J
Latin alphabet Jj.png
Латинська абетка
A B C D E F G
H I J K L M N
O P Q R S T U
V W X Y Z
Додаткові
і варіантні знаки
À Á Â Ã Ä Å Æ
Ā Ă Ą Ȧ
Ɓ Ƀ Ç Ć Ĉ Ċ Ȼ
Č Ð,ð Ď,ď Đ,đ È É Ê
Ë Ē Ė Ę Ě Ə Ĝ
Ğ Ġ Ģ Ĥ Ħ Ì Í
Î Ï Ī Į İ,i I,ı IJ
Ĵ Ķ Ǩ Ƙ Ļ
Ł Ĺ Ľ Ŀ Ñ Ń Ņ
Ň Ɲ Ƞ Ŋ Ò Ó
Ô Õ Ö Ø Ő Œ Ơ
Ɋ ʠ Ŕ Ř Ɍ ß
ſ Ś Ŝ Ş Š Þ Ţ
Ť Ŧ Ⱦ Ƭ Ʈ Ù
Ú Û Ü Ū Ŭ Ů Ű
Ų Ư Ŵ Ý Ŷ
Ÿ Ɏ Ƴ Ƶ Ȥ
Ź Ż Ž        

J, j, ȷ («йот») — десята літера латинського алфавіту, присутня в більшості графічних систем на його основі.

НазваРедагувати

Латинська назва — йот або йота, французька назва — жі, англійська назва — джей [dʒeɪ], іспанська — хота. В міжнародному фонетичному алфавіті символ [j] позначає палатальний апроксимант. На комп'ютерній клавіатурі з QWERTY-розкладкою, клавіші F й J звичайно виділяється невеликим виступом у вигляді смуги, для зручності набору всліпу. На основі цієї літери було створено ідентичну літеру кириличного алфавіту.

ІсторіяРедагувати

За походженням літера J є варіантом I, спорядженої лівим верхнім розчерком. Він використовувався спочатку тільки в римських цифрах, заміняючи I на кінці групи однакових знаків (наприклад XXIIJ чи xxiij замість XXIII чи xxiii). Уперше розрізнення з'явилося в пам'ятках середньоверхньонімецької мови[1]. Першим став розрізняти I і J як символи для різних звуків Джан Джорджо Тріссіно (1478—1550), у своїй роботі Ɛpistola del Trissino de le lettere nuωvamente aggiunte ne la lingua italiana («Тріссінова епістола про літери, недавно додані до італійської абетки»), опублікованій 1524 року[2]. Спочатку обидві ці літери вимовлялися як [i], [iː], [j]. Однак в романських мовах з'являлися звуки, відмінні від колишнього звучання. Так вимова літери J в англійській і французькій мовах сильно відрізняється від вимови I.

ЗвукРедагувати

Англійська моваРедагувати

В англійській мові літері J у більшості випадків відповідає африкат [dʒ]. У давньоанглійській фонема /dʒ/ передавалася диграфом cg чи [3]. Під впливом давньофранцузької, у якій фонема /dʒ/ сходить до латинської /j/, в англійських текстах узвичаюється вжиток i, потім і j для передачі початкового /dʒ/ (наприклад, iest стало записуватися jest), у той час як в інших позиціях стало використовуватися сполучення dg (hedge)[3]. Пізніше багато слів з i (що потім стала писатися j) проникли до англійської як з французької, так і з інших мов (adjoin, junta). Перша англійська книга, де чітко розрізнялися i і j, була видана в 1633 році[4]. У таких запозиченнях, як raj, Azerbaijan, Taj Mahal, та Beijing вимовлення /dʒ/ ближче до звука у мові-джерелі, тому вимовлення її як /ʒ/ слід визнати гіперкорекційною помилкою[5].

Інші германські та східноєвропейські мовиРедагувати

У більшості германських мов (крім англійської), всіх слов'янських, що використовують латинський алфавіт, албанській, угорській, фінській і естонській мовах j читається як твердопіднебінний апроксимант [j].

Романські мовиРедагувати

У романських мовах вимова j еволюціонувала від палатального апроксиманта [j] в латинській (у класичній латині замість j для цього звука використовувалася i) до кількох видів фрикативних. У французькій, португальській, каталанській і румунській мовах j вимовляється як дзвінкий заясенний фрикативний [ʒ]. У давньофранцузькій [dʒ] перейшов у [ʒ] приблизно в XIII столітті. У іспанській мові, навпроти, раніший [ʝ] втратив дзвінкість і перетворився на [x][6].

У новолатинській мові літера вимовляється як [j]. Така ж вимова в есперанто.

У сучасній італійській мові літера J використовується в основному в запозичених словах. До XIX століття J використовувалася в дифтонгах замість I, замість заключного -ii і при розбитті групи голосних (як у слові Savoja).

Баскська моваРедагувати

Інші мовиРедагувати

В азербайджанській, туркменській і турецькій мовах вимовляється як дзвінкий заясенний фрикативний [ʒ]. Така ж вимова в індонезійській, сомалійській, малайській, ігбо та зулу. У татарській передає схожий дзвінкий ретрофлексний фрикативний звук [ʐ].

Інше використовуванняРедагувати

Велика літераРедагувати

Мала літераРедагувати

Способи кодуванняРедагувати

В юнікоді велика літера J записується U+004A, а мала j — U+006A. Юнікод також включає варіант без крапки ȷ (U+0237), для використання з різними діакритичними знаками.

Код ASCII для великої J — 74, для малої j — 106; або у двійковій системі 01001010 та 01101010, відповідно.

Код EBCDIC для великої J — 209, для малої j — 145.

NCR код HTML та XML — «J» та «j» для великої та малої літер відповідно.


ПриміткиРедагувати

  1. Wörterbuchnetz. Процитовано 22 December 2016. 
  2. De le lettere nuωvamente aggiunte ne la lingua Italiana в італійських Вікіджерелах.
  3. а б Hogg, Richard M.; Norman Francis Blake; Roger Lass; Suzanne Romaine; R. W. Burchfield; John Algeo (1992). The Cambridge History of the English Language. Cambridge University Press. с. 39. ISBN 0-521-26476-6. 
  4. English Grammar, Charles Butler, 1633
  5. Wells, John (1982). Accents of English 1: An Introduction. Cambridge, UN: Cambridge University Press. с. 108. ISBN 0-521-29719-2. 
  6. Penny, Ralph John (2002). A History of the Spanish Language. Cambridge, UK: Cambridge University Press. ISBN 0-521-01184-1.