14-та гренадерська дивізія Ваффен СС «Галичина»
Нейтральність цієї статті під сумнівом. |
Вступний розділ цієї статті, ймовірно, несповна підсумовує ключові тези її вмісту. |
14-та гренадерська дивізія Ваффен-СС «Галичина» (нім. 14 Division Grenadiere der Waffen-SS «Galizien»[2]) — дивізія у складі Ваффен-СС Третього Рейху, що існувала у 1943—1945 роках, була укомплектована переважно з галичан греко-католицької конфесії[3].
14-та гренадерська дивізія Ваффен-СС «Галичина» Українська дивізія січових стрільців «Галичина» Перша Українська дивізія Української національної армії[1] | |
---|---|
14 Division Grenadiere der Waffen-SS «Galizien» | |
На службі | 28 квітня 1943 — 8 травня 1945 |
Країна | Третій Рейх |
Вид | Ваффен-СС |
Тип | піхота |
Чисельність | дивізія |
Гасло | «Моя Честь називається Вірність» |
Війни/битви | Друга світова війна Львівсько-Сандомирська операція Словацьке національне повстання Віденська операція Битва під Бродами |
Командування | |
Визначні командувачі | Вальтер Шимана Фріц Фрайтаг Сильвестр Штадлер Вольф Гайке Ніколаус Гайльман Павло Шандрук |
Медіафайли на Вікісховищі |
З 19 квітня 1945 року переукомплектований підрозділ отримав новий статус і нову назву — Перша Українська дивізія Української національної армії.
Назва
Історик Микола Посівнич зазначає, що: «Була дуже добра пропаганда і СС розшифровувалась, як січові стрільці. Тому в дивізію пішли так багато освічених людей саме з патріотичних міркувань. Вони ідентифікували себе з тими, хто бореться за незалежну Україну. У 1943 році всі ще мовчали про злочини нацистів. Лише коли перші війська західних союзників увійшли в концтабори, тоді світ дізнався про злочини Гітлера. А до того всі мовчали і не переймались нацистськими злочинами. Для мене важливим є те, що провід ОУН Степана Бандери засуджував створення дивізії як шкідливий політичний проєкт, який не буде служити українським інтересам, що українці знову опиняться між молотом і кувалдою. Так і сталось»[4]. Інші назви військового формування:
- Галицька стрілецька дивізія СС (Galizische SS-Schützendivision) (травень 1943) — назва під час набору добровольців;
- "Добровольча дивізія СС «Галичина» з 30 травня до 22 жовтня 1943 року;
- «14-та Галицька добровольча дивізія СС», з 22 жовтня 1943 року до 27 червня 1944 року[5]
- «14-та військова гренадерська дивізія СС (Галицька № 1)», з 27 червня до 12 листопада 1944 року[6];
- «14-та військова гренадерська дивізія СС (Українська № 1)», з 12 листопада 1944 року до 25 квітня 1945 року[6];
- «1-ша Українська дивізія Української національної армії», з 25 квітня до 8 травня 1945 року[6].
14-та гренадерська дивізія Ваффен-СС «Галичина». Слово «Ваффен» в перекладі означало «зброя» або «військо» і додавалось до військових (фронтових) частин СС.
- Із 30 травня по жовтень 1943 — «Добровольча дивізія СС Галичина»;
- із 22 жовтня 1943 по 27 червня 1944 — «14-та Галицька добровольча дивізія СС»;
- з 27 червня по 12 листопада 1944 — «14-та Військова гренадерська дивізія СС (Галицька № 1)»;
- з 12 листопада 1944 по 25 квітня 1945 — «14-та Військова гренадерська дивізія СС (Українська № 1)»;
- з 25 квітня по 8 травня 1945 — «1-ша Українська дивізія Української національної армії»
Передісторія
1940 року, щоб компенсувати військові втрати Ваффен-СС, було потрібно близько 18000 рекрутів. За угодою з Вермахтом, СС могли отримувати тільки 2 % загального числа німецьких новобранців, що становило близько 12000 осіб за рік. Кількість, якої бракувало, вирішено компенсувати формуванням іноземних частин СС[8]. Першими частинами такого роду стали частини з фольксдойче в Чехословаччині. Потім настало формування частин у країнах Бенілюксу (полк «Вестланд») і скандинавських країнах (5-та танкова дивізія СС «Вікінг»). Із мешканців східної Європи: 7-ма гірська дивізія «Принц Ойґен» з фольксдойче Угорщини, Румунії і Югославії (1942); дивізія «Скандербег» в Албанії та інші[9].
Формування
У березні 1943 року губернатор Дистрикту «Галичина» бригадефюрер СС Отто Вехтер, який прихильно ставився до українського національного руху, налагодив співробітництво з Українським Центральним Комітетом (Українські Представники, провідник д-р Володимир Кубійович) і попросив дозвіл на формування поліційного полку «Галичина». Генріх Гіммлер підтримав ініціативу Вехтера і запропонував у подальшому розгорнути полк у дивізію. Створену у Львові для цієї мети Військову Управу очолив галицький німець Альфред Бізанц, колишній полковник УГА, людина, досить знана в Західній Україні. Але насправді повноваження Управи були мінімальні, навіть ті поради, котрі вона давала німцям, вони залишали без уваги.
У переговорах з д-ром Отто Вехтером представники української сторони наполягали на виконанні таких вимог:
- Дивізія повинна бути українською у складі німецької армії (а не німецькою, складеною з українців), що повинно знайти відображення у назві, зовнішніх відзнаках і в командному складі;
- Дивізія має формуватися у складі Вермахту, оскільки частини «Waffen-SS» не мали духовної опіки над військовослужбовцями, а це мало велике значення для українських вояків;
- Моторизація дивізії до такого ступеня, щоби вона мала всі види зброї, включаючи танки;
- Дивізію в цілому та її окремі частини не можуть використовувати проти власного народу.
