ß
ß | |||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|
![]() | |||||||
Латинська абетка | |||||||
A | B | C | D | E | F | G | |
H | I | J | K | L | M | N | |
O | P | Q | R | S | T | U | |
V | W | X | Y | Z | |||
Додаткові і варіантні знаки | |||||||
À | Á | Â | Ã | Ä | Å | Æ | |
Ā | Ă | Ą | Ȧ | Ả | Ɐ | Ɑ | |
Ɓ | Ƀ | Ç | Ć | Ĉ | Ċ | Ȼ | |
Č | Ð,ð | Ď,ď | Đ,đ | È | É | Ê | |
Ë | Ē | Ė | Ę | Ě | Ə | Ĝ | |
Ğ | Ġ | Ģ | Ĥ | Ħ | Ì | Í | |
Î | Ï | Ī | Į | İ,i | I,ı | IJ | |
Ĵ | Ķ | Ḱ | Ǩ | Ƙ | Ⱪ | Ļ | |
Ł | Ĺ | Ľ | Ŀ | Ñ | Ń | Ņ | |
Ň | N̈ | Ɲ | Ƞ | Ŋ | Ò | Ó | |
Ô | Õ | Ö | Ø | Ő | Œ | Ơ | |
Ɋ | ʠ | Ŕ | Ř | Ɍ | Ɽ | ß | |
ſ | Ś | Ŝ | Ş | Š | Þ | Ţ | |
Ť | Ŧ | Ⱦ | Ƭ | Ʈ | ẗ | Ù | |
Ú | Û | Ü | Ū | Ŭ | Ů | Ű | |
Ų | Ư | Ŵ | Ⱳ | Ẋ | Ý | Ŷ | |
Ÿ | Ɏ | Ƴ | Ẑ | Ẕ | Ƶ | Ȥ | |
Ⱬ | Ź | Ż | Ž |
ẞ або ß — літера німецької абетки. Позначає глухий ясенний фрикативний звук [s], що відповідає українському с. Походить від середньовічної лігатури: ſ + z. Використовується у німецькомовних країнах, за винятком Швейцарії і Ліхтенштейну, де замінюється диграфом ss.
НазваРедагувати
ФонетикаРедагувати
ß служить для передачі глухого ясенного фрикативного приголосного звуку [s]. Це єдина буква латинської абетки, що сьогодні використовується виключно для запису німецької мови та її діалектів, і присутня у стандартному правописі німецької мови, у деяких варіантах правопису нижньонімецької мови, а також у минулому в деяких формах запису сорбських мов.
ІсторіяРедагувати
З історичного погляду буква ß походить від лігатури з літер ſ «довга s» (літера старого німецького алфавіту) та z[3]. Крім того, важливою для вигляду есцета у звичних сьогодні шрифтах антиква була також лігатура з ſ і s, що також використовувалася до XVIII сторіччя в інших мовах[4].
За давньоверхньонемецького пересування приголосних у VII-VIII століттях германські звуки /t/ і /tː/ змінилися на щілинний приголосний /s/ і африкат /ts/, які спочатку обидва передавалися на письмі за допомогою zz.
Починаючи з давньоверхньонімецької мови, для кращого розрізнення звуків почали використовувати sz для /s/ і tz для /ts/.
ВикористанняРедагувати
Літеру ß використовують на письмі сьогодні лише в німецькій і нижньонімецькій мовах, однак не у швейцарському варіанті німецької мови[5] та не в Ліхтенштейні. Носії німецької в Бельгії[6], Данії (Південна Ютландія[en])[7], Італії (Південний Тіроль)[8] та Намібії[9] використовують «ß» на письмі за правилами дійсного правопису в Німеччині та Австрії. Так само відбувається й у Люксембурзі[10].
До того ж ß використовують у текстах Середньовіччя та раннього нового часу як скорочення для валюти шилінг[11], а «ßo» позначає міру шок (нім. Schock) — давнє німецьке позначення числа 60.
З 29 червня 2017 року велика ß — ẞ — є складовою частиною державного німецького правопису[12]. Її запровадження в німецьку абетку дискутувалося з кінця XIX сторіччя.
Український правописРедагувати
Питання про те, як записувати німецьке ß українською мовою, неврегульоване. Український правопис 2019 року у § 128 зазначає, що у загальних назвах іншомовного походження букви на позначення приголосних звичайно не подвоюємо (§ 128.1), але подвоєння букв на позначення приголосних переважно зберігаємо у власних назвах (§ 128.3). Як приклад наведено прізвище Гаусса (нім. Gauß, лат. Gauss)[13], проте в німецькому варіанті імені немає подвоєння букви ß.
ПриміткиРедагувати
- ↑ Словник Duden про ß
- ↑ Атлас розмовної німецької мови
- ↑ див. розділ Походження.
- ↑ див. розділ Лігатура ſs в антикві.
- ↑ Schweizerische Bundeskanzlei: Leitfaden zur deutschen Rechtschreibung 2008. Архів оригіналу за 29 жовтень 2013. Процитовано 2 квітень 2018. (нім.)
- ↑ Deutschsprachige Gemeinschaft in Belgien: Zuständigkeiten (нім.)
- ↑ Сайт німецькомовної газети „Der Nordschleswiger“ (Данія). Архів оригіналу за 17 грудень 2007. Процитовано 2 квітень 2018. (нім.)
- ↑ Landmaus Nr 12
- ↑ Beispieltext: Lehrplan für Deutsch als Muttersprache Klassen 4 — 7; Republic of Namibia: Ministry of Education, Arts and Culture (нім.)
- ↑ Ministerin für Erziehung und Berufsausbildung, Mady Delvaux-Stehres: Communiqué — Neuregelung der deutschen Rechtschreibung im luxemburgischen Schulsystem. 3 серпня 2005. Архів оригіналу за 17 жовтня 2011. (нім.)
- ↑ Abkürzungen von Münzen GenWiki, станом на 9 вересня 2012. (нім.)
- ↑ див. розділ Велика літера.
- ↑ Український правопис 2019, С. 126—127.
БібліографіяРедагувати
- Brekle, H. E. Zur handschriftlichen und typographischen Geschichte der Buchstabenligatur ß aus gotisch-deutschen und humanistisch-italienischen Kontexten // Gutenberg-Jahrbuch. Mainz, 2001, Jg. 76, S. 67–76.
- Gallmann, P. Warum die Schweizer weiterhin kein Eszett schreiben // Sprachspiegel. 1996, S. 124–130. [1]
- Gallmann, P. Zur Neuregelung der deutschen Orthographie. Tübingen: Niemeyer, 1997.
- Maas, U. Grundzüge der deutschen Orthographie. Tübingen: Niemeyer, 1992, S. 310–317.
- Michel, W. D. Die graphische Entwicklung der s-Laute im Deutschen // Beiträge zur Geschichte der deutschen Sprache und Literatur. 1959, S. 456–480.
- Poschenrieder, T. S-Schreibung – Überlieferung oder Reform? // Die Rechtschreibreform, Pro und Kontra. Berlin, 1997.
- Rüdebusch, F. Das ß // Sprachdienst 4–5, 2017, S. 243–245.
- Stötzner, U. Die Geschichte des versalen Eszetts // Das große Eszett.(Signa: Beiträge zur Signographie, Band 9), Grimma 2006, S. 21–37.
ПосиланняРедагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: ß
- Eszett, Umlaute und deren Sortierung (FAQ-Liste des Usenet-Forums de.etc.sprache.deutsch)
- Wilfried Kürschner: Der Buchstabe ß – Form und Name
- Eberhard Dilba: Typografie-Lexikon