Лосяч

село в Україні, в Борщівському районі Тернопільської області

Ло́сяч — село в Україні, у Скала-Подільській селищній громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на сході району. До 2015 центр Лосяцької сільської ради. Від вересня 2015 року ввійшло у склад Скала-Подільської селищної громади.

село Лосяч
Костел святого Антонія
Костел святого Антонія
Костел святого Антонія
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район Чортківський район
Громада Скала-Подільська селищна громада
Основні дані
Населення 1082 (2014)
Територія 4.395 км²
Густота населення 284.87 осіб/км²
Поштовий індекс 48710
Телефонний код +380 3541
Географічні дані
Географічні координати 48°54′55″ пн. ш. 26°04′46″ сх. д. / 48.91528° пн. ш. 26.07944° сх. д. / 48.91528; 26.07944Координати: 48°54′55″ пн. ш. 26°04′46″ сх. д. / 48.91528° пн. ш. 26.07944° сх. д. / 48.91528; 26.07944
Середня висота
над рівнем моря
282 м
Водойми річка Циганка
Відстань до
районного центру
15 км
Найближча залізнична станція Скала-Подільська
Відстань до
залізничної станції
10 км
Місцева влада
Адреса ради 48720, Тернопільська область, Чортківський район, смт Скала-Подільська, вул Франка Івана, буд 2-Е
Карта
Лосяч. Карта розташування: Україна
Лосяч
Лосяч
Лосяч. Карта розташування: Тернопільська область
Лосяч
Лосяч
Мапа
Мапа

CMNS: Лосяч у Вікісховищі

Церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього 1903р
Церква Воздвиження Чесного Хреста Господнього (2007р)
Лосяцький Будинок культури
Лосяцький став

Населення — 1249 осіб (2003).

Через село пролягає автодорога Бучач — Чортків — Скала-Подільська (Т 2001), недалеко Кам'янець-Подільський. На околиці села бере початок річка Циганка. Поблизу села розташований хутір Під Лісом.

Відоме неоготичним костелом святого Антонія.

Географія

ред.

Лосяч розташований на Придністровській рівнині — південній частині Подільської височини у культурно-історичному регіоні Західне Поділля.

Село розташоване на правому березі річки Циганка (ліва притока Нічлави, басейну Дністра). Через село проліг автошлях Бучач-Скала-Подільська. Розташоване на відстані 362 км від Києва, 79 км — від обласного центру міста Тернополя та 12 км від міста Борщів.

Сусідні населені пункти:

У 2014 році в селі було 362 двори.

На захід від Лосяча розташований Старий ліс, поблизу — грабовий ліс Зруб.

Мікротопоніми

ред.

Поля навколо села: На морґах, На довгих гонях, Від кіпців, За мостом, На гірчицях, На криках, Коло керничок, Коло Гамалея, На глибокій долині, На дубках, За кадовбою, На ставках, За дубиною.

Західну частину Лосяча називали Мазурівка, східну — Липихівка.

Історія

ред.

Археологічні знахідки

ред.

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки давньоруської культури.

Назва походить від зарослів лози, у яких нібито ховались жителі давнього містечка під назвою Рогізна від турків і татар. Залишки цього селища розташовані в урочищі Глибока Долина. І досі там знаходять сліди життя людей. Село ділиться умовно на дві частини: Мазурівка і Липихівка, є 6 вулиць: 1. Від ставу; 2.Нова; 3. Церковна; 4.На бригаду; 5.Ринок; 6.Свиняча кривда.

Польський період

ред.

Село з’явилося в кінці 16 століття[1] на землях села Рогізна, яке до того часу вже було спустошеним. В першій половині 17 століття разом із Давидківцями власність Станіслава Конєцпольського[2].

5 лютого 1624 року село спалили татари[3].

В 1629 р. в селі було 78 будинків ("димів")[4].

Після козацьких та селянських повстань середини 17 століття село було повністю спустошеним, про що в люстрації 1665 р. записано:

Села Лосячин, Давидківці та Блажеївка або Слобода Власником  тих сіл є його милість пан Гієронім на Бжезю Лянцкоронський, підкоморій подільський, староста скальський. В селі Лосячин нема жодного  підданого, на тому присягнув Михайло бурмістр скальський.[5]

В 1764 році в селі вже було 156 селянських господарств та 2 шляхетських[6].

До кінця 18 століття — у складі Речі Посполитої. До поділів Речі Посполитої (1793) село належало до Скальського староства Червоногородського повіту Подільського воєводства. Протягом 16721699 років територія села, як і все Поділля, було в складі Османської імперії. Адміністративно підпорядковувалося Чортківській нахії Кам'янецького ейялету Подільського пашалику.

Австрійський період

ред.

У 19 столітті маєтком у селі володіли, зокрема, Артур, Аґенор Ґолуховський. За гроші родини Ґолуховських наприкінці XIX століття у селі збудовано костел Святого Антонія Падуанського (за різними версіями 1889 рік; 1896–1906 рр.).

В селі діяли «Просвіта», «Луг», «Сільський господар» та інші українські товариства, кооператива.

Перша світова війна

ред.

Ймовірно в часи першої світової війни у селі розташовувався австрійський військовий госпіталь, бо є залишки військового цвинтаря на полі в південній частині Мазурівки.

Друга світова війна

ред.

