V

22-а літера латинського алфавіту
V
Латинська абетка
A B C D E F G
H I J K L M N
O P Q R S T U
V W X Y Z
Додаткові і варіантні знаки
À Á Â Ã Ä Å Æ
Ā Ă Ą Ȧ
Ɓ Ƀ Ç Ć Ĉ Ċ Ȼ
Č Ð,ð Ď,ď Đ,đ È É Ê
Ë Ē Ė Ę Ě Ə Ĝ
Ğ Ġ Ģ Ƣ Ĥ Ħ Ì
Í Î Ï Ī Į İ I
IJ Ĵ Ķ Ǩ Ƙ
Ļ Ł Ĺ Ľ Ŀ Ñ Ń
Ņ Ň Ɲ Ƞ Ŋ Ò
Ó Ô Õ Ö Ǫ Ø Ő
Œ Ơ Ɋ ʠ Ŕ Ř Ɍ
ß ſ Ś Ŝ Ş
Š Þ Ţ Ť Ŧ Ⱦ Ƭ
Ʈ Ù Ú Û Ü Ū
Ŭ Ů Ű Ų Ư Ŵ
Ý Ŷ Ÿ Ɏ Ƴ
Ȥ Ź Ż Ƶ Ž        

V («ве») — 22-а літера латинського алфавіту.

Історія ред.

За походженням латинська V являє собою адаптацію літери Υ, υ («іпсилон») давньогрецької абетки, яка, в свою чергу, походить від фінікійської «вав» (до іпсилона сходить також латинська Y, а до «вав» через дигамму — і F)[1]. До абетки латинської мови V потрапила чи прямо із західного варіанта грецького алфавіту, чи через посередництво етруського алфавіту. У класичній латинській графіці ця літера використовувалася для передачі як голосного /u/, так і приголосного /w/: наприклад, num писалося як NVM, а via вимовлялося як [ˈwia]. З I століття нашої ери під впливом народної латини вимова /w/ змінилася на /β/ (такою вона збереглася в іспанській), а пізніше — на /v/.

Під час пізнього Середньовіччя розвинулися дві форми V, обома позначали звуки /u/ і /v/. Форма із загостреною нижньою частиною писалася на початку слова, тоді як форма із закругленою нижньою частиною (U) — у середині та наприкінці, незалежно від звука. Перше розрізнення між ними відмічено в готичному рукопису 1386 р., де v передувало u. Ближче до середини XVI ст. за v закріплюється передача приголосного, а за u — голосного звука[2].

Наявність тільки однієї літери для позначення /u/ і /v/ могла призводити до викривлення правопису і затемнення етимології деяких слів: наприклад, старофранцузькі слова *uis («вхід»), uile («олія»), uit («вісім»), uitre < uistre («устриця») для відрізнення від vis, vile, vit, vitre стали записувати з німим h — huis, huile, huit, huître (хоча етимологічно h там ніколи не було: uis походить від лат. ostium — «гирло, устя», uile — від oleum, uit — від octo, а uitre — від ostrea).

Назва ред.

  • В англійській — vee [viː];
  • В іспанській — ve [ˈbe]; (традиційна), uve [ˈuβe] (рекомендована);
  • В італійській — vi [ˈvi] чи vu [ˈvu];
  • У каталонській — ve [ˈve], в діалектах, що не розрізняють /v/ і /b/ — ve baixa [ˈbe ˈbajʃə] («низьке B/V»);
  • У німецькій — Vau [ˈfaʊ];
  • У польській — fał ['faw];
  • У португальській — [ˈve];
  • У французькій — ['ve];
  • У чеській — ['vɛː].

Інше використовування ред.

Велика літера ред.

Мала літера ред.

Способи кодування ред.

Код ASCII для великої V — 86, для малої v — 118; або у двійковій системі 01010110 та 01110110, відповідно.

Код EBCDIC для великої V — 229, для малої v — 165.

NCR код HTML та XML — «V» та «v» для великої та малої літер відповідно.

Примітки ред.

  1. Letter V. Behind the Type. Архів оригіналу за 20 листопада 2012. Процитовано 29 жовтня 2014. 
  2. Pflughaupt, Laurent (2008). Letter by Letter: An Alphabetical Miscellany. trans. Gregory Bruhn. Princeton Architectural Press. с. 123–124. ISBN 978-1-56898-737-8. Архів оригіналу за 10 травня 2013. Процитовано 21 червня 2009.