Відкрити головне меню

Військова присяга — встановлена у деяких державах законом урочиста клятва при прийнятті громадянина на військову службу у збройних силах цієї країни.

Військова присяга кожної країни має свій специфічний зміст, традиції та обряди її прийняття, що залежать від історично сформованих особливостей цього народу.

З точки зору психології як науки, Військова присяга є прикладом нейролінгвістичного програмування людини.

ІсторіяРедагувати

Ритуал прийняття військової присяги як клятви воїна на вірність своєму народові, Вітчизні існує з давніх-давен. На території сучасної України його започатковано у IX ст. з приходом на наші землі скандинавів. Саме від них було запозичено цей обряд. Вступаючи до дружини, воїни клялися князеві у своїй вірності, і після цього дружинники вважалися побратимами.

За княжої доби кожний полк і кожний його підрозділ мав прапор, труби, бубон — обов'язкові військові атрибути. Трубами та бубнами подавали сигнал до бою, до походу; прапор (стяг, хоругва) був символом і знаком, що об'єднував воїнів навколо князя. Усі прапори були однакової форми —: довге трикутне полотно на держаку. Відрізнялися вони забарвленням, зображеннями на них (зорі, місяць, знаки), а також тим, що прикріплялося на вершині держака (півмісяць, спис, волосся тощо). За прапорами пізнавали, чиє то військо. Коли прапор піднімали над військом — це був урочистий знак до початку бою. Оберігав його стяговик. Навколо прапора в бою йшла завзята боротьба, всі воїни були зобов'язані боронити свій прапор. Вважалося за доблесть здобути в бою ворожий прапор: це була перемога, тріумф. Піднятий догори прапор означав, що військо добре б'ється, що його не переможено.

Ритуал прийняття військової присяги на вірність Україні вперше був проведений Легіоном січових стрільців 3 вересня 1915 р.

12 березня 1919 року, іменем Директорії у Вінниці отаман Симон Петлюра затвердив присягу вояка армії Української Народної Республіки. «Клянусь честю громадянина Української Народньої Республіки і торжественно присягаю Всемогущому Богу вірно Українській Народній Республіці служити, слухняно повинуватися її верховній владі Діректорії, правительству і народній армії. Присягаю поважати і захищати накази і всякі препоручення їх по службі, точно їх виконувати супроти всякого ворога Української Народньої Республіки та трудящого люду, хто-б цей ворог не був і де тільки воля Верховної Республіканської влади буде вимагать: на воді, на суші, у воздусі, в день і ніч, в боях, наступах, в сутичках і всякого роду предприємствах, словом на кожному місці, у всяку пору і в кожнім випадку хоробро і мужньо до останньої краплі крові боротися. Своїх військових частин, прапорів і зброї ні в якому разі не кидати, з ворогом ні в які, навіть найменші, порозуміння, не входити, завжди поводитись так, як цього військові закони та честь воїна–лицаря вимагають, в цей спосіб і честь жити і честь умерти. В цьому мені, Святий Боже, моя любов до України Рідньої та народу, допоможи».[1]

 
Присяга вояків Армії УНР (1919)

Військова присяга УкраїниРедагувати

Військова присяга — клятва на вірність народові України.

Військова присяга — документ юридичної сили, що має велике державне значення. Текст Військової присяги затверджено Постановою Верховної Ради України 6 грудня 1991 р. У ній сформульовано найважливіші вимоги, які ставляться до воїна і які він має неухильно виконувати в інтересах національної безпеки України.

Я, (прізвище, ім'я та по батькові), вступаю на військову службу і урочисто клянусь народу України завжди бути вірним і відданим йому, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, накази командирів, неухильно дотримуватись Конституції і законів України, зберігати державну і військову таємницю.

Я клянусь захищати українську державу, непохитно стояти на сторожі її свободи й незалежності.

Я присягаю ніколи не зрадити народу України!

Громадяни України, які призвані або добровільно вступили на військову службу, складають Військову присягу на вірність народу України в урочистій обстановці, зі зброєю в руках, біля Бойового прапора військової частини, перед строєм командирів і воїнів.

БілорусьРедагувати

Текст першої Військової присяги незалежної Республіки Білорусь був затверджений 10 листопада 1992 року. У червні 2003 року був прийнятий новий Закон Республіки Білорусь «Про військовий обов'язок і військову службу», який встановив новий текст Військової присяги.

Я, грамадзянін Рэспублікі Беларусь (прозвішча, імя, імя па бацьку), урачыста клянуся быць адданым свайму народу, свята трымацца Канстытуцыі Рэспублікі Беларусь, выконваць патрабаваннi воiнскiх статутаў i загады камандзіраў і начальнікаў. Клянуся дастойна выконваць воінскі абавязак, мужна і самааддана абараняць незалежнасць, тэрытарыяльную цэласнасць і канстытуцыйны лад Рэспублікі Беларусь.

