ß

ß

Латинська абетка
A	B	C	D	E	F	G
H	I	J	K	L	M	N
O	P	Q	R	S	T	U
V	W	X	Y	Z
Додаткові і варіантні знаки
À	Á	Â	Ã	Ä	Å	Æ
Ā	Ă	Ą	Ȧ	Ả	Ɐ	Ɑ
Ɓ	Ƀ	Ç	Ć	Ĉ	Ċ	Ȼ
Č	Ð,ð	Ď,ď	Đ,đ	È	É	Ê
Ë	Ē	Ė	Ę	Ě	Ə	Ĝ
Ğ	Ġ	Ģ	Ĥ	Ħ	Ì	Í
Î	Ï	Ī	Į	İ,i	I,ı	Ĳ
Ĵ	Ķ	Ḱ	Ǩ	Ƙ	Ⱪ	Ļ
Ł	Ĺ	Ľ	Ŀ	Ñ	Ń	Ņ
Ň	N̈	Ɲ	Ƞ	Ŋ	Ò	Ó
Ô	Õ	Ö	Ø	Ő	Œ	Ơ
Ɋ	ʠ	Ŕ	Ř	Ɍ	Ɽ	ß
ſ	Ś	Ŝ	Ş	Š	Þ	Ţ
Ť	Ŧ	Ⱦ	Ƭ	Ʈ	ẗ	Ù
Ú	Û	Ü	Ū	Ŭ	Ů	Ű
Ų	Ư	Ŵ	Ⱳ	Ẋ	Ý	Ŷ
Ÿ	Ɏ	Ƴ	Ẑ	Ẕ	Ƶ	Ȥ
Ⱬ	Ź	Ż	Ž

Знак ẞ або ß — літера німецької абетки. Вона позначається як есце́т (нім. Eszett, [ɛsˈt͜sɛt] або гостра S (нім. scharfes S)^[1]^[2]; у повсякденні носії німецької мови також називають її подвійна S (нім. Doppel-S), горбувата S (нім. Buckel-S), S-наплічник (нім. Rucksack-S), трійчаста S (нім. Dreierles-S) чи S-крендель (нім. Ringel-S).

ß служить для передачі глухого ясенного фрикативного приголосного звуку [s]. Це єдина буква латинської абетки, що сьогодні використовується виключно для запису німецької мови та її діалектів, і присутня у стандартному правописі німецької мови, у деяких варіантах правопису нижньонімецької мови, а також у минулому в деяких формах запису сорбських мов.

З історичного погляду буква ß походить від лігатури з літер ſ «довга s» (літера старого німецького алфавіту) та z^[3]. Крім того, важливою для вигляду есцета у звичних сьогодні шрифтах антиква була також лігатура з ſ і s, що також використовувалася до XVIII сторіччя в інших мовах^[4].

Літеру ß використовують на письмі сьогодні лише в німецькій і нижньонімецькій мовах, однак не у швейцарському варіанті німецької мови^[5] та не в Ліхтенштейні. Носії німецької в Бельгії^[6], Данії (Південна Ютландія^[en])^[7], Італії (Південний Тіроль)^[8] та Намібії^[9] використовують «ß» на письмі за правилами дійсного правопису в Німеччині та Австрії. Так само відбувається й у Люксембурзі^[10].

До того ж ß використовують у текстах Середньовіччя та раннього нового часу як скорочення для валюти шилінг^[11], а «ßo» позначає міру шок (нім. Schock) — давнє німецьке позначення числа 60.

З 29 червня 2017 року велика ß — ẞ — є складовою частиною державного німецького правопису^[12]. Її запровадження в німецьку абетку дискутувалося з кінця XIX сторіччя.