Спочатку виконали частину цих вимог. За рішенням Гіммлера, дивізія не носила назву «українська»; щоб не пропагувати ідею незалежності України, вона назвалася «галицькою» і складатися з жителів тієї країни, яка раніше належала Австрії, тобто з «австрійських галичан». Сучасний державний герб України — «тризуб» — був тільки на прапорі дивізії, а відзнакою дивізії став «галицький лев». Всі командні пости від батальйону і вище на початку тимчасово передавалися до рук німців через брак вищих офіцерських кадрів серед українців.
Українську дивізію Ваффен-СС «Галичина» було створено 28 квітня 1943 року після того, як німецькі війська зазнали поразки у Сталінградській битві. Набір добровольців розпочався у травні. Для проведення цієї акції був організований окремий комітет із колишніх старшин УГА під назвою «Військова Управа», головою якої став Альфред Бізанц, галицький німець, колишній полковник УГА, а секретарем — сотник УГА Осип Навроцький[5].
18 липня 1943 року у Львові відбувся парад рекрутів до дивізії СС «Галичина». На ньому виступив з промовою губернатор Галичини доктор Вехтер. Цивільне населення прощалося з добровольцями. Після параду добровольці поїхали потягом на вишкіл.
Командиром дивізії було призначено бригадефюрера СС Вальтера Шиммана, якого змінив 20 листопада 1943 року бригадефюрер СС Фріц Фрайтаг, колишній офіцер таємної поліції, пізніше командував полком у єдиній дивізії поліції на фронті (4 Ss-Polizei-Panzergrenadier Division). Фрайтаг був дуже честолюбною людиною, підозріло ставився до своїх колег і за своїм характером взагалі мало підходив для керування дивізією. Дивізія увійшла до складу «Waffen-SS» разом з іншими національними формуваннями, але для неї було зроблено виняток і «Галичина», єдина з усіх різнонаціональних дивізій СС, отримала опіку католицьких, а потім і православних священиків. Сформована дивізія була як напівмеханізована, але не як «Panzergrenadierdivision». Обіцянку використовувати українців тільки на східному фронті також не до кінця виконано. Українська сторона погодилася на всі ці обмеження, вважаючи їх тимчасовими і такими, що будуть зняті після того, як дивізія покаже себе у боях.
Набір добровольців проводився у травні-червні тільки серед українців, що проживали на території нинішніх Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей. Пізніше в дивізію вступали представники інших регіонів, наприклад, т. зв. Волинський легіон, і навіть полонені червоноармійці.
На 18 червня 1943 року записалося 84 тисяч добровольців, 52 тисяч з яких пройшли медкомісію, але у дивізію зараховано тільки 13 тисяч. Після комісування тих, що захворіли, та тих, що отримали «бронь», чисельність майбутньої дивізії становила 11,5 тис. осіб, і у листопаді 1943 року додатково призвано ще 6 тисяч, так що в навчальні табори відправили 17 200 осіб. Після наближення фронту бажаючих записатися до дивізії стало набагато більше, тому що молоді залишалося або бути мобілізованим до Червоної Армії, або «йти до лісу».[оригінальне дослідження?] Тому із добровольців сформували ще п'ять поліційних батальйонів.
Разом із дивізією військ СС «Галичина» нацисти в липні 1943 року сформували ще п'ять галицьких добровольчих полків СС № 4-8[10].
Один з бійців дивізії Степан Мовчан казав: «Я воював не за німців. Ми боролися за незалежну Україну. Знаючи, що таке СРСР, навіть у думках не хотів, щоб червона наволоч топтала рідну землю…». Вояки дивізії були здебільшого віруючими людьми, у дивізії були свої капелани (по одному в кожному полку), які опікувалися релігійними потребами військовиків[5][11].
Підготовка
Особлива увага приділялася освоєнню трофейної радянської зброї, яку привезли з фронту. Навчання відбувалося за допомогою перекладачів. Рекрути самі прибирали приміщення, у яких проживали. Для виконання всіх інших господарських робіт використовувався спеціальний обслуговчий персонал. За словами С. Мовчана, добровольців добре харчували, втікати ніхто не збирався. Атмосфера між військовими була доброзичливою, щотижня вони отримували платню в розмірі 10 марок. Це була невелика, та все ж підтримка в ті скрутні часи[5].
17 червня 1943 р. колишні офіцери та підофіцери першими вирушили на перепідготовку: піхотинці — у Лешани, артилеристи — на Військовий полігон СС Богемія у Бенешов у Чехії, піхотні артилеристи — в Бреслау-Лісса в Сілезії. 18 червня транспорт вирушив також у Брно і на польський військовий полігон «Гайделягер» біля Дембиці, куди через два тижні доставили вже обмундированих рекрутів із Брно. За статутом, дивізія мала складатися із 480 офіцерів, 2587 підофіцерів і 11 622 стрільців, разом — 14 689 осіб. На 20 вересня реально дивізія складалася з 261 офіцера, 673 підофіцерів і 11 967 стрільців, разом — 12 901 осіб.[джерело?]
Після закінчення рекрутської перепідготовки і прийняття присяги в Гайделягері найздібніших рядових скерували до підстаршинських шкіл. Відчувалася нестача українських командних кадрів, тому дивізійний штаб домігся дозволу вислати в офіцерські школи кількасот молодих кандидатів, що не мали бойового досвіду, необхідного в таких випадках. У травні 1944 р. відібрані поїхали на курси до Чехії. Всі, що пройшли перепідготовку, дістали відповідні звання, що не завжди відповідали тим, які вони мали в інших арміях. Найвище звання майора отримали: командир дивізіону важкої артилерії артполку Микола Палієнко і Євген Побігущий — командир 29-го піхотного полку.[джерело?]
Військовий вишкіл проходив у одному з навчально-тренувальних таборів у австрійському Тіролі (муштра, вправи зі зброєю, марш удень і вночі)[5].
Присяга
29 серпня 1943 року, після закінчення військового та ідеологічного вишколу, новобранці прийняли присягу в Гайделягері, в присутності Вехтера та представників Українського Центрального Комітету. Текст присяги:
Я клянуся перед Богом цією святою присягою, що у битві з більшовизмом, я надам обсолютну покірність головнокомандувачу Німецьких збройних сил Адольфу Гітлеру і, як хоробрий солдат, буду завжди готовим покласти власне життя за цю присягу.
Присяга Гітлеру була обов'язковою аж до останнього місяця існування дивізії.[12]
Командири
- 30 червня — 20 листопада 1943 року группенфюрер СС Вальтер Шимана
- 20 листопада 1943 — липень 1944 року Оберфюрер СС Фріц Фрайтаґ
- липень — 5 вересня 1944 року оберфюрер СС Ніколаус Гайльман
- 5 вересня 1944 — 24 квітня 1945 року бригадефюрер СС і генерал-майор Ваффен-СС Фріц Фрайтаґ
- 24 квітня — 8 травня 1945 року генерал УНА Павло Шандрук
Склад Дивізії
- Штаб
- Командир дивізії — бригадефюрер СС Фріц Фрайтаг.
- Начальник штабу — майор Вольф Гайке.
- Представник Бойової управи — сотник Дмитро Паліїв.
- Полки
- Піхотний полк № 29 — майор Євген Побігущий.
- Піхотний полк № 30 — сотник Борис Барвінський.
- Піхотний полк № 31 — сотник Аверкій Гончаренко.
Піхотні полки складалися з двох батальйонів кожен (після бою під Бродами — з трьох) і 13-ї та 14-ї рот.
- Артилерійський полк — штандартенфюрер Фрідріх Баєрсдорф[13]. Полк складався із трьох дивізіонів легкої і одного (№ 4) — важкої артилерії.
- Дивізіон зв'язку — складався із сотні телефоністів (4 взводи), сотні радіозв'язку і відділу з дресованими собаками.
- Саперний курінь — складався з 4-х сотень, 3-тя — на велосипедах; 4-та сотня мала мостову колону; на озброєнні були також вогнемети; одна сотня складалася з 182 особи.
- Курінь фузилерів — командир — штурбанфюрер Карл Брістот. Був напівмоторизований, а головним його завданням була розвідка.
- Дивізіон зенітної артилерії — моторизований, складався із однієї 20 мм батареї (4 взводи по 3 гармати і 6 важких кулеметів, 200 осіб), однієї 37-мм батареї (3 взводи по 3 гармати і 6 важких кулеметів, шість 80 мм і чотири 120 мм гранатомети) і однієї 88 мм батареї (чотири 88 мм і дві 20 мм гармати, 180 осіб, командир — гауптштурмфюрер Віртес.
- Курінь постачання.
- Кінний ескадрон — сотник Роман Долинський
- Відділ польової жандармерії.
- Дві технічні сотні.
- Польовий запасний батальйон.
- Навчально-запасний полк.
Найменшою тактичною одиницею дивізії був курінь (батальйон), який складався з трьох піхотних і однієї важкої сотні, нумерованих 1-4, 5-8, 9-12, з яких важкі — № 4, 8, 12. Рота (сотня) включала три взводи (чоти) і одне гранатометне відділення (рій). Кожна чота складалася з трьох роїв (1 підстаршина, 9 стрільців). Кожен рій мав на озброєнні кулемет «LMG42», снайперську гвинтівку, один пристрій на гвинтівку для стрільби малими протитанковими гранатами і ракетницю. Ройовий командир був озброєний автоматом. У сотні було 148 осіб. У другому складі дивізії (після боїв під Бродами) гранатометного відділення не було, мало було кулеметів. Важка сотня мала три кулеметні взводи і відділення 80 мм гранатометів, нараховувала 230 стрільців. 13-та сотня піхотної артилерії складалася з 4-х чот — 3 по дві гармати 75 мм і четверта важка з двома 150 мм гарматами. Транспортувалися важкі гармати за допомогою тягачів.
1. Рам'я в рам'я, мов хвиль прибій,
вкраїнський вояк без вагання йде:
за славний рід, за нарід свій,
за землю, віру й все йому святе.
Лунає спів — свободи клич,
на вітрі лопотить вже стяг,
ідуть стрільці палкі, тверді,
ідуть стрільці на бій, на змаг.
Їх тисячі — добірні всі, —
мета їх — вільна Вітчина!
Іде в похід народу цвіт —
Дивізія «Галичина».
2. Палає гнів огнем в серцях,
на поле бою думка бистро мчить;
ворожа кров окропить шлях, —
хто жити хоче, мусить побідить.
У ряд ставай за рідний край,
солодша смерть ніж брязк кайдан!
Хай гине гад — московський кат —
комуна — вольности обман!
І наче грім, як хмаролім,
проб'є луна — ввесь Кремль до дна:
іде в похід на дикий схід
Дивізія «Галичина».
Богдан Стефанишин,
Марш дивізії Галичина, Гайделяґер, грудень 1943.
Капелани Дивізії
- о. Володимир Стецюк (доктор наук, розстріляний 19.07.1944 р. у с. Теребежа біля Золочева[14]),
- о. Данило Ковалюк (духовник 7-го полку, запасного полку[14]),
- о. Йосиф Голойда (капелан 6-го полку[14]),
- о. Михайло Левенець (дивізійний капелан, духовник 29-го полку піхоти[14]),
- о. Любомир Сивенький (2-й дивізійний духовник[14]),
- о. Ізидор Нагаєвський (духовник 29-го полку піхоти[14]),
- о. Михайло Ратушинський (духовник 30-го полку піхоти[14]),
- о. Богдан Левицький (духовник 31-го полку піхоти[14]),
- о. Іван Томашівський (духовник санітарного відділу[14]),
- о. Емануїл Кордуба (духовник 14-го полку артилерії[14]),
- о. Василь Лещишин (26 червня 1944 р. пропав безвісти[14]),
- о. Олександр Бабій,
- о. Олександр Маркевич (полевий духовник, з дивізії СС «Фрунсберґ»[14]),
- о. Юліян Габрусевич (духівник полевого запасного куреня, з дивізії СС «Вікінг»[14]),
- о. Осип Карпінський (духовник 4-го полку[14]),
- о. Всеволод Іван Дурбак (доктор наук, польовий духівник санітарного відділу, 26 червня 1944 р. пропав безвісти[14]),
- о. Йосиф Кладочний (доктор наук, духовник 30-го полку піхоти[14], потрапив у полон[15]),
- о. Палладій Дубницький,[16]
- о. Іов Скакальський (УАПЦ),[16]
- о. Олександер Новіцький[17][18].
Бойові дії на східному фронті, бій під Бродами
На початку лютого 1944 р. в Гайделягері сформували бойову групу «Байерсдорф», яка трьома ешелонами виїхала до України і включилася в бойові дії проти радянських і польських партизан в північно-західній частині Галичини і Холмщини. Через місяць повернулася до дивізії, яку на той час вже перевели до Нойгаммеру для завершальної частини формування.[джерело?]
У травні 1944 року дивізію відвідав Гіммлер, який тоді вперше назвав добровольців не галичанами, а українцями. Гіммлер залишився дуже задоволеним бойовою підготовкою дивізії, і у промові закликав «кріпити у боях дружбу українського та німецького персоналу дивізії».[джерело?] У своїй промові 16 травня 1944 року до офіцерів дивізії він проголосив:
Ваша батьківщина стала навіть гарнішою — і я можу це сміливо сказати — відколи вона втратила, через нашу інтервенцію, тих мешканців, що часто бруднили назву Галичини, а саме євреїв.[19]
Військовий статут, за яким дивізія формувалася як «піхотна кінно-упряжна» (тип 44 з деякими модифікаціями) мав дату «4 січня 1941 р.», змінену пізніше на «15 червня 1943 р.» До червня 1944 року дивізія мала назву "SS-Freiwilligen Division «Galizien» ("СС — добровільна дивізія «Галичина»), на початку травня вона отримала номер «14» і назву «14. SS- Freiwilligen Grenadier-Division (galizische Nr. 1)» — («14 СС добровільна гренадерська дивізія (Галицька № 1)», а 27 червня її присвоєна назва «14.Waffen— Grenadier- Division der SS (galizische Nr.1)» — «14-та гренадерська дивізія СС (Галицька № 1)».
28 червня 1944 р. за наказом командувача групою «Північна Україна» генерал-фельдмаршала Вальтера Моделя дивізію ввели до складу 13-го корпусу 4-ї танкової армії, яка тримала оборону 160-км відтинку фронту біля м. Бродів. Дивізія «Галичина» зайняла другу (запасну) лінію оборони фронту довжиною 36 км.
На фронт Дивізія примаршувала в неповному складі й увійшла в бойові дії на фронтовому відтинку під Бродами, маючи понад 11.000 вояків. Водночас 8.000 українців (з пізніших наборів до Дивізії, головно першої половини 1944 року) були ще у вишкільних таборах, а більше 1.000 вже вишколених вояків — у старшинських школах[20].
13 липня червоноармійське командування силами 1-го Українського фронту почало Львівсько-Сандомирську операцію, метою якої було оточення німецьких військ у Галичині, взяття Львова, і вихід на лінію Вісла-Сян. У результаті наступу військ маршала Конєва 18 липня 13-й корпус попав у оточення, а «Галичина» була кинута на різні відтинки для ліквідації небезпечного становища. Після жорстоких боїв під Бродами 22 липня 13-й корпус припинив існування, а залишки «Галичини» (близько 1000 осіб) на чолі з генералом Фрайтагом прорвалися із оточення і почали пробиватися у Закарпаття.
В тяжких боях під Бродами Українська Дивізія втратила понад 70 % вояцтва — бл. 8.000 вояків: 4.000 загиблими й полоненими, 1.000 — важко пораненими. З оточення змогли вийти близько трьох тисяч військових, які відступали за маршрутом Старий Самбір — Стрий — Ужгород — Середнє (село між Ужгородом і Мукачевим)[7].
У селі Середнє зібралося близько 1500 бійців (разом із технічною сотнею та запасним куренем, які не попали в оточення) і після короткого відпочинку група повернулася до Нойгамера. Там до неї приєдналося ще 1500 осіб, вцілілих під Бродами, і навчально-запасний полк у кількості 8000 осіб і 5 поліційних батальйонів.
До 3.000 дивізійників, не маючи змоги вирватись з ворожого оточення, перейшли до УПА[20].
Переформування та дії в Центральній Європі
5 вересня 1944 року вийшов наказ про нове формування дивізії. До 31 грудня дивізія мала бути готовою до бойових дій.
На цей час політична ситуація навколо дивізії докорінним чином змінилася. 17 жовтня 1944 року Гіммлер дозволив змінити назву дивізії на 14. Waffen-Grenadier-Division der SS (Ukrainische Nr.1).
В польській історіографії існує хибне свідченная про участь дивізії СС «Галичина» у придушенні Варшавського Повстання. Бо повсталі поляки всі іноземні підрозділи, які воювали на боці Німеччини, тоді називали українськими. Так передусім говорили про бригаду Камінського. Ряд дослідників стверджують, що в придушенні повстання, брав участь Український легіон під командуванням Петра Дяченка, який втім, пізніше був влючений до складу дивізії «Галичина»[21].
28 вересня командування СС наказало перемістити дивізію до Словаччини для охорони від партизанів району біля м. Жилини, де дивізія продовжила переформування. У Словаччині місцеве населення, неприязне до комуністів, добре ставилося до дивізії. Бійці дивізії навіть взяли під свій захист словацьких робітників, яких тероризували комуністичні партизани. 26 січня 1945 року дивізію перекинуто до Югославії, де вона воювала з югославськими партизанами.
Пізніше дивізію перевели до Австрії, де вона брала участь у боях біля замку Гляйхенбер. Бій закінчився перемогою дивізії, і двох українців було нагороджено Залізними Хрестами 1-го класу: це поручники Володимир Козак і Остап Чучкевич. Володимир Козак 15 квітня 1945 року на чолі свого підрозділу зняв блокаду замку Гляйхенбер, а Остап Чучкевич 6 і 8 квітня 1945 року очолив вдалі контратаки «галичин», у ході яких вдалося відбити колишні бойові позиції.
Створення УНА та вихід із війни
Наприкінці 1944 року німці запропонували українцям створити Український Національний Комітет (УНК) як представника українського народу. Але при цьому німці наполягали на тому, щоб УНК був складовою частиною російського «Комітету Визволення Народів Росії», який очолювався генералом Андрієм Власовим, від чого українці відмовилися.
12 березня 1945 року пронімецький уряд визнав УНК на чолі з генералом Павлом Шандруком єдиним представником українського народу з правом організації Української Національної Армії (УНА). Командуючий УНА 15 березня був призначений Павло Шандрук, начальником штабу — генерал Аркадій Валійський, а 17 березня стало початком формування УНА.
До складу регулярних частин УНА мали увійти: — дивізія «Галичина», котра з 19 квітня 1945 року дістала назву «1-ша Українська Дивізія УНА» (1 УД УНА); — всі українські добровільні формування, що входили до складу різних німецьких частин і з 1943 року мали назву «Українське Визвольне Військо» (УВВ); — добровольці з числа військовополонених українців і цивільних робітників у Німеччині; — батареї протиповітряної оборони, сформовані з української молоді. 7 квітня 1945 року, коли Червона армія вже захопила східні передмістя Берліна, генерал Шандрук виїхав у 1-шу УД, яка перебувала на фронті в районі Фельдбаха, й прибув туди 18 квітня. Він представив штабу майбутнього нового командира дивізії, а поки що — начальника штабу, генерала Михайла Крата.
25 квітня частини дивізії були приведені до присяги на вірність Україні. 7 травня, дізнавшись про неминучу капітуляцію Німеччини о 1-й годині ночі 9 травня, генерал Шандрук наказав дивізії відійти з лінії фронту не пізніш як 8 травня і форсованим маршем перейти за річку Муру в зону окупації західних військ. Дивізійні сапери налагодили міст через ріку, яким скористалася не тільки дивізія, а й німецькі та угорські частини на відступі. Червоноармійські війська в районі Юденбурга танковим ударом розсікли дивізію на дві частини. Попри те, основна частина дивізії опинилася в англійській окупаційній зоні в районі Тамсвега, а командування УНА і меншу частину 1-ї УД інтернували американці в Радштадті.
Англійці перемістили близько 12 тис. осіб зі складу дивізії «Галичина» в табір для інтернованих в м. Шпиталь, а звідти — до Італії, де вони перебували в таборах у Белларії, а з листопада 1945 по травень 1947 року — в Ріміні[22]. Перебуваючи в Реміні, дивізійники демонстрували свій патріотизм, збираючись щодня на процедуру підняття державного прапора[5]. У травні-червні 1947 року всі українці, за винятком 1052 осіб, що виявили бажання повернутися до СРСР, і 176, що перейшли у 2-й польський корпус генерала Андерса, були перевезені до Англії. Там їх розмістили у таборах військовополонених, де залучили до сільськогосподарських робіт. Цілковите звільнення настало наприкінці 1948 року Колишні вояки дивізії після звільнення роз'їхалися по всьому світу — у США, Канаду, Австралію, Аргентину.
На відміну від інших підрозділів, сформованих з колишніх радянських громадян, військовослужбовці СС «Галичина» не були видані радянському уряду, що деякі історики пояснюють впливом Ватикану[9].
Нагороди вояків дивізії
Кавалери Лицарського хреста Залізного хреста
Єдиним бійцем дивізії, нагородженим Лицарським хрестом під час служби в дивізії, був її командир, бригадефюрер СС і генерал-майор військ СС і поліції Фріц Фрайтаґ (30 вересня 1944).
Поховання вояків дивізії
Австрія
-
Пам'ятник воякам 1-ї Української дивізії УНА
-
Поховання українських вояків на міському цвинтарі
-
Написи українською мовою на пам'ятнику
-
Каплиця, у якій знаходиться меморіальна дошка українським воякам
-
Меморіальна дошка
-
Пам'ятник воякам 1-ї Української дивізії УНА
-
Загальний вид цвинтаря
-
Могила українського солдата
-
Пам'ятник воякам 1-ї Української дивізії УНА
-
Капличка біля цвинтаря
-
Пам'ятник воякам 1-ї Української дивізії УНА
-
Напис на пам'ятнику
Вшанування пам'яті
-
Поховання воїнів дивізії «Галичина». с. Червоне, Золочівський район Львівської області
- Бродівський район Львівської області
-
Пам'яті українським воякам дивізії «Галичина» у селі Підгірці
В м. Івано-Франківську є вулиця Української Дивізії.
У м. Тернополі є вулиця Вояків дивізії «Галичина».
Оцінка діяльності дивізії
Після закінчення Другої світової війни, протягом років лунали звинувачення у скоєнні воєнних злочинів вояками дивізії, зокрема проти поляків та євреїв.
Рішення Нюрнберзького процесу, який тривав з 20 листопада 1945 до 1 жовтня 1946 року та розглядав військові злочини нацистів, не має згадування жодного окремого формування СС, окрім «Мертвої голови», та жодного рядового члена чи офіцера СС, у тому числі дивізії «Галичина» та її вояків, але трибунал визнав СС та їх війська, в які входила дивізії, злочинними організаціями.[23]
На вимогу Фонду Візенталя та деяких членів парламенту Канади в 1986 році створили урядову комісію, відому як Комісія Дешена. Вона мала розслідувати факти переховування воєнних злочинців у Канаді, серед них також і колишніх вояків дивізії. Після вивчення архівних матеріалів і допиту свідків комісія у своєму офіційному рішенні від 1987 року визнала, що:
- Не існувало доказів скоєння злочинів Дивізією «Галичина»;
- Членство в дивізії не могло бути підставою для судового переслідування в Канаді;
- Не існувало підстав для позбавлення громадянства чи переслідування ветеранів дивізії в Канаді[24].
28 квітня, щорічно, у Львові проводиться парад «вишиванок» в честь воїнів СС «Галичина»[25]. 30 квітня 2021 року, після проведення такого маршу в Києві, президент України Володимир Зеленський заявив про це: «Категорично засуджуємо будь-які прояви пропаганди тоталітарних режимів, зокрема націонал-соціалістичного, та спроби переглянути правду про Другу світову війну. Не було й не могло бути жодного українського інтересу в тому, що нацисти намагалися використовувати людей на захоплених територіях заради своїх цілей. Розгром нацизму був перемогою для нашого народу. Українці разом з іншими народами вибороли право на життя».[26][27] Проведення маршу було засуджено урядами Німеччини та Ізраїлю.[28]
Емблема дивізії класифікується міжнародної правозахисної неурядової організацією Freedom House та Української Гельсінської спілкою з прав людини як нацистський символ ненависті та ворожнечі.[29][30]
7 липня 2016 року Сенат, а 22 липня 2016 Сейм Польщі прийняли ухвали «про вшанування пам'яті жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої у 1943-1945 роках», в якій винуватцями визначили ОУН, УПА, дивізію «Галичина» та інші військові формації укарїнців.[31][32]
За рішенням депутатів Львівської міської ради від 20 березня 2013 року з 1 квітня близько 15 ветеранів дивізії, які проживають у Львові, вперше в історії України отримають від міста доплату до пенсії у розмірі тисячу гривень[33].
«Тисячі хлопців, які вірили, що захищають Україну, безвідповідальні керівники кинули в м'ясорубку під Бродами, і захищали вони, фактично, не Україну, а Третій рейх. Тому про які вшанування роковин дивізії може бути мова? Радше це траур, немає чому тішитись, йдеться про трагедію людей, які у вирі Другої світової війни опинились у надзвичайно складній ситуації. Люди були дезорієнтовані, не знали, до кого примкнути, в який спосіб проявити свій патріотизм і це стало наслідком того, що багато осіб дійсно вступали добровольцями в дивізію СС „Галичина“, але гинули вони за чужу справу, не за Україну. Бо Гітлер ніякої самостійної України не збирався встановлювати». «Якби дивізія створювалась у 1941 році, то можна було б зрозуміти ілюзії добровольців. Бо тоді ще не було зрозуміло, що Гітлер несе для України. Але у 1943—1944 роках, після того, як гітлерівці вчинили в Україні масовий терор, знищили кілька мільйонів людей, плекати якісь ілюзії стосовно того, що гітлерівська Німеччина може бути союзником України, це був нонсенс» — говорить український історик, професор Українського католицького університету Олександр Зайцев[34].
22 вересня 2023 року, парламентарі Канади та Президент України Володимир Зеленський під час свого візиту до Канади, не усвідомлюючи цього, зустріли 98-річного ветерана дивізії СС «Галичина» Ярослава Гуньку, який був представлений «українським і канадським героєм», що під час Другої світової війни «боровся за незалежність України проти росіян і продовжує підтримувати війська сьогодні», оплесками[35][36]. Наступного дня, коли інформація про колишню приналежність пенсіонера до дивізії викликала бурхливий скандал та звинувачення ветерана у «нацистських злочинах», це вимусило прем'єр-міністра Канади до вибачень перед нащадками євреїв, назвавши привітання українського ветерана «надзвичайно ганебним»[37]. Інцидент був підхоплений польськими, російськими та багатьма іншими ЗМІ, з'явились заклики до екстрадиції Ярослава Гуньки та інші спекуляції, внаслідок яких спікер парламенту Канади подав у відставку[38].
Об'єднання колишніх членів дивізії
1949 року в американській окупаційній зоні Німеччини з'явилася Асоціація колишніх членів дивізії «Галичина», яка з часом стала «Братством колишніх військовослужбовців першої української дивізії Української національної армії» (Brotherhood of Veterans of the 1st Division of the Ukrainian National Army). Штаб-квартира об'єднання спочатку була в Мюнхені (де також діяли штаб-квартира ОУН (б) і ініційованого ним же Антибільшовицького Блоку Народів), після чого в 1950-х роках вона перемістилася в Нью-Йорк (США), а в 1960-х роках остаточно до Торонто (Канада). «Братство» мало свої представництва в місцях компактного розселення персоналу колишньої дивізії — Німеччині, Канаді, США, Аргентині та Австралії. У Великій Британії колишні дивізійники заснували окрему організацію, відому як «Колишні українські комбатанти в Великої Британії» (Ukrainian Former Combatants in Great Britain)[39].
З 1950 по 1974 рік у Мюнхені вийшло 140 номерів журналу «Вісті Братства кол. вояків 1 УД УНА». В США з 1961 року виходили «Вісті Комбатанта». Архіви відділення «Братства» у США доступні в Університеті Міннесоти[40].
Див. також
Примітки
- ↑ З 19 квітня 1945 року
- ↑ Official designation in German language as to «Bundesarchiv-Militärarchiv» in Freiburg im Breisgau, stores of the Wehrmacht and Waffen-SS.
- ↑ Пітер Аббот, Євген Пінак (2004). Українські армії 1914-55. Men-at-Arms 412 (с. 38). Osprey Publishing. ISBN 1-84176-668-2
- ↑ 75 років тому була створена дивізія «Галичина». Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 1 жовтня 2020. Процитовано 9 травня 2021.
- ↑ а б в г д е Військово-історичний меридіан. Електронний науковий фаховий журнал. — Вип. 4 (10) [Архівовано 29 березня 2019 у Wayback Machine.] / Національний музей історії України у Другій світовій війні. Меморіальний комплекс, Ін-т історії України НАН України. — К., 2015. — 136 с
- ↑ а б в Гунчак Т. У мундирах ворога / Т. Гунчак. — К. : Час України, 1993. — 208 с.
- ↑ а б Ярослав Стоцький. Капелани та духовна опіка в Українській Дивізії військ СС «Галичина». Історична правда. Архів оригіналу за 12 липня 2017.
- ↑ Тим Рипли. «История войск СС. 1925—1945» — Центрполиграф, 2009. — С. 85. — ISBN 978-5-9524-4072-2
- ↑ а б Ріплі, с. 88.
- ↑ Між поліцією та військами СС. Галицькі добровольчі полки.
- ↑ Стоцький Я. Капелани та духовна опіка в Українській Дивізії військ СС «Галичина» / Я. Стоцький [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/research/2010/11/25/6325/ [Архівовано 12 липня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ Rudling, 2012, с. 342—343.
- ↑ Маловідомі факти про дивізію військ СС «Галичина» [Архівовано 13 травня 2018 у Wayback Machine.], сайт «Фотографії старого Львова», 25. 03. 2016
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Крохмалюк Роман, «Заграва на Сході [Архівовано 30 травня 2018 у Wayback Machine.]», Головна Управа (Братство колишніх вояків 1-ї Української Дивізії УНА), Торонто-Нью-Йорк, 1978, — Т.1, — С.34, 48, 68, 140, 156, 207, 249—250, 256.
- ↑ (рос.)14-я гренадерская дивизия СС «Галиция» [Архівовано 16 травня 2018 у Wayback Machine.] — 164 с.
- ↑ а б Капелани та духовна опіка в Українській Дивізії військ СС Галичина. Історична правда. Архів оригіналу за 12 липня 2017. Процитовано 11 квітня 2019.
- ↑ Колісник Р., "Військова Управа та українська дивізія «Галичина» — Торонто, 1990.
- ↑ Стоцький Ярослав, Капелани та духовна опіка в Українській Дивізії військ СС «Галичина» [Архівовано 4 червня 2018 у Wayback Machine.], 25.11.2010. Українська правда, Історична правда.
- ↑ Rudling, Anders (4 вересня 2012). ‘They Defended Ukraine’: The 14. Waffen-Grenadier-Division der SS (Galizische Nr. 1) Revisited. The Journal of Slavic Military Studies. 25 (3): 329—368. doi:10.1080/13518046.2012.705633. [1] [Архівовано 11 квітня 2020 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 13 грудня 2016.
{{cite web}}
: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Шаґала Р. Українці і Варшавське повстання 1944 р. Російські СС на боці нацистів. // Українська правда. — 22.10.2010
- ↑ Ріміні 1945—1947. Збірник II [Архівовано 26 лютого 2019 у Wayback Machine.]. «Смолоскип», К., 2005. — ISBN 966-8499-29-8.
- ↑ «Judgment of the International Military Tribunal For The Trial of German Major War Criminals». His Majesty's Stationery Office. 1951. Архів оригіналу за 1 червня 2012. Процитовано 8 жовтня 2007.
- ↑ Дзеркало Тижня. Справа Дивізії «Галичина»: Перевірено — злочинів не скоєно. Архів оригіналу за 10 січня 2010. Процитовано 9 грудня 2018.
- ↑ У Львові пройшов традиційний парад вишиванок на честь дивізії СС "Галичина" (відео). УНІАН. 28 квітня 2016.
- ↑ Зеленський, Володимир (30 квітня 2021). Щодо акції у Києві до річниці створення дивізії СС «Галичина». Офіційне інтернет-представництво Президента України. Процитовано 10 січня 2024.
- ↑ Liphshiz, Cnaan (4 травня 2021). Hundreds in Ukraine attend marches celebrating Nazi SS soldiers. The Times of Israel. Процитовано 10 січня 2024.
- ↑ Golinkin, Lev (28 серпня 2023). Monuments to Nazis hiding in plain sight near Philadelphia and Detroit. The Forward. Процитовано 10 січня 2024.
- ↑ Емблема СС «Галичина». reportingradicalism.org. Freedom House. Процитовано 10 січня 2024.
- ↑ Грінберг, Мирослав (2021). СС «Галичина». У Петров, Максим (ред.). Символи ненависті / Довідник (PDF). Київ: Українська Гельсінська спілка з прав людини. с. 13.
- ↑ Uchwała Sejmu w sprawie oddania hołdu ofiarom ludobójstwa dokonanego przez nacjonalistów ukraińskich na obywatelach II RP w latach 1943–1945 [Постанова Сейму про вшанування пам'яті жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами проти громадян Другої Речі Посполитої у 1943-1945 роках]. Сейм Республіки Польща (пол.). 22 липня 2016. Процитовано 10 січня 2024.
- ↑ Ухвала сенату Польщі від 7 липня 2016 року(пол.)
- ↑ Колишнім солдатам дивізії «Галичина» видадуть доплату до пенсії [Архівовано 23 березня 2013 у Wayback Machine.], газета «Експрес», 21 березня 2013 року
- ↑ Терещук, Галина (28 квітня 2018). 75 років тому була створена дивізія «Галичина». Радіо Свобода (укр.). Процитовано 28 квітня 2023.
- ↑ Anthony Rota resigns as Speaker after inviting former Ukrainian soldier with Nazi ties to Parliament. // By John Paul Tasker (CBC News), Posted: Sep 26, 2023 11:22 AM EDT
- ↑ Спікер парламенту Канади пішов у відставку через запрошення ветерана СС «Галичина». 26.09.2023, 21:59
- ↑ Nadine Yousif. Trudeau calls praise for Nazi-linked veteran 'deeply embarrassing'.//BBC News, 26 вересня 2023
- ↑ Rachel Aiello. Anthony Rota resigns as House Speaker amid condemnation for inviting Nazi veteran to Parliament.//CTV News, 26 вересня 2023
- ↑ Brotherhood of Former Soldiers of the First Ukrainian Division of the Ukrainian National Army (Bratstvo kolyshnikh voiakiv Pershoi ukrainskoi dyvizii Ukrainskoi natsionalnoi armii http://www.encyclopediaofukraine.com/pages/B/R/BrotherhoodofFormerSoldiersoftheFirstUkrainianDivisionoftheUkrainianNationalArmy.htm [Архівовано 21 червня 2014 у Wayback Machine.]
- ↑ Brotherhood of Veterans of the 1st Division of the Ukrainian National Army, Records. Архів оригіналу за 15 квітня 2014. Процитовано 6 травня 2013.
Джерела та література
- Бібліографія в інтернеті на сайті Українська Дивізія «Галичина» [Архівовано 21 червня 2008 у Wayback Machine.]
- Броди. Збірник статей і нарисів [Архівовано 10 червня 2008 у Wayback Machine.] / За ред. Лисяка О. — Мюнхен : Видавництво Братства колишніх Вояків Першої УД УНА, 1951.
- Бій під Бродами (збірник статей у тридцятиліття). — Нью Йорк : Видавництво Братства колишніх Вояків Першої УД УНА, 1974.
- Wolf-Heike. Sie wollten die Freiheit. Die Geschichte der Ukrainischen Division 1943—1945. Dorheim/H.: Podzun Verlag, 1973. [Архівовано 20 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
- Верига В. Дорогами Другої світової війни. — Канадське Наукове Товариство імені Шевченка, ч.21, 1979. Накладом Братства кол. Вояків 1-ї УД УНА, 1998. 3-тє доповнене видання. [Архівовано 8 вересня 2008 у Wayback Machine.]
- Сірський В. УПА й Дивізія «Галичина»; факти й фантазія. — Канада, 2000.
- Вояки дивізії «Галичина» у спорті [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Україна Молода. — 2010. — 14 жовт.
- КІНОХРОНІКА ЛЬВОВА, 18 ЛИПНЯ 1943. [Архівовано 2 квітня 2016 у Wayback Machine.]
- Гайке В.-Д. Дивизія SS «Галичина» (аудіокнига) Kiev Printers Limited, by Brotherhood of Former Soldiers of 1st Ukrainian Division UNA, 1970, Toronto, Canada (галіс.)
- Гунчак Т. У мундирах ворога / Т. Гунчак. — К. : Час України, 1993. — 208 с.
- Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні / В. Косик. — Париж-Нью-Йорк-Львів: НТШ у Львові, 1993. — 660 с.
- Пономаренко Р. Бойова група «Байєрсдорф» [Архівовано 13 травня 2018 у Wayback Machine.]. — Тернопіль : «Мандрівець», 2016. — 104 с. — (Історія українського народу). — ISBN 978-966-634-924-1.
- Українська дивізія «Галичина». Історико-публіцістичний збірник / Редактори-упорядники Михайло Слабошпицький, Валерій Стеценко. — Київ—Торонто : ТОВ «Негоціант—Плюс»; Братство колишніх вояків 1-ї УД УНА: Укр. Всесвіт. Координац. Рада; ред. газети «Вісті з України», 1994. — 164 с.+ 12 л. іл. 1. ISBN 5-85434-088-7.
- Ріплі Т. Історія військ СС. 1925—1945. — Центрполиграф, 2009. — ISBN 978-5-9524-4072-2. (рос.)
- У художній літературі
- Юрій Тис-Крохмалюк. Щоденник національного героя Селепка Лавочки, Буенос-Айрес, 1954.
- Мемуари учасників
- Євген Куцик (1927—2015) — український громадський діяч і автор спогадів про радянський терор у Західній Україні, військовик Дивізії «Галичина», багатолітній політв'язень совєцьких концтаборів, в останні роки життя — голова Львівського крайового братства Першої Української дивізії Української національної армії написав книгу спогадів «Від Мальти до Магадану». Чтиво. Архів оригіналу за 7 серпня 2016.
- Роман Лазурко — був одним із тисяч українських добровольців, які стали до складу дивізії «Галичина». Написав книгу «На шляхах Европи».
Посилання
Сайти
- Українська Дивізія «Галичина»
- Brotherhood of Veterans of the 1st-Division of the Ukrainian National Army [Архівовано 26 травня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)
- 14th Grenadier Division Waffen SS Galicia (англ.)
- Список поляглих вояків 1-ї Української Дивізії УНА та українців інших військових формацій [Архівовано 6 вересня 2011 у Wayback Machine.]
- Про дивізію СС «Галичина» мовою плакату на сайті «Музеї України»[недоступне посилання]
- Інтернет-музей «Український меморіял» [Архівовано 19 липня 2012 у Wayback Machine.]
Статті
- Бондаренко К. Історія, якої не знаємо, чи не хочемо знати // Дзеркало тижня. — 2002. — № 12 (387, 29 бер. — 5 квіт).
- Мельник І. Галицька дивізія під Бродами [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.] // Zbruč. — 2014. — 14 лип.
- Колись нас згадуватимуть, як Січових стрільців, — боєць дивізії «Галичина» [Архівовано 17 січня 2021 у Wayback Machine.] // ZIK. — 2017. — 7 серп.
- Майкл Мельник: «Цілі німецького командування дивізії „Галичина“ та українців завжди були протилежними» [Архівовано 8 вересня 2011 у Wayback Machine.].
- Пономаренко Р. Створення дивізії «Галичина», як політичний проект та цивілізаційний вибір [Архівовано 19 січня 2021 у Wayback Machine.] // Історична правда. — 2018. — 28 квіт.
- Сірський В. УПА й Дивізія «Галичина»; факти й фантазія. [Архівовано 27 листопада 2012 у Wayback Machine.]
- Бріман Ш. Золотий лев зі свастикою [Архівовано 26 грудня 2004 у Wayback Machine.] // Вести. — 2003. — 4 черв. (рос.)
- СС «Галичина»: Громадянська війна 1941—1945 [Архівовано 27 вересня 2007 у Wayback Machine.] // Агентство Стратегічних Досліджень. (рос.)