського краю Австрією Росії (Leschyński Jan. Rzady Rosyjskie w kraju Tarnopolskim. 1809—1815. — Kraków, Warszawa, 1903. — S. 198—204). Лещинський Ян. Російський уряд в Тернопільському краї. 1809—1815. — Краків, Варшава, 1903. — С. 198—204.
  16. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 4 червня 2022. 
  17. Спілка православних журналістів, Редакция. На Тернопільщині освятили новий храм УПЦ - СПЖ 'Союз православных журналистов'. Архів оригіналу за 14 листопада 2017. Процитовано 14 листопада 2017. 
  18. Мельничук Б. «Борщівський голос» // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 177. — ISBN 966-528-197-6.
  19. стаття Е. Бергера про Праведників народів світу на Тернопільщині, поміщена у газеті «Русалка Дністрова» за грудень 1994 року
  20. Urzędnicy podolscy XIV—XVIII wieków… — S. 96.

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати