Жук Михайло Іванович

Український радянський художник

Михайло Іванович Жук (нар. 2 жовтня 1883, Каховка — пом. 7 червня 1964, Одеса) — український графік, живописець, кераміст, поет, перекладач і педагог; член Асоціації революційного мистецтва України, Асоціації художників Червоної України у 1920-х роках та Спілки художників України з 1947 року; проректор Одеського художнього інституту.

Жук Михайло Іванович
Жук М.JPG
Автопортрет (ксилографія). Чернігів.
Народження 2 жовтня 1883(1883-10-02)
Каховка, Дніпровський повіт, Таврійська губернія, Російська імперія
Смерть 7 червня 1964(1964-06-07)[1] (80 років)
  Одеса, Українська РСР, СРСР
Поховання Друге християнське кладовище Одеси
Діяльність художник
Відомі учні Гончаренко Іван Іванович, Кіріазі Федір Григорович, Лапін Володимир Васильович, Сорокін Олександр Дмитрович, Голембовська Світлана Владиславівна, Густ Ніна Георгіївна, Кломбицька Галина Іванівна, Сліпченко Микола Федорович і Нарузецький Михайло Ісакович
Сайт juk.pp.ua

Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

БіографіяРедагувати

Народився 20 вересня [2 жовтня] 1883(18831002) року у місті Каховці (тепер Херсонська область, Україна) в сім'ї робітника-маляра. Рано розпочав трудове життя. З восьми років працював на сезонних роботах. У 9-річному віці його віддали «у науку» до місцевого майстра Меліхова, де він фарбував паркани, підмальовував вивіски та образи, викреслював паркети на підлогах. У 18961899 роках навчався у Київській малювальній школі у Олександра Мурашка; у 18991900 роках студіював у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури (викладачі Костянтин Коровін, Валентин Сєров). 1904 року із срібною медаллю закінчив Краківську академію мистецтв де навчався у Станіслава Виспянського, Яна Станіславського, Юзефа Мегоффера.

У 19051916 роках викладав у Чернігівській приватній жіночій гімназії (вчитель малювання) та у духовній семінарії (серед його учнів був Павло Тичина). З 1917 по 1919 рік жив у Києві; 1917 року був одним із професорів-фундаторів Української академії мистецтв. У 19191925 роках знову у Чернігові. З 1925 року в Одесі — професор, у 19251932 роках — керівник графічної та керамічної майстерень художнього інституту; у 19321955 роках, з перервами — викладач малюнку, графіки та кераміки у художньому училищі.

Помер 7 червня 1964 року в Одесі та був похований на Другому християнському кладовищі (ділянка № 14)[2].

Мистецька діяльністьРедагувати

Художня творчістьРедагувати

Працював у галузі станкового живопису, книжкової і станкової графіки (малював у техніці дереворита, офорта, ксилографії), художньої кераміки (з кінця 1930-х років), плаката, екслібриса. Створив низку графічних панно, присвячених природі, зокрема рослиннному світу. Серед робіт:

панно
  • «Гвоздика» (1908);
  • «Каштан» (1908);
  • «Лілеї» (1908);
  • «Біле та чорне» (1912—1914, вугілля, пастель);
  • «Казка» (1914, вугілля, акварель);
  • «Чорнобривці» (1929);
  • «Хризантеми» (1929);
  • «Квіти» (1929);
плакати
  • «К. Маркс» (1920);
  • «Хто здав продподаток — обмінює лишки в кооперативі на крам» (1921);
  • «Тільки серп і молот знищуть смерть і голод» (1921);
  • «Заплати загальногромадський податок на зміцнення селянського господарства» (1922);
  • «Пятый Октябрь» (1922);

Намалював портрети відомих українських діячів літератури та мистецтва:

Ілюстрував твори українських письменників. Оформив книгу «300 кращих українських пісень» (1904). У 1928 році виконав ювілеюну поштову марку на честь Коцюбинського.

Брав участь у мистецьких виставках з 1903 року (перша відбулася у Кракові). Персональні відбулися у Києві у 1904 (в залах Міського музею) і 1987 (посмертна) роках, Одесі у 1977 і 1993 роках (посмертні).

Роботи художника зберігаються в Національному художньому музеї України, Чернігівському, Харківському та Одеському художніх музеях, Вінницькому літературно-меморіальному музеї М. М. Коцюбинського.

Літературна творчістьРедагувати

У 19051906 роках писав прозу й поезію. Перші літературні твори опублікував у «Літературно-науковому вістнику»:

  • оповідання «Мені казали: ще молодий!» (1906);
  • психологічна новела «Дора» (1907);
  • поезія «Захмарилось небо» (1908).

Друкувався у часописах «Молода Україна», «Дзвін», «Шлях», «Музагет», «Шквал». Сам виконував ілюстрації до своїх літературних творів, писав критичні статті. Автор:

  • збірки «Співи Землі» (1912, Чернігів);
  • вінка сонетів (1918; опублікований у книзі Василя Чаплі «Сонет в українській поезії», Харків; Одеса, 1930);
  • п'єс (зокрема «Легенда», 1920; «Плебейка»);
  • мистецтвознавчих статей.

Переклав драму «Троянда і Хрест» Олександра Блока, окремі п'єси Оскара Вайлда. Писав твори для дітей, зокрема збірки казок і оповідань:

  • «Ох» (1908, Чернігів);
  • «Казки» (1920, Чернігів);
  • «Дрімайлики» (1923, Чернігів);
  • «Прийшла зима» (1927, Харків);
  • «Годинник: Сценка-забава» (1928, Харків).

Написав спогади про Лесю Українку, Івана Франка, Михайла Коцюбинського.

Вшанування пам'ятіРедагувати

2016 року в Каховці вулицю Свердлова перейменували на вулицю Михайла Жука. 2018 року, там же, відкрито меморіальну дошку на будинку, де художник провів дитячі роки (нині — клінічна лабораторія районної лікарні)[3].

24 червня 2021 року Каховська міська рада прийняла рішення про започаткування Премії з літератури, краєзнавства та мистецтв імені Михайла Жука. Встановлено розмір однієї премії — 5 тис. грн. Планується три номінації: література, краєзнавство, мистецтво[4].

ПриміткиРедагувати

  1. Find a Grave — 1995.
  2. Участок № 14 Второго Христианского кладбища |. nekropol.ofam.od.ua (ru-RU). Архів оригіналу за 21 жовтня 2017. Процитовано 21 жовтня 2017. 
  3. Національна спілка краєзнавців України. Архів оригіналу за 12 жовтня 2020. Процитовано 12 жовтня 2020. 
  4. Про Премію Каховської міської ради з літератури, краєзнавства та мистецтв імені Михайла Жука — kahovka. kakhovka-rada.gov.ua. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 9 липня 2021. 

ЛітератураРедагувати