Від 8 липня 1941 р. до 4 квітня 1944 р. — під нацистською окупацією. У роки німецько-радянської війни 65 сільчан воювали в Червоній армії; 20 загинули, 28 пропали безвісти.

У період національно-визвольної боротьби загинули жителі Лосяча — члени ОУН і її симпатики та вояки УПА: Михайло Гоцак («Ворон», «Морозенко»; 1923–1946), Микола («Нечай»; 1924–1946) і Петро (1926–1947) Лихи, Михайло Митник («Ворон»; 1927 р. н.-дата смерті невідома), Михайло Свинарчук (1925-помер в ув'язненні 1948), Йосип Скочиляс (1927–1944). Серед 17 репресованих і реабілітованих осіб — священик Михайло Бойко (1891 р. н., засуджений 1951 р. на 25 років ВТТ).

21 березня 1945 р. на околиці Лосяча загін повстанців (40 вояків) під командуванням «Бистрого» розгромив загін енкадебістів чисельністю 120 осіб.

До Другої світової війни значну частину мешканців Лосяча становили поляки. У 1946 році радянська та польська комуністична влада депортувала в Лосяч родини українців із Надсяння.

Повоєнний період

ред.

У 1940-1941, 1944-1959 роках село належало до Скала-Подільського району Тернопільської області[7][8]. З ліквідацією району 1959 року увійшло до складу Борщівського району[9].

Релігія

ред.
 
Костел святого Антонія

Населення

ред.

За даними перепису населення 2001 року у селі мешкало 1 252 особи. Мовний склад населення села був таким[10]:

Мова Число осіб Відсоток
українська 99,52
російська 0,32
польська 0,08
білоруська 0,08

У 1938 році в селі мешкало 1960 осіб. Національний склад населення був таким:

українці (%) поляки (%) євреї (%)
1080 (55,1%) 800 (40,8%) 80 (4%)

Політика

ред.

У 2015 році село увійшло до Скала-Подільської об'єднаної територіальної громади. У червні 2016 року старостою села обрана Кійовська Галина Юріївна. Восени 2021 року після смерті Кійовської Г.Ю. старостою села (одночасно також і старостою с.Гуштин) призначена Любачевська Алла

Пам'ятки

ред.
 
Пам'ятник Тарасові Шевченку

У селі є пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1973).

Пам'ятник Т. Шевченку

Щойновиявлена пам'ятка монументального мистецтва.

Встановлений 1991 р. Скульптор — І. Мердак.

Погруддя — бетон, постамент — мармурова крихта, цемент.

Висота — 4 м.[11][12]

Освіта

ред.

Працюють ЗОШ 1-2 ступенів (директор — О. В. Шупенюк) та дитячий садок «Дзвіночок»[джерело?].

У селі працює бібліотека.

Культура

ред.

У селі є Будинок культури (директор — Глюта Ірина[джерело?]).

Охорона здоров'я

ред.

Працює фельдшерсько-акушерський пункт.

Економіка

ред.

У селі є:

пилорама

  • Цегельний завод;
  • Млин.

Земельні паї орендує ПАП «Дзвін» (с. Бурдяківці).

Відомі люди

ред.

Народилися

ред.
  • Гарасимів Михайло Ярославович— громадський діяч.
  • Гузела Михайло Васильович — вчений-правознавець, адвокат.
  • Лелик Петро Васильович— політолог.
  • герой соціалістичної праці В. Шпикалюк.(жив і працював у селі, займався вирощуванням тютюну)

Пов'язані із селом

ред.

Примітки

ред.
  1. Крикун, Микола (2011). Подільське воєводство у XV-XVIII століттях: статті та матеріали. Львів. с. 202.
  2. Jablonowski, Aleksander (1877). Źródła dziejowe Т,5 (польською) . Варшава. с. 192.
  3. Счастливая расправа с татарами Его Милости Пана Станислава Конецпольского Гетмана Польного Коронного в Подолье, близ Шманьковцов (Деревня на востоке от Чорткова) в году 1624 6-го февраля. Архів оригіналу за 3 січня 2018.
  4. Крикун, Микола (2015). Документи комісарського суду Подільського воєводства 1678-1679 років. Львів: Видавництво Українського католицького уніврситету. с. 136.
  5. AGAD. – MK. – Dz. XVIII. – Sygn. 74. – s.259
  6. Скочиляс І. Інвентарні описи міст і сіл Борщівщини 60-их рр. 18 століття в архівах Польщі // Літопис Борщівщини, Вип. 8. – с.107-110
  7. Указ Президії Верховної Ради УРСР від 17 січня 1940 «Про утворення районів в складі Волинської, Дрогобичської, Львівської, Ровенської, Станіславської і Тарнопольської областей УРСР»
  8. Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 578–579.
  9. Указ Президії Верховної Ради УРСР № 55/11 від 21 січня 1959 «Про ліквідацію Коропецького і Скала-Подільського районів Тернопільської області»
  10. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область. Архів оригіналу за 6 березня 2016. Процитовано 12 квітня 2022.
  11. У камені, бронзі, граніті (ілюстрований альманах). — Тернопіль: ТзОВ «Терно-граф», 2014. — С. 32. : іл. — ISBN 978-966-457-202-3
  12. Наказ управління культури Тернопільської ОДА від 18 жовтня 2005 р. № 112.

Джерела

ред.

Посилання

ред.