ПольщаРедагувати

Діючий текст Військової присяги Збройних сил Польщі встановлений законом від 3 жовтня 1992 року. Остання фраза не є обов'язковою і промовляється за власним бажанням.

Ja, żołnierz Wojska Polskiego Przysięgam Służyć wiernie Rzeczypospolitej Polskiej, bronić jej niepodległości i granic. Stać na straży Konstytucji, strzec honoru żołnierza polskiego, sztandaru wojskowego bronić. Za sprawę mojej Ojczyzny w potrzebie,krwi własnej ani życia nie szczędzić. Tak mi dopomóż Bóg.

СловеніяРедагувати

Текст сучасної Військової присяги Збройних сил Словенії встановлений відповідно до Закону «Про оборону» 1994 року.

Slovesno prisegam, da bom branil samostojnost, neodvisnost, svobodo in ozemeljsko celovitost svoje domovine Republike Slovenije ter vestno in odgovorno izvrševal dolžnosti pri njeni obrambi.

СРСРРедагувати

Текст Військової присяги СРСР був затверджений 10 червня 1947 року.

Я, гражданин Союза Советских Социалистических Республик, вступая в ряды Вооруженных Сил, принимаю присягу и торжественно клянусь быть честным, храбрым, дисциплинированным, бдительным Воином, стойко переносить все тягости и лишения воинской службы, строго хранить военную и государственную тайну, беспрекословно выполнять все воинские уставы и приказы командиров и начальников.

Я клянусь добросовестно изучать военное дело, всемерно беречь военное и народное имущество и до последнего дыхания быть преданным своему Народу, своей Советской Родине и Советскому Правительству.

Я всегда готов по приказу Советского Правительства выступить на защиту моей Родины — Союза Советских Социалистических Республик и, как воин Вооруженных Сил, я клянусь защищать её мужественно, умело, с достоинством и честью, не щадя своей крови и самой жизни для достижения полной победы над врагами.

Если же я нарушу эту мою торжественную присягу, то пусть меня постигнет суровая кара советского закона, всеобщая ненависть и презрение трудящихся».

В 1975 році «всеобщая ненависть и презрение трудящихся» було змінено на «всеобщая ненависть и презрение советского народа». А 13 грудня 1991 Президентом СРСР було затверджено інший варіант тексту Військової присяги.

Я, (фамилия, имя, отчество), торжественно присягаю на верность народу, обязуюсь свято соблюдать Конституцию и законы государства, воинские уставы, приказы командиров и начальников, добросовестно исполнять возложенные на меня обязанности. Клянусь быть преданным и достойным защитником своей Родины.

Російська ФедераціяРедагувати

Сучасний текст Військової присяги Російської Федерації затверджений 28 березня 1998 року статтею 40 Федерального Закону РФ «Про військовий обов'язок і військову службу».

«Я, (фамилия, имя, отчество), торжественно присягаю на верность своему Отечеству — Российской Федерации. Клянусь свято соблюдать Конституцию Российской Федерации, строго выполнять требования воинских уставов, приказы командиров и начальников. Клянусь достойно исполнять воинский долг, мужественно защищать свободу, независимость и конституционный строй России, народ и Отечество».

Раніше використовувався текст присяги, затверджений 5 грудня 1992 року.

«Я, (фамилия, имя, отчество), поступаю на военную службу и присягаю на верность Российской Федерации и её народу. Клянусь соблюдать Конституцию и законы Российской Федерации, выполнять требования воинских уставов, приказы командиров и начальников, возложенные на меня законным образом обязанности.

Клянусь, находясь на военной службе, быть честным, добросовестным, достойно переносить связанные с ней трудности. Мужественно, не щадя своей жизни, защищать народ и государственные интересы Российской Федерации. Клянусь не применять оружие против народа и законно избранных им органов власти.

Обязуюсь проходить военную службу в любом месте на территории Российской Федерации или за её пределами, куда меня направит Правительство Российской Федерации, и соблюдать законы того государства, на территории которого буду проходить военную службу»

ІзраїльРедагувати

Текст Військової присяги солдата Збройних сил Ізраїлю був затверджений в 1948 році.

הנני נשבע (ת) ומתחייב (ת) בהן צדקי לשמור אמונים למדינת ישראל לחוקיה ולשלטונותיה המוסמכים, לקבל על עצמי ללא תנאי וללא סייג עול משמעתו של צבא הגנה לישראל, לציית לכל הפקודות וההוראות הניתנות על ידי המפקדים המוסמכים ולהקדיש את כל כוחותיי ואף להקריב את חיי להגנת המולדת ולחירות ישראל.

Віруючі солдати мають право замість слова נשבע — присягаю, казати מצהיר — обіцяю.

Після закінчення присяги військовому видається екземпляр священної книги на вибір (Тора, Новий Заповіт чи Коран).